Спецможливості
Технології

Голозерний ячмінь: особливості вирощування в Степу

25.03.2019
1584
Голозерний ячмінь: особливості вирощування в Степу фото, ілюстрація

Ячмінь ярий є однією з провідних зернофуражних культур і за кормовими якостями наближається до стандартних концентрованих кормів. Біокліматичний потенціал України в цілому і зони Степу зокрема дає можливість вирощувати досить високі врожаї ячменю ярого, а за об’ємом виробництва зерна він входить до п’ятірки найпопулярніших  зернових культур у світі.

 

Серед зернових ячмінь — найранньостигліша, посухостійка й солевитривала культура. Для багатьох сортів, які стійкі до літньої посухи, характерні швидкий ріст і розвиток рослин на початкових етапах органогенезу та раннє дозрівання. Це дає їм змогу ефективно використовувати весняні запаси вологи й закінчувати вегетацію до настання найжорсткішої посухи. Посухостійкості культури також сприяють дрібні листкові пластинки, потужний восковий наліт, грубість колоса й остюків та добрий розвиток первинних корінців.

Вирощування сучасних сортів ячменю ярого в умовах нестійкого зволоження Північного Степу потребує розробки й запровадження таких агротехнічних заходів, які забезпечать оптимальні умови росту й розвитку рослин і реалізацію їхнього потенціалу продуктивності, а також сприятимуть розширенню їхніх посівних площ. Передусім це стосується сучасних голозерних сортів ячменю, які відрізняються від плівчастих вищим умістом незамінних амінокислот, зокрема лізину, метіоніну, лейцину тощо. Саме голозерний ячмінь характеризується високим умістом білка та ліпідів у ендоспермі зернівки, а тому є особливо цінним для кормових цілей. Для круп’яної промисловості відсутність плівок забезпечує вищий вихід крупи.

Зерно ячменю, у якому міститься в середньому 12,2% білка, 47,2 — вуглеводів, 2,4 — жиру та до 3% зольних елементів, є високопоживним кормом (у 1 кг міститься 1,2 к. од. і 100 г перетравного протеїну) для всіх видів тварин, особливо для відгодівлі свиней на високоякісний бекон. Для кормових цілей особливо цінні голозерні високобілкові сорти ячменю. Голозерний ячмінь у світі набуває стратегічного значення як культура здорового харчування, зокрема широко впроваджений у Канаді, Японії, США, Швеції, Китаї. В Україні створено його цінні сорти з використанням генетичного матеріалу з різних країн світу.

Унікальність голозерного ячменю пояснюється низкою важливих характеристик, таких як: підвищений вміст білка й незамінних амінокислот у зерні, склоподібність, високі натура зерна й інші біохімічні та технологічні показники, які підвищують кормові властивості. Крім того, в ньому міститься менше клітковини, ніж у плівчастому ячмені, та більше обмінної енергії. Створені сорти голозерного ячменю, які вирощують в інших країнах, здебільшого не відповідають за фізіологічними, технологічними й господарськими параметрами природно-кліматичним умовам України і не гарантують стабільного отримання зерна. Пріоритетним напрямом селекції голозерного ячменю ярого в Кіровоградській ДСГДС НААН є отримання вихідного матеріалу та створення на його основі сорту, що здатен забезпечувати врожайність 5–6 т/га, вирізнятиметься високою посухо- та жаростійкістю, стійкістю до вилягання, осипання, травмування зародка, комплексу листостеблових хвороб та уражень колоса.

Та попри високі харчові властивості, сорти ячменю голозерного в Україні не набули широкого поширення, оскільки у виробничих умовах за врожайністю поступаються плівчастим. Голозерний тип зерна у сортів ячменю ярого не гарантував стабільного отримання врожаю за впровадження його у виробництво, оскільки має недостатню стійкість до осипання, проростання на пні у вологу погоду, травмування зародка під час збирання тощо. Крім цього, технологія голозерних сортів, порівняно зі звичайними плівчастими, ще мало вивчена. Це пов’язано з тим, що сорти ячменю різних підвидів належать до різноманітних екологічних біотипів культури. Вони різняться своєю реакцією на зміну умов зовнішнього середовища та темпами росту й розвитку.

Нестабільність погодних умов, недотримання та невиправдане спрощення технології вирощування ярого ячменю призвели до зниження продуктивності культури, а відтак і до зменшення її частки в структурі посівних площ. Одним із обмежувальних факторів максимального валового збору зерна є також невідповідність технології вирощування біологічним особливостям нових сортів.

Потенціал ячменю ярого може успішно реалізовуватися шляхом застосування інтенсивних технологій вирощування, а тому нові голозерні сорти мають забезпечувати високу економічну ефективність виробництва, бути пристосованими до визначеного рівня землеробства, а також стійкими до стресових факторів.

Ячмінь ярий унаслідок недостатнього розвитку кореневої системи, короткого вегетаційного періоду, підвищених вимог до структури ґрунту є найвимогливішим серед зернових культур до попередника. У комплексі агротехнічних заходів, які забезпечують сприятливі умови для нормального розвитку ячменю, особливо за інтенсивної технології його вирощування, важливим фактором є розміщення його на полях сівозміни з достатньою родючістю ґрунту й чистих від бур’янів. Наукове обґрунтування чергування культур у сівозміні передбачає, з одного боку, правильний підбір сприятливих для вирощування культури попередників, а з другого — оптимальне насичення сівозмін одновидовими культурами, яке враховує допустиму періодичність вирощування їх у полях сівозмін. Саме впровадження науково обґрунтованої сівозміни забезпечує сівозмінний фактор як елемент біологізації землеробства. А основним критерієм цінності попередника в умовах недостатнього зволоження Степу є його фітосанітарне значення та запаси вологи, які залишаються в ґрунті. Для ячменю ярого голозерного кращим попередником є соя — після неї отримано вищу врожайність культури. Так, середня врожайність ячменю голозерного за три роки на природному фоні родючості після сої як попередника становила 2,59 т/га (для порівняння: після пшениці озимої — 2,16 та соняшнику — 2,04 т/га).

Урожайність ячменю є результатом реакції комплексу спадкових факторів рослини на умови зовнішнього середовища впродовж вегетаційного періоду. Добрива є одним із найефективніших і швидкодіючих факторів підвищення врожайності й поліпшення якості зерна. Питання удобрення в технології вирощування ячменю ярого заслуговує на особливу увагу, оскільки ячмінь має відносно короткий період вегетації і слаборозвинену кореневу систему з низьким рівнем засвоєння важкодоступних форм поживних речовин.

Ячмінь починає споживати поживні речовини відразу після появи сходів: інтенсивніше на початку вегетації використовує азот і калій, тоді як фосфор повільними темпами. До виходу в трубку застосовує основну частину калію (87%) і азоту (74%) від загального обсягу їхнього винесення на формування врожаю, а до фази колосіння — весь азот і калій. Фосфорне живлення для рослини потрібне до кінця вегетації. Ефект від добрив залежить від умов їхнього застосування, які кожного року для конкретного поля різні.

Живлення рослин є одним із важливих факторів, оскільки впливає на фізіологічні процеси та сприяє розкриттю біологічного потенціалу культури. Урожайність визначається рівнем вмісту поживних речовин у ґрунті, а особливо — того елемента, що міститься в мінімумі. Дія добрив також пов’язана з кількістю вологи в період максимальної потреби в елементах живлення.

Якщо в цей період у ґрунті вологи недостатньо, то внесені добрива зменшують свою ефективність через низьку інтенсивність їхнього надходження в рослини та ослаблення через дефіцит вологи всіх фізіологічних процесів. За результатами проведених досліджень у Кіровоградській ДСГДС НААН в умовах нестійкого зволоження Північного Степу на чорноземах звичайних важкосуглинкових установлено, що попередник та використання мінеральних добрив мали суттєвий вплив на продуктивність ячменю ярого голозерного. Зокрема, внесення комплексних мінеральних добрив забезпечило підвищення врожаю на 0,49– 0,65 т/га (після сої); 0,56–0,68 т/га (після пшениці озимої) та 0,50–0,67 т/га (після соняшнику). За підживлення у фазі кущіння N30 по фонах добрив прибавка врожаю становила 0,43–0,61; 0,56–0,71 та 0,52–0,69 т/га відповідно до виду попередника. Підживлення лише N30 на врожайність ячменю голозерного суттєвого впливу не мало (табл. 1).

Вищу врожайність — 3,24 т/га ячмінь ярий голозерний після сої формував у варіанті внесення NPK 10:10:10 — прибавка до природного фону (2,59 т/га) становила 0,65 т/га, або 25,1%. За подальшого поступового збільшення дози мінеральних добрив до NPK 40:40:40 і недостатнього зволоження ґрунту ефективність добрив знижувалася. Після пшениці озимої та соняшнику більший рівень урожаю — 2,87 т/га (прибавка — 0,71 т/га, або 32,9%) та 2,73 т/га (0,69 т/га, або 33,8%) був у варіанті підживлення NPK 20:20:20 + N30.

Головним критерієм управління якістю продукції є оптимізація мінерального живлення рослин, тобто створення таких умов, які забезпечують: відсутність стресів у рослин від нестачі або надмірних концентрацій основних елементів, позиційну їхню доступність для споживання кореневою системою; пролонгованість дії; наявність не тільки макро-, а й мікроелементів та кальцію.

Одним із важливих технологічних показників якості зерна є його натура, яка відображає його об’ємну масу. Зерно, яке характеризується високою натурою, містить більше ендосперму (ядра) і меншу кількість оболонок, більший вихід крупи в процесі переробки, а отже, характеризує його круп’яні якості. У ячменю голозерного вищий показник натури, ніж у плівчастого.

Найбільше значення натури зерна ячменю ярого голозерного отримано після сої як попередника за внесення NPK 20:20:20 та NPK 40:40:40 (784 г/л), після пшениці озимої — за використання NPK 30:30:30 (789 г/л), а після соняшнику у варіанті NPK 20:20:20 — 781 г/л, прибавка становила відповідно 23, 36 та 38 г/л порівняно з природним фоном (761, 753 та 743 г/л) (табл. 2).

Одним із якісних показників, який відображає харчову цінність зерна ячменю ярого, призначеного для продовольчих потреб, є білок. Проведені дослідження низки вчених констатують той факт, що внесення мінеральних добрив сприяє збільшенню білковості зерна. Ячмінь ярий голозерний формував більшу кількість білка в зерні, порівняно з плівчастим, що свідчить про його високі продовольчі якості та харчову цінність. Так, якщо на природному фоні родючості плівчастий сорт Статок після сої як попередника накопичував 14,0% білка, то в голозерного сорту Ґатунок цей показник становив 15,1%, що більше на 1,1% (рис.).

Висновок

Сівба ячменю голозерного після гірших попередників (пшениця озима та соняшник), порівняно із соєю, призводила до зниження вмісту білка в зерні на 1,3%, і його вміст становив 13,8% на природному фоні (контроль). Вплив мінеральних добрив на накопичення протеїну в зерні залежав від попередника, після якого висівалась культура. Так, після попередника соя локальне внесення мінеральних добрив дозою NPK 30:30:30 забезпечувало підвищення білковості зерна на 0,6% — він становив 15,7%, а проведення підживлення на фоні NPK 30:30:30 — на 0,4% (15,5%). Прикореневе підживлення азотом, навпаки, зумовило зниження показника на 0,5%. Після пшениці озимої та соняшнику локальне внесення комплексних мінеральних добрив сприяло підвищенню вмісту білка в зерні на 0,9%, підживлення азотними мінеральними добривами — на 0,7 та 0,8%, а їхнє комбіноване використання — на 0,7 та 0,6% відповідно.

 

В. Іщенко, заст. директора, канд. с.-г. наук

Г. Козелець, старш. наук. співробітник, канд. с.-г. наук

А. Темченко, наук. співробітник, Кіровоградська державна с.-г. дослідна станція НААНУ

Журнал «Пропозиція», №3, 2018 р.

Інтерв'ю
Богдан Духницький, канд. ек. наук ННЦ «Інститут аграрної економіки», аналітик компанії «Бізнесгрупінвест», що тісно співпрацює з Асоціацією «УКРСАДПРОМ»
Європейський ринок потребує фруктів і ягід і скупує  їх з усього світу. При цьому попитом користується не  лише сировина, а й перероблена продукція. За результатами 2016 року, 70% доходів зі
Родіон Рибчинський, голова асоціації «Борошномели України»
Український ринок борошна незважаючи на негативні тенденції розвивається, для продукції відриваються кордони нових країн, а підприємства будують та оновлюють свої потужності. Про життя борошномелам

1
0