Спецможливості
Агробізнес

РОЗПОДІЛ ТА ПЕРЕДАЧА РИЗИКІВ У АГРОБІЗНЕСІ

05.06.2008
1241
РОЗПОДІЛ ТА ПЕРЕДАЧА РИЗИКІВ У АГРОБІЗНЕСІ фото, ілюстрація
Еволюція агробізнес-сектору характеризується великою кількістю учасників на всіх ланках ланцюга “виробництво — переробка — дистрибуція — споживання”, а також підсилюванням інтеграції системи. За відсутності ефективних державних інтервенцій таке становище дає змогу агробізнесменам, які мають значний вплив на ринок, передавати більшість неприйнятних ризиків на інших учасників агробізнес-ланцюга, які перебувають на початку або в кінці циклу (виробники сільськогосподарської продукції і роздрібні споживачі). До суб’єктів, які мають більший вплив на ринок, можна віднести посередників, первісних переробників, виробників готової продукції та дистрибуторів. Ці суб’єкти створюють додаткову вартість, намагаючись виробити продукцію, яка найбільше відповідає потребам та бажанням кінцевих споживачів.

Основні тенденції
Слід зазначити, що за останні 30 років переробники та виробники кінцевої продукції значно збільшили свою частку в кінцевій вартості товарів, у яких сировиною є продукція сільськогосподарських підприємств. Згідно з даними департаменту сільськогосподарської економіки університету Міссурі-Колумбія, обсяг продажів продуктів харчування, волокон та біопалива у США з 1970 по 1998 рік зріс із 100 до 600 млрд USD. Разом з тим частка виробників сільськогосподарської продукції в обсязі продажів залишається незначною: в 1998 році вона становила 100 млрд USD — приблизно 17%. Це свідчить про те, що більшу частку вартості продукції формують саме проміжні ланки агробізнес-ланцюга.
Ще одним підтвердженням тенденції зменшення частки виробників сировини в обсягах (доходах) продажів є ситуація на світовому ринку кави. Протягом останніх 20 років частка виробників у вартості кави та кавопродуктів зменшилася з 30% до 10%. Водночас дистрибутори та переробники кави змогли значно збільшити свої прибутки за рахунок розвитку особливих та сегментованих споживчих ринків.
Основна мета учасників агробізнес-ланцюга — зменшення або розподіл ризиків, які можуть спричинити збитки, більші за допустимий рівень. Вона базується також на очікуванні отримання економічної вигоди та адекватної оцінки впливу можливих ризиків. Особливістю агробізнес-сектору є те, що результати діяльності окремих партнерів прямо впливають на ефективність всієї системи. Наприклад, окупність інвестиційного проекту переробного підприємства прямо залежить від наявності сировини протягом усього строку дії проекту. Несприятливі погодні умови або зміна структури виробництва сільськогосподарськими підприємствами суттєво можуть вплинути на результати діяльності переробника.
Глобалізація ринків сировини та лібералізація торговельних відносин примушує переробників враховувати ситуацію та зміни на ринках, що не завжди відповідає економічним планам виробників сільськогосподарської продукції. Наприклад, собівартість томатної пасти в інших країнах-виробниках, нові способи її переробки і зберігання примушують українські переробні підприємства знижувати закупівельні ціни на сировину. Але треба зауважити, що переробні підприємства в томатовиробляючих регіонах України мають можливість встановлювати найбільш прийнятні для себе закупівельні ціни у зв’язку з великими обсягами закупівлі сировини і близьким розміщенням до виробників. Відповідно, виробники мають добре знати та аналізувати ринки томатів для переробки і для споживання у свіжому виді.


Види ризиків та їх розподіл
У агробізнес-секторі можна виділити кілька видів ризиків залежно від їх природи та впливу:
u виробничі — виробництво і переробка сировини, дистрибуція;
u маркетингові — ціни, дистрибуція, потреби та бажання споживачів;
u фінансові — рентабельність виробництва, вартість фінансових ресурсів, девальвація, інфляція тощо;
u юридичні та інфраструктурні ризики — законодавство, робоча сила, зовнішнє середовище, суспільна політика.
Перелік видів ризиків, наведений вище, не повний, але він показує, наскільки складний для кожного агропідприємства процес визначення ризиків і розробки стратегії з управління ризиками.
Виробничі ризики значно впливають на діяльність сільськогосподарських підприємств, які впроваджують нові прогресивні технології, але вони повністю не виключають ризики, а тільки змінюють їх природу та вплив. Іригація, нові сорти, засоби захисту рослин дають можливість зменшити вплив погодних умов, хвороб і шкідників, але потребують більше спеціальних знань, фінансових ресурсів і ретельного управління підприємством.
Переробні підприємства іноді прагнуть мінімізувати виробничі ризики своїх партнерів і співпрацюють із виробниками. Основними видами такого співробітництва є створення вертикально інтегрованих агробізнес-структур і укладення виробничих контрактів. У довгостроковій перспективі ці види співробітництва допомагають стабільно працювати всім участникам таких угод. Негативною рисою інтеграції і виробничих контрактів є потреба виконання своїх обов’язків незалежно від ситуації на ринку. Українські сільгосппідприємства іноді віддають перевагу поставкам на ринок продукції свіжого виду і порушують умови виробничого контракту, якщо ціна свіжого виду значно вища за ціну ринку переробки. Однак переробники обов’язково беруть реванш у сезони, коли сировини виробляється більше, ніж ринок може спожити. Для прикладу можна навести ситуацію на ринку томатів і огірків на Півдні України в 2001 та 2002 роках, коли спочатку виробники, а потім переробники користувалися сприятливою для них ситуацією для одержання додаткового прибутку.
Українські сільськогосподарські підприємства зазвичай приділяють більше уваги виробничим ризикам, оскільки основною метою своєї діяльності вважають кількість і якість одержаної продукції, а не фінансовий результат. Разом з тим потрібно зазначити, що маркетинг сільськогосподарської продукції є основною проблемою для її виробників. Згідно з дослідженням аграрного сектору України, яке провела Міжнародна Фінансова Корпорація, в 2001 році близько 82% виробників мали складності з реалізацією своєї продукції. Крім того, невміння вигідно продати її було головною причиною несвоєчасного повернення кредитів (71% респондентів).
У неврожайні роки, що найчастіше викликані несприятливими погодними умовами, виробники мають можливість продавати продукцію за високими цінам. Зазвичай підприємства з високим рівнем виробничої культури, які страхують урожай, у неврожайні роки отримують непогані доходи, бо споживачі погоджуються більше платити за продукцію. У цих випадках переробники і дистрибутори переміщують ризики на споживачів. Однією із стратегій управління такими ризиками є імпортування продукції з інших регіонів або країн.
За надмірної пропозиції продукції посередники та переробники занижують закупівельні ціни, бо краще знають ринки споживання і не хочуть приймати на себе маркетингові ризики. Виходом із цієї ситуації може бути зберігання продукції, але виробники часто не мають достатніх власних сховищ або не можуть забезпечити належний режим зберігання. Таким чином, у разі перевиробництва продукції маркетингові ризики переміщуються на виробників.
Треба зауважити, що посередники, переробники і дистрибутори — проміжні ланки агробізнес-ланцюга — завжди беруть на себе частину фінансових і маркетингових ризиків. У разі настання фінансових ризиків — девальвації, інфляції, різкої зміни процентних ставок за кредити — середні ланки агробізнес-ланцюга мають обмежені можливості з передачі частини ризиків іншим ланкам. Виробники можуть реалізувати продукцію у сприятливіші строки або передбачити в контракті валютне застереження. Водночас ринок споживання сільськогосподарської і переробленої продукції є нееластичним, і різке підвищення або зниження цін не викликає відповідної реакції споживачів.


Вплив ризиків на діяльність підприємств
Виробники сільськогосподарської продукції виступають у якості компенсуючої і гарантуючої ланки для всієї агробізнес-системи. Виробники хочуть одержати максимум продукції, щоб мати максимальні доходи. Це збільшує пропозицію продукції на ринку і призводить до зниження цін. Така ситуація зазвичай гарантує наявність продукції (сировини) і дає можливість переробникам та торговим компаніям управляти ризиком цін на сировину. Крім того, велика пропозиція продукції сільгоспвиробниками захищає споживачів від ризику наявності продуктів харчування.
Фермери більшості країн визначають маркетингові та цінові ризики як найважливіші і найзначущіші, від яких залежить виживання їх господарств. Характеристики ринків і ступінь їх організації впливають на рівень та можливість перерозподілу ризиків у агробізнесі. Можна виділити кілька факторів, які визначають критичність маркетингових ризиків для сільськогосподарських підприємств:
u виробники сільськогосподарської продукції поставляють свою продукцію на порівняно нееластичні ринки;
u цінових індикаторів або немає:  контракти на поставку і вертикально інтегровані системи встановлюють прийнятні для переробників ціни (переробка овочів, вирощування та переробка м’яса птиці тощо), або ціни визначають ринки, на яких домінують кілька великих фірм і організацій (ринки ф’ючерсів США, світова торгівля зерном);
u максимальний рівень виробництва узгоджується з метою індивідуального виробника отримати максимальний дохід, оскільки індивідуально сільськогосподарські підприємства не мають значного впливу на формування цін. Але перевиробництво продукції викликає значні коливання цін і, як наслідок, знижує доходи підприємств;
u інтеграція в агробізнесі збільшила вплив на ринок більшості агробізнес-партнерів, окрім виробників сільськогосподарської продукції і кінцевих споживачів. Виробники мають або приймати ціни, що їх запропонують переробники та інші партнери, або шукати альтернативні канали збуту. Споживачі можуть тільки погоджувати ціни на товари із своїм бажанням і спроможністю заплатити за ті чи інші продукти харчування. Завдяки впливу на ринок, інтегровані агробізнес-системи мають більше можливостей переміщувати неприйнятні для них ризики на крайні ланки агробізнес-ланцюга — на виробників сировини і кінцевих споживачів;
u деякі сектори сільськогосподарської продукції стали дуже концентровані, внаслідок чого індивідуальний виробник не має впливу на ринок. Такі дрібні виробники або йдуть із ринку, або стають чимось більшим, ніж просто працівник великого агробізнес-підприємства. Таким прикладом є виробництво та переробка птиці. Навіть в Україні цей сектор є великоконцентрованим та інтегрованим, тому на ринку м’яса птиці залишається все менше місця для дрібних підприємств.
Управління ризиком ціни на продукцію здійснюється на ринках ф’ючерсів, контрактів і спотових ринках. На цих ринках зазвичай домінують кілька покупців, які можуть ефективно визначати умови договірних відносин: ціну, обсяги, умови поставки та якісні специфікації. Відповідно, ціни формують навіть на великих ринках або незначна кількість професійних суб’єктів, або маса спекулянтів (трейдери, переробники, біржі).
Концентрація дає змогу перерозподілити ризики від виробників і переробників на споживачів. У цьому разі можна виділити такі ефекти та наслідки концентрації:
u споживачі наражаються на три ризики: адекватна пропозиція, якість та безпека продукції, ціни;
u в розвинутих країнах ризик достатньої пропозиції продуктів харчування управляється завдяки балансу державної політики і приватного виробництва, інвестиціям у систему постачання і дистрибуції та раціональній поведінці виробників продукції, які прагнуть збільшення продуктивності й кількості продукції;
u ризик якості та безпеки продукції можна значно зменшити, впроваджуючи нові технології зберігання та обробки, підвищуючи санітарні вимоги, тестуючи продукцію;
u для зменшення ризиків якості продуктів харчування як регуляторний інструмент державні органи можуть розробляти стандарти якості та безпеки продукції;
u роздрібні споживачі мають обмежений вплив на ринок і як і виробники продукції також є суб’єктами, які платять встановлену ринком ціну. Ця ціна відображає витрати і вигоди зростаючої концентрації та зменшеної конкуренції на обох рівнях: оптовому (вертикально інтегроване виробництво, переробка і дистрибуція) та роздрібному (горизонтально інтегровані супермаркети);
u збільшені витрати на виробництво сільськогосподарської продукції призводять до підвищення роздрібних цін для споживачів. Разом з тим, зменшення витрат на вирощування та зниження закупівельних цін на сировину значно повільніше позначаються на роздрібних цінах на продукти або взагалі не спричинюють зміни цін.


Типи інструментів з управління ризиками
Для управління ризиками в агробізнесі суб’єкти можуть використовувати різні типи інструментів. Залежно від мети і умов використання, можна виділити три основні типи інструментів: управлінські рішення, послуги/інструменти приватного сектору та державні програми. Ці інструменти можна використовувати як окремо, так і в комбінації. Наприклад, для надання допомоги з управління виробничими ризиками переробні підприємства можуть створювати агрономічні служби і надавати консультації виробникам сільськогосподарської продукції. Такий підхід використовують банки Канади вже протягом 20 років, коли як кредит-менеджери з клієнтами працюють агрономи та ветеринари. Агроном-кредит-менеджер може належним чином контролювати виробничий процес клієнта, надавати консультації і в разі настання ризикової події своєчасно вживати заходів щодо мінімізації наслідків несприятливих подій. Деякі банки України теж почали використовувати цей підхід, що дає змогу підвищити якість агробізнес-кредитів.


Управлінські рішення
Сільськогосподарські підприємства можуть управляти деякими ризиками самостійно, приймаючи ті чи інші управлінські рішення. За рахунок якісного менеджменту керівники можуть значно поліпшити ефективність роботи свого підприємства. Основними видами управлінських рішень є такі:
u  аналіз витрат та доходів, оцінка ризиків;
u виробничо-маркетингові стратегії (спеціалізація, диверсифікація, інтеграція, управління запасами, укладення виробничих та маркетингових контрактів, розвиток інфраструктури, управління якістю/безпекою продукції, дотримання норм законодавства тощо);
u участь у агробізнес-структурах, управління ступенем інтеграції (інвестиції, злиття, об’єднання).
Фермерам та керівникам сільськогосподарських підприємств може знадобитися специфічна консультація або послуга. У цьому разі приватний сектор може прийти на допомогу. Як приклад можна навести візит до Херсонської області професора із США в 2001 році, який надав консультації щодо іригації овочевих насаджень, використання поліетиленової плівки різного кольору під час вирощування овочів та залежності врожайності культур від кольору плівки. Виробникам зазвичай дуже важко набути ці знання, але такі консультації можуть допомогти суттєво зменшити ризики і підвищити результати діяльності підприємства.


Послуги приватного сектору
Приватний сектор може запропонувати різні послуги сільськогосподарським підприємствам, але сьогодні в Україні ринок приватних інструментів з управління ризиками нерозвинений, відповідно, агробізнес-партнери управляють своїми ризиками самостійно, не використовуючи всіх спільних можливостей. На сьогодні агробізнес-компанії можуть користуватися такими послугами приватного сектору:
u фінансові послуги (банки, страхові компанії);
u маркетингові послуги (біржі);
u консультанти/контрактні агенти (дослідження, інформаційні послуги тощо);
u посередницькі послуги.
Варто зазначити, що цими послугами можуть користуватися не тільки виробники сільськогосподарської продукції, а й споживачі (дослідження ринків щодо якості товарів), переробні підприємства та інші суб’єкти.
Посередницькі послуги є важливими для виробників. Потрібно зважено підходити до можливості збільшення прибутків виробників і управління ризиками через зменшення залежності від посередників. Вони часто можуть виконувати цінні та ефективні функції з надання кредиту, формування товарних партій, укладення контрактів з новими партнерами і надання транспортних послуг, тобто послуг у плані управління маркетинговими і фінансовими ризиками.
Виробники можуть об’єднувати свої зусилля і ресурси, організовувати свої власні структури для виконання функцій посередника, але така стратегія потребує коштів, часу та участі зацікавлених виробників для виконання функцій формального посередника.


Державні програми
Державні інтервенційні заходи щодо стабілізації цін на агробізнес-продукцію, доходів виробників та гарантування продовольчої безпеки можна впроваджувати різними засобами. У зв’язку з їх короткостроковою та реакційною (тобто обмеженною) природою, ці заходи мають обмежений вплив на формування структурних довгострокових змін у агробізнес-секторі. Водночас інфраструктурні інвестиції (транспорт, зберігання продукції, кредити на розвиток експортних ринків) є одними з найефективніших заходів (разом із дослідницькою, освітньою та інформаційною діяльністю) для стабілізації та розвитку агробізнесу. Державні програми з розвитку агробізнес-сектору і управління ризиками можна розподілити на такі види:
u субсидування програм страхування врожаю та кредитування виробників;
u перестрахувальні фонди, фонди з покриття збитків внаслідок катастрофічних подій;
u інспекційні послуги із забезпечення належної якості безпеки продукції;
u програми стимулювання попиту (закупки в резервні фонди, експортні кредити);
u програми розвитку транспортної і дистрибуційної інфраструктур;
u дослідницька діяльність, інформаційні та консультаційні послуги.
Слід зазначити, що регуляторна політика держави і законодавство мають велике значення для агробізнесу. Неозначеність, недоопрацьованість або частковість регуляторних заходів та законодавчих актів погіршують становище агробізнес-партнерів і додають додаткових ризиків, з якими приватні компанії змушені рахуватися де-факто. Як приклад таких заходів наведемо програму заставних цін на зернові культури в Україні в 2002 році та програму державних закупівельних інтервенцій на зерновому ринку в Росії. В Україні, за відсутності довгострокових цінових орієнтирів, нерозвиненості біржового ринку та відсутності потрібних коштів у Державному бюджеті, невисокі заставні ціни на зерно у 2002 році стали ціновим орієнтиром для зернотрейдерів. Це дало їм можливість скупити зерно за низькими цінами на початку маркетингового сезону. Додатковим фактором нестабільності стала невизначеність із поверненням ПДВ за експортними контрактами на зерно. За відсутності гарантій повернення ПДВ зернотрейдери перестрахувалися і додатково скорегували закупівельні ціни на вартість очікуваних ризиків: у цьому разі — ризику недоотримання планового прибутку. Як наслідок, цей ризик зернотрейдери перемістили на виробників зерна. Саме виробники сплатили вартість ризику, а зернотрейдери як суб’єкти з більшим контролем ринкової ситуації отримали плановий прибуток.
У 2002 році, на думку керівників Рахункової палати Російської Федерації, уряд РФ несвоєчасно прийняв постанову про проведення інтервенцій на ринку зерна і це, за оцінкам експертів, стало однією із основних причин недоотримання доходу сільськогосподарськими підприємствами. Крім того, в постанові та інших нормативних документах не було чітко прописано критерії та вимоги до учасників біржових торгів, порядок проведення інтервенцій і використання інтервенційних коштів. Все це призвело до низької ефективності закупівель зернової продукції в інтервенційний фонд (менше 50% планових показників), до завищення комісійної винагороди агентам, участі в торгах організацій, які не мали зерна, і закупівлі зерна у посередників, а не у сільгоспвиробників.


Заключні положення
Прийняття ризику має підкріплюватися економічними вигодами для суб’єкта, який погоджується прийняти цей ризик на себе. Водночас потенційні вигоди мають відповідати економічній вартості ризику. Якщо проміжні партнери в агробізнес-секторі ідентифікують більшу кількість і обсяг ризику, ніж вони можуть прийняти на себе, то вони будуть намагатися перерозподілити ризики на інших суб’єктів, які перебувають на початку або в кінці ланцюга з постачання продуктів харчування. Найчастіше це відбувається через зниження закупівельних цін на продукцію від сільськогосподарських виробників та через підвищення цін для кінцевих споживачів.
Концентрація та інтеграція в агробізнесі збільшує вплив на ринок інтегрованих/концентрованих підприємств до такого ступеня, коли вони можуть перерозподіляти неприйнятні ризики іншим партнерам — сільськогосподарським виробникам і споживачам — без надання відповідної компенсації.
Державні інтервенції і програми дають змогу частково знизити вплив ризиків на агробізнес. Для цього можна використовувати різні програми і законодавчі документи, які спрямовані на боротьбу з факторами ризиків. Але такі заходи зазвичай не усувають основних причин неадекватного розподілу ризику.
Основним інструментом з управління і розподілу ризиків є забезпечення адекватного рівня конкуренції на всіх ланках ланцюга “виробництво — переробка — дистрибуція — споживання”. Інфраструктурні інвестиції і державна підтримка дослідницької та консультаційної діяльності мають велике значення для розвитку цього сектору економіки, а також сприяють рівномірнішому розподілу ризиків уздовж усього ланцюга агробізнесу.



Роман Шинкаренко

Інтерв'ю
За високої інтенсивності інвазій паразитарні захворювання можуть завдавати господарствам чималого виробничого клопоту та призводити до вагомих економічних збитків. Так, за даними фахівців, втрати молочної продуктивності можуть сягати 20-60... Подробнее
Керівник СТОВ "Дніпро" (Чорнобаївський р-н Черкаської обл.) Андрій Душейко
Керівник СТОВ «Дніпро», що на Черкащині, Андрій Душейко є унікальною постаттю в українському агробізнесі, адже свій чималий практичний досвід вирощування овочевих та польових культур вдало поєднує з серйозною теоретичною базою, будучи... Подробнее

1
0