Сівозміна в сільському господарстві: соя і кукурудза

Так як со­няш­ник — куль­ту­ра до­сить важ­ка для ґрун­ту, ба­га­то хто ви­би­рає ті куль­ту­ри, ви­ро­щу­ван­ня яких мож­ли­ве в інтен­сивній, ко­роткій сівозміні. У на­шо­му ви­пад­ку — це ку­ку­руд­за та соя. 

Соя з’яви­лась на рин­ку Ук­раїни до­сить не­дав­но. Про­те відра­зу вик­ли­ка­ла зацікав­леність аг­ро­го­с­по­дарств, оскільки ціно­ва кон’юнк­ту­ра на про­дукцію до­сить по­зи­тив­на. До то­го ж ця рос­ли­на здебільшо­го ви­ко­ри­с­то­вується у хар­човій про­мис­ло­вості або йде на годівлю тва­рин, що зни­жує вплив наф­то­пе­ре­роб­ної га­лузі на ціно­у­тво­рен­ня. 

Най­стабільнішою та най­при­бут­ковішою куль­­­ту­рою за­ли­шається ку­ку­руд­за, хо­ча ріпак в ос­­тан­­ні ро­ки ви­пе­ре­д­жає ку­ку­руд­зу за рен­та­бель­ністю на 50–150 дол. США з га, про­те, вра­хо­ву­ю­чи ри­зи­ки під час ви­ро­щу­ван­ня ози­мо­го ріпа­ку та до­сить не­ве­ли­кий клин цієї куль­ту­ри, ку­ку­руд­за зай­має пер­ше місце. 

Тож оби­ра­ю­чи ос­нов­ну куль­ту­ру, у ле­вовій частці ви­падків сільгоспви­роб­ник зро­бить вибір на ко­ристь ку­ку­руд­зи. За­ли­шається по­бу­ду­ва­ти під цю куль­ту­ру сівозміну. Втім, вар­то вра­хо­ву­ва­ти те, що сівозміна має бу­ти мобільною, тоб­то слід за­ли­ши­ти мож­ливість заміни площі під іншу куль­ту­ру, так як аг­рарії «влов­лю­ють» трен­ди рин­ку вже під час посіву. 

Най­оп­ти­мальнішою за підтрим­ки ку­ку­руд­зи є соя: во­на ниж­ча за за­тра­та­ми, «куль­ту­ра іншо­го рин­ку», до­сить при­ваб­ли­ва в «еко­номіці», є мож­ливість ви­ко­ри­с­тан­ня гербіци­достійких гібридів та сортів. Пра­виль­ний підбір гібридів ку­ку­руд­зи та сортів/гібридів сої дає змо­гу не пе­ре­ти­на­ти­ся посівам цих куль­тур, що зни­зить на­ван­та­жен­ня на аг­ро­но­ма та техніку (об­при­с­ку­вачі, до­поміжне об­лад­нан­ня, куль­ти­ва­то­ри тощо).

Яким чи­ном сівозміна ку­ку­руд­за — соя впли­не на ґрунт? 

Роль сої у сівозміні для ви­роб­ни­ка — це «санітар» ґрун­ту, без­ко­ш­тов­ний азот то­що. Але до­ве­де­но, що соя за­вдя­ки фіксації буль­боч­ко­ви­ми бак­теріями ли­ше на 50% за­без­пе­чує свою потребу в ньому. Для фор­му­ван­ня 1 т зер­на сої потрібно 7,5–10 кг азо­ту, за уро­жай­ності 3 т/га — до 30 кг азо­ту, а з ура­ху­ван­ням побічної про­дукції — до 72 кг N. 

Че­рез те, що азотфіксація по­чи­нається при­близ­но з тре­ть­о­го тиж­ня після про­ро­с­тан­ня насіння й три­ває впро­довж усієї ве­ге­тації, а в по­чат­ко­вих фа­зах роз­вит­ку соя по­тре­бує 15–20% по­жив­них ре­чо­вин, в період цвітіння — до 80%, тож у ґрунті має бу­ти до­стат­ньо азо­ту для нор­маль­но­го стар­ту та мак­си­маль­но­го за­без­пе­чен­ня міне­раль­ним жив­лен­ням у фазі цвітіння — на­ли­ван­ня. Азот, що на­ко­пи­чується після періоду на­ли­ввання більшою мірою кон­цен­т­рується в зерні, чим спо­жи­вається рос­ли­ною.

То­му потрібно за­ува­жи­ти, що роз­ра­ху­нок нор­ми азот­них до­б­рив під сою у співвідно­шенні 50/50 (50% — за­вдя­ки міне­раль­но­го жив­лен­ня, 50% — че­рез азотфіксацію) невірний. До то­го ж у перші ро­ки ви­ро­щу­ван­ня сої інтен­сивність азотфіксації бу­де знач­но ниж­чою че­рез низь­кий рівень заселення ґрун­ту азотфіксу­ю­чи­ми бак­теріями. Для нор­маль­но­го стар­ту сої потрібно близь­ко 10 кг/га N, в період цвітіння — до 40–50 кг/га азоту. 

Уп­ро­довж ве­ге­тації в ґрунті за­вдя­ки азотфіксації на­ко­пи­чується в се­ред­нь­о­му до 100 кг/га азо­ту (за інши­ми да­ни­ми — до 300 кг/га за мак­си­маль­но спри­ят­ли­вих гур­то­вих умов).  Із цьо­го азо­ту соя за­бе­ре на «свої по­тре­би» близь­ко 70%, з яких не по­вер­неть­ся в ґрунт до 30% (ви­нос уро­жаєм). То­му для нор­маль­но­го роз­вит­ку куль­ту­ри в разі на­ла­го­д­же­но­го про­це­су азотфіксації для сої потрібно вне­сти до 25–40 кг/га азо­ту. У пер­ший рік ви­ро­щу­ван­ня сої нор­ма міне­раль­них до­б­рив має ся­га­ти 100% до не­обхідно­го, а дру­го­го ро­ку — до 70%. На третій рік за схе­мою — 70/30 (30% вне­сен­ня азот­них до­б­рив від по­тре­би). 

Ми не зу­пи­няємо­ся в цій статті на та­ких еле­мен­тах, як фо­с­фор та калій, оскільки їхнє вне­сен­ня не за­ле­жить від біологічних фіксацій і їхню норму поповнюють залежно від по­тре­би куль­тур. 

Пи­тан­ня азо­ту в ко­роткій сівозміні ку­ку­руд­за — соя ду­же важ­ли­ве, ад­же ку­ку­руд­за —  азотфільна куль­ту­ра. То­му, ко­ли ку­ку­руд­зу висіва­ють після сої, то є те­за, що за цієї умо­ви мож­на зни­жу­ва­ти нор­му азот­но­го до­б­ри­ва. 

Але ро­зуміючи, як і для чо­го соя в симбіозі фіксує азот, при­хо­ди­мо до вис­нов­ку, що біологічно фіксо­ва­но­го азо­ту бак­теріями бу­де біля 30–40 кг/га, ре­ш­та зберіга­ти­меть­ся в по­жнив­них решт­ках. Ос­танні не мо­жуть за один рік прой­ти про­це­си міне­ралізації та гуміфікації, то­му азот та інші еле­мен­ти жив­лен­ня в цих решт­ках бу­дуть вивільня­ти­ся впро­довж не од­но­го ро­ку. Отже. для на­ступ­ної куль­ту­ри — ку­ку­руд­зи за­ли­шить­ся до 40 кг/га до­дат­ко­во­го азо­ту. Са­ме за та­кої нор­ми мож­на ско­ре­гу­ва­ти  вне­сен­ня азот­них до­б­рив під посів ку­ку­руд­зи. Про­те перші ко­ла ко­рот­кої сівозміни соя — ку­ку­руд­за ма­ють бути повністю за­без­пе­чені над­хо­д­жен­ням азо­ту з до­б­рив (інтен­сивність фіксації і якість симбіозу в перші ро­ки бу­де знач­но ниж­чою від оп­ти­му­му).

Із точ­ки зо­ру еле­ментів жив­лен­ня за ви­ро­щу­ван­ня та­ких куль­тур, як ози­мий ріпак чи со­няш­ник у ланці з соєю, ви­ко­ри­с­тан­ня азот­них до­б­рив мо­же більшою мірою зни­зи­тися. У се­ред­нь­о­му під со­няш­ник вно­сять 80–100 кг азот­но­го до­б­ри­ва, як при­клад, dytctyyz кар­баміду — в д.в. до 40 кг/га. Це май­же та кількість, яку за­ли­шить після се­бе соя. До речі, рен­та­бельність со­няш­ни­ку мо­же збільши­тись ще на 10–15%.

Але в цій сівозміні ліміту­ю­чим фак­то­ром для уро­жаю як сої, так і со­няш­ни­ку бу­де надмірна за­ра­женість ґрун­ту па­то­ге­на­ми. За наявності од­на­ко­вих збуд­ників хво­ро­би бу­дуть про­яв­ля­ти­ся знач­но більше на обох куль­ту­рах навіть за умо­ви про­тру­ю­ван­ня насіння. 

До то­го ж со­няш­ник має по­туж­ну ко­ре­не­ву си­с­те­му, яка в по­шу­ках ґрун­то­вої во­ло­ги про­ни­кає в нижні го­ри­зон­ти. Си­с­те­ма за­хи­с­ту сої вклю­чає інтен­сив­ний гербіцид­ний за­хист, післядія яко­го на на­ступ­ну куль­ту­ру бу­де до­сить ви­со­кою. За порівняль­них умов ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи та со­няш­ни­ку як на­ступ­ної куль­ту­ри в сівозміні  після він по­тер­пає від післядії гербіциду знач­но раніше, ніж ку­ку­руд­за. А такі стре­си від післядії над­зви­чай­но шкідливі на ранніх ета­пах роз­вит­ку, оскільки в цей період, крім важ­ли­вих фізіологічних про­цесів за­кла­дан­ня вро­жаю,  прводять і аг­ро­технічні прий­о­ми бо­роть­би з бур’яна­ми — тоб­то вне­сен­ня гербіцидів вже на куль­ту­ру цьо­го ро­ку. Післядія гербіци­ду, внесеного на сої, най­частіше позначається на со­няш­ни­ку, що спри­чи­нює куль­турі ду­же гли­бо­кий і ви­ра­же­ний стрес. У ку­ку­руд­зи періоди «відчут­тя» післядії та вне­сен­ня гербіци­ду більш роз­тяг­ну­тий, то­му вплив стре­со­во­го фак­то­ру не та­кий чут­ли­вий. 

В ози­мо­го ріпа­ку з со­няш­ни­ком ду­же схо­жа си­ту­ація. Тоб­то оп­ти­маль­ною для ко­рот­кої сівозміни є ро­тація ку­ку­руд­зи та сої.

Об­робіток ґрун­ту 

Соя й ку­ку­руд­за за зяб­ле­вої оран­ки порівня­но з дис­ку­ван­ням на 20–30% по­ка­зу­ють більшу уро­жайність і на 10–15% ви­щий уро­жай в порівнянні з ран­нь­о­вес­ня­ною оран­кою.  До то­го ж оран­ка зни­жує ри­зик післядії гербіци­ду на ранніх ета­пах роз­вит­ку куль­тур, по­кра­щує тех­но­логічність посіву, сприяє кра­що­му роз­вит­ку ко­ре­не­вої си­с­те­ми в ку­ку­руд­зи та сої.

За ко­рот­кої сівозміни ку­ку­руд­зи та сої є мож­ливість мобільно­го ре­а­гу­ван­ня та трен­ди. До при­кла­ду — у гос­по­дар­ст­ва є по­тре­ба швид­ко ре­а­гу­ва­ти що­до ви­ро­щу­ван­ня ніше­вої куль­ту­ри — яро­во­го яч­ме­ню, греч­ки, сор­го то­що. Після сої чи ку­ку­руд­зи з про­ве­ден­ням зяб­ле­вої оран­ки ми от­ри­муємо ріллю, яка мак­си­маль­но го­то­ва під будь-яку куль­ту­ру. Кількість по­жнив­них ре­ш­ток, якість ріллі за пра­виль­но­го об­робітку та нор­маль­на мульча, яка залишається, — це важ­ливі умо­ви для подальшого оп­ти­маль­но­го роз­вит­ку більшості куль­тур.

Гос­по­дар­ст­во має бу­ти про­фесіональ­ним для от­ри­ман­ня кра­щих при­бутків.  Ча­си пла­ну­ван­ня для от­ри­ман­ня про­дукції вже прой­ш­ли, сьо­годні ко­жен оби­рає і ви­ро­щує те, що вва­жає за потрібне. Ви­ро­щу­ван­ня 7–9 різних куль­тур при­зво­дить до ба­га­ть­ох ри­зиків: на­кла­дан­ня строків зби­раль­них робіт, кар­ди­наль­на різни­ця в си­с­те­мах удо­б­рен­ня, за­хи­с­ту, посіву, складність логісти­ки, важкість ре­алізації (відділ з ре­алізації потрібно ро­зуміти ціно­вий тренд кож­но­го про­дук­ту), все це по­тре­бує на­яв­ності ве­ли­кої кількості кваліфіко­ва­них кадрів. Отже, при­бут­кові ко­роткі сівозміни ста­ють ду­же по­пу­ляр­ни­ми. Тан­дем ку­ку­руд­за-соя за пра­виль­них роз­ра­хунків мо­же бу­ти най­при­бут­ковішим із мінімаль­ни­ми ри­зи­ка­ми вис­на­жен­ня ґрун­ту. 

А. Крюч­ков

Інформація для цитування
Соя та кукурудза — оптимальна сівозміна чи виснажування ґрунту?/ А. Крюч­ков// Пропозиція/ — 2017. — № 7. — С. 90-92