Паливо селянам не дістанеться, бо в Україні досі не визначено, хто є сільгоспвиробником

У жовтні на черговому пленарному засіданні до розгляду було запропоновано проект закону про внесення змін до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”. Власне, його й підготували для подолання кризової ситуації, що склалася в сільському господарстві внаслідок підвищення цін на нафтопродукти та періодичне штучне створення дефіциту палива на вітчизняному ринку в періоди підготовки й проведення сільгоспробіт. Лише протягом 2005 р. оптові ціни на дизпаливо зросли з 2850 гривень до 3600. Зрозуміло, що таке підвищення спричинило додаткові витрати під час виробництва сільськогосподарської продукції, катастрофічного вимивання обігових коштів, істотного збільшення собівартості сільськогосподарської продукції.

Депутати порівнювали: в 2003 р. вартість нафтопродуктів, що їх використали сільськогосподарські виробники для виробництва продукції рослинництва, становила 1,6 млрд грн. А їх частка у собівартості продукції рослинництва — 15%. У 2004 р. вартість спожитих нафтопродуктів — 2,2 млрд грн, частка у собівартості — 16,2%. У 2005 р. очікувана вартість нафтопродуктів становитиме 4,3 млрд грн, а їх частка в структурі собівартості зросте до 28%.

Подальше підвищення цін на нафтопродукти може призвести до втрати конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Запропонований проект внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України про акцизний збір передбачав встановлення порядку, згідно з яким дизельне паливо та бензин А-76, які будуть реалізовувати винятково для потреб сільського господарства, звільняються від сплати акцизного збору.

Такий порядок, на думку авторів законопроекту, міг би створити рівні умови для нафтопереробних підприємств, незалежно від їх форми власності та господарювання, він би стимулював відпуск палива для потреб села за заниженими цінами. Обсяги та контроль за реалізацією нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам належатиме встановлювати Кабінету Міністрів України. Однак реалізація цього законопроекту спричинить зменшення надходжень від сплати акцизного збору в Державний бюджет на суму 60 млн євро. Але такий обсяг коштів можна було б компенсувати зростанням обсягів виробництва продукції сільського господарства та продуктів харчування, поліпшенням фінансово-економічного стану сільськогосподарських підприємств, створенням додаткових робочих місць, збільшенням відрахувань у соціальні фонди. Така ідея законопроекту в стислому змісті.

Однак і в парламенті, і в уряді щодо нього — знову дві позиції. Чим аргументують їх опоненти?

Представник Комітеу Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності Анатолій Семинога запропонував звернути увагу на той факт, що звільнення від оподаткування акцизним збором бензину А-76 та дизельного палива тільки на проведення весняно-польових робіт призведе до втрат у бюджеті в сумі понад 350 млн грн. А законопроектом не передбачено джерел покриття втрат у бюджеті.

За словами народного депутата, не підтримало законопроект і Міністерство фінансів України. У висновках Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради висловлено зауваження, зміст яких зводиться до відсутності ефективного механізму його реалізації, а натомість — призведення до корумпованих зловживань, внаслідок яких паливо так і не дійде до виробників. Ось чому названий Комітет ВРУ пропонував його відхилити.

Народний депутат Михайло Ратушний нагадав, що заклики “Село гине!” звучать перед посівною і перед жнивами. Але, як водиться, допомога, яку, зрештою, надає уряд, так і не доходить до сільгоспвиробника. Механізми, запропоновані в законопроекті, мовляв, не передбачають уникнення фактів зловживань. Через те Українська народна партія і фракція, які він представляє, “може голосувати лиш, якщо до другого читання буде чітко розроблено механізми”

Своєю чергою, прихильники проекту закону вдалися до свого роду публіцистики. Мовляв, під час підготовки до другого читання треба чітко визначитися з питанням, “що таке сільгоспвиробник?” Отакої! Маючи за плечима таку велику й недавню — з часу прийняття незалежності — історію, не знає досі Україна, хто її годує від землі. Не встигла, бачте, законодавчо це визначити. Запитання, яке ми взяли в лапки, як з’ясувалося, аж ніяк не риторичне — депутати повторювали його на тому пленарному засіданні один за одним.

Заступник голови Державної податкової адміністрації України Григорій Оперенко визнав, що вкотре “у нас різні погляди в уряді” і нагадав ситуацію, коли було звільнення від акцизу на каву й горілку. “Ці гроші залишалися в суб’єктів підприємницької діяльності”. Що правда, то правда. Але платником акцизного збору, за його словами, є нафтопереробні заводи й нафтотрейдери. Це великі підприємства, проте поставки здійснюватиме посередник, якого справді “не зловиш, і ніякий правоохоронний орган не відслідкує походження й використання цього нафтопродукту”.

Побоювання ж податківця — що ніхто не забороняє тому самому “сільгоспвиробнику і псевдовиробнику торгувати цим бензином і перепродувати, і він знову попаде на заправки і продаватимуть його за ринковою ціною”. Власне, у цих словах був основний зміст опонентів.

Натомість перший заступник міністра аграрної політики Іван Демчак зазначив, що з фонду розвитку сільського господарства в цьому році аграрники витратять 5 млрд грн на паливо, що на 2,6 млрд грн більше, ніж торік. “Цю всю дотацію, яку одержали на програму, тобто, 1,7 млрд грн — з’їдає тільки паливо. Європейський принцип: для того, щоб усі, хто має землю, отримали паливо з розрахунку нормативу, припустимо, 50–70 літрів солярки... Має він сто гектарів землі, отримує норматив — 7 тонн солярки. Він отримує це паливо за пільговою ціною”. На його думку, “якщо буде визначений оператор в області, який буде знати, що треба поставити на область, він поставляє паливо і бере свої витрати на доставку, а решта — одна базова ціна. Це нормальний закон, який є в Європі, який є в багатьох країнах світу”. І. Демчак також підкреслив, що в законі зафіксовано: Кабінет Міністрів визначає порядок поставки сільгосптоваровиробникам виробленого на території України бензину чи дизпалива. Крім того, буде визначено перелік підприємств, які мають землю.

Депутати-прихильники запропонували основний акцент зробити все-таки на вітчизняних нафтопродуктах. Адже в Україні виробляють 3 млн т нафти і 1 млн т конденсату. Для сільського господарства потрібно трохи більше, ніж 1 млн 700 т нафтопродуктів. Тому нафту й газовий конденсат, які виробляють на наших підприємствах, де держава має частку понад 50% і таким чином контролює ці підприємства, направити, за рішенням Кабінету Міністрів, на переробку на українських заводах, щоб цю продукцію не вивозили.

Така практика, нагадують депутати (зокрема, М. Рудьковський), є і в європейських державах, де національні нафтопродукти і продукція з них за собівартістю плюс певний відсоток для забезпечення рентабельності спрямовують сільському господарству. Таку продукцію у Франції навіть фарбують відповідною фарбою для того, щоб не було спекуляцій. Це дасть можливість реалізовувати дизельне паливо максимум за ціною 2–2,05 грн, що й забезпечить рентабельність сільгоспвиробника. Та коли ми “прив’язані” до світової ціни, то, мовляв, фактично робимо наше сільське господарство неконкурентоспроможним.

Народний депутат Олександр Бандурка, крім усього, звернув увагу на те, що в разі прийняття законопроекту “встановлюється неможливість суб’єкту господарювання самостійно вибирати контрагентів щодо здійснення підприємницької діяльності, що протирічить статті 13 Конституції України... Вводиться така термінологія: “спеціальні порядки виробництва, використання та реалізації нафтопродуктів, вироблених із нафти власного виробництва”. Що це таке — “спеціальні порядки виробництва”, хто їх встановлюватиме і кому вони слугуватимуть? І знову оте, вже доречно сказати, горезвісне поняття — “сільськогосподарський товаровиробник”. Він різний. Це — і бабуся, яка вирощує цибульку на двадцяти сотих, і магнат, який має п’ять чи десять тисяч гектарів землі”.

Законопроект було відхилено. Об що спіткнулися народні обранці? Об казуїстику навколо терміну “сільгоспвиробник” та страх перед зловживаннями корупціонерів. Але ж у “помаранчеву” добу — від Президента до міліціонера — взято курс на подолання корупції, з одного боку, а з іншого, — про термін ідеться вже далеко не вперше. Дати визначення останньому і виписати в законопроекті відповідальність за зловживання щодо першого “страху”, здається, ніхто не заважав. Однак закону про вартість власних нафтопродуктів на селі через те знову не дочекаються...

Тарас Колісник