Спецможливості
Технології

Основні хвороби листя пшениці

04.04.2011
1888
Основні хвороби  листя пшениці фото, ілюстрація

За результатами проведених у 2008-2010 рр. обліків установлено, що найпоширенішими та найбільш шкодочинними листковими хворобами пшениці залишаються бура іржа, борошниста роса і септоріоз. 

За результатами проведених у 2008-2010 рр. обліків установлено, що найпоширенішими та найбільш шкодочинними листковими хворобами пшениці залишаються бура іржа, борошниста роса і септоріоз.

Дослідження проводили в умовах ВП НУБіП України "Агрономічна дослідна станція" (Київська обл., Васильківський р-н).

Бура листкова іржа
Іржасті гриби - облігатні фітопаразити з вузькою спеціалізацією. Назва їхнього порядку (Uredinales) пов'язана з наявністю у спорах грибів пігменту, близького за хімічним складом до каротину (з лат.: uredo - іржа). Уражені рослини вкриваються подушечками (пустулами) різних відтінків рожевого або червоно-бурого кольорів, тому і хвороби, що спричинюють ці гриби, отримали назву іржасті.
В іржастих грибів складний цикл розвитку. Характерним для них є декілька послідовних спороношень, що закінчуються утворенням зимуючих спор - теліоспор. Ще однією особливістю більшості іржастих грибів є різногосподарність, тобто здатність розвиватися на головній і проміжній рослинах-господарях.
   Бура листкова іржа (збудник - гриб Puccinia recondita Rob. ex Desm. f. sp. tritici) - найпоширеніша з усіх видів іржі. Хвороба проявляється в основному на верхньому боці листків у вигляді іржасто-бурих урединіопустул - подушечок, заповнених спорами гриба (рис. 1). Форма пустул овальна або видовжена, розміри - від 0,5 до кількох міліметрів. Спочатку пустули закриті епідермісом листка, але після дозрівання спор ця плівка розривається, а урединіоспори - вивільняються (рис. 2).
Урединіоспори гриба одноклітинні, округлі, світло-бурого кольору (рис. 3). Їхня оболонка вкрита дрібними колючками, що забезпечує краще зчеплення з поверхнею рослини-господаря.
Листки сприйнятливих сортів можуть повністю покриватися іржастими пустулами, що призводить до їхнього скручування і передчасного відмиран-ня. На листках сортів із підвищеною стійкістю проти хвороби формуються хлоротичні плями, а пустули часто не здатні розірвати епідерміс листка.
У другій половині вегетації пшениці (після фази молочної стиглості) на нижньому боці уражених зістарілих листків формуються чорні блискучі теліопустули з теліоспорами - зимуюча стадія гриба (рис. 4). Теліоспори двоклітинні, з ніжкою, коричнюватого кольору, булавоподібної форми (рис. 5). Верхівка спор має темніше забарвлення. Крім цього, джерелом інфекції бурої іржі є урединіогрибниця в уражених тканинах озимої пшениці (у т.ч. падалиці) та дикорослих злаків.
   Процес зараження рослин збудником бурої іржі відбувається лише в краплині води і починається з проростання урединіоспор шляхом утворення ними росткових трубок. Інфекційний гіф проникає у тканину рослини-господаря через тканинні продихи. Оптимальною температурою цього процесу є 15...25°С. Проте є дані, що спори здатні проростати за температури від 3 до 31°С. Протягом вегетації патоген формує кілька генерацій урединіоспор. Цей показник залежить від стійкості сорту і погодних умов. Перші симптоми хвороби можна спостерігати ще у фазу осіннього кущіння, а максимальний її розвиток проявляється у фазі молочно-воскової стиглості.
Збудник бурої листкової іржі пшениці представлений у природі популяціями різноманітних рас, що здатні уражувати лише певні сорти. На селективний добір агресивних рас і біотипів паразита впливають погодні умови і технологія вирощування рослин (наприклад, застосування добрив і фунгіцидів).
   Шкідливість бурої іржі полягає в зменшенні асиміляційної поверхні рослин і підвищенні їхньої транспірації (наслідок розривів епідермісу). Це призводить до порушення водного балансу, передчасного відмирання листків, зниження зимо- і посухостійкості рослин. Недобір урожаю внаслідок сильного розвитку хвороби може становити 15-20 відсотків.
Порогом шкодочинності бурої іржі вважається поява перших пустул на листках у період від фази кущіння до молочно-воскової стиглості за сприятливих для розвитку хвороби погодних умов.
Борошниста роса
 Хвороба проявляється на стеблах, листках, листкових піхвах, а інколи (в сприятливі для розвитку хвороби роки) - й на колосі у вигляді білого павутинистого нальоту, що складається з конідіального спороношення збудника хвороби. Згодом наліт набуває борошнистого вигляду і розміщується на органах рослини щільними ватоподібними подушечками (рис. 6). У кінці вегетації останні стають жовто-сірими, і на них утворюються дрібні чорні клейстотеції (плодові тіла).
Збудником борошнистої роси пшениці є облігатний паразит Erysiphe graminis f. sp. tritici. У процесі росту і розвитку гриба можна виділити окремі морфологічні стадії: проростання конідій, утворення апресорій, проникнення інфекційного гіфа через зовнішню стінку епідермальних клітин, утворення гаусторії і розвиток вторинних гіфів ектофітного міцелію. За винятком гаусторії, всі органи гриба: міцелій, конідії і клейстотеції - утворюються на поверхні ураженого органу рослини. За допомогою гаусторії гриб поглинає поживні речовини з рослини. Таким чином, гриб E. graminis f. sp. tritici має повний цикл розвитку і є представником ектофітного паразита.
 Патоген утворює конідіальне спороношення і сумчасту стадію. Конідії (спори) одноклітинні, безбарвні, циліндричні або бочкоподібні, розміщені ланцюжками на конідієносцях. У конідіальному ланцюжку, за нашими спостереженнями, формується 6-8 клітин (рис. 7). Вони морфологічно і фізіологічно різняться між собою. Так, конідіофор має колбоподібну форму з розширенням у нижній частині. Над ним розміщуються базальні клітини бочкоподібної форми (їх, як правило, дві). Завершують будову конідієносця апікальні клітини, які, дозрівши, відокремлюються акропетально (тобто найпершою дозріває верхня конідія) і розсіюються, спричинюючи ураження нових рослин.
Зазвичай, у фазу колосіння пшениці на міцелії нижніх листків, які зазнають фізіологічного старіння, починають масово з'являтися клейстотеції (зимуюча стадія гриба). Плодові тіла округлі, мають спеціальні гіфоподібні придатки і містять 16-26 видовжено-яйцеподібних асків (сумок) з одноклітинними сумкоспорами (рис. 8). Темно-коричневого, а згодом чорного кольору клейстотеціям надає відкладений у зовнішніх клітинах перидію меланін. Це захищає сумки від несприятливих умов навколишнього середовища. Проте вважається, що сумчаста стадія гриба не відіграє значної ролі в зараженні осінніх посівів пшениці.
   Оптимальними умовами для проростання спор, зараження рослин та розвитку гриба є температура 15...20°С та відносна вологість повітря 60-100%. Чергування сухих і вологих періодів сприяє проникненню інфекційних гіфів збудника борошнистої роси через епідерміс листка. За температури 28...30°С ріст міцелію припиняється.
Анатомо-морфологічні особливості будови покривних тканин мають суттєве значення за потрапляння фітопатогену на рослину, проникнення і поширення його в тканинах. Основним фактором, що перешкоджає проникненню збудника борошнистої роси в тканини, є товщина і щільність кутикули. Кутикула міститься у целюлозно-пектиновій оболонці зовнішніх стінок клітин епідермісу у вигляді прошарків (так звані кутикулярні шари) і являє собою непроникні для води і газів воскоподібні речовини. Окрім механічного бар'єру, шар кутину може виступати і хімічною перепоною для збудників деяких хвороб. У багатьох рослин зверху кутикули розвивається восковий наліт. Унаслідок цього водопроникність епідерми знижується, і наліт таким чином підвищує стійкість до збудників хвороб, оскільки краплини з інфекцією скочуються з поверхні рослини. Восковий наліт надає рослинам блакитно-сизого відтінку.
Проникнення гриба крізь кутикулу і клітинні стінки - складний і багатоступінчастий процес, що потребує для свого проходження певних умов. Спори й інфекційні структури мають міцно закріпитися на зволоженій поверхні рослини. Важливою умовою для інфекційного процесу є формування специфічного органу мікроорганізму - апресорію, з якого утворюється паросток для проникнення безпосередньо в клітини епідермісу господаря. Наявність шару воскового нальоту і його будова пригнічують утворення апресорію. Але поступальному руху гіфів деяких грибів сприяють тургорний тиск і їхня здатність виділяти ферменти, що деградують восковий наліт і кутин.
   Шкідливість борошнистої роси проявляється в зменшенні асиміляційної поверхні листків, руйнуванні хлорофілу і передчасному їхньому всиханні. В уражених рослин пригнічується розвиток кореневої системи, відмічається ослаблення склеренхіми стебел, що може стати причиною вилягання рослин. Це призводить до втрати врожаю через зменшення кількості зерен у колосі та його невиповненості, зниження якості зерна й зеленої маси.
У науковій літературі робиться акцент на диференціації втрат урожаю зернових колосових культур залежно від часу прояву хвороби. Так, сильний розвиток борошнистої роси восени може призвести до загибелі 15-40% стебел під час перезимівлі. Ураження рослин пшениці у фазі весняного кущіння призводить до зменшення кількості продуктивних стебел, маси зерна з колоса, кількості зерен у колосі та його довжини. При такому самому розвитку хвороби в фазі трубкування рослин зазначені показники знижуються меншою мірою. За ураження рослин борошнистою росою у фазі колосіння маса 1000 насінин і кількість зерен у колосі зменшуються на 10-13%. У цілому під час епіфітотій борошнистої роси втрати врожаю озимої пшениці можуть досягати 30-35 відсотків.
Застосування обробки рекомендованими проти хвороби фунгіцидами проводять за появи перших інфекційних подушечок на 60% рослин або за ступеня ураження листків 1-2 відсотки.

Септоріоз
Типовими ознаками хвороби є поява спочатку світлих, жовтих, світло-коричневих, а інколи слабо виражених плям із темною облямівкою або без неї. В центрі плями або всією її поверхнею розміщуються чорні дрібні пікніди (рис. 9). Уражене листя, як правило, всихає. Типові ознаки септоріозу листя можуть змінюватися залежно від стійкості сорту, погодних і агротехнічних умов.
Збудниками хвороби є гриби роду Septoria. Серед них переважають S. tritici Rob. et Desm. (сумчаста стадія - Micosphacrella graminicola (Fuckel) Schroeter), що паразитує переважно на листках, і Stagonospora nodorum Berk. (Leptosphaeria nodorum Muller) - уражує всі надземні органи, в тому числі й насіння. Головна роль у зараженні та перезараженні рослин належить пікно-спорам гриба. Сумкоспори є додатковим джерелом інфекції.
Спори збудника септоріозу листя формуються в замкнених пікнідах. Пікніди округлі, чорного кольору. Конідії (пікноспори) ниткоподібні, безбарвні, дещо вигнуті, із заокругленими кінцями і трьома-п'ятьма перетинками (рис. 10).
   Симптоми хвороби на сприйнятливих зразках з'являються ще восени, в основному, на листках, що торкаються поверхні грунту. На відміну від дорослих рослин, плями на сходах округліші й часто охоплюють усю ширину листка. На них можна чітко побачити чорні цятки - пікніди збудника хвороби. Таким чином, розвиток хвороби починається з нижніх листків і поширюється рослиною догори, досягаючи максимального ступеня у фазі молочно-воскової стиглості.
На дорослих рослинах, залежно від стійкості сортозразків і погодних умов, окремі плями можуть зливатися і покривати більшу частину листкової поверхні. Плями, як правило, світло-коричневі та видовжені вздовж жилкування листків. Їхня поява і розростання починаються, в основному, з центральної частини листкової пластинки. Пікніди формуються на верхньому боці листка. Найстрімкіший розвиток септоріозу часто спостерігається від фази появи прапорцевого листка. Під час проведення макроскопічного аналізу септоріозних плям на стійких до хвороби зразках пікнід гриба часто не виявляють (тобто спороношення не утворюється).
Масовому розвитку септоріозу сприяє температура 20...25°С, наявність краплинної вологи або відносна вологість повітря 90-100%. За таких умов пікноспори можуть прорости протягом кількох годин після виходу з пікнід. Посушливі періоди вегетації гальмують розвиток хвороби.
Зерно в ураженому колосі стає плюсклим або зовсім не утворюється. Недорозвиненість колоса призводить до втрат урожаю в розмірі 20% і більше. Зберігається інфекція на рослинних рештках і сходах падалиці у вигляді пікнід та міцелію. Крім пшениці, збудники септоріозу уражують інші зернові колосові культури і дикі злаки, що також можуть бути джерелом інфекції.
Порогом шкодочинності септоріозу вважається поява симптомів хвороби на 12% листя.
Серед агротехнічних заходів, що здатні зменшити запас інфекції цих хвороб листя, виділяють: своєчасне (без втрат) збирання врожаю, знищення диких злаків (зокрема - житняку гребінчастого), забезпечення рослин фосфорно-калійними добривами та збалансоване внесення азотних добрив; дотримання строків і густоти посіву. Часто на одному листку одночасно розвивається кілька хвороб (рис. 11), що може суттєво підвищити втрати врожаю пшениці. Різке обмеження поширення і розвитку описаних хвороб листя досягається шляхом обприскування пшениці рекомендованими фунгіцидами. При цьому важливо враховувати поріг шкодочинності хвороб та прогноз сприятливих погодних умов для їхнього розвитку.

О. Дерменко,
канд. с.-г. наук, кафедра фітопатології НУБіП України

Інтерв'ю
Директор Інституту обліку і фінансів НААН України, академік НААН Валерій Жук
Після майже 20-річної перерви агрофірмам знову доводиться сплачувати податки на загальних засадах. Ясна річ, сільгоспвиробники не звикли до такого. От і стогнуть зараз сільські бухгалтери, бо і звітність значно ускладнилась, і податківці... Подробнее
В Україні дедалі частіше говорять про смерть аграрної науки, і про неефективність роботи НААН. Про можливі варіанти виходу науки із кризи та про перспективні розробки науковців у інтерв`ю propozitsiya

1
0