Те­тя­на Генрі-Яку­бовсь­ка: «Ко­ли ти про­даєш насіння, ти про­даєш надію на хо­ро­ший уро­жай, радість, “но­ве жит­тя”»...

Не мож­на не ди­ву­ва­ти­ся: як відо­ми­м у бізнесі жінка­м вдається за­ли­ша­ти­ся ми­ли­ми та жіноч­ни­ми і вод­но­час бу­ти серй­оз­ни­ми  керівни­ка­ми й успішни­ми підприємця­ми, ор­ганічно поєдну­ва­ти, зда­ва­ло­ся б, не­поєдну­ва­не — по­чут­тя й емоційність, так би мо­ви­ти, чи­с­то жіно­чої на­ту­ри і жорсткі пра­ви­ла ве­ден­ня су­час­но­го бізне­су, ста­тус бе­ре­гині ро­дин­но­го за­тиш­ку і теп­ла та хо­лод­ний бізнес-роз­ра­ху­нок.

О. Єрмоленко
o.yermolenko@univest-media.com

Сьо­годні у гос­тях у «Про­по­зиції» — чарівна пред­став­ни­ця са­ме та­ко­го вда­ло­го поєднан­ня, Те­тя­на Генрі-Яку­бовсь­ка, ге­не­раль­ний ди­рек­тор «Ліма­грейн-Ук­раїна», яка «роз­криє всі кар­ти» і по­­ділить­ся із чи­та­ча­ми на­шо­го ви­дан­ня своїми по­гля­да­ми на жит­тя. Тож до ва­шої ува­ги — роз­повідь успішної жінки про бізнес вза­галі та
«Ліма­грейн» зо­к­ре­ма…

Дім, церк­ва, ро­ди­на (при­га­дуєте, як у відо­мо­му німець­ко­му ви­разі: «кіндер, кю­хе, кірхе»?)…  Сте­рео­ти­пи жіно­чої зай­ня­тості. Те, що Ви не ста­ли їхньою за­руч­ни­цею, засвідчує Ваш нинішній ста­тус. А от чи важ­ко Вам бу­ло їх по­до­ла­ти і пе­ре­ко­на­ти ото­чен­ня, що за­роб­ля­ти гроші і зай­ма­ти­ся бізне­сом — це не су­то чо­ловіча роль?
— Я вза­галі про­тив­ник то­го, щоб діли­ти світ на чо­ловічий і жіно­чий. Хо­ча, зви­чай­но ж, ми різні: і фізіологія, і пси­хо­логія, і сприй­нят­тя світу. Про­те в житті стільки сфер, де аб­со­лют­но бай­­­ду­же — чо­ловік ти чи жінка. І бізнес — як­раз та­ка сфе­ра, і, на мій по­гляд, ген­дерні пи­тан­ня в ньо­му про­сто не­до­речні. Го­ло­вне — чи дав тобі Гос­подь іскру діло­ви­тості і чи зда­тен ти це ро­би­ти. А що­до то­го, чо­ловік це чи жінка — неваж­ли­во.
Що ж сто­сується сте­рео­ти­пу «бізнес — не жіно­ча спра­ва»... У міжна­род­них кор­по­раціях на стать співробітників дав­но вже ніхто не звер­тає ува­ги, го­ло­вне — щоб спра­ва ро­би­ла­ся. На­пев­но, і в Ук­раїні схо­жа си­ту­ація, тут на те, що ти жінка, теж особ­ли­во не див­лять­ся. При­кладів то­го, що жінка мо­же успішно ве­с­ти бізнес — хоч від­бав­ляй... Мені по­ща­с­ти­ло, я відра­зу ж по­­тра­пи­ла в іно­зем­ну ком­панію і до­во­ди­ти ко­мусь, що я жінка, яка знає як і вміє за­роб­ля­ти гроші, мені не до­ве­ло­ся. До речі, свої перші дивіден­ди, цілих 25 рублів (!), я за­ро­би­ла, ко­ли мені бу­ло дев’ять років. На­пев­но, вже тоді зро­зу­міла, що «ро­би­ти» гроші, щось про­да­ю­чи, мені по­до­бається. Тож про­дажі для ме­не — не ро­бо­та, а, швид­ше, та­кий собі вид спор­ту, від яко­го я от­ри­мую за­до­во­лен­ня.
…А от у бу­ден­но­му житті цей сте­рео­тип ще жи­вий, де-не-де і про­явить­ся. І не тільки у нас, західні країни — теж не ви­ня­ток. Ось взя­ти хо­ча б Фран­цію. За всю її історію у них в уп­равлінні дер­жа­вою бу­ли тільки ко­ролі, і жод­ної ко­ро­ле­ви, яка б істот­но впли­ну­ла на хід історії. Так, бу­ла Ка­те­ри­на Медічі (ве­­ль­ми під­ступ­на осо­ба, не­дар­ма її на­зи­ва­ли «чор­на ко­ро­ле­ва»), Марія-Ан­ту­а­нет­та (і чим во­на закінчи­ла? Гільйо­ти­ною…). Хо­ча ні, ще од­на жінка при вла­ді у них все ж та­ки бу­ла, і то на­ша співвітчиз­ни­ця, ук­раїнка, Ан­на Київ­ська, яка після смерті чо­ловіка дев’ять років «ке­ру­ва­ла» країною. Але цей іс­­то­рич­ний факт фран­цу­зи (як і те, що, на відміну від сво­го чо­ловіка, ко­ро­ля Генріха, Ан­на вміла пи­са­ти) не силь­но люб­лять зга­ду­ва­ти... Ну як тут не скла­с­ти­ся сте­рео­ти­пу, що жінки нездатні ро­би­ти щось серй­оз­не в політиці, еко­номіці
та бізнесі?

Чи вба­чаєте Ви в бізне­совій сфері якісь ню­ан­си за­леж­но від статі керівни­ка?
— Наголошу, я до­три­му­ю­ся дум­ки, що не­має по­нят­тя «жіно­чий» або «чо­­ловічий» бізнес. Є про­сто бізнес. А ось стиль йо­го ве­ден­ня, і справді, пев­ною мірою за­ле­жить від статі бізне­с­ме­на. У жінок до­б­ре роз­ви­не­не «шо­с­те від­­чут­тя», хо­ча всі роз­ра­хун­ки ми і ро­­би­мо за пра­ви­ла­ми, у відповідних про­гра­мах, але це по­чут­тя ви­ни­кає тоді, ко­ли потрібно зро­би­ти пра­виль­ний ви­­бір і прий­ня­ти зва­же­не рішен­ня. Я на­в­чи­ла­ся довіря­ти цьо­му своєму особ­ли­во­му по­чут­тю, і досі во­но ме­не ще не підво­ди­ло. У чо­ловіків, як мені здається, та­ко­го не­має. Ще жінкам вла­с­ти­во ба­га­то го­во­ри­ти, але я не вва­жаю це не­­долі­ком. У нас у ком­панії в ос­нов­но­му чо­­ловічий ко­лек­тив, і я спо­с­терігаю, що де­ко­ли чо­ловіки-ко­ле­ги мовчки, не вда­ю­чись у по­яс­нен­ня один од­но­му своїх рішень-кроків, ве­дуть спра­ви і при цьо­му ча­с­то не мо­жуть дійти єди­ної дум­ки. І все це кон­крет­но при­прав­ле­но не­га­ти­вом. Звісно, я настійно ра­д­жу їм, щоб во­ни сіли і про­сто об­го­во­ри­ли си­ту­а­цію. Лю­ди на­сам­пе­ред по­­вин­ні спілку­ва­ти­ся. Що більше ти спілкуєшся із клієнта­ми, дис­триб’юто­ра­ми, ко­ле­га­ми, то простіше, про­зоріше і зро­зумі­ліше ве­с­ти бізнес. А жінки мо­жуть і люб­лять спілку­ва­ти­ся і, мені здається, це тільки на ко­ристь бізне­су.

Жінка-керівник і сільське гос­по­дар­ст­во — все ж та­ки до­волі не­ча­с­те поєднан­ня. Як так ста­ло­ся, що Ви «опи­ни­ли­ся» са­ме в цій ца­рині? З чо­го все по­чи­на­лось?
— Поч­не­мо з то­го, що сільське гос­по­дар­ст­во мені по­до­ба­ло­ся завжди, хо­ча в моїй ро­дині до ньо­го ніхто не мав жод­но­го сто­сун­ку. Прав­да, один мій дідусь «стар­ту­вав» у своїй ко­му­ністич­ній кар’є­рі із го­ло­ви кол­го­с­пу, але в ньо­го там щось «не зрос­ло­ся». Та, втім, не йо­го вплив став по­штов­хом до мо­го  ви­бо­ру — я йо­го май­же й не пам’ятаю — він «по­­міняв» мою ба­бу­сю на іншу (сміється)... Так що при­кла­дом для ме­не він не став. Але мені завжди по­до­ба­ли­ся хімія, біологія, фізи­ка... за­га­лом, при­род­ничі на­уки, то­му, по­до­рослішав­ши, виріши­ла шу­ка­ти ща­с­тя са­ме в цьо­му на­прямі, тим більше, що в ро­ду бу­ли хіміки (мій дядь­ко й досі ви­к­ла­­­дає хімію в Національ­но­му універ­си­теті ім. Шев­чен­ка). Але ме­ди­ци­на — не моє (досі крові бо­ю­ся), у до­­слідни­ки (хіміки, біоло­ги) — теж ні (не уяв­ляю се­бе день від дня із мікро­ско­пом або ре­ак­ти­ва­ми у ла­­бо­ра­торії). По­ра­ди­ли аг­рар­ний вуз — і при­род­ничі на­уки по­­трібні, і не з па­цю­ка­ми та ре­ак­ти­ва­ми во­зи­ти­ся... Освіта різно­с­то­рон­ня і різно­пла­но­ва. По­сту­пи­ла у Київ­­ську сільсько­го­с­по­дарсь­ку ака­демію на фа­куль­тет за­хи­с­ту рос­лин. І хо­ча тоді це не був пре­стиж­ний на­вчаль­ний за­клад, я не со­ро­ми­ла­ся то­го, що вчу­ся на аг­ро­но­ма. Мо­жу ска­за­ти, що ба­га­то моїх од­но­груп­ників «пе­ре­орієнту­ва­ли­ся» і за­раз пра­цю­ють зовсім в інших сфе­рах, ду­же да­ле­ких від сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. А я про це навіть ніко­ли і не ду­ма­ла. То­му що вва­жаю: сільгоспви­роб­ни­ки — це справжні, прості та щирі, лю­ди, з яки­ми мені ду­же приємно і про­сто спіл­­­ку­ва­ти­ся, і ма­ти ділові сто­сун­ки та ве­с­ти спільну спра­ву.
По закінченні сільго­с­па­ка­демії я пої­ха­ла на ста­жу­ван­ня до Франції (і тут ме­­ні ду­же в при­годі ста­ло те, що я знаю фран­цузь­ку мо­ву, хо­ча вчи­ла я її, швид­ше, для за­до­во­лен­ня), де у ме­не бу­ла мож­ливість зміни­ти свою спеціалізацію, але я за­ли­ши­ла­ся вірною своєму ви­бо­ру і досі про це не шко­дую. До то­го ж мені до біса ціка­во бу­ло вчи­ти­ся: си­с­те­ма фран­­­цузь­кої освіти — це не про­сто зуб­ріння термінів, по­нять, це за­­хоп­ли­вий про­цес піз­нан­ня, коли те­бе  вчать на­сам­пе­ред  ду­ма­ти, ана­лізу­ва­ти, твор­чо підхо­ди­ти до вирі­шен­ня стан­дарт­них і не­стан­дарт­них за­вдань.
Мій фран­цузь­кий керівник ста­жу­ван­ня за­про­по­ну­вав мені про­дов­жи­ти на­вчан­ня у фран­цузь­ко­му сільсько­го­с­по­дарсь­ко­му вузі. Я по­го­ди­ла­ся — так  от­ри­ма­ла дру­гу ви­щу аг­ро­номічну ос­­віту, але вже у Франції. Во­на відрізняє­ться від на­шої, вклю­чає в се­бе ду­же ба­­­га­то дис­циплін, що сто­су­ють­ся сіль­сь­ко­го гос­по­дар­ст­ва (аг­ро­номія, зо­о­технія, кор­мо­ви­роб­ництво і т. п.), і навіть ви­щу ма­те­ма­ти­ку.

Як роз­ви­ва­ла­ся Ва­ша кар’єра? Яким був шлях у бізнес до «Ліма­грей­ну» та, зо­к­ре­ма, у ньо­му? Роз­кажіть про бізне­со­вий досвід: чи є відмінності, чи до­ве­ло­ся вчи­ти­ся, пе­ре­вча­ти­ся, щось зміню­ва­ти…
— По закінчен­ні ви­шу у Франції у ме­не бу­ла пе­ред­дип­лом­на прак­ти­ка у ком­панії «Доу Аг­ро­Сай­енсіс» са­ме із за­хи­с­ту рос­лин, де потім я і про­дов­жи­ла пра­цю­ва­ти. Але ро­бо­та у хімічній ком­панії зда­ла­ся мені де­що нуд­ною, не до душі (та­ке відчут­тя, що «про­даєш смерть»). Я піш­­ла з ком­панії, потім от­ри­­ма­ла ще й еко­номічну освіту (Мaster of business science). А після цьо­го по­тра­пи­ла на ро­бо­ту в «Ліма­грейн» (від­­діл ово­че­вих куль­тур, ком­панія Clause). Ди­рек­то­ром там був ко­­лишній сту­дент фран­цузь­ко­го ви­шу, який і я закінчи­ла, і під час оз­най­ом­чої ек­с­курсії по насін­нєво­му за­во­ду він ска­зав про­ро­чу фра­зу (яку я пам’ятаю до­­сі), мов­ляв, як­що я по­тра­пи­ла в цю «ка­с­т­ру­лю із насінням», то вже ніку­ди з неї не ви­бе­ру­ся. І він мав рацію — ось уже по­над 10 років я в насіннєво­му бізнесі. Як на ме­не, ко­ли ти про­даєш на­­­сіння, ти про­даєш надію на хо­ро­ший уро­жай, радість, «но­ве жит­тя», а не хіміка­ти, які мо­жуть вби­ти все жи­ве і за­вда­ти шко­ди довкіллю. І са­ме цей на­прям діяль­ності мені до душі.
А в «Ліма­грейн-Ук­раїна» я по­тра­пи­ла вза­галі ви­пад­ко­во. У той час у Фран­ції я пра­цю­ва­ла регіональ­ним ди­рек­то­ром Clause по Цен­т­ральній і Східній Європі, і якось моєму знай­о­мо­му із Ка­зах­ста­ну потрібна бу­ла зер­но­ва ку­ку­руд­за. Ну і я, по до­б­роті своїй, виріши­ла йо­му до­по­мог­ти. Звер­ну­ла­ся за до­­по­мо­гою до ди­рек­то­ра по Цен­т­ра­льній Європі «Ліма­грейн», і там з’ясу­ва­ло­ся, що «Ліма­грейн» як­раз шу­кає лю­ди­ну, щоб відкри­ти й очо­ли­ти пред­став­ницт­во в Ук­раїні (тоді ком­панія роз­ши­рю­ва­ла свою при­сутність на Сході і від­кри­ва­ла свої пред­став­ництва та­кож і в Біло­русі, Росії, Ка­зах­стані, Мол­дові ). Самі ро­зумієте — я по­го­ди­ла­ся. Ось так із «морк­ви­ни» я по­тра­пи­ла в трош­ки інший на­прям.
І ось уже сім років я в Ук­раїні (із 2008 р.). По­чи­на­ли ми вчо­ти­рь­ох (до речі, во­ни й те­пер пра­цю­ють зі мною). І зви­чай­но, це бу­ло зовсім не про­сто — бу­ли і піки, і падіння. Але я відчу­ваю ве­ли­ку відповідальність за свою ро­бо­ту, і мо­жу та­кож ска­за­ти, що за цей час бізнес істот­но виріс — і я ра­зом з ним. На­ше за­вдан­ня — бук­валь­но «до­не­с­ти жит­тя» рос­ли­ни, так би мо­ви­ти, в за­­род­ку  і за­без­пе­чи­ти на­шим клієнтам ви­со­кий уро­жай, а це за­ле­жить від то­го, яке насіння їм за­вез­ли, як йо­го зберіга­ли. Із насінням, яке ми про­даємо в Ук­раїні, — все в по­ряд­ку, клієнти за­до­во­лені. То­му я вва­жаю, що фран­цузь­ким ко­ле­гам за нас, ук­раїнських «братів по це­ху», чер­воніти не до­во­дить­ся.

«Ліма­грейн» в Ук­раїні пред­став­ле­на із 2008 ро­ку, втім, за та­кий до­волі ко­­рот­кий строк ком­панії вда­ло­ся ос­воїти чи­ма­лу ча­ст­ку рин­ку та за­во­ю­ва­ти при­хильність ук­раїнських аг­раріїв. За­вдя­ки чо­му?
— Так, наразі нас зна­ють уже по всій Ук­раїні. І не про­сто зна­ють, але і висіва­ють на­ше насіння на знач­них пло­щах (цьо­горіч на­шим со­няш­ни­ком засіяли по­над 800 тис. га). У нас «клас­не» насіння, яке має унікаль­ну ге­не­ти­ку. Во­но за­­тре­бу­ва­не й у сте­повій зоні, і на Поліссі... Будь-який сільгоспви­роб­ник знай­де у нас для се­бе са­ме те, що йо­му потрібно, те насіння, що відповідає йо­го рівню гос­по­да­рю­ван­ня і по­тре­бам... І для тра­диційної тех­но­логії, і для інтен­сив­ної. Наші се­лекціоне­ри постійно ви­во­дять на ри­нок гібри­ди, що відповіда­ють ак­ту­аль­ним по­тре­бам сільгоспви­роб­ників. На­при­клад, не­за­ба­ром ми ви­ве­де­мо на ри­нок но­вий, особ­ли­вий, бренд — насіння по­су­хостійкої ку­ку­руд­зи. Зга­дай­те, у 2010 році ку­ку­руд­за май­же вся про­па­ла че­рез спе­ку, а гібри­ди «Ліма­грейн» ви­сто­я­ли і навіть да­ли при­стой­ний уро­жай. Але після цьо­го був дефіцит насіння, і щоб та­ко­го більше не трап­ля­ло­ся, на­ша ком­панія пра­цює в цьо­му на­прямі, а са­ме над ство­рен­ням по­су­хостійкої ге­не­ти­ки ку­ку­руд­зи.
Плюс у «Ліма­грейн-Ук­раїна» — про­фесійна ко­ман­да (по­ло­ви­на співробітників ма­ють кан­ди­датсь­кий ступінь). Наші регіональні ме­не­д­же­ри став­лять собі за ме­ту не про­сто про­да­ти насіння, а по мак­си­му­му на­да­ти кон­суль­таційну до­по­мо­гу: ко­ли, як і скільки... з оп­ти­маль­ни­ми ви­т­ра­та­ми і мак­си­маль­ним ефек­том. І по­вто­рю­ся: на­ша ге­не­ти­ка ду­же се­бе до­б­ре за­ре­ко­мен­ду­ва­ла не тільки у Франції, а й у Європі, зо­к­ре­ма в Ук­раїні, та й і в усь­о­му світі. Во­на, як­що мож­на так вис­ло­ви­ти­ся, фер­ме­ро­люб­на, вдяч­на. Не­дар­ма «Ліма­грейн» — од­на з найвідоміших насіннєвих ком­паній у світі…

Сьо­годні Ук­раїна пе­ре­жи­ває до­волі складні ча­си. Чи по­зна­чається це яки­мось чи­ном на роз­вит­ку бізне­су ком­панії в Ук­раїні?
— Зви­чай­но, не­стабільна си­ту­ація в країні відчу­вається, і це ду­же по­зна­чається і на на­шо­му бізнесі. Ще по­за­торік у нас спра­ви йшли про­сто фан­та­с­тич­но, насіння роз­ку­по­ву­ва­ли за пе­ре­до­пла­тою миттєво, тільки да­вай, а сьо­годні курс ва­лют ми все-та­ки відчу­ває­мо на своїх про­да­жах. Прав­да, борж­ників у нас по­ки не­має — всі наші клієнти по­рядні та надійні. Ми пра­цюємо тільки із дис­триб’юто­ра­ми, без­по­се­ред­ньо ком­панія нічо­го не про­дає. Парт­нерів — ре­аліза­торів насіння у нас не ду­же ба­га­то, але всі — надійні, пе­ре­вірені і ви­со­ко­про­фесійні (як тут Ілліча не зга­да­ти — «кра­ще мен­ше, та кра­ще»). Справді, 8–10 та­ких ви­про­бу­ва­них співпра­цею ефек­тив­них парт­нерів — це не 40, які по­тре­бу­ють ко­ло­саль­них за­трат ча­су й енергії.
Звісно, ми тут, у «Ліма­грейн», усі ро­зуміємо, що сьо­годнішні труд­нощі тим­ча­сові й ук­раїнський ри­нок уже по­тро­ху огов­тується, втім, це вже не той рівень, який був, на­при­клад, сім років то­му, ко­ли 70% площ засіва­ли «не­зро­зумілим» насінням невідо­мої се­лекції. Нині всі сільгоспви­роб­ни­ки пе­рей­ш­ли на якісні гібри­ди та сор­ти. Рівень зро­с­тає. І те­пер уже насіннєві ком­панії зма­га­ють­ся між со­бою за клієнта, про­по­ну­ю­чи йо­му якісний насіннєвий ма­теріал. Ри­нок роз­ви­вається, навіть се­ред­ня вро­жайність те­пер на­ба­га­то ви­ща, ніж бу­ла раніше, в чо­му за­слу­га якісної ге­не­ти­ки та ЗЗР. Аг­рарії Ук­раїни дійсно силь­но ви­рос­ли, «по­до­росліша­ли», у країні відбу­ла­ся справжня «зе­ле­на ре­во­люція», і мені приємно, що ком­панія «Ліма­грейн» взя­ла у ній ак­тив­ну участь.

Насіннєвий бізнес — ду­же склад­ний. На рин­ку чи­ма­ло про­по­зицій насіння різно­го по­хо­д­жен­ня і вод­но­час відчу­вається не­ста­ча якісно­го посівно­го ма­теріалу. Яким чи­ном Ва­ша ком­панія вирішу­ва­ти­ме цю про­бле­му: збільшен­ням об­сягів імпор­ту, ви­роб­ництвом насіння в Ук­раїні?
— Так, не­ве­ли­кий дефіцит насіння є, він не­суттєвий, але все-та­ки є. Ду­же силь­но виріс ри­нок, і бу­ває, що з усієї на­шої ши­ро­кої лінійки насіння чо­гось та й не ви­с­та­чає. Але на­ма­гаємо­ся на­ла­го­ди­ти логісти­ку так, щоб кінце­вий спо­жи­вач не відчув на собі ці не­зруч­ності. У нас є відділ, який зай­має проміжне місце між ко­мерційним і відділом роз­вит­ку. Са­ме там зай­ма­ють­ся до­бо­ром сортів і гібридів для Ук­раїни, їхньою реєстрацією. Щорічно — це де­сят­ки по­зицій. Спо­чат­ку мені зда­ва­ло­ся, навіщо так ба­га­то всьо­го, але... всі про­дук­ти знай­ш­ли сво­го кінце­во­го спо­жи­ва­ча. Ми вра­хо­вуємо, зви­чай­но ж, по­пит, але для йо­го за­до­во­лен­ня потрібно як мінімум два ро­ки, щоб ви­ро­с­ти­ти насіння. То­му пра­цюємо на пер­спек­ти­ву: сьо­годні — не час, а за­в­т­ра — са­ме во­но. Тож ми завжди в тренді... Насіння ви­с­та­чить на всіх — тільки скажіть за­вчас­но, що са­ме вам потрібно.

Ви роз­по­ча­ли ви­роб­ництво насіння ку­ку­руд­зи в Ук­раїні. Чи є пер­спек­ти­ви ек­с­пор­ту цьо­го насіння в інші країни, зо­к­ре­ма до Євро­пи?
— Так, ми роз­по­ча­ли ви­роб­ля­ти насіння в Ук­раїні. Це ро­бить йо­го де­шев­шим, до­ступнішим. Сьо­годні під час уве­зен­ня насіння в країну на мит­ниці ми пла­ти­мо 20% ПДВ, а відне­дав­на — ще й 10% по­дат­ку на імпорт, що ро­­бить насіння на­ба­га­то до­рож­чим. І всі ці до­дат­кові ви­т­ра­ти ля­га­ють на плечі сіль­госпви­роб­ників. Як­що раніше якісний посівний ма­теріал в Ук­раїні ви­ро­с­ти­ти бу­ло про­бле­ма­тич­но, то сьо­годні за­вдя­ки пе­ре­до­вим тех­но­логіям це ста­ло цілком мож­ли­вим. Ми ви­ро­щуємо насіння май­же всієї зер­но­вої гру­пи, крім со­­няш­ни­ку (у нас в інших країнах є ви­роб­ничі по­туж­ності для йо­го ви­роб­ництва). Сьо­годні по­пит на посівний ма­теріал ку­ку­руд­зи ми по­кри­ваємо ук­раїнським ви­­роб­ництвом. Ук­раїнське насіння пов­ністю відповідає євро­пейсь­ко­му за якістю  — за­вдя­ки аг­рокліма­тич­ним умо­вам та адап­тації до місце­вих умов. І ук­раїн­ські насіннєві за­во­ди теж нічим не гірші від за­кор­дон­них, навіть кращі — наші «за­вод­ча­ни» поїзди­ли по світу, ви­б­ра­ли най­кра­ще і за­мо­ви­ли собі.
Нині ак­тив­но відбу­вається про­цес гар­монізації ук­раїнсько­го за­ко­но­дав­ст­ва, що ре­гу­лює про­це­си у насінництві, з між­­­­­­на­род­ни­ми нор­ма­ми. Зо­к­ре­ма, ду­же по­зи­тив­ни­ми є про­це­си, пов’язані із сер­тифікацією насіння. У 2009 році Ук­раїна приєдналась до схем сортової сертифікації та контролю руху насіння в міжнарод­ній торгівлі насінням зернових культур, кукурудзи та сорго ОЕСР (Ор­гані­зація еко­номічно­го співробітництва та роз­вит­ку, яка, зо­к­ре­ма, здійснює діяльність із міжна­род­ної сер­тифікації насіння. Схем сор­то­вої сер­тифікації ОЕСР до­три­му­ють­ся по­над 50 країн).
Це да­ло змо­гу Ук­раїні пре­тен­ду­ва­ти на по­вноцінне парт­­­нер­ст­во в міжна­род­ній торгівлі на­­сінням і відкри­ває мож­ливість для ек­с­пор­ту насіння прак­тич­но по всьо­му світу.
Але ще за кілька років до прий­нят­тя рішен­ня про приєднан­ня Ук­раїни до схем ОЕСР ми впро­ва­ди­ли і за­сто­со­ву­ва­ли на прак­тиці міжна­родні пра­ви­ла сер­тифікації. За цей час в Ук­раїні бу­ло на­ко­пи­че­но вже до­стат­ньо досвіду і ви­рос­ли ви­со­кок­валіфіко­вані фахівці, які мо­жуть за­без­пе­чи­ти най­кращі ре­зуль­та­ти.
Але, на жаль, мож­ли­вості, які ми от­ри­ма­ли (сер­тифіка­ти ОЕСР і ІСТА, бла­китні ети­кет­ки ОЕСР на упа­ковці) не доз­во­ля­ють нам по­ки ви­хо­ди­ти на рин­ки ЄС (для цьо­го потрібно ще виз­нан­ня еквіва­лент­ності ук­раїнської си­с­те­ми сер­тифікації нор­мам ЄС, із по­даль­­шим постійним їхнім підтвер­­джен­ням). Інши­ми сло­ва­ми, ми по­винні до­ве­с­ти, що наші офіційні ви­мо­ги до якості насіння, мар­ку­ван­ня та упа­ков­ки не нижчі, ніж у ЄС.
Для цьо­го Євро­пейсь­ка комісія у кінці трав­ня — на по­чат­ку черв­ня цьо­го ро­ку про­во­ди­ла ау­дит в Ук­раїні. На­ша ком­панія, Насіннєва асоціація Ук­раїни та інші ком­панії — її чле­ни до­кла­ли мак­си­маль­них зу­силь для підго­тов­ки та успішно­го про­хо­д­жен­ня цьо­го ау­ди­ту. Потрібно ро­зуміти, що це був ду­же не­про­стий період для насіннєвої га­лузі: постійні зміни в струк­турі дер­жав­них ор­ганів і в ре­гу­лю­ванні, ліквідація Держсільгоспінспекції. Інспек­то­ри Євро­пейсь­кої комісії пе­ревіря­ли все, що їх ціка­ви­ло. Ми знаємо, що по­пе­редній ре­зуль­тат ау­ди­ту — ду­же по­зи­тив­ний. Сьо­годні з’яв­ляється ре­аль­ний шанс, що ми все ж та­ки відкриємо двері насінню ук­раїнсько­го ви­роб­ництва в Євро­пу. Це ду­же важ­ли­вий крок для Ук­раїни. Вже ма­ло хто бе­ре під сумнів, що у нас є мож­ливість ви­ро­щу­ва­ти якісне насіння за кон­ку­рент­ною собівартістю. І мені здається, що євро­пей­ські країни бу­дуть ду­же раді от­ри­му­ва­ти ук­раїнське якісне насіння за прий­нят­ною ціною.
ТОВ «Ліма­грейн-Ук­раїна» — один із за­снов­ників та ініціаторів ство­рен­ня Насіннєвої асоціації Ук­раїни. Яка ме­та цьо­го про­ек­ту?  Навіщо це Вам?
— Насіннєві асоціації функціону­ють у ба­га­ть­ох країнах світу. В ук­раїнську асоціацію вхо­дять провідні насіннєві ком­панії, які спеціалізу­ють­ся на се­­лек­ції і ви­роб­ництві насіння, а та­кож ком­панії-по­ста­чаль­ни­ки. Це ті ком­панії, яким не бай­ду­жа до­ля ук­раїн­сько­го насінництва, йо­го май­бутнє і які заці­кав­лені в постій­но­му роз­вит­ку га­лузі, ство­ренні спри­ят­ли­вих умов для всіх йо­го учас­ників. По­чат­ко­ва ме­та — пред­став­ля­ти га­лузь на рин­ку, співпра­цю­ва­ти з усіма дер­жав­ни­ми ор­га­на­ми. За часів по­пе­ред­ньої вла­ди ми пе­ре­важ­но зай­ма­ли­ся пи­тан­ня­ми за­хи­с­ту бізне­су, по­до­лан­ням різних бю­ро­кра­тич­них бар’єрів, інши­ми сло­ва­ми — «три­ма­ли обо­ро­ну». А сьо­год­­ні ми справді до­по­ма­гаємо роз­ви­ва­ти га­лузь, «пи­са­ти» за­ко­ни та підза­конні ак­ти, більш про­зорі і зро­зумілі для дер­жа­ви і найбільш адап­то­вані до євро­пей­сь­ких стан­дартів. За­вдя­ки ак­тив­ним діям асоціації, зо­к­ре­ма коміте­ту із реєстрації, і відкритій по­зиції Держ­ветфіто­служ­би та Ук­раїн­сько­го інсти­ту­ту ек­с­пер­ти­зи сортів рос­лин те­пер на­ба­га­то спро­с­ти­ла­ся про­це­ду­ра реєстрації насіння — на­разі її мож­на зро­би­ти за два ро­ки, а не за три, як це бу­ло раніше. Ство­ре­но комітет із ви­роб­ництва насіння, який пра­цює з усіх пи­тань, що сто­су­ють­ся ви­роб­ництва і сер­тифікації насіннєво­го ма­теріалу.
Ще од­не за­вдан­ня на­шої асоціації — це бо­роть­ба із кон­тра­факт­ним насінням. Нині на рин­ку чи­ма­ло насіння мож­на ку­пи­ти без до­ку­ментів (як пра­ви­ло, це   фаль­сифікат) і, звісно, без га­рантії. Обіця­ють еліту, а на­справді по­купці от­ри­му­ють не­зро­зумілу сор­то­суміш. Цьо­го не по­вин­но бу­ти на рин­ку. Сьо­годні потрібно ду­же ак­тив­но бо­ро­ти­ся із кон­тра­фак­том, і це — в пріори­теті на­шої Насіннєвої асоціації. Бо­ро­ти­ся з цим ук­рай склад­но, вра­хо­ву­ю­чи рівень під­ро­бок. Якість упа­ков­ки прак­тич­но не­­мож­ли­во відрізни­ти від оригіна­лу, і ду­же ча­с­то, на жаль, підроб­ку вид­но вже у полі, ко­ли зійшли схо­ди. І по­ки наш сіль­госп­­ви­роб­ник не пе­ре­ста­не на свій страх і ри­зик ку­пу­ва­ти не­зро­зуміло що і невідо­мо в ко­го, мо­ти­ву­ю­чи це тим, аби де­шев­ше, — ви­коріни­ти цю про­бле­му бу­де вкрай склад­но. Потрібно бу­ти, в пер­шу чер­гу, про­фесіона­лом, у то­му числі в пи­тан­нях за­купівлі насіння. Один із ме­тодів бо­роть­би — спілку­ва­ти­ся, по­яс­ню­ва­ти, відкри­ва­ти га­рячі лінії. Сільгоспви­роб­ни­ки зре­ш­тою по­винні ро­зуміти, що ку­пи­ти якісне насіння мож­на тільки в офіційних пред­став­ни­ків і тільки з ори­гіна­ль­ни­ми до­ку­мен­та­ми, а не з їхніми фо­то­копіями.

Тво­ри­ти бізнес без зла­го­д­же­ної ко­ман­ди од­но­думців не­мож­ли­во. Наскільки сьо­годні Ви за­до­во­лені влас­ною ко­ман­дою?
— Мо­жу ска­за­ти од­не: ко­ман­да «Ліма­грейн-Ук­раїна» — най­кра­ща. У нас усі —  Про­фесіона­ли, са­ме так —  з ве­ли­кої літе­ри. Лю­дям у нас пра­цює­ть­ся ком­форт­но і до­б­ре, плин­ності кадрів прак­тич­но не­має. Всі от­ри­му­ють від ро­бо­ти мо­раль­не, і що ду­же важ­ли­во в сьо­годнішніх не­ста­бі­ль­них умо­вах —  ма­теріаль­не за­до­во­лен­ня. І з приємністю та гордістю (ад­же це ба­га­то­го вар­те!) за­зна­чу, що ті чо­ти­ри осо­би, які сто­я­ли зі мною пліч-о-пліч  на са­мо­му по­чат­ку спра­ви, досі пра­цю­ють у ко­­манді і, я сподіва­ю­ся, не зби­ра­ють­ся її по­ли­ша­ти. Наші співробітни­ки дру­жать сім’ями, всі один од­но­го до­б­ре зна­ють. Я вва­жаю, що це — най­кра­щий по­каз­ник стабільності ком­панії. Я за час ро­бо­ти звик­ла довіря­ти своїм ко­ле­гам, і кон­тро­лю­ва­ти їх — не­має по­тре­би. Я вірю у свою ком­панію, а в її про­дукції я упев­не­на навіть не на 100, а на 150%.
Які цілі і за­вдан­ня Ви ста­ви­те пе­ред со­бою осо­би­с­то і пе­ред ком­панією на най­б­лиж­чу пер­спек­ти­ву?
— Пла­ни у нас, звісно, є. У пер­спек­тиві хотіло­ся б зай­ня­ти своє за­кон­не чет­вер­те місце у сег­менті насіння ку­ку­руд­зи на рин­ку, у нас для цьо­го є все: якісне насіння і про­дук­ти, ко­ман­да про­фесіо­налів. А та­кож — ут­ри­ма­ти­ся у трійці лі­­дерів із ви­роб­ництва насіння со­няш­ни­ку. Мені здається, що у «Ліма­грейн» є ве­ли­ка пер­спек­ти­ва і що­до по­­сівно­го ма­теріалу пше­ниці в Ук­раїні  (ми сьо­годні № 1 у ви­роб­ництві насіння пше­ниці в Європі й успішно роз­ви­ває­мо цей на­прям на всіх кон­ти­нен­тах). В Ук­раїні ж ще потрібен час для на­ла­го­д­жен­ня се­лекційної діяль­ності у сег­менті пше­ниці.
На­ше за­ко­но­дав­ст­во по­ки галь­мує обмін се­лекційним ма­теріалом між краї­на­ми, хо­ча пев­ний про­грес у цьо­му пла­ні ми вже маємо. За­вдя­ки три­ва­лим і на­по­лег­ли­вим зу­сил­лям Насіннєвої асоціації Ук­раїни вда­ло­ся до­сяг­ти спо­чат­ку знят­тя за­бо­ро­ни на обмін дослідни­ми зраз­ка­ми, а те­пер є по­зи­тивні кро­ки що­до спро­щен­ня цьо­го про­це­су. Та по­при це, ще важ­ко ве­с­ти се­лекцію, ад­же обміну та постійно­му пе­ре­си­лан­ню під­ля­га­ють ти­сячі дрібних зразків по всьо­му світу. В су­час­них умо­вах, ко­ли ком­панії розміщу­ють свої се­лек­ційні цен­т­ри в різних країнах і зво­дять їх у єди­ну си­с­те­му, без на­дан­ня мож­ли­вості вільно­го обігу се­лек­цій­но­го ма­­теріалу Ук­раїна ри­зи­кує ви­па­с­ти з цьо­го про­це­су, і відповідно, про­грес у цьо­му на­прямі бу­де під за­гро­зою. Ге­не­тич­ний ма­теріал про­сто мо­же про­па­с­ти, як­що не да­ти йо­му мож­­ливість вчас­но і в най­ко­ротші терміни (це мо­же бу­ти до 10 днів) по­­тра­пи­ти в різні до­­слідні цен­т­ри. Для се­лек­ціоне­ра це оз­на­чає  цілий рік при­кро змар­но­ва­ної ро­­бо­ти. Ми на­ма­гаємо­ся на­ла­го­ди­ти се­лекційну діяльність в Ук­раїні і маємо що­до цьо­го за­ду­му до­­сить амбітні пла­ни. Важ­ли­во ро­­зу­міти, що се­лекційна діяльність ук­рай потрібна на­сам­пе­ред для Ук­раїни, для підви­щен­ня вро­жай­ності, от­ри­ман­ня найбільш адап­то­ва­них сортів і гібридів. Ро­зуміючи важ­ливість цьо­го про­це­су, «Ліма­грейн» та інші насіннєві ком­панії го­тові інве­с­ту­ва­ти (й уже інве­с­ту­ють) в цю сфе­ру на пер­спек­ти­ву. По­бу­ду­ва­ти насіннєвий за­вод за відповідної підго­тов­ки мож­на за один рік, а се­лекційна діяльність по­тре­бує на­ба­га­то більших за­трат ча­су і фінан­со­вих ви­т­рат. Це ду­же склад­ний і ви­т­рат­ний про­цес, але й най­важ­ливіший у нашій справі.

Тра­диційно що­ро­ку ком­панія «Ліма­грейн» ви­во­ди­ла на ри­нок кілька но­вих про­дуктів. Мож­на очіку­ва­ти цьо­го й на­далі?
— Ком­панія «Ліма­грейн» постійно вив­чає по­тре­би аг­раріїв Ук­раїни і про­по­нує сільгоспви­роб­ни­кам про­дук­ти від­­повідно до їхніх ви­мог. І цей рік — не ви­­ня­ток. На­при­клад, дов­гий час в Ук­раїні гібри­ди ку­ку­руд­зи із ФАО 290 бу­ли не над­то за­тре­бу­вані сільгоспви­роб­ни­ка­ми че­рез їхню не­спро­можність кон­ку­ру­ва­ти за вро­жайністю із більш пізньо­с­тиг­ли­ми, із ФАО 300–330. Гібрид Аде­вей до­­вів, що це цілком мож­ли­во, і  цьо­го ро­ку кількість куп­ле­но­го насіння зрос­ла у 20 разів!!! Дру­гий по­зи­тив­ний мо­­мент — йо­го ви­со­ка по­су­хо­стійкість. У пів­ден­них регіонах Ук­раїни по­пе­ред­нь­о­го і цьо­го років він по­ка­зав кра­щий ре­зуль­тат стійкості до по­су­ш­ли­вих умов. Але ком­панія на цьо­му не зу­­пи­ня­єть­­ся, і цієї вес­ни ми очікуємо по­­пов­нен­ня асор­ти­мен­ту ще дво­ма ви­со­ко­про­дук­тив­ни­ми по­су­хо­стій­ки­ми гіб­ри­да­ми. Но­вин­кою цьо­го ро­ку від «Ліма­­грейн» є ви­­со­ко­про­дук­тив­ний гібрид ку­ку­руд­зи ЛГ30325 для гос­по­дарств північно-схід­них регіонів
і цен­т­ру Ук­раїни.
Цьо­го ро­ку ми про­дов­жи­ли ро­бо­ту із про­су­ван­ня на ри­нок насіння со­няш­ни­ку брен­да SUNEO. Це так звані 3G-гібри­ди, ад­же пред­став­ни­ки цьо­го брен­да ма­ють най­ви­щий ген стійкості до вовчка, до­б­ру стійкість до гербіци­ду Євро-Лайтнінг і ви­со­ку то­ле­рантність до по­су­хи. Та­ке поєднан­ня дає мож­ли­вість от­ри­ма­ти мак­си­маль­ну при­бут­ковість на по­лях. Ті, хто хоч раз спро­бу­вав їх ви­ро­щу­ва­ти, на­далі від них уже не відмов­ля­ють­ся. Ці гібри­ди мак­си­маль­но за­хи­щені, і во­вчок їх про­сто «не бе­ре» (ця про­бле­ма на­разі — прак­тич­но по­всюд­но в Ук­раїні, навіть там, де про це не люб­лять го­во­ри­ти з тих чи інших при­чин).
Дру­га пе­ре­ва­га гібридів під брен­дом SUNEO — це ви­со­ка пла­с­тичність у ви­ко­ри­с­танні тех­но­логії Clearfield як що­до строків ви­ко­ри­с­тан­ня Євро-Лайт­нінг, так і що­до доз йо­го вне­сен­ня. Тре­тя пе­ре­ва­га —  ви­со­ка то­ле­рант­ність гібридів до по­су­ш­ли­вих умов, пе­ревіре­на ба­га­торічним ви­ро­щу­ван­ням ге­не­ти­ки «Ліма­грейн» на Півдні Ук­раї­ни в ко­мерційних посівах. Змен­шен­ня тех­но­логічних ви­т­рат за ви­ро­щу­ван­ня цих гібридів і от­ри­ма­на вро­жайність із лиш­ком пе­ре­кри­ва­ють ви­щу, порівня­но зі стан­дарт­ни­ми гібри­да­ми, ціну насіння. Цьо­го ро­ку вже мож­на прид­ба­ти три гідри­ди SUNEO: ЛГ5542 КЛ, ЛГ5631 КЛ і ЛГ5661КЛ.
Аг­рарії півночі та цен­т­ру країни вже цьо­го ро­ку змо­жуть прид­ба­ти уль­т­ра­ранній гібрид ЛГ5377 (для північніших рай­онів) і ви­со­ко­в­ро­жай­ний гібрид ЛГ5485 (для цен­т­раль­них регіонів Ук­раїни). Обид­ва гібри­ди ма­ють стійкість до но­вих рас не­справжньої бо­рош­ни­с­тої ро­си, що на сьо­годні ду­же ак­ту­аль­но для цих регіонів, і ма­ють ви­со­ку то­ле­рантність до ос­нов­них хво­роб. Еко­логічні ви­про­бу­ван­ня, про­ве­дені в Ук­раїні, підтвер­ди­ли їхню ви­со­ку то­ле­рантність і стабільність.