З соняшника на горох, з озимої пшениці на яру

В насінницькому господарстві СТОВ «Перемога», що в с. Малополовецьке Фастівського р-ну Київської обл., прийшли до висновку, що горох вигідніший за соняшник, а яра пшениця перспективніша за озиму.

Господарство, що відмовилось від соняшнику

СТОВ «Перемога» — насінницьке господарство, основна продукція якого – елітне насіння зернових та гороху. Тож насінницькі посіви займають більшу частину 1400-гектарної площі. Разом з тим були й товарні посіви кукурудзи, соняшнику, озимого ріпаку.

Але з наступного року господарство відмовляється від сівби соняшнику. І це в той час, коли соняшникові поля з’являються й північніше, на поліських піщаних грунтах. І коли самі збирали соняшнику по 4–4,5 т/га (завдяки звуженню міжрядь до 45 см додатково отримували 1–1,5 т/га). Керівник агрофірми Микола Малієнко пояснює це так: «Соняшник — культура високодоходна, але це на перший погляд. Інколи прибутки, отримані в сезон вирощування соняшника на полі, згодом вилазять боком».

Передусім — у вигляді падалиці. «За останні 5 років на жодному полі соняшник не сіявся повторно, але падалиця досі вилазить скрізь», — говорить керівник господарства. Особливу проблему вона становить на насінницьких посівах гречки, де після соняшника недорахувалися чверті врожаю порівняно з полем, де був інший попередник, зібравши відповідно 1,5 і 2 т/га.

І це при тому, що падалицю спробували здолати гербіцидом. Довго вибирали препарат, який справився б з широколистими: хотіли за одним разом знищити і падалицю, і сходи широколистих бур’янів. Зупинилися на гербіциді, назву якого господарство не уточнює, зазначивши тільки, що це був препарат з групи бетаналів. Гербіцид, як здавалось, мав бути дуже ефективним, бо містить аж 3 д. р.: десмедифам, фенмедифам і етофумезат. В результаті широколисті бур’яни в фазі сім’ядолі зняв, навіть гречку добряче пригнітив, а падалицю все одно не подолав. Можливо тому, що гібрид соняшнику був стійким до сульфонілсечовини.

Бобові можуть бути вигіднішими за олійні

«Разом з тим вітчизняні аграрії, на мою думку, недостатньо уваги приділяють гороху», — продовжує Микола Малієнко. Він пояснює це стереотипами, які засіли в голові у агрономів старшого покоління і копіюються з видання в видання в підручниках, по яких навчається молодше покоління. «Горох асоціюється з низькою врожайністю в 1-1,5 т/га, в кращому випадку 2 т/га, і роздільним комбайнуванням, яке зумовлює ризик того, що культура, скошена в валки,потрапивши під 1–2 дощі, майже повністю висиплеться, і молотити буде нічого», — пояснив М. Малієнко.

Тим часом він нагадує, що зараз є сорти, зокрема, селекції Інституту рослинництва, СГІ, Інституту зрошуваного землеробства, фірм Lembke, Limagrain, які не потребують роздільного комбайнування. І які мають високий потенціал урожайності. При цьому, за словами М. Малієнка, вітчизняні сорти нітрохи не гірші за іноземні.

«Ми збирали гороху по 4–5 т/га. А якщо правильно заправити грунт, то, я впевнений, можна й 6 т/га зібрати», - говорить керівник підприємства. Звичайно, в СТОВ «Перемога» — висока культура господарювання. Стандарт сівозміни — «семипілка», а горох повертається на поле на 4-й рік. Відповідно, попередники — оптимальні: для гороху це зернові, на крайній випадок соняшник. «Потрібна зяблева оранка, під час якої не варто економити ресурси: глибина обробітку повинна становити 30, а то й 32 см. Це забезпечує накопичення вологи під культуру», — продовжує він.

«Навесні, щойно з’явились відповідні умови, треба сіяти», — радить М. Малієнко. Загущувати посіви він не рекомендує, вважаючи оптимальною густоту сівби 900–1100 тис. росл./га. А дворазове коткування, за його словами, додає ще 2–3 ц/га.

Вибір сорту на українському ринку зараз не проблема. «Найбільш підходящий для наших умов — сорт Оплот, який торік дав 4,2 т/га, а цього року — 4,9», — розповідає про свій досвід керівник СТОВ «Перемога».

Підводячи підсумки, він відзначає, що навіть після зниження цін зараз за тонну гороху можна виручити 6000 грн. 4 т/га — це вже 24 тис. грн./га. «І це ще не все», — говорить М. Малієнко. Адже до прибутку від гороху, на його думку, обов’язково слід зараховувати економічний ефект від післядії культури. Наприклад, озима пшениця після гороху, за словами Миколи Малієнка, дає додатково 8–10 ц/га. І, як відзначає керівник господарства, не тільки за рахунок азоту, накопиченого бульбочковими бактеріями (і це, на відміну від сої, без жодних інокулянтів), а й за рахунок того, що він перетворює важкодоступні фосфати в доступні для рослин форми. А післядія гороху спостерігається, як показує досвід СТОВ «Перемога», не один, а два сезони.

Насінництво — галузь висококонкурентна

Господарство відмовилося не тільки від культури, що вважається найприбутковішою, а й від найпоширенішої — озимої пшениці, перейшовши на яру. «Зараз на ринку насіннєвого матеріалу озимої пшениці товчуться сотні господарств, тож покупець дуже вибагливий, і зацікавити його можна якщо не іноземною селекцією, то хіба що якоюсь вітчизняною новинкою», — пояснює керівник господарства.

А менш фінансово спроможні сільгоспвиробники намагаються виростити посівний матеріал самотужки, порахувавши, що так дешевше. «Хоча й тут вони помиляються», — впевнений Микола Малієнко. Адже для ведення насінництва зернових у господарстві потрібно неухильно дотримуватись цілої низки технологічних та організаційних заходів. «Насінництво — це в першу чергу чистота сорту», — розповідає М. Малієнко. Отже, при зміні сорту неприпустимо забувати про необхідність ретельно вичистити сівалку, комбайн, обладнання для очистки. Не менш важливе значення має й кваліфікована сортопрочистка в фазі викидання колоса: саме тоді найкраще помітні нерівномірність посівів та включення інших сортів.

Неможливе насінництво, на думку М. Малієнка, і без високої культури землеробства. Окрім семипілки та правильних попередників необхідні ще й повна норма добрив і не економити на препаратах. «На насінницьких посівах виконуємо мінімум 2, а то й 3 фунгіцидних обробки, а генерики використовуємо лише тоді, коли у провідних світових компаній в Україні немає в наявності потрібного препарату», — продовжує керівник СТОВ «Перемога».

Таку саму вибагливість господарство проявляє і до обладнання для доробки насіння. «Насінництво неможливе без повного комплекту необхідних машин: пневмосепаратори, пневмовібростоли, трієри, тощо. Бажано, щоб обладнання було не будь-яке, а відповідних фірм. Наприклад, ми користуємося обладнанням фірми Petkus», — зазначає М. Малієнко.

Не тільки ярі, а й тверді

Отже, від озимої пшениці тут відмовились, коли з 1500 т урожаю елітного насіння за сезон вдалося продати лише 300 через перевиробництво й сильну конкуренцію. Тоді господарство взялося за яру, в т. ч. й твердих сортів. І цим заперечило ще один агрономічний стереотип: ніби тверді пшениці слід вирощувати в сухому степу і розраховувати на врожайність у 1,5–2 т/га.

Саме СТОВ «Перемога» вирощує тверді пшениці з 2014 р. Попри те, що господарство розташоване в Лісостепу, та ще й біля північної його межі, тут уже вдавалося виростити тверду пшеницю зі скловидністю 80–85%. «Знайомі віддали зразок нашої пшениці на аналіз в Італію і отримали відповідь, що продукція придатна для виробництва спагеті за їхніми традиційними технологіями», — повідомив М. Малієнко.

Більше того, в господарстві зуміли цього року ярої пшениці отримати більше, ніж озимої: ярої — 5,9 т/га, а озимої — лише 4,5. Про правильну сівозміну з правильними попередниками (в даному випадку це соя, ярий ріпак або гречка) вже говорилося. Сорти ярої пшениці, які показали таку врожайність, — це Панянка, Злата, Струна Миронівська та Улюблена. Також керівник господарства високо оцінив нові сорти твердої пшениці Ізольда і особливо напівкарликову, а відтак стійку до вилягання МІП Райдужна.

Добрива вносили литовського виробництва, до складу яких входять не тільки макроелементи, причому в більш доступній формі, ніж у найпоширеніших продуктах, а ще й сірка. «Пестицидами працюємо по повній програмі», — ділиться секретами Микола Малієнко.

Тож керівник господарства вважає, що яра пшениця може бути привабливішою за озиму: попри зазвичай вищу врожайність озимина має такі недоліки, як ризики під час перезимівлі і більші витрати на вирощування внаслідок довшого терміну вегетації.

Крім того, Микола Малієнко стверджує, що Україна стоїть на порозі перелому відношення аграріїв до твердих пшениць. Він нагадує, що одних лише вітчизняних сортів твердої пшениці на сьогодні є 18. Тож, на його думку, настав час реалізувати їх потенціал, бо поки що величезна Україна збирає твердої пшениці 30 тис. т на рік, тоді як маленька Греція — 1,5 млн т, Франція — 1,8 млн т, а Італія — 4 млн т. Тим більше, що й клімат у нас змінюється в бік традиційного для Греції чи Італії. І якщо вітчизняні виробники макаронних виробів вважають, що продукція з твердих сортів не по кишені українцю (або їм просто не до снаги конкурувати з тими самими італійцями), то чому б не експортувати тверді пшениці до тієї ж Італії, як ми зараз експортуємо м’які?

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com