Стійкі сорти — реальний напрям біологізації захисту рослин

Після стрімкої інтенсифікації хімічного методу захисту рослин у 50-ті роки минулого століття світова спільнота усвідомила тупиковий шлях цього підходу до розв’язання проблем захисту рослин. У 60-ті роки було розроблено концепцію біологізації захисту рослин, що грунтувалася на таких напрямах: охорона та збільшення чисельності природних популяцій хижих і паразитичних видів, спеціальні способи розведення й практичного застосування ентомофагів і акарифагів для обмеження чисельності шкідників, використання патогенних організмів (бактерії, гриби, віруси) для виготовлення мікробіологічних інсектоакарицидів.
Проте сподівання вирішити проблеми захисту рослин від шкідливих організмів завдяки лише біологічному методу не виправдалися, а тому в 70-ті роки набула визнання концепція інтегрованого захисту, що грунтувалася на раціональному використанні всіх методів і заходів. За визначенням робочої групи експертів ФАО у звіті 1967 р., термін “інтегрований захист рослин” набув такого визначення: “Система управління шкідливими організмами, яка в контексті взаємодій шкідливих видів використовує всі доступні заходи й методи та утримує популяції шкідливих організмів на рівні, нижчому за економічну шкідливість” (Васильєв, 1989). Нині інтерпретацію цього терміну в різних джерелах дещо змінено, але суть залишається незмінною. Після цього концепція щодо біологізації захисту рослин набула практичного поширення й визнання. Зокрема, в Україні було створено біолабораторії, де розводили трихограму та інших ентомофагів, почалися роботи з розробки мікробіологічних препаратів та їх застосування в інтегрованих системах захисту.
Крім того, було проведено всебічну переоцінку агротехнічного методу та визначення його ролі в обмеженні чисельності шкідливих організмів. Посилено роботи із селекції на стійкість рослин проти шкідників і збудників хвороб. В Інституті захисту рослин 1966 р. було створено лабораторію імунітету рослин, незмінним керівником якої є академік М. П. Лісовий, а 1967 р. — лабораторію стійкості сільськогосподарських культур проти шкідників, яку заснував професор Д. Ф. Руднєв.
Системи захисту рослин в Україні в 1970–1990 рр. були доволі біологізовані та відповідали вимогам інтегрованого захисту рослин, оскільки грунтувалися на організаційно-господарському, агротехнічному, імунологічному, біологічному та хімічному методах, частки яких у загальній структурі захисних заходів становили, відповідно: 15, 25, 15, 10 і 35 % (Трибель та ін., 2004).
Нині, з огляду на перебудову агропромислового комплексу та дорожнечу енергоносіїв, нанівець зведено частку організаційно-господарського та агротехнічного методів, майже втричі зменшилася частка біологічного методу. Знову домінує хімічний метод, загальна частка якого в системах захисту культур перевищує 70%, а на окремих культурах — за інтенсивних технологій вирощування — сягає 100%. Це повернення до глухого кута початку 60-х років ХХ століття. На часі негайне поліпшення біологізації систем захисту рослин.
За нинішніх умов господарювання єдиним реальним напрямом біологізації захисту рослин є підвищення ролі імунологічного методу та ширше використання стійких сортів.
Стійкі сорти — це найдоступніший технологічний, рентабельний та екологічно безпечний захід.
Адже нині для надійного захисту 1 га посіву озимої пшениці від хвороб і шкідників за запрограмованої урожайності понад 5 т/га зерна слід провести по три обробки фунгіцидами й інсектицидами, що за середньої ціни на препарати становить 201,33 і 107,04 грн, та плюс інші витрати на застосування 120,42 грн. Тобто вартість захисту 1 га посіву пшениці нестійкого сорту за інтенсивної технології вирощування становить 429,39 гривень.
За використання сорту пшениці з груповою стійкістю проти основних хвороб (бура листкова іржа, борошниста роса, фузаріоз колосу) кількість обробок фунгіцидами може бути зменшена до однієї замість трьох, а витрати на захист 1 га — на 174,64 грн без зменшення врожайності зерна. На середній площі озимої пшениці 3 млн га, яку вирощуватимуть за інтенсивними технологіями, щорічна економія становитиме 524 млн грн. За спрямування лише 2% цих коштів на селекцію стійких сортів та правильну їхню оцінку, розробку сортової технології проблема біологізації систем захисту озимої пшениці може бути вирішена в найближчі три-п’ять років, оскільки в арсеналі сортів озимої пшениці є понад 50% стійких проти груп збудників хвороб і навіть шкідників. Проте цей процес для інших культур може бути тривалішим.
Чи є стійкі сорти в нашій державі? Так, є! Візьмімо офіційний документ: “Каталог сортів рослин, придатних для поширення в Україні на 2005 рік”, в якому вже помітно значний прогрес у характеристиці сортів на стійкість проти хвороб, порівняно з попередніми роками. В каталог на 2005 рік внесено 102 сорти озимої м’якої пшениці, 24 — ярої м’якої, 10 — озимої твердої, 10 — ярої твердої (табл. 1). Серед них високостійких проти борошнистої роси, бурої листкової іржі та фузаріозу колосу — 53 сорти, які можна вирощувати без застосування фунгіцидів, стійких — 23 — зі зменшенням кількості обробок до однієї.
Користуючись матеріалами публікацій (Ковалишина, Кирик, 2001; Трибель, 2006; Трибель, Гетьман, 2006), засвідчуємо, що серед сортів пшениці Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла (МІП УААН) є найбільша кількість сортів не тільки з груповою, а й з комплексною стійкістю проти основних хвороб і шкідників (табл. 2), які, до того ж, об’єктивно оцінили спеціалісти як МІП, так й Інституту захисту рослин УААН.
Серед них сорти: Миронівська остиста, Миронівська 33, Миронівська 65, Миронівська 66, Ліра, Експромт, Крижинка, Ремеслівна, Деметра та інші, які можна вирощувати без застосування фунгіцидів та інсектицидів або за екстремальних умов (у роки, сприятливі для епіфітотійного розвитку збудників хвороб чи спалахів розмноження фітофагів) — за зменшення кількості обробок у 1,5–2 рази. Вирощування цих сортів має великі технологічну, енергетичну, екологічну та економічну переваги.
Нині відомо надзвичайно багато сортів картоплі, що мають різний рівень стійкості проти найнебезпечнішої хвороби — фітофторозу. До високостійких (бал стійкості — 8–9) належать: Водограй, Мавка, Невська, Горлиця, Либідь, Луговська, Українська рожева, Придеснянська, Слава, Західна, Воловецька, Зарево, Ракурс, Поліська рожева, Древлянка; стійких (бал — 6–7) — Бородянська рожева, Кобза, Пролісок, Гарт, Посвіт, Джаерла, Симфонія, Купава, Світанок київський, Берегиня, Доброчин, Малич, Пост-86, Радуч, Адретта, Астерікс, Цезар, Ікар. Стійкими проти колорадського жука (бал стійкості — 6–7) є сорти картоплі: Бородянська рожева, Горлиця, Зарево, Зов, Обрій, Повінь, Ракурс, Сатурна, Слов’янка, Серпанок та інші.
Крім того, відомо багато сортів і гібридів різних культур, стійких проти шкідливих організмів, але вони не завжди поширені через причини:

·         недостатнє рекламування сортів, високостійких проти окремих видів, груп і комплексів шкідливих організмів;

·         повільні темпи забезпечення насінням стійких сортів;

·         не завжди об’єктивна оцінка рівня стійкості сортів, бо в селекційних центрах та установах, що займаються селекцією культур, обмаль спеціалістів-імунологів (фітопатологів, ентомологів, гельмінтологів тощо);

·         немає єдиних стандартизованих методик із польової оцінки селекційного матеріалу і сортів на стійкість проти шкідливих організмів;

·         за паспортизації сортів під час реєстрації не передбачено їхньої характеристики на стійкість проти шкідників;

·         aне стимулюється створення стійких сортів, не надається їм перевага.

Переваги використання стійких сортів надзвичайно вагомі. Підраховано, що за повного переходу на вирощування стійких сортів лише зернових культур приріст урожаю буде рівноцінним збільшенню посівних площ на 25%. Окрім того, істотно спроститься технологія їхнього вирощування та зменшаться енерговитрати завдяки вилученню операцій із захисту рослин.
Жоден із методів не забезпечує такої окупності, як імунологічний. Так, досвід США свідчить, що за загальних витрат на селекцію стійких сортів пшениці, кукурудзи та люцерни проти основних шкідників у 12 млн доларів, вартість щорічного приросту врожаю становила 808 млн, тоді як окупність хімічного методу, в середньому, — 4,5–5 разів.
За розв’язання низки простих організаційних проблем та незначного збільшення фінансування на програму “Імунітет” інтегровані системи захисту рослин можуть майже вдвічі бути біологізованішими, а частка імунологічного методу збільшиться до 40–50%. Окрім того, популяції низки шкідливих організмів будуть пригнічені, що значно зменшить їхній тиск на агроценози, а за зменшення обсягів застосування пестицидів збільшиться дія природних ентомофагів та інших регулюючих чинників. Тобто почнуть спрацьовувати механізми саморегуляції агроценозів на значно вищому рівні.
Отже, створення стійких сортів проти шкідливих організмів є найреальнішим і найрадикальнішим заходом із біологізації систем захисту рослин.
Що ж потрібно зробити для інтенсивнішого розвитку цього напряму та впровадження у виробництво комплексно стійких сортів? Пропонуємо таке:
m насамперед слід оцінити реалії зі стійкими сортами та збільшити виробництво їх насіння для задоволення потреб виробників;
m не менш важливим є спрямування наукових сил на прискорене розв’язання цієї проблеми з об’єднанням зусиль селекціонерів та імунологів (фітопатологів, ентомологів, вірусологів) і підвищення відповідальності за оцінку сортів на стійкість проти шкідливих організмів, а також розробка сортових технологій;
m важливим поштовхом може бути вдосконалення умов реєстрації з наданням переваги стійким сортам і гібридам рослин, а також фінансове заохочення авторів.
Реалізація цих простих завдань дасть змогу в найближчі три-п’ять років значно біологізувати інтегровані системи захисту та збільшити врожайність культур на 0,6–0,7 т/га умовних зерноодиниць, зменшити обсяги застосування пестицидів та енерговитрати на 25–30%, спростити технології вирощування, а будь-які додаткові витрати на вирішення цих завдань окупляться більш як у 50 разів.

С. Трибель,
д-р с.-г. наук, професор
М. Гетьман,
науковий співробітник,
Інститут захисту рослин УААН