Стабілізувати зернове виробництвo

Стабілізувати зернове виробництвo

Не погрішу перед собою, якщо зізнаюсь: я не пам’ятаю “кукурудзяного буму” 60-х, бо, по-перше, народилася в місті, а по-друге, була надто мала, аби усвідомлювати політику партії щодо зернового виробництва за радянських часів. Проте у спогадах дитинства є окреме місце кукурудзяним ласощам — баранцям, пластівцям, паличкам у цукровій пудрі, які коштували копійки, а насолоди приносили не менше, ніж вершкове морозиво чи тістечка. Сьогодні асортимент тільки кукурудзяних пластівців вражає. На полицях магазинів яких тільки не побачиш: з беконом, грибами, паприкою...Одне слово, без чергових директив та наполегливих рекомендацій “королева полів” повертається на наші лани.
Згадаймо кілька цифр. Найбільші площі кукурудза має в Америці, — близько 30 млн га. Середня врожайність становить 84 ц/га, в штаті Iллінойс досягли рекордно високого врожаю — 160 ц сухого зерна з гектара. Оскільки культура серед зернових посідає 1 місце за врожайністю, то, відповідно, площі під кукурудзою щороку зростають. Нині їй відведено на планеті 137 млн га. Далі. У зерновому балансі Сполучених Штатів культура становить 70%. З року в рік тут отримують близько 250 млн т зерна кукурудзи (до речі, Китай отримує 120—130 млн т і 80 його процентів сам же і споживає). Американці 50 млн т пропонують на світовий ринок, диктуючи ціни й утримуючи їх стабільно в межах $105—110 за тонну (на умовах FOB). Цю та іншу, не менш цікаву, інформацію отримали учасники науково-практичної конференції, яка відбулася 11 квітня в Черкаській області. Аграрне керівництво регіону презентувало присутнім схвалену обласною радою програму “Кукурудза Черкащини’2001”.

Звісно, похвалитися рекордами у виробництві кукурудзи ми поки що не можемо. Найбільший валовий збір Україна отримала у 1961—1962 роках. Відтоді щороку площі під культурою зменшувались на 50—100 тис.га. І у 1999 році “королева полів” становила в балансі вітчизняного виробництва зерна лише 7%. Кілька років тому, завдяки зусиллям фахівців АТ “Маїс-ІНК”, почалося відродження цієї рослини. З Черкащини. Саме “маїсівці” довели економічну вигідність виробництва кукурудзи. Так, упродовж 1986—1990 років їй в області був відданий кожний 5-й гектар. Урожайність становила 50 ц. Господарства, скажімо, Черкаського, Драбівського районів, витрачаючи на
1 га 233—230 грн (за технології висіву якісним насінням, вчасного підживлення та захисту рослин), отримали прибутків з одного гектара майже 1200 грн. За більш простою схемою (витрати становлять 300—350 грн/га) можна отримати прибуток у 500—600 грн. Щоправда, дехто намагався суперечити: мовляв, культура складна, примхлива. Нині досвід черкащан спростовує ці нісенітниці. Кукурудза не родить хіба що у байдужого та лінивого господаря. Ось ще кілька переконливих аргументів. Щороку врожайність кукурудзи залежить від природно-кліматичних умов лише на 15—20%. Саме качаниста формує найбільшу кількість поживних одиниць на одному гектарі: 25—28 т сухої речовини. У цьому їй немає аналогів. Кукурудза абсолютно ліквідна: це сотні найрізноманітніших продуктів харчування, це лаки, фарби, вибухівка, навіть парфуми. Рослина нормально почувається в різних кліматичних зонах — від Півдня до Півночі України. Торік, наприклад, у господарстві “Зоря”, що на Волині, отримано по 50 ц/га сухого зерна. Про те, як досягти подібних результатів, і йшлося під час практичної частини конференції. З виробництвом насіння, підготовкою техніки, елементами технології ознайомилися представники регіонів на кукурудзяно-калібрувальному заводі та виробничому полі АТ “Маїс-ІНК”, тракторному стані СТОВ “Біле озеро”. Ці та решта питань були також обговорені під час пленарної частини наради. Гадаю, для більшості читачів нашого журналу вони також будуть цікавими.
Скажімо, думка першого віце-президента УААН Віктора Петровича Ситника. Міркуючи над проблемою виробництва зерна в Україні, він звернув увагу спеціалістів на те, що за час земельного реформування ми практично не займалися сівозміною: “У рослинництві це найважливіша умова. Тут без сівозміни будь-який напрям буде неефективним. Тому на різних за площею земельних володіннях насамперед потрібно запровадити сівозміни. Причому короткоротаційні. (Рекомендації науковців з цієї проблеми є в усіх регіональних центрах реформування.) У такий спосіб ми розвинемо спеціалізацію, зменшимо використання техніки, підвищимо її ефективність. Селяни зможуть поглибити свої знання і вміло їх застосовувати”.
Проблемою з проблем академік назвав боротьбу з бур’янами. Він, як і більшість учених Української академії аграрних наук, наполягають на необхідності максимально захистити посіви від шкідливих рослин. Особливу увагу слід звернути на просапні культури. А вже після цих агротехнічних операцій продовжити підживлення. Один із наведених фактів, переконана, мусить насторожити спеціалістів. Нині ми щороку маємо від’ємний баланс гумусу 1 т/га. За рівнем поживних речовин, які використовують сільгоспкультури, ми знизилися до показників 1913 року. І лише створені нові сорти та частково впроваджені технології дають змогу отримувати вищий урожай, аніж згадуваного року. “Так, ми маємо добрий стан озимини більш ніж на 90% площ, — підкреслив Віктор Петрович. Втім, заспокоюватися зарано. Запас поживних речовин у грунті мінімальний. Культури сформували навесні потужний апарат. А недоотримавши необхідну кількість добрив, є реальна загроза недоотримання зерна. Тому нині, закінчивши перший етап підживлення, потрібно максимально ретельно підготуватися до другого його етапу. Особливо варто попрацювати на площах, де озимі посіяні по сприятливих попередниках, де вже сформовано хороший травостій. Адже наша мета — зібрати якісне продовольче зерно”.
Ще однією надзвичайно актуальною проблемою землекористування є агрофізична деградація грунтів: вони втрачають свою структуру, властивість накопичувати вологу, швидко розвивається водна та вітрова ерозії. Тому конче потрібно поповнити наші землі органікою. Реальний вихід науковці вбачають такий. Залишати в полі 50% непродуктивної частини врожаю (пожнивні рештки, солома) і вносити на одну її тонну річну норму — 10—12 кг азоту. Нітрофікація соломи дасть ефект уже через рік: вміст гумусу поступово відновлюватиметься.
Що стосується кукурудзи, то академік В.Ситник запропонував створити так звані “виводні” поля для використання кукурудзи в монокультурі. Справа ця є досить ефективною, як підтверджують світовий досвід і спостереження українських учених. Наприклад, науковці Інституту зернового господарства УААН вирощували культуру на одному полі впродовж 30 років. Негативних вад помічено не було. Навпаки. У дослідному господарстві ім. Шевченка (Тетіївський район Київської області) досягли врожайності 92 ц/га. Технологія відома: насіння вітчизняної селекції, вчасний захист від бур’янів, підживлення, міжрядні обробітки з підгортанням. Словом, хто прагне — той має. А хто тільки-но розпочинає справу, повинен знати, де шукати досвід.
До речі, пригадуєте, вже йшлося про те, що представники регіонів мали змогу ознайомитися з комплексом машин для виробництва кукурудзи? Було б несправедливо не сказати, що майданчик сільгоспмашин був представлений майже 20-ма новими агрегатами та механізмами, які потрібні для комплексного обробітку грунту. “Головним завданням технічної політики на цій міні-виставці було показати механізм та рівень підготовки зернозбиральної техніки до жнив, — ділиться своїми міркуваннями начальник департаменту матеріально-технічної політики міністерства Володимир Саченко. На жаль, нині селяни мають 61300 одиниць цієї техніки. Торік її було 64 тисячі, а в 1992-му, для порівняння, — 120. Оскільки одночасно закупити нові комбайни господарства не можуть, то варто свої зусилля спрямувати, перш за все, на якісні ремонти наяної техніки. Минулого року до збирання було підготовлено 74% зернозбиральної техніки, з неї лише 53% було задіяно на жнивах. Ми проаналізували ситуацію і дійшли висновку, що потрібно звернути увагу на агрегатний ремонт. Цей вузловий метод (розібрати, продефектувати, в спеціалізованій майстерні замінити певну деталь) набагато економніший, дешевший.
Уже сьогодні “Дони”, “Ниви” на 60 % відремонтовані на Черкащині. Тут також закінчується підготовка до жнив “Ланів” та “Славутичів”. Наша мета, на цьому наголосив і міністр Іван Кириленко, — підготувати техніку на 95%”.
Для закупівлі ж нових вітчизняних комбайнів фахівцями Департаменту напрацьовано кілька конкретних механізмів. Про це ще раз нагадали учасникам наради. Селяни, зокрема, можуть скористатися кредитами. Кошти на здешевлення високих кредитних ставок передбачено в бюджеті. Для подальшого збільшення джерел фінансування через бюджет підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України. Є реальний шанс залучити гроші з місцевих бюджетів, аби викупити в регіони від 45 до 60 комбайнів. Проект доручення, відпрацьований за зверненням міністра аграрної політики Івана Кириленка та голови Держкомітету промислової політики Володимира Новицького. Нині його передано на розгляд в Адміністрацію Президента України. Наскільки реальний цей шлях, залежить виключно від активної, виваженої роботи керівників областей. Найближчими роками пропонується надавати сільгоспвиробникам дотацію на придбання техніки (30—40% від її вартості). Цей механізм уже прак-тично розроблено. З 2002 року селяни зможуть скористатися й довгостроковими кредитами. Поки що ж реальними варіантами отримання сільгоспмашин залишаються лізинг (до речі, окрім Украгролізингу, на ринку з’явилася ще одна компанія — “Агромашінвест”), оренда, прокат.
Оскільки квітень — пора активної весняної кампанії, і часу на семінари, наради та конференції обмаль, представники регіонів не могли не торкнутися й такого питання, як розвиток галузі тваринництва. Тим більше, що в І кварталі нинішнього року Президент України підписав два укази, спрямовані на стабілізацію ситуації в галузі та нарощування виробництва тваринницької продукції. Для реалізації обох документів відпрацьовано відповідні заходи. Щодо епізоотії прийнято програму дій. А щодо розвитку тваринництва і птахівництва вже підписано спільний наказ Мінагрополітики та УААН, яким визначено першочергові завдання, їх виконавців та терміни. Головним і визначальним чинником стабілізації галузі є валове виробництво продукції тваринництва. За даними Держкомстату, у І кварталі поточного року воно зросло на 6,1 %. Щоправда, у нарощуванні поголів’я худоби темпи незадовільні, — поки що не досягнуто рівня 2000 року. А от у виробництві молока (2 млн 162 тис.т + 4,6% до 2000 р.) та яєць
(2 млрд 200 тис.шт. + 4,7% до 2000 р.) темпи росту вже відчутні.
Начальник департаменту ринків продукції тваринництва Мінагрополітики Юрій Мельник детально зупинився на кількох основних галузях: м’ясне та молочне скотарство, птахівництво, свинарство, вівчарство. Аналізуючи ситуацію, він акцентував увагу тваринників на необхідності активізувати роботу обласних племінних підприємств. Чітко відпрацювати механізм підтримки кращих тваринницьких господарств, постійно контролювати виплату коштів за великі вагові кондиції ВРХ. Цікаво, що паралельно Департамент планує за рахунок коштів, передбачених на селекцію в тваринництві, обов’язково розвивати племгосподарства з шовківництва, бджільництва, кролівництва, звірівництва.
Указом Президента України “Про стабілізацію ситуації на споживчому ринку та розвиток тваринництва і птахівництва” передбачено розробити і подати до Кабінету Міністрів програму заходів. Її основна мета — забезпечення населення України продукцією тваринництва відповідно до фізіологічно обумовлених норм споживання, а також нарощування експортного потенціалу галузі. Шляхи виконання програми не нові: розвиток стратегічних пріоритетів, напрацювання правової та фінансово-економічної бази, нарощування кормовиробництва, широке впровадження наукових розробок, застосування сучасних технологій, машин та обладнання, системна селекційна робота, ветеринарне забезпечення. А плани на 2004 рік у тваринників на такі вже й амбітні: виробити 1,9 млн т м’яса в забійній вазі; 14,5 млн т молока; 9,5 млрд шт. яєць. Погодьтесь, за умов стабільної галузі показники не такі вже й недосяжні, адже забезпечують кожного з нас м’ясом на 70%, яйцями на 90% і лише молоком на всі 100%.
Одне слово, тим, хто зібрався 11 квітня в Черкасах, було над чим замислитися. Залишається сподіватися, що, повернувшися в регіони, аграрні керівники донесли побачене і почуте до широкого кола спеціалістів. До цього, між іншим, заступників голів облдержадміністрацій з питань АПК закликав заступник міністра Сергій Рижук. А ще він закликав аграріїв не заспокоюватись на досягнутому. Бо стосовно програми “Зерно України’2001—2004”, хоч і зроблено цього року чимало, проте це ще не успіхи, а лише наші перші правильні кроки. Чи не правда, важко з цим не погодитись?

Підготовлено преcслужбою
Мінагрополітики