Повитиця польова

За даними Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, повитиця поширена у 18 областях (132 районах) України. Найбільші її осередки виявляють у Харківській (27 р-нів), Кіровоградській (19 р-нів), Одеській і Херсонській (по 18 р-нів) та Запорізькій (17 р-нів) областях. Найменше поширена повитиця у Волинській, Донецькій, Львівській, Хмельницькій, Чернівецькій (по одному р-ну), Вінницькій (два), Житомирській, Київській, Луганській, Полтавській, Чернігівській (по три), Миколаївській (шість) та Дніпропетровській (сім р-нів) областях. Від повитиці особливо потерпають польові культури, зокрема: конюшина, люцерна, цукрові буряки, картопля, льон, тютюн та багато овочевих. Крім культурних видів, паразитує на багатьох видах дикорослих рослин та бур’янах.

Біологічні особливості

Повитиця польова (Cuscuta campestris Junck.) — однорічна рослина. Але якщо паразитує на багаторічній рослині-господарі, то може поводити себе як багаторічна. Живиться повністю за рахунок рослини-господаря, на якій паразитує. До речі, свою «жертву» він знаходить за запахом. Наткнувшись на стебло, паросток бур’яну обкручується навколо нього і присмоктується присосками, які з часом проникають у стебло культурної рослини. Якщо ж протягом семи — десяти днів повитиця не знаходить собі «здобич», то гине, оскільки вона — яскраво виражений паразит, не пристосований до самостійного життя.

За допомогою гаусторіїв (орган живлення, який нагадує присоску) повитиця прикріплюється до рослини-господаря, вона починає інтенсивно використовувати поживні речовини своєї «жертви», що призводить до порушення росту й розвитку останньої. Повитиця польова не має ні коренів, ні листків. Стебло ниткоподібне, витке, жовто-цегляного або жовто-зеленого кольору, діаметром до 0,8 мм. Квітки зібрані в густі клубочки білого або зеленувато-білого кольору. Плід — приплюснуто-куляста коробочка, в якій міститься дуже дрібне шорстке насіння.

Сходи паразита з’являються у квітні — червні, зацвітає у червні — серпні. Насіння дозріває у липні — жовтні, воно може проростати з глибини не більше ніж 3–5 см.

За різними науковими джерелами, одна рослина повитиці може утворити 5–30, іноді до 140 тис. насінин. Тверда оболонка насінини сприяє збереженню схожості в ґрунті тривалістю до десяти років (не гине навіть після проходження через шлунково-кишковий тракт тварин). У цього паразита є цікава адаптаційна властивість: за зовнішнім виглядом насінина схожа на насіння тих рослин, яких повитиця «експлуатує». Тому це бур’янове насіння дуже важко відокремити від насіння паразитованої рослини.

Крім того, бур’ян здатен розмножуватися вегетативно (частинами стебла), тому може «просуватися» на великі відстані від первинного місця проростання. Знімати паразитуючу ліану з рослини немає жодного сенсу, оскільки, проникнувши в її тканини, бур’ян буквально вростає в неї, і навіть із найменшого шматочка відростає новий пагін. Високий тургорний тиск дає змогу часткам стебел повитиці не в’янути впродовж кількох днів.

Закріпившись на рослині-господарі, паразит поступово обплітає її по спіралі, розгалужується й переходить на сусідні рослини. Для повитиці польової характерні практично необмежений ріст і здатність до галуження, а тому один екземпляр паразита за порівняно короткий часовий період може обплутати десятки сусідніх рослин і утворити осередок ураження діаметром до 6 м.

Шляхи зараження

Здебільшого повитиця потрапляє на поля з насінням культурних рослин. Окрім висівання недостатньо очищеного насіння, виняткове значення в поширенні бур’яну також мають інші аспекти виробничої діяльності людини. Транспортні засоби, сільськогосподарська техніка та знаряддя, зрошувальні канали, засмічені органічні добрива та зернові відходи — все це зручні засоби поширення насіння повитиці.

До речі, під час збирання сільськогосподарських культур із невеликого вогнища бур’яну насіння «розсівається» комбайном площею всього поля. А разом із внесенням гною, куди воно потрапляє внаслідок годівлі тварин зараженими рослинами, чи за налипання на робочі органи знарядь — взагалі розноситься всіма полями сівозміни.

Шкідливість

Повитиця як типовий бур’ян-паразит живиться та розвивається лише за допомогою інших рослин. Висмоктуючи рослинні соки з розчиненою в них «поживою», шкідник спричинює порушення обміну речовин у рослин-живителів, ослаблює та затримує їхній ріст і розвиток. За значного поширення паразиту врожайність польових культур може знижуватися на 30–50% і більше. Масовий розвиток повитиці взагалі може призвести до повної загибелі посіву культурних рослин.

За ураження паразитом фуражних посівів люцерни урожай зеленої маси зменшується на 30–70%, а насіннєвих — у 2–2,5 рази зменшується вихід насіння. На посівах цукрових буряків зниження врожайності коренеплодів сягає 40–68%, що може призвести до зменшення отримання цукру до 3,5–4 т/га і більше. Втрати врожаю цибулі та моркви можуть сягати 85%.

Суттєві економічні збитки можуть бути пов’язані також із неможливістю експортувати зерно сільськогосподарських культур, яке містить насіння повитиці, та вимушеною потребою додаткових витрат на його очищення. До речі, за електромагнітного очищення насіння люцерни від домішок бур’яну у відходи потрапляє до 40% насіння культурної рослини.

Цей паразит не лише знижує врожай, а й погіршує якість вирощеної продукції, кормів. За частого згодовування засміченого повитицею зеленого корму відбувається хронічне отруєння тварин, що впливає на їхню продуктивність, а в разі тривалого вживання такого корму настає загибель худоби. Також сіно кормових трав, заражених повитицею, погано сохне, пліснявіє, втрачає поживну цінність та смакові властивості. Навіть може спричинити захворювання у свійських тварин, що пояснюється наявністю в бур’яні отруйних алкалоїдів — кускудину та кусталіну.

Присоски повитиці, проникаючи в паренхіму, руйнують волокна кенафу, льону, джуту. Як наслідок — такі стебла погано піддаються біологічному замочуванню, утворюють нерівномірне за забарвленням та низької якості волокно. У цукрових буряків, уражених повитицею, на 1–2% знижується цукристість коренеплодів.

Пригнічені паразитом культурні рослин уразливіші до різноманітних шкідників і хвороб. До того ж повитиця є переносником багатьох рослинних вірусів, зокрема мозаїки цукрових буряків, томатів, огірків, тютюну, гірчиці, гречки, жовтяниці персика та айстр, кучерявості верхівки моркви та інших небезпечних хвороб.

Методи боротьби

Якщо бур’ян уже уразив культурну рослину, то знищити його буде вкрай важко і, як правило, переважно тільки разом із нею. Для повного знищення вогнищ бур’яну потрібно методично й довгий час боротися з ним. Боротьба може тривати впродовж декількох років.

Тому найкращим способом уникнути неприємностей, пов’язаних із поширенням і шкодочинністю повитиці, є профілактика, зокрема ретельне дотримання правил і обмежень щодо поширення карантинних об’єктів, а саме:

ретельно перевіряти насіннєвий матеріал. У разі виявлення насіння повитиці польової чи іншого карантинного бур’яну його потрібно доочистити, а в окремих випадках — знищити;

старанно очищувати машини та знаряддя, які використовували для збирання врожаю із ділянок, засмічених повитицею, перш ніж застосовувати їх на інших полях;

не допускати потрапляння повитиці польової у корм для тварин (із зеленою масою, сіном, зерновими відходами тощо);

дотримуватися сівозміни із висівом культур, які не уражуються або слабко уражуються повитицею: всіх видів зернових та соняшнику;

розміщення у сівозміні сприйнятливих до повитиці культур не раніше як мінімум через шість років, зважаючи на тривалість життєздатності її насіння;

використання у сівозміні полів із чорним паром. Обробіток останніх варто починати з осінньої безполицевої оранки, надалі — проводити пошаровий обробіток ґрунту;

поля, засмічені повитицею, слід обов’язково переорювати на глибину орного шару, що сприяє загибелі проростків бур’яну (як уже згадувалось, сходи проростають із глибини не більше ніж 3–5 см);

навесні перед висіванням культурних рослин варто провести дві-три культивації, які в районах зрошуваного землеробства поєднують із провокаційними поливами;

догляд за посівами слід розпочинати із боронування до появи сходів і після. Протягом вегетації слід проводити міжрядні обробітки і знищувати окремі уражені повитицею польовою рослини;

вогнища уражених посівів потрібно викошувати із захопленням додаткової півтораметрової зони навколо, обов’язково до цвітіння бур’яну. Скошену масу треба винести за межі поля та знищити. Вогнище паразита потрібно утримувати в стані чорного пару або обробляти гербіцидами суцільної дії;

у посівах багаторічних трав і на необроблюваних землях повитицю польову слід якомога частіше низько скошувати до її цвітіння (основна маса повитиці як світлолюбної рослини розміщується на висоті понад 10 см). Скошену траву обов’язково видаляють з поля та знищують. А рештки бур’яну, що залишились у скошеній стерні, можна знищувати випалюванням або хімічним методом;

перед збиранням урожаю культурних рослин на посівах, заражених повитицею польовою, її вогнища слід скошувати й збирати окремо. Засмічений урожай потрібно зберігати окремо від чистого;

для хімічного знищення повитиці польової у посівах сільськогосподарських культур дозволено застосовувати такі гербіциди: Віасат Зоря, в., Гермес, МД, Гліфоган, РК; Домінатор 360, РК; Ліквідатор, РК.

Отже, найефективнішим методом боротьби з повитицею польовою є недопущення потрапляння її насіння разом із насінням культурних рослин на сільськогосподарські поля. Це потрібно постійно тримати на контролі, адже, зважаючи на біологічні особливості паразитичної рослини, побороти її буде вкрай важко.

Олег Швець, керуючий відділком, агроном СТОВ «Агрофірма “Нива”», Благовіщенський р-н Кіровоградської обл.:

— Повитиця польова — злісний паразитичний бур’ян, який має ще й статус карантинного об’єкта. З повитицею польовою ніяк боротися не можна, хіба що заражену нею рослину (разом із паразитом) треба вирвати і знищити. Це найдієвіший спосіб.

У нашому господарстві вона розвивається на кукурудзі, люцерні, цукрових буряках, а також на подорожнику вздовж узбіччя доріг. На кукурудзі ми пробували обробляти гербіцидом МайсТер 62 WG, ВГ (фірма «Байєр АГ», Німеччина). Результатом обробки були задоволені: паразита знищили на 85–90%, і культура продовжила вегетувати. До того ж на полі знищили всі бур’яни. Втрат урожаю ми особливо не відчули.

А попала повитиця до нас, на мою думку, із насінням цукрових буряків. Вона в нашому господарстві вже досить давно. Але спочатку ми її спостерігали на узбіччях доріг, а тепер вона вже перейшла й на поля. Паразит полюбляє соковиті рослини, зокрема бобові, цукрові буряки та інші.

Коли я працював у господарстві, яке вирощувало насіння цукрових буряків, то ми з повитицею дуже ретельно боролися: заражені паразитом рослини виривали й знищували, ґрунт у вогнищах — постійно перекопували. Це все робили для того, щоб насіння паразита не потрапило до насіння буряків.

Олександр Іващенко, д-р с.-г. наук, професор, академік НААН:

— Повитиця є карантинним об’єктом і підлягає повному знищенню на територіях із виявленими вогнищами цього шкідливого бур’яну. Якщо вчасно це не зробити, то може виникнути велика проблема. На сьогодні на теренах нашої країни поширені різні види повитиці (близько 20), які паразитують на деревах, кущах, виноградниках, хмелі та інших культурах. Усі вони потребують відповідного контролю.

Повитиці належать до однієї родини паразитичних рослин, які зовсім не мають кореневої системи й живуть лише за рахунок рослини-господаря. Боротьба з повитицею складається з двох основних етапів. Перший — це знищення заражених рослин, на яких з’явилась повитиця, будь-яким препаратом суцільної дії, наприклад Раундапом, чи іншими гербіцидами суцільної дії. А другий — очищення насіння, передусім багаторічних бобових трав, а саме: люцерни та конюшини. Робити це слід обов’язково на магнітних сепараторах — інакше відокремити насіння різних видів повитиць неможливо.

Скошена трава, яка була заражена повитицею, дуже погано сохне й може загнивати, що негативно впливає на якість сіна. Згодовування тваринам ураженого корму може призвести до отруєння худоби. Раніше був дозволений до використання спеціалізований гербіцид Керб 50 (тепер його зняли з реєстрації), яким можна було знищити повитицю, не пошкодивши при цьому культурну рослину. Тому на разі залишається працювати лише Раундапом, причому у вогнищах цього карантинного об’єкта разом з паразитом слід знищувати й рослину-господаря.

Г. Козак

h.kozak@univest-media.com

журнал «Пропозиція», №10, 2018 р.