Складськi свiдоцтва. ЄБРР сказав: потрiбно, Кабмiн вiдповiв: будуть!

17 сiчня 2002 року Кабiнет Мiнiстрiв України та Європейський банк реконструкцiї та розвитку (ЄБРР) пiдписали меморандум про взаєморозумiння щодо створення в Українi системи складських свiдоцтв.

Власне, питанню складських свiдоцтв увагу придiлено в проектi Закону України “Про зерно та ринок зерна в Українi”, ухваленому Верховною Радою в першому читаннi. Проте, хiба мало в нас написаних законiв, якi через брак вiдповiдного фiнансування так i залишилися мертвонародженими? Узяти хоча б вiдомий всiм до болю Закон “Про стимулювання розвитку сiльського господарства на 2001–2004 роки” або Закон “Про ринок цукру”.
Така сама доля спіткала б i Закон “Про зерно та ринок зерна в Українi”, якби до реалiзацiї деяких його положень не пiдключилися iноземнi капiталiсти (нашим чи то грошей шкода, чи то в них немає впливу, чи все їм “по барабану”). У цьому законi виписано положення про складськi свiдоцтва, якi вже рокiв вiсiмдесят працюють на користь сiльського господарства США. А захiднi бiзнесмени просто втомилися вiд хулiганських дiй українських торговцiв зерном (у тому числi й державних установ, таких як ДАК “Хлiб України” та Держрезерв) на свiтовому ринку, а тому вирiшили “скинутися” на запровадження в Українi чогось схожого на захiдний досвiд.
Ви спитаєте, чому хулiганських? Вiдповiдь на це дає приклад, який вже кiлька разiв наводив вiце-прем’єр-мiнiстр Леонiд Козаченко. Купила зерно на Кiровоградському елеваторi компанiя “Нiбулон”. А коли захотiла своє зерно вiдвантажити покупцеві, то виявилося, що зерна вже й немає. Ну й судиться до цього часу компанiя, а час спливає, так само як i довiра до українських пiдприємцiв. Що з того, що в Українi зiбрали, начебто, великий урожай зерна, якщо конкретний пiдприємець не може довести, що зерно в нього є?

Або ще один приклад вiд Леонiда Козаченка. Брокери Чиказької товарної бiржi (найбiльшої бiржi свiту з торгiвлi зерном) звернулися до Уряду України з пропозицiєю торгувати на Чиказькiй бiржi українським зерном, але за умови, що він пiдтвердить, що це зерно в нього є. А як тут пiдтвердиш, коли зерна начебто багато, а голови обласних адмiнiстрацiй вводять заборони на його рух? Понаписували “середньопотолочнi” цифри, а потiм “понатикали” по межах областi мiлiцейськi кордони, щiльнiшi за Берлiнську стiну, аби пiдприємцi, крий Боже, не вивезли власне зерно i не створили загрозу “продовольчiй безпецi” областi.
Так от, цьому безладдю пiд назвою “український ринок зерна” захiднi бiзнесмени вирiшили покласти край: ЄБРР узявся профiнансувати грантом, а не кредитом (тобто нiчого повертати не треба) створення системи складських свiдоцтв. Власне лише основи системи, оскiльки система в цiлому урядові не потрiбна. А що йому потрiбно? Як казав ватажок свiтового пролетарiату: “Соцiалiзм — це облiк i контроль”. От i уряд хоче облiковувати та контролювати все, що йому не належить. “Контроль передбачає виконання цiлого ряду заходiв, якi дають достовiрну iнформацiю. Цiєю iнформацiєю можуть користуватися тi, кому вона може надаватися згiдно з чинним законодавством” (Леонiд Козаченко).
Отже, що дають складськi свiдоцтва? Знову надамо слово Леонiдові Козаченку. “Однiєю з найбiльших проблем на ринку зерна є те, що власник зерна часто не може отримати свою продукцiю, i нiхто за це не несе вiдповiдальностi. Люди, якi виписують вiдому форму №13, не несуть жодної вiдповiдальностi за наявнiсть вiдповiдної продукцiї”.
Але навiть за умови, що складське свiдоцтво — це просто гарантiя того, що пiдприємець може гарантовано отримати своє зерно, здане ним на зберiгання, а уряд зможе порахувати чужi грошi, iнтереси всiх сторiн збiгаються. Ну а якщо в складських свiдоцтвах зацiкавленi всi (захiднi бiзнесмени, українськi пiдприємцi, уряд), то, як казав вiдомий персонаж “Дванадцяти стiльцiв”: Згода є продукт за повного неспротиву сторiн”.
Ну а далi? Наприклад, чи можна буде складськi свiдоцтва продавати, використовувати як заставу пiд банкiвськi позики? Уряду це потрiбно? Нi. Ось як на це питання вiдповiв Леонiд Козаченко: “Над цiєю проблематикою працює цiла група фахiвцiв. Зараз не передбачається визначений законом порядок обiгу складських свiдоцтв як цiнних паперiв. Але iдея вiдпрацьовується, i, можливо (!), вона буде реалiзована”.
Ну а ось доповнення вiд секретарiату аграрної комiсiї Кабмiну: “Принципово складське свiдоцтво може бути використано як документ, на пiдставi якого товаровиробник мiг би отримати доступ до фiнансових джерел. Що стосується обiгу складських свiдоцтв, то складське свiдоцтво за своєю суттю не є цiнним папером — воно має тiльки певнi його функцiональнi ознаки. Але законодавством буде передбачено, що складське свiдоцтво колись (!) зможе обертатися на вторинному ринку”.
Це зауваження “фахiвцiв” щодо того, що складське свiдоцтво не є цiнним папером, є тим цiкавiшим, що в проектi Закону “Про зерно та ринок зерна в Українi” складське свiдоцтво визначається саме як цiнний папiр. Що нам закон? Як казав один персонаж “Золотого теляти”, “ми ж бо унiверситетiв не закiнчували”.
Ну й, нарешт, i надамо слово тому, хто замовляє музику, тобто тому, хто платить. Голова департаменту агробiзнесу ЄБРР Ханс Крiстiан Якобсен: “Чому потрiбен окремий закон в Українi про складськi розписки?
Головним положенням майбутнього законодавства має бути те, що претензiї власника зерна до того, хто його зберiгає, вирiшуватимуться поза судовою системою. У законi має бути дуже чiтко прописано, хто має право власностi на зерно i як цим правом можна скористатися. По-друге, має бути чiтко визначено, яким чином здiйснюватиметься контроль за наявнiстю зерна, що зберiгається в елеваторi.
Система складських розписок не поширюватиметься на всi зерносховища — тiльки на спецiально вiдiбранi, тi, якi належним чином управляються, якi можуть бути перевiренi без будь-яких ускладнень.
Щоб запобiгти ошукуванню власникiв зерна, буде створено спецiальний страховий фонд. Система складських свiдоцтв не є абсолютно застрахованою вiд будь-яких ризикiв, проте вона набагато безпечнiша за ту, що iснує до цього часу в Українi”.
Ну що ж. Нехай зроблено не крок, а пiвкроку в напрямку до ринку — i то радiсть. Нарештi створюється щось подiбне до порядку: “опис, протокол, здав-прийняв, вiдбитки пальцiв”. Питання ж, чи дозволятимуть голови держадмiнiстрацiй вивозити зерно за межi пiдвладних їм територiй, поки що не стоїть, але й на цьому спасибi.

Юрiй Михайлов