Про майбутній урожай дбають з осені

Під час маршрутного обстеження переглядають десять довільно вибраних дерев, розміщених по діагоналі кварталу. На великих площах насаджень за наявності основного сорту і сорту-запилювача на кожному кварталі переглядають по десять дерев — по п’ять кожного сорту, якщо площа саду займає 50 і більше гектарів, — 15–20 дерев, не менш як по п’ять дерев одного сорту на кожну групу сортів різних строків достигання (літнього, осіннього, зимового). Крім осіннього обстеження, з кожного облікового дерева відбирають пробу гілочок для детального лабораторного аналізу.
Пізньоосінній огляд рослин дає можливість не тільки чітко визначити наявні види шкідливих організмів та їх чисельність, а й спланувати обсяги, кількість обприскувань, закупити потрібні пестициди на наступний рік. Від деяких шкідників і збудників хвороб дерева та кущі можна звільнити ще восени, зменшивши тим самим пошкодження ними майбутнього врожаю.

Одразу після збирання врожаю зерняткових і кісточкових порід знімають з дерев і закопують у грунт уражені плодовою гниллю плоди (літня форма), які є джерелом моніліального опіку (весняна форма хвороби). Крім муміфікованих чорних плодів, з наявністю хаотично розкиданих сірих або жовто-білих спор, розміщених концентричними колами, резерватами моніліального опіку є уражені навесні гілки та засохлі суцвіття, які довго висять на дереві. До хвороби сприйнятливі повстиста та культурна вишня, абрикос, персик, менше уражуються слива та черешня. Якщо на дереві серед здорових облиствлених гілок помітні засохлі гілки з суцвіттями, то негайно виріжте їх і спаліть, бо утворення спор, їх літ і ураження ними здорових органів рослин відбувається до цвітіння кісточкових.
Потребують обрізування уражені борошнистою росою пагони яблуні, які, на відміну від здорових, мають сіруватий відтінок. Збудник хвороби зимує міцелієм у ростових бруньках, а інфекційне навантаження зменшиться в разі настання взимку критичних періодів (зниження температури повітря до мінус 20° і далі). Серед сортів яблуні найбільше уражуються Джонатан, Ренет Симиренка, Айдаред, Спартан, Мекінтош, Рубінове Дуки, Слава Переможцям, Флоріна.

Важливо звернути увагу на кільця завширшки до 1 см, розміщені на тонких одно- та дворічних гілочках. Це зимуючі яйцекладки кільчастого шовкопряда, у яких буває 200–300 яєць. Навесні відроджуються гусениці цього шкідника, які можуть вщент з’їсти листя на будь-якому плодовому дереві. Щоб запобігти спустошенню гусеницями листкового апарата дерев, гілочки з яйцекладками кільчастого шовкопряда слід вирізати.
Вирізають гілки, уражені цитоспорозом або інфекційним всиханням. Уражена цитоспорозом кора відмирає, підсихає, на ній утворюються западини. У дерев кісточкових із цитоспорозних ран виділяється камедь, а в зерняткових на межі здорової та хворої тканини утворюються тріщини. Під корою утворюються пікніди, які мають вигляд виступів, горбочків, від чого хворі ділянки кори нагадують гусячу шкіру. Цитоспороз поширений повсюдно й уражує різновікові дерева. Сильно уражені дерева передчасно засихають і є джерелом інфекції для зараження здорових рослин. Тому важливо періодично проводити обстеження дерев і вчасно вирізати хворі та засохлі гілки. За цитоспорозу кора не чорніє, як за ураження чорним раком, а залишається червонувато-коричневою. Плодові тіла збудника цитоспорозу більші, ніж у чорного раку, і розміщені вони хаотично по всій поверхні рани, а в чорного раку пікніди менші й розміщені концентричними колами. Чорний рак масово поширений у старих запущених садах. Хвороба більше уражує дерева яблуні, менше — груші та кісточкових. Збудник уражує квітки, плоди, гілки та штамби. Хвороба поширюється в садах, де не вживають захисних заходів проти шкідливих організмів. Уражена гілка або дерево за 3–4 роки засихає. Обробки фунгіцидами плодових дерев для захисту їх від парші та інших плямистостей упродовж вегетаційного періоду ефективні проти чорного і звичайного раку водночас.
Санітарне обрізування, зачищення ран, дупел та їх лікування проводять тільки в суху погоду. Зрізи замазують садовим варом, який є у вільному продажі в садових магазинах, або готують вар у домашніх умовах. Основними компонентами, які входять до складу вару, є смолисті речовини (смола, каніфоль), бджолиний віск, рослинна олія або тваринний жир. Пропонуємо рецепти приготування теплорідинного садового вару.
Для лікування дупел застосовують масну жовту глину, змішану з коров’яком (співвідношення 1:1). Приготовлену замазку наносять на ракові рани або замазують нею дупла, попередньо зачистивши та продезінфікувавши їх 1% розчином мідного купоросу.
Засохлі дерева, уражені бактеріозами, вертицельозом та іншими фітопатогенами, викорчовують, видаляють за межі саду і спалюють. У місцях, де росли хворі дерева, грунт дезінфікують хлорним вапном (100 г/м2) і загортають його в грунт.

О цій порі згрібають і спалюють опале листя яблуні, уражене паршею, черешні, вишні та інших кісточкових, уражених кокомікозом та іншими плямистостями. У листках діапаузують різні стадії розвитку листомінуючих молей. Під листям, у верхньому шарі грунту впадають у зимову сплячку личинки листкових і плодових пильщиків, вишневої мухи, гусениці плодожерок, жуки садових довгоносиків і трубковертів. Для їх знищення опале листя також компостують або закопують під час осіннього перекопування чи оранки грунту.

Під старою відсталою корою і в тріщинах на штамбах і товстих скелетних гілках дерев знаходять надійну схованку жуки яблуневого квіткоїда, гусениці яблуневої, грушевої та східної плодожерок, самиці звичайного павутинного та глодового плодового кліщів, лялечки глодової кружкової молі. Для знищення різних стадій розвитку шкідників зачищують на попередньо розіслану плівку відмерлу кору, лишайники, мохи, які виносять за межі садової ділянки та спалюють. Для зачищення кори краще використовувати дерев’яні шкребки, вони надійніші і не створюють небезпеки поранення кори чи камбію. Зачищаючи кору, знищують, крім названих шкідників, буровато-жовті пухнасті подушечки розміром із 5-копійкову монету — яйцекладки непарного шовкопряда, у яких може бути до 500 яєць. До осені з яєць формуються гусениці, що, не виходячи на поверхню, залишаються в них зимувати.
Обов’язково на кущових ягідниках видаляють поламані та хворі гілки та пагони. У малини пагони сильно уражуються дидимелою або ліловою плямистістю — дуже шкідливою хворобою, яку легко можна вирізнити з-поміж інших хвороб на цій культурі. Спочатку дидимела уражує стебла біля їхньої основи та в місцях прикріплення черешків до стебел. У місцях ураження утворюються невеликі фіолетово-бурі плями, які згодом охоплюють до 3/4 довжини пагона і стають темно-коричневими зі світлою серединою. На малині паразитує малинова стеблова галиця, личинки в якої зимують у великих галах (3 см завдовжки і 2 — завширшки). Стебела з такими потовщеннями — вирізають.
На смородині та агрусі можуть бути засохлі гілки, пошкоджені смородиновою склівкою чи златкою. Пагони смородини можуть бути покручені через пошкодження агрусовою попелицею або уражені борошнистою росою. Чорну смородину пошкоджує бруньковий кліщ, який живе всередині бруньок. Пошкоджені бруньки збільшуються в розмірах, стають блідо-жовтими. Всі пошкоджені шкідниками та уражені хворобами гілки, пагони вирізають і спалюють, а роздуті бруньки вищипують і знищують. Кущі смородини та агрусу підгортають, створюючи цим несприятливі умови для перезимівлі листкового і плодового пильщиків, смородинової пагонової галиці, агрусової вогнівки.

Під кущові ягідники та плодові дерева вносять фосфорно-калійні добрива або перегній, які підвищують імунітет рослин проти хвороб та шкідників, стійкість проти несприятливих погодних умов. Восени добрива вносять щороку, загортаючи їх в землю під час перекопування, оранки.
Якщо на пристовбурних кругах влітку була органічна мульча, то після збирання врожаю її загортають у землю, а після перекопування грунту зверху на зиму розміщують новий 5–10-сантиметровий шар мульчі з перегною, компосту і торфу. Грудки грунту під час перекопування не розбивають: вони сприятимуть кращому снігозатриманню.
Під чорну смородину вносять деревну золу як комбіноване фосфорно-калійне добриво з розрахунку 200–300 г під кожний кущ, загортають неглибоко, щоб не пошкодити коріння.
Деревна зола проявляє нейтральну реакцію та знижує кислотність підзолистих і кислих грунтів. Цінність цього добрива в тому, що зола не містить хлору, на який погано реагують багато рослин: малина, агрус, кісточкові дерева.

На суниці міжряддя мульчують дерев’яною стружкою (тільки не з хвойних порід), опалим листям або перегноєм, що забезпечить нормальну перезимівлю рослин, якщо зима буде сувора. Слід підгорнути землею посаджені дерева і молоді плодові деревця, прищеплені на вегетативних підщепах. Це збереже їхню кореневу систему від підмерзання.
Восени, після осипання листя, перед настанням стійких заморозків штамби молодих дерев обв’язують пергаментним папером, стеблами соняшнику, очеретом, осокою, гілками хвойних порід (голками донизу) або толем для захисту від мишоподібних гризунів і зайців. Із настанням морозів, до випадання снігу проти мишей розкладають брикети 0,005%-ного Шторму на відстані 10–15 м один від одного — по одному на нору. На сільськогосподарських угіддях індустріального сектора проти хом’яків, польових мишей і щурів застосовують зернові принади Бродисан А або Роденфос — по 3 г/нору одного із цих засобів. Перед затравлюванням нір мишоподібних гризунів грунт очищають від рослинності. Заходи захисту проти мишей доцільно проводити за чисельності понад 20 колоній/гектар.

Для запобігання виникненню морозобійних тріщин і сонячних опіків штамби та основи скелетних гілок молодих і плодоносних дерев білять сумішшю свіжогашеного вапна, глини та мідного купоросу (у співвідношенні 2 : 1:0,3 — 0,5). Крім обв’язування, для захисту від мишоподібних гризунів і зайців можна обмазати штамби сумішшю глини (3–4 кг), коров’яку (3–4 кг) та креоліну (0,1 кг). Щоб садівники не турбувалися, що зайці завдадуть шкоди молодим деревам, на штамби накладають сітку. Нижню частину її заглиблюють у землю довкола штамба дерева на 4–5 см. Ефективна також побілка глиною з коров’яком із додаванням 100 г креоліну або 50 г карболової кислоти (на 10 л суміші). Ще одним із способів відлякування зайців є розкладання по периметру саду тирси, попередньо просоченої креоліном. На відро тирси додають 1 л креоліну. Креолін готують із мильних розчинів продуктів сухої перегонки кам’яного вугілля чи торфу. Він має різкий запах дьогтю, який відлякує мишей та зайців. Найнадійнішим способом захисту дерев від зайців є огородження садових насаджень металевою сіткою.
Саджанці, викопані в розсадниках чи придбані на ринку, ретельно оглядають для виявлення ураження шийки або коренів бактеріальним раком. Кореневий бактеріальний рак, крім саджанців плодових, уражує ще й малину. Якщо нарости чи пухлини кореневого раку, розміщені на кореневій шийці рослини, вибраковують і спалюють, то у разі виявлення наростів на бічних коренях — їх вирізають гострим ножем і спалюють. Місця зрізів дезінфікують 1%-ним розчином мідного купоросу, кореневу систему саджанця вмочують у глиняну бовтанку — і його можна висаджувати. У разі виявлення ракових пухлин на стрижневому (головному) корені саджанці бракують і спалюють.
Ловильні пояси з гофрованого паперу, у яких діапаузують гусениці плодожерок, знімають з дерев, скручують, зв’язують і в такому вигляді залишають на зимівлю. У кроні дерев розміщуються зимуючі гнізда білана жилкуватого та золотогузки. Це всеїдні шкідники, під час розпускання бруньок їхні гусениці об’їдають молоді листочки, а за масового розвитку можуть геть оголити плодові дерева. Останнім часом зазначені види зустрічаються в занедбаних промислових насадженнях, присадибних садах, тому з ними потрібно боротися. Після опадання листя в кроні дерев чітко видно зимуючі гнізда білана жилкуватого чи золотогуза, у яких зимують гусениці. Гнізда знімають і спалюють. Ловильні пояси з гусеницями плодожерок, тоненькі гілочки з яйцекладками кільчастого шовкопряда не знищують, а розміщують на зимівлю в банках, ящиках, садках до виплодження ентомофагів. Імаго ентомофагів заселяють нові вогнища шкідників, забезпечуючи зменшення чисельності фітофагів і зниження пошкодженості ними листя та плодів.

Найдієвішим та найефективнішими заходами проти потенційних плодопошкоджуючих (різні види плодожерок, вишнева муха, плодові пильщики) та листогризучих (кільчастий шовкопряд, золотогузка, білан жилкуватий) шкідників в умовах приватного сектора є ретельне зачищування штамбів, збирання і знищення падалиці, накладання ловильних поясів, знімання зимових гнізд, вирізання тоненьких гілочок з яйцекладками. Це не хімічні захисні заходи, легко виконувані і безпечні для навколишнього середовища і людини.
Яблуню, грушу, вишню, черешню та абрикос обприскують 5–7%-ним розчином сечовини, яка містить 46% азоту. Обробляють дерева тільки тих сортів, які сильно уражуються паршею, клястероспоріозом, кокомікозом та іншими плямистостями. Обприскування проводять після перших заморозків, які є ознакою закінчення вегетаційного періоду, призупинення ростових процесів у рослин. Робочий розчин сечовини підвищеної концентрації перешкоджає утворенню плодових тіл збудників хвороб і зменшенню їх інфекційного пресу наступного року. Якщо дерево прищеплене на вегетативній підщепі, — воно невисоке, його можна якісно обприскати восени, намагаючись при цьому змочити кожний листочок. Проте, якщо дерево — на насіннєвій підщепі, високоросле, тоді термін обробки з осені переносять на весну. Обприскування проводять із настанням сталих плюсових температур. Робочим розчином препарату обробляють дерево, грунт і опале листя, на якому перебуває первинне джерело інфекції. Сечовина безпечна для навколишнього середовища, вона замінює ранньовесняне обприскування 3%-ною бордоською рідиною, але не замінює весняних і літніх профілактичних і лікувальних обробок дерев фунгіцидами.

І.Шевчук,
канд. с.-г. наук,
Інститут садівництва УААН