Сажкові хвороби кукурудзи

Відомо, що сівозміни з короткою ротацією сприяють накопиченню у грунті збудників хвороб. За даними С.В. Ретьмана та ін. (2010), за останні десять років структура хвороб кукурудзи змінилася.

О. Дерменко, канд. с.-г. наук, кафедра фітопатології НУБіП України
(фото автора)

За інформацією Держкомстату (www.ukrstat.gov.ua), у 2011 р. в Україні у сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення кукурудзу на зерно вирощували на площі майже 3,5 млн га, що на 40% перевищило показник 2010 р. Структура посівних площ кукурудзи залежить від спеціалізації господарства. Відомо, що сівозміни з короткою ротацією сприяють накопиченню у грунті збудників хвороб. За даними С.В. Ретьмана та ін. (2010), за останні десять років структура хвороб кукурудзи змінилася. В Україні нині найпоширенішими вважаються пухирчаста і летюча сажки, фузаріоз, гельмінтоспоріоз, диплодіоз, іржа, нігроспороз, хвороби зерна під час зберігання і хвороби сходів.
Порівняно з 2002 р., поширення в Україні пухирчастої і летючої сажок у 2009 р. знизилося з 8 і 14% до 5 і 9%, відповідно. Однією з причин цього є широке використання сучасних препаратів для протруювання насіння і вирощування гібридів з підвищеною стійкістю проти хвороб. Проте шкідливість сажкових хвороб кукурудзи все ще залишається високою.
Пухирчаста сажка (збудник хвороби - гриб Ustilago zeae (Link) Unger) проявляється протягом вегетації на всіх органах кукурудзи, крім підземних коренів. На листках, листкових піхвах, качанах, волоті, стеблі і на повітряних коренях утворюються здуття (пухлини) різної форми і розмірів. Найбільші розміри пухирів часто спостерігаються на качанах і стеблах, найменші - на листках у формі зморшок або дрібних здуттів (рис. 1). Хоча саме на молодих листках і їхніх піхвах можна вперше виявити цю хворобу. Згодом пухирчаста сажка проявляється на стеблі (рис. 2-3), волоті (рис. 4-5), а під час цвітіння - на качанах (рис. 6-9). Ураження стебла може призвести до його викривлення, відламування і відмирання. Тому стеблова форма хвороби вважається найнебезпечнішою.
Розвиток пухирчастої сажки починається з невеликої світлої плями, що поступово розростається у пухлину. Спочатку вона заповнена білою м'якоттю, брудно-білою слизистою масою, а згодом - чорною порошистою масою теліоспор збудника хвороби (рис. 10). Руйнування оболонки пухирів призводить до вивільнення спор, поширення їх полем за допомогою вітру і ураження нових рослин. Найкраще теліоспори гриба проростають у краплині води (дощ, роса) за температури 23...25°С. Сформована інфекційна гіфа пророслих спор проникає у рослину через епідерміс молодої меристеми. За сприятливих умов через три тижні у місцях ураження розвивається здуття з новими теліоспорами. Рослиною гриб Ustilago zeae дифузно не поширюється, тому пухлини формуються лише у місцях ураження. За період вегетації кукурудзи збудник пухирчастої сажки може сформувати понад три покоління теліоспор. Це пояснює найвищий ступінь ураження рослин саме перед збиранням урожаю.
Шкідливість пухирчастої сажки залежить від ступеня стійкості гібрида проти хвороби, агрокліматичних умов вирощування кукурудзи, фази (часу) зараження рослини, розмірів і кількості пухлин на рослині. У зв'язку з цим недобір урожаю може становити 10-60%. Частини рослин з симптомами пухирчастої сажки не рекомендується використовувати на корм тваринам.
Основне джерело інфекції пухирчастої сажки - теліоспори збудника хвороби у незруйнованих пухлинах. У такому стані життєздатність спор зберігається до чотирьох років. Поодинокі теліоспори у грунті під дією вологи і мікроорганізмів гинуть через кілька місяців. Інфекція також може зберігатися на насінні кукурудзи.

Летюча сажка (збудник хвороби - гриб Sorosporium reilianum (J.G. Ku..hn) McAlpine), на відміну від пухирчастої, проявляється лише на качанах і волоті. Замість качана утворюється овально-конусоподібне жовно, наповнене чорною масою теліоспор і залишками провідних пучків стрижня качана, а зовні вкрите вкороченими обгортками (рис. 11-12). Останні спочатку зелені і щільні, а згодом (фаза молочної стиглості) жовтіють, висихають і розкриваються. Волоть майже повністю перетворюється на чорну пилову масу спор збудника хвороби (рис. 13-14).
Теліоспори S. reilianum  з уражених волотей і розкритих жовен осідають на грунт і зерно качанів. В орному шарі грунту життєздатність збудника летючої сажки може зберігатися кілька років. Зараження рослин відбувається переважно ще у грунті під час проростання насіння. Уражені рослини відстають у рості, часто деформуються. Шкідливість хвороби проявляється у недоборі до 15-20% урожаю.
Серед основних заходів захисту кукурудзи від сажкових хвороб виділяють дотримання сівозміни, вирощування стійких гібридів і протруєння насіння одним з рекомендованих препаратів (табл.).