Спецможливості
Архів

Пілотаж у небі й на землі

05.06.2008
443
Пілотаж у небі й на землі фото, ілюстрація
Пілотаж у небі й на землі

Пілотаж у небі й на землі

Професія Василя Лобана була аж ніяк не земною. Виконуючи на бойовому винищувачі фігури найвищого пілотажу, Василь Михайлович більше контролював землю за приладами, ніж візуально, і намагався триматися від неї на безпечній відстані. Ще й нині, плануючи розгорнути на своїх ланах ріпакову програму, підполковник категорично відмовляється від звання фермера: “Я пілот!” — каже він.

Або, принаймні, менеджер.
Після двадцяти трьох років у небі Василь Лобан здійснив свою остаточну посадку. Тоді, на початку дев’яностих, в Україні пішли процеси скорочення збройних сил, офіцери масово виходили у запас, і уряд, аби допомогти їм пристосуватися до цивільного життя, залучив гарвардських спеціалістів з економіки та права. Завдяки цій освітній програмі чимало колишніх офіцерів перетворилися на “цивільних командирів” чи, як тепер кажуть, — менеджерів. Пройшов таку перепідготовку і Василь Лобан. Тема його дипломної роботи стосувалася господарських товариств, а новою спеціальністю став менеджмент з персоналу.
У 1992 році новоспечений менеджер заснував у Миргороді свою фірму — ТОВ “Кварк”. Профільними видами її діяльності стали перевезення і торгівля паливно-мастильними матеріалами; під цей бізнес у рідному Миргородському авіаполку взяли конверсійні бензовози. А пункт “виробництво, заготівля і переробка сільгосппродукції” був у статуті “Кварка” лише одним із багатьох і попервах свідчив лише про широту розмаху фірми, а не про реальні задуми.
Проте логіка здорового менеджменту неухильно вела вперед. Якщо в тебе є свої паливно-мастильні матеріали і живеш ти на славній своїми аграрними традиціями Полтавщині, то висновок може бути лише один: головним споживачем твого товару будуть сільгосппідприємства. Так воно і сталося. Однак у суперечку зі здоровим менеджментом вступила хвора економіка: адже відомо, що для успішного збуту солярки конче потрібне проведення сільгоспробіт, тобто техніка має виходити в поля. На жаль, з кожним роком їй це вдавалося дедалі менше, аграрне виробництво згорталося, галузь поринала у глибоку кризу.
Ті часи пам’ятні гаслом: “Немає довіри колгоспним механізаторам — дайош МТС!” Під цим гаслом і під урядові гарантії в Україну повезли дорогу імпортну техніку, яка розподілялася за бозна-якими адміністративними принципами і потрапляла до рук не надто вправних господарів. “Приватної власності немає, менеджери до ринкових методів не готові, — оцінював ситуацію Василь Михайлович. — Техніка використовувалася, як правило, неефективно. Ось миргородський приклад: років зо три тому керівництво нашого елеватора набрало імпортних комбайнів, тракторів, заходилися вирощувати зернові. Результат — банкрутство. Тож нічого не прогресуватиме й не розвиватиметься, якщо не буде реального господаря — як у техніки, так і на землі. Але нині це завдання не реалізується”.
Приватна фірма “Кварк” також створила свою МТС: з “беушною” технікою, без зайвої “крутизни”, але й без зайвої “адміндопомоги”. Було у складі фірми відкрито й агрохімічний підрозділ. Так, крок за кроком, колишній авіатор просувався у напрямку села. А минулого року логіка здорового менеджменту знайшла свою завершальну фазу (ту, про яку йдеться у згадуваному пункті статуту фірми), однак про це трохи згодом.
Із завершенням гарвардської програми освіта Василя Лобаса не закінчилася. На шляху до села він поїздив по європах-америках, погостював у тамтешніх фермерів. “Я дивувався, коли бачив, що один-двоє фермерів можуть годувати таке місто як Рендольф (побратим Миргорода. — Ред.). При цьому в них немає надмірного навантаження, вони встигають відпочивати, їздити з дітьми на ярмарок,” — ділився спостереженнями Василь Михайлович. Усі порівняння були не на користь України, тож і змушували замислитися: у чому ж докорінна різниця? Офіцер запасу побачив її в тому, що американський фермер є людиною самостійною, йому ніхто ніколи не заважає. До того ж, оподаткування там не таке, стосунки з державою будуються на зовсім інших засадах. “Зустрів в Америці одну цікаву людину, — розповідав Василь Лобан, — у нього батько був фермером. Свого часу той батько вчив Микиту Хрущова — під час його відвідин Сполучених Штатів — вирощувати кукурудзу. І ось тепер нам кажуть: коли вже вам передавали досвід — чому ж ви й досі не маєте врожаїв?”

А справді, чому? Такі запитання є швидше риторичними, бо відповіді, гідної менеджера-аграрника, на них не існує. Проте наших співвітчизників ця риторика наштовхує на певні роздуми. Наприклад, на згадування рідної історії, літопису народногосподарських перемог і звершень, які мали б невпинно наближувати нас до майбутньої соціальної гармонії. Але насправді гармонії не більшало. “Наша практика стосовно села була такою: розділяй і владарюй. І за радянської влади, і нині існує поділ суспільства на місто й село. У них, в Америці, адміністративною одиницею типу нашого району — з населенням 50—100 тисяч чоловік — керує рада з восьми чиновників. До неї за штатом входять поліцейський, пожежний, менеджер та низка спеціалістів. І жодного поділу на місто і село при цьому немає, є лише територія проживання. Тож і у нас оце “розділяй і владарюй” має піти в історію, разом з нинішнім райвиконкомівським штатом, який, окрім негараздів, нічого не створює”.
Отакі-то крамольні думки породжує відвідання офіцерами у запасі “забугорних” країн. Ці думки підштовхнули менеджера з майже гарвардською освітою остаточно стерти — принаймні, для себе — межу із селом. Торік ТОВ “Кварк” взяло в оренду тисячу гектарів сільгоспугідь. Посіяли на них злакові, бобові й соняшник, а 330 гектарів залишили вільними: бо у Німеччині Василь Михайлович дізнався про екологічно чисте дизельне паливо, що його виробляють із ріпакової олії, та й вирішив посіяти озимий ріпак. Німецьким партнерам цього проекту було поставлено умову: первинна переробка вирощеного насіння повинна здійснюватися в Україні, і під це має бути поставлене обладнання.
Є в Лобана й інші цікаві проекти, вигідні як для фірми, так і для району. Скажімо, виробництво яєчного порошку. “Ідея була така, — ділився керівник “Кварка”. — У Голландії можна взяти пересувну установку з переробки яєць на порошок. Я дійшов висновку: за мінімальних вкладень протягом півтора року така установка здатна підняти виробництво яєць у цілому районі. Однак не розпочинаю цей проект з тієї причини, що варто в Україні розгорнути якесь виробництво, як одразу відчуваєш навалу державного рекету. В більшості чиновників прищеплено пожиттєвий імунітет до приватної власності. І що б він не робив, яку б на себе не вдягав маску, в усіх своїх вчинках він залишається тим самим соціалістичним чиновником. Тобто найбільша наша біда в тому, що нині в нас немає свідомого ставлення до приватної власності, і за таких умов точки4 беззбитковості я не досягну і за три роки”.
v v v
Тяготи української дійсності компенсуються для Василя Лобана легкістю спілкування з іноземними партнерами. Адже Василь Михайлович є членом міжнародного ротарійського руху, засновником і президентом миргородського Ротарі-Клубу. Згідно з конституцією ротарійства, Василь Лобан присвячує себе служінню суспільству і самореалізації у своїй професії, що є дуже престижним у країнах з демократичним устроєм. Діяльність клубу вже дала Миргороду відчутну користь: ротарійці спромоглися здійснити проект на п’ять мільйонів доларів з надання місцевій лікарні сучасного медичного обладнання, чим дуже пишаються.

Павло Коротич

Інтерв'ю
Компанія Agrieye з'явилася тільки рік тому, але вже встигла вийти на ринки Перу, Еквадору, Пакистану, Малайзії, США, Норвегії, Кенії, Єгипту. Як говорить засновник і генеральний директор компанії AGRIEYE Андрій Севрюков: "Основний мій вид... Подробнее
Літо - традиційний час представницьких аграрних зібрань на базі Корпорації "Агро-Союз". VII міжнародна конференція "Самовідновлювальне ефективне землеробство на основі системного підходу" зібрала

1
0