Подорож до бананового краю

Подорожуючи вздовж Середземноморського узбережжя Туреччини поблизу Аланьї, бананові плантації можна побачити скрізь. Іноді вони займають десятки гектарів, подеколи це лише невеличкі “клаптики”, що заповнюють просвіти між невисокими будинками з пласкими дахами.

Мешканці регіону Аланья, що на Анталійському побережжі Туреччини, зайняті головним чином у сільському господарстві. Туреччина не входить до числа провідних світових виробників бананів, але регіон Аланья спеціалізується саме на виробництві бананів — тут це основна культура. Уздовж річок можна побачити також цитрусові плантації. Займаються тамтешні господарства й овочівництвом. Причому як банани, так і овочеві культури ростуть не тільки у відкритому грунті, але й у теплицях.
Банани — розмова далі піде саме про них — хоча й є основною культурою регіону, коштують доволі дорого. Реалізаційна ціна на споживчому ринку сягає 3 дол./кг. І це в сезон!
Чому так? Ринок бананів Туреччини захищено ввізними митами. Якщо б ціна зменшилася до 1 дол./кг (а так було б, якби їхнє ввезення ніяк не обмежували), населення Туреччини відмовилося б виробляти цей продукт. Тому імпорт не впускають, а отже, стримують ціни.
Нам пощастило помилуватися банановими плантаціями не тільки з вікон туристичного автобуса, а й прогулятися рядами бананової трави, поспілкуватися з безпосереднім виробником і, звичайно ж, сфотографувати все, як воно є.
Господар плантацій (загальною площею 56 га), молодий чоловік на ім’я Хілмі (ви можете побачити його на фото), розповів нам і про специфіку вирощування цієї культури.

І не пальма це зовсім
На чому ростуть банани? Думаєте, на дереві? Помиляєтесь. Банани — це високі багаторічні трави з могутнім кореневищем, коротким стеблом (іноді завтовшки понад 10 см), великим листям. Зверху стебло закінчується розлогою волоттю з довгастого листя. Воно утворює багатошарову трубку, через яку пробивається суцвіття, що нагадує величезний кетяг. Плід багатонасіннєвий (у культурних форм часто — без насіння: рослини розмножуються вегетативно), ягодоподібний товстошкірий, довгастий (3–4 см в діаметрі і до 15 см завдовжки). На одній осі може розвиватися 50–300 плодів загальною масою до 60 кг. Те, що ми зазвичай купуємо, — кетяги з п’яти-дев’яти зрощених плодів (у Туреччині ці плоди менші за розміром, ніж звичні нам еквадорські). Суцвіття, де зав’язуються плоди (його називають гроном), складається з безлічі кетягів, щільно прилеглих один до одного. Коли настає час збирати врожай, гроно (як одне ціле) відсікають від стебла.
Після плодоношення наземну частину банана зрізають (або вона відмирає). До цього моменту біля стебла вже є кілька нових пагонів, які плодоноситимуть через рік (і теж дадуть тільки по одному грону). Слід також зазначити, що врожай знімають не з усіх рослин на ділянці (плантації), а тільки з тих, для яких “настав час”. Процес збирання врожаю якоюсь мірою безперервний: деінде малесенькі банани тільки-но зав’язуються, а десь уже дозрівають.
Банани люблять вологу
Вологу потребують як рослини на плантації, так і плоди під час зберігання. Ті плантації, що ми бачили в Туреччині, вирощують на краплинному зрошуванні (воду видобувають із свердловини).
Шкідники, як розповів нам Хілмі, клопоту йому не завдають. Із хворобами рослин він бореться, використовуючи відповідні засоби захисту, особливо це актуально, з його слів, у теплицях. Активно послуговується регуляторами росту — без них просто неможливо виростити високий урожай. На зиму посіви удобрює органікою (компостованим гноєм овець).

Збирати потрібно в технічній стиглості, продавати — в товарній
Банани збирають тоді, коли вони набули технічної стиглості, але ще не достигли остаточно. У противному разі їх просто неможливо довезти до місця збуту, настільки погіршується стан плодів під час транспортування.
Коли настають “бананові жнива”, гроно, як ми вже зазначали, відсікають від стебла як одне ціле й перевозять до місця первинної обробки. Плоди в технічній стиглості (з темно-зеленою шкіркою і жорсткою неїстівною м’якоттю — в цій стадії вона просто не перетравлюється) відділяють від грона, миють і ділять на зручні для продажу кетяги, які пакують у картонну тару.
Запаковані банани, точніше бананові кетяги, переправляють залізницею в порт, де завантажують у трюми кораблів-рефрижераторів. Тут фрукти охолоджують до потрібної температури. У порту призначення банани вивантажують усе ще недостиглими і в рефрижераторах доставляють у центри оптового продажу. Щоб зберегти товарний вигляд продукту, його належить перемістити від місця затоварювання до місця достигання (центрів оптових продажів) і потім до споживача (роздрібної мережі) якомога швидше. До того ж, він весь час має перебувати в оптимальних умовах. Це дуже важливо, бо банани швидко псуються (чи втрачають товарний вигляд).
Наприклад, як зелені, так і стиглі банани схильні до псування від переохолодження. Банани, охолоджені до температури замерзання, ніколи не достигнуть. Якщо температура буде на кілька градусів нижчою за оптимальну температуру зберігання, це може спричинити відмирання клітин шкірки банана (вміст таких клітин унаслідок окислення згодом темніє) і, відповідно, втрату товарності. Якщо температура м’якоті буде лише на кілька градусів вищою за оптимальну, цього може виявитися достатньо для небажаного передчасного достигання плодів, а отже, і втрат.
Але повернімося до маршруту транспортування бананів, зокрема, до центру оптового продажу. Тут плоди закладають у спеціально обладнані камери на кінцеве достигання. Дуже важливо контролювати цей процес, у т. ч. підтримувати високу відносну вологість (банани, що достигли в умовах низької вологості, уразливі до пошкоджень) і знову ж таки, весь час підтримувати оптимальну температуру (з урахуванням того, що банани постійно виділяють тепло, швидкість виділення якого значно змінюється протягом циклу достигання). Тільки-но банани набувають їстівного стану, їх негайно доставляють у роздрібний продаж, оскільки з цього моменту процес достигання вже не можна зупинити, а перезрілий банан — це втрата товарності.
Ось такий він — банановий бізнес. Як і будь-який інший, пов’язаний із “уразливістю” сільгосппродукції.

Наталья Бродецька,
Марина Моісеєва
Фото авторів