Нові правила відшкодування ПДВ під час експорту зерна

Крок назустріч експортерам, спроба обмеження експорту продовольчого зерна або щось більше?

Шостого серпня, після відомої наради з аграріями, що відбулася за день до цього, Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 1082-р “Про заходи щодо прискорення відшкодування податку на додану вартість експортерам зерна”. “ДПА в тижневий строк внести у власні акти зміни щодо спрощення відшкодування, відповідно до законодавства, податку на додану вартість зернотрейдерам — експортерам зерна, придбаного безпосередньо в сільськогосподарських товаровиробників за біржовими цінами, але не нижче встановлених мінімальних закупівельних цін для прискорення такого відшкодування”.
“Інші одержуватимуть відшкодування ПДВ довічно”, — процитували практично всі ЗМІ коментар Юлії Володимирівни до свого доручення Державній податковій адміністрації, зроблений на нараді з аграріями.
“А не братимуть — відключимо газ!” — говорив кербуд із кінофільму “Діамантова рука”. Газ, мабуть, відключити простіше, ніж розпорядженням КабМіну або рішенням ДПА внести зміни в закони України щодо відшкодування ПДВ за умовою. Більше того, введення такої умови прямо порушує принцип вільної конкуренції.
Експерти вважають, що проблеми з розпорядженням почнуться під час його імплементації в законодавство України. Проте українські експортери й без того давно звикли до проблем, які виникають у них уже тепер при відшкодуванні ПДВ, до перевірок податковими органами правочинності заявлених до відшкодування сум. Брак грошей у Державному бюджеті породжує нинішній величезний борг держави перед експортерами з відшкодування ПДВ. Ймовірно, ціль нинішнього розпорядження — не стільки зробити відшкодування ПДВ під час експорту зерна прозорим і швидким, скільки змусити експортерів “грати” на внутрішньому ринку за правилами, які встановила держава.
Того самого 6 серпня, Кабінет Міністрів прийняв Постанову № 703 “Про внесення змін у пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2008 р. № 583”.
“Дозволити Аграрному фонду здійснювати у встановленому порядку для формування Державного продовольчого резерву не пов’язану з державним ціновим регулюванням закупівлю продовольчого зерна врожаю 2008 р. за середньозваженими цінами, які склалися протягом трьох попередніх торговельних сесій на Аграрній біржі й сертифікованих нею акредитованих товарних біржах, а в разі їхнього зниження до рівня встановленої мінімальної ціни закупівлю зерна здійснювати безпосередньо в сільськогосподарських підприємств за мінімальними цінами, установленими для об’єктів державного цінового регулювання”.
Якщо поєднати два наведені вище акти КабМіну, стане зрозуміло, за якими цінами хочуть примусити експортерів закуповувати зерно і з ким їм доведеться конкурувати.
Український експортний ринок зерна можна порівняти з лійкою, у верхній, широкій, частині якої перебувають численні товаровиробники, у нижній, вузькій, — експортні компанії, число яких не дотягує й до сотні. В центрі містяться численні посередники, які купують у товаровиробників або один в одного невеликі партії зерна, звозять його на елеватори, найчастіше ще й доробляють, а потім формують великі товарні партії і продають експортерам. Безумовно, роблять вони це не за красиві очі, а для одержання свого законного прибутку.
Інститут посередників на зерновому ринку України обумовлений кількома причинами. По-перше, лише деякі українські виробники здатні вирощувати настільки значні обсяги зерна, щоб самостійно сформувати великі партії, привабливі для експортерів. Так, 2006-го, більш-менш благополучного з погляду врожаю, року в Україні налічувалося тільки 183 сільгосппідприємства, що виробляли понад 5 тис. т пшениці кожне, і всього 41 підприємство, де валовий збір пшениці перевищував 10 тис. тонн.
Ми не говоримо про агрохолдинги: наразі вони контролюють не більше 11–12% сільгоспземель. Підприємства, що входять до їхнього складу, теж можуть бути територіально розрізнені, а експортерами найчастіше є вони самі (хоча багато хто з них при цьому виступає також і як посередник).
По-друге, сільгоспвиробники, зазвичай, не схильні продавати весь урожаю (читай, велику партію) відразу. Партії зерна, пропоновані на ринку, можуть становити кілька тисяч тонн, а можуть усього сотні, а то й десятки тонн. Завдання посередників — об’єднати розрізнені партії зерна від різних товаровиробників. Хоча б тому, що вартість транспортування великої партії (в перерахунку на одну тонну зерна) нижча, ніж за менші обсяги.
По-третє, об’єктивно, що багато товаровиробників не хоче самостійно займатися маркетингом зерна, боїться звозити його на елеватори й, тим більше, не хоче або не має засобів везти зерно в порт, де експортери здійснюють свої основні закупівлі. Можливо, продаж зерна з поля не дає їм високої ціни, однак, найчастіше саме він може бути найпривабливішим, якщо порахувати маркетингові витрати на реалізацію зерна іншими способами.
По-четверте, своєю чергою, багато експортерів не хоче брати на себе видатки з формування закупівельної мережі по всій Україні. Уявімо, які витрати можуть бути тільки на утримання цієї мережі, якщо КабМін черговий раз заблокує експорт зерна і залишить експортерів без роботи.
Можна ще сказати й про механізовані бригади, які працюють на жнивах по всій Україні й одержують зерно в рахунок оплати своїх послуг, і про постачальників матеріально-технічних ресурсів, з якими господарства теж розраховуються зерном, і навіть про банки, у власність яких зерно переходить у разі невиконання товаровиробниками-позичальниками своїх кредитних зобов’язань — усі вони виступають як посередники, але не всі хочуть або можуть бути експортерами.
Таким чином, інститут посередництва на зерновому ринку вигідний усім: і товаровиробникам, і експортерам. Адже не просто так товаровиробники часто самостійно не експортують зерна: і тому, що не хочуть, і тому, що об’єктивно не можуть.
Не вигідний інститут посередництва лише державі, що не в змозі державними ринковими важелями забезпечити товаровиробникам обіцяні високі прибутки і якій відверто не подобаються прибутки посередників.
Однак, зважаючи на все, не тільки прибутки посередників не подобаються державі, а й те, що в торгівлі зерном держава на сьогодні фактично не бере участі.
На нараді з аграріями була ще одна заява Юлії Володимирівни, і її теж почули всі наявні в залі ЗМІ: “Ми розширили повноваження Аграрного фонду, які дають можливість закуповувати винятково в сільгоспвиробників, але водночас і продавати на експорт, якщо такі експортні контракти будуть”. Перша частина “розширених” повноважень Аграрного фонду реалізована в постанові КабМіну. Щодо другої частини — дозволу фонду експортувати зерно — дотепер опублікованих документів немає.
Якби вони були, можна було б упевнено сказати, що держава намагається монополізувати експортний ринок зерна, виводячи на нього державну компанію, якій, до того ж, забезпечує прискорене відшкодування ПДВ під час експорту. Це також означало б, що порушуються всі принципи конкуренції на експортному ринку зерна, оскільки існує низка об’єктивних обставин (їх ми навели вище), через які експортерам не вигідно закуповувати зерно безпосередньо в товаровиробників та ще й за біржовими цінами (не кажучи вже про те, що являють собою українські товарні біржі й наскільки об’єктивною є біржова ціна).
Безумовно, нинішнє завдання щодо формування Державного продовольчого резерву, покладене на Аграрний фонд, ніяк не пов’язане з експортом, до того ж, воно властивіше Держрезерву. Однак, по-перше, в Державному резерві можуть бути надлишки зерна, які у врожайний рік проблематично реалізувати на внутрішньому ринку (хіба що із втратами для бюджету або з перспективою обвалити внутрішні ціни), по-друге, в Аграрному фонді завжди є незатребуване заставне зерно (особливо з огляду на нинішню високу вартість послуг елеваторів, що робить не завжди вигідним викуповування зерна товаровиробниками в пізніші періоди сезону). Ймовірно, це зерно держава могла б експортувати, але для цього потрібно або перевести його на баланс ДАК “Хліб України”, або надати іншим держоператорам експортні повноваження. Але щоб ефективно конкурувати з недержавними експортерами, цим держоператорам доведеться надати також і повноваження закуповувати зерно на внутрішньому ринку, причому не для застави, не для поповнення держресурсу і не для державного цінового регулювання.
Існує думка, що Аграрному фонду вже доручено вивчити можливість внесення змін у свій статут, які відповідали б статусу експортера.
Поки ж рано говорити про те, як далеко може піти держава в своєму бажанні потіснити експортерів на експортному ринку зерна.
Деякі експерти вважають, що розпорядження Кабінету Міністрів, яке ми навели вище, було спрямовано не стільки на підштовхування експортерів до закупівель зерна за вищими цінами (“не нижче встановлених мінімальних закупівельних цін”), скільки на зниження привабливості експорту продовольчого зерна способом ускладнення процедури відшкодування ПДВ через відносно низьку частку такого зерна в нинішньому врожаї, тобто фактично на обмеження експорту продовольчого зерна з України. Справді, держава встановлює мінімальні закупівельні ціни на об’єкти державного цінового регулювання, й серед цих об’єктів є тільки продовольче зерно.
На цей рік, згідно з наказом Мінагрополітики, мінімальна ціна на пшеницю третього класу встановлена на рівні 1251,43 грн/т, на пшеницю четвертого класу — 1134,61 грн/т із ПДВ. Згідно з даними нашого власного цінового моніторингу, реальні закупівельні ціни трейдерів (посередників і експортерів) на ці зернові культури на сьогодні вищі за встановлені державою принаймні на 10–30 грн за тонну.
Таким чином, як мінімум одну умову Кабінету Міністрів експортери фактично виконали: вони закуповують продовольче зерно за цінами “не нижче встановлених мінімальних закупівельних цін”. Залишається виконати ще два: здійснювати закупівлі за тими самими цінам, за якими їх на біржі здійснюватиме Аграрний фонд, і закуповувати зерно винятково у виробників.
Є й інший варіант: чекати, що розпорядження Кабінету Міністрів так і залишиться на папері, оскільки реалізувати його на практиці буде досить складно, і ПДВ під час експорту відшкодовуватимуть за старими правилами. Власне, більшість експортерів сьогодні так і робить.

Інформаційна компанія “ПроАгро”