Як прем’єрський оптимізм наштовхнувся на аграрний реалізм

Пане прем'єр-міністре і хто з Вами! У мене така пропозиція: помовчімо.

Чи не можна викреслити з лексикону (хоча б ненадовго) слово "гречка"? Ну, не говоріть Ви так часто про потребу стабілізації цін на яйця, цукор чи олію. І про капусту - жодного слова. Навіть якщо дуже хочеться - краще помовчіть. І взагалі, варто оголосити в КабМіні День тиші, а ліпше - тиждень. Дивись, і ціни почнуть падати. А то здається: що більше уряд з цього приводу "ворушиться", то більший на продовольчому ринку виникає ажіотаж.
Винесли на розгляд КабМіну, приміром, питання про цукор - солодкий пісок одразу й подорожчав на 50 копійок на кілограмі. І добре ще, що він "не випарувався" з прилавків супермаркетів. А то "регулювали" гречку, "регулювали" - тепер крупа й зовсім, як у воду канула.
Невже важко прорахувати, що фраза, яка "вилетіла" з офіційних кабінетів на Грушевського: "Ціни на борошно вдасться стабілізувати", - змушує громадян масово ринути в магазини на закупівлі. Втім, якщо керівники аграрного міністерства з телевізора запевняють, що борошно не дорожчатиме, - народ побіжить штурмувати гастрономи й робити запаси ще швидше. І ось уже борошно спочатку зростає в ціні, потім її регулюють, і, як наслідок, - порожні прилавки. Хоча начебто й зерна в країні - валом! Тому, Миколо Яновичу, домовимося: про продукти - жодного слова. Воно й для економіки добре, і для політичної ситуації.
Бо торговці тільки руки потирають. Тому навіщо розповідати, як доблесно у "високих кабінетах" відстоюються інтереси трудового народу, якщо ефект майже нульовий. Краще позасідати там, у вузькому колі, як казав кіношний герой, "без шуму й пилу", аби тільки на прилавках був результат. Гадаю, народу це більше сподобалося б.
А то, чого доброго, у незміцнілому розумі окремих громадян, які полюбляють гречку й домашні пиріжки, та й тих, хто просто хоче їсти, почнуть роїтися думки з приводу пособництва наших державних чиновників спекулянтам.
Торговці в нас, хоч би як їх лаяли у владних кабінетах, чомусь завжди у виграші. От і з гречкою: парламент ухвалив закон, згідно з яким до 1 червня встановлено на імпорт цієї крупи нульове мито. Мовляв, це дасть змогу закупити в Державний інтервенційний фонд не менше 25 тисяч тонн гречки. А це стабілізує ціну й забезпечить потребу громадян. Не знаю, як щодо громадян, а потребу торговців - точно забезпечить. До того ж, навезуть гречки з Китаю - сільгоспвиробники замисляться: чи варто її сіяти, якщо не вдасться продати восени за прийнятною ціною. Отож і наступного року, не виключено, по крупу доведеться їхати до Китаю.
Взагалі, надто часто наш уряд останнім часом стає на "стежку війни" в боротьбі з продовольчою кризою. Хто від цього перемагає більше: ціни чи споживач - питання риторичне. Достатньо зайти у перший-ліпший магазин і поглянути на цінники. Причому у "високих кабінетах" намагаються вгамувати дорожнечу, вигадуючи свій, український, велосипед. На перший погляд, виходить непогано і навіть переконливо. Але лише на перший...
Чи не найрейтинговішим у цьому плані був заклик Миколи Азарова "не скиглити, а брати лопату".
Просто прем'єр вирішив виголосити кілька тез щодо цінової ситуації на продовольчому ринку. За його спостереженнями, перед новим урожаєм грунтових овочів зростає попит на овочеву продукцію. Зросли й ціни проти торішніх.
- Це боляче б'є по гаманцю наших споживачів, - розповів Микола Янович. - І ця проблема буде доти, доки ми не запровадимо нові технології вирощування та інфраструктуру зберігання плодоовочевої продукції...
Оптові гіперринки, які ми будуємо, уже з осені поточного року повністю закриють проблему постачання міст-мільйонників. А як бути в містах і містечках, де єдиний інфраструктурний об'єкт - базар? Як бути городянам до осені? Куди поділися всі наші районні плодоовочеві бази? Де робота споживчої кооперації? Чому підзабуто традиційні українські цінності: не треба скиглити, треба брати лопату й годувати свою сім'ю!
Нагадую, що цінова стабільність і безперебійне забезпечення населення продуктами харчування - це, в тому числі, відповідальність і глав місцевих адміністрацій. Тому вони зобов'язані знаходити такі рішення й ресурси, які гарантують розв'язання цієї проблеми.
Від найпростішого: уже тепер виділити людям ділянки під городи й організувати транспортне сполучення до місцевих інвестиційних проектів. Наприклад, виділити ділянку чи готові споруди для плодоовочевої бази, підвести комунікації, заготовити необхідні дозволи, рішення. Це невеликі витрати. Але це на порядок підвищує привабливість проекту для інвестора або для консорціуму місцевих підприємців, які зацікавлені гарантовано торгувати якісною плодоовочевою продукцією протягом року. Треба спитати і господарів базарів: чому уряд пішов назустріч торговцям і скасував ринковий збір, а вони в рази підвищують орендну плату? Скористалися моментом? Це справа місцевої влади - переконливо спитати.
Ставлю завдання главам місцевих адміністрацій: до осені вирішити ці питання в кожному районі, без винятку. А міністру аграрної політики та продовольства Миколі Присяжнюку доручаю координувати й контролювати цю програму, допомагати, де треба...
Не забув прем'єр-міністр і про улюблену капусту, через призму якої поділився з країною спогадами зі свого дитинства. Тоді маленьким "ходив на город, садив капусту, картоплю, тому що нашій сім'ї не вистачало грошей. І вже, заробляючи пристойно, за нашими радянськими мірками, я не гребував садити ту саму картоплю й вирощувати ту саму капусту. І тепер у мене біля будинку є дві сотки, на яких росте все, що потрібно. Мені нині нічого не заважає на Бесарабці купувати овочі, але я не довіряю цим овочам. Зате я знаю, що за капуста у мене під будинком. Я її із задоволенням їм. Вона без жодних хімікатів. Я не соромлюся цього абсолютно".
Він зазначив, що якщо у людей є можливість вирощувати власні овочі й не залежати від коливання цін на продукти харчування, це треба підтримувати. Обов'язок місцевих органів влади - забезпечити такі можливості для тих, хто цього бажає. Водночас, за словами прем'єр-міністра, держава зобов'язана підтримувати незахищені верстви населення.
При цьому Азаров звернув увагу на несправедливу, на його думку, реакцію на його недавню заяву про потребу "взяти лопату" й вирощувати овочі своїми силами.
"Я на засіданні Кабінету Міністрів сказав: а що заважає кожному, в кого є голова, руки, ноги і є енергія, взяти лопату, взяти 10 соток землі й на цей період, поки ми цим займатимемося у загальнодержавному масштабі, хоча б свою сім'ю забезпечити овочами", - наголосив прем'єр-міністр під час Національного семінару журналістів регіональних ЗМІ.
Микола Азаров поставив перед керівниками обласних державних адміністрацій завдання виділити людям, які бажають обробляти городи, земельні ділянки для вирощування овочів для особистого споживання: "Ми поставили таке завдання перед усіма головами облдержадміністрацій".
 За словами прем'єра, справжній керівник-господарник зуміє в себе в області віднайти ресурси, щоб це питання вирішити на користь громадян: "Якщо є резерв на місцях, то керівник області легко знайде десяток, півтора десятка соток чи гектар землі, виділить транспорт, насіння. Так раніше завжди було. Ось таке завдання ми поставили. І подивимося: якщо керівник на місці - значить, він вирішить його, не на місці - значить, буде інший керівник".
Такий "спіч" глави уряду звільнив поле для експертних оцінок та фантазій посадовців. Але навряд чи за розмовами варто очікувати продовольчих проривів. Адже перш ніж окреслювати урядові плани (звісно, якщо наміри серйозні), треба мати чіткий розрахунок, що дії призведуть до очікуваних результатів. На початку дев'яностих уже виділяли ділянки під городи. Багато громадян "горіли" ідеєю нагодувати свою родину, а то й розбагатіти з шести соток. У часи економічних негараздів перших років незалежності на околицях міст можна було побачити бабцю, яка спирається на костур і тягне "кравчучку", завантажену "дарами ланів" з власного городу. Такі сюжети масово переносилися на екрани телевізорів. Нам наче говорили: земля прогодує, з цього навіть, можна добре жити. Забували лишень додати, що для того, щоб зібрати, треба спочатку чимало вкласти. Насіння, засобів захисту рослин, а найбільше - важкої праці. Причому біля виділеного шматка землі - а часто під городи давали зарослі пирієм невгіддя за кілька кілометрів від дому, деінде поблизу кар'єрів, промислових підприємств, де чистота вирощеної сільгосппродукції була під запитанням, - золота не заробиш, а горба гнути доведеться немало. А вже наприкінці дев'яностих нерідко можна було побачити покинуті наділи  - навіть із незібраною кукурудзою, гарбузами, хоча таких сюжетів по телевізору не показували. Близько половини городів, які було надано мешканцям міст, не оброблялися. Гадаю, за ці роки статистика не поліпшилася. Нерідко чуєш: та яка користь від тієї землі, якщо її не можна продати, бо ж городи не приватизовують, їх надають лише в користування!?
Прем'єр-міністру годилося б знати: іноді після роботи брати лопату нема ні сил, ні здоров'я, та ще й якщо до городу треба добиратися 20-30 кілометрів. Їхати на таку відстань після п'яти щотижневих робочих днів і до сьомого поту з лопатою в руках заготовляти провізію навіть во ім'я сім'ї - дуже важко. Та й фінансово накладно. А після такого "вояжу" й трудотерапії - який ти в понеділок працівник, приміром, на заводі? Такий життєвий ритм швидко виснажує, бо не квіточки ж біля вікна уряд закликає вирощувати... І навіть ділянка за 3-5 км від дому - вже далеченько. А ще: якщо город не біля будинку - немає гарантії, що саме ти збиратимеш свій урожай.
Звісно, все це вельмишановний Микола Янович і може назвати "скигленням". Та все ж, думається, окрім працювати, людині треба й творчо розвиватися, відпочивати, а не бути приреченою на виживання на власному городі, прив'язаною лише до соток. А ще за такими заявами вбачається політичний підтекст. Кидається у суспільство якась ідея, щоб відволікти громаду від інших негараздів. То й які вже там протести, коли тільки й знаєш: робота й город? А в очах - картопля, картопля, картопля...
Тепер щодо закликів можновладцям виділяти ділянки. На сьогодні, приміром, 100 тисяч киян водночас вирішать, що їм треба взяти городи. Приватизувати цю землю не можна, але в людей можуть бути приховані мотиви: а раптом колись, у перспективі... А раптом процес переросте в узаконений перерозподіл гектарів. Влада отримає можливість на місцях надавати землю "потрібним" людям за якимись своїми критеріями. Та й як практично вирішити питання виділення соток для вирощування овочів усім бажаючим киянам? Якщо прем'єр завдання поставив, треба, щоб був механізм реалізації. Хай скажуть, куди бігти із заявою: "Хочу вирощувати городину!". Хто вирішуватиме, чи давати мені землю? Де даватимуть? Комусь - у місті, комусь - за 10 кілометрів, комусь - за 30? А за межами міст міськради землями не розпоряджаються...
Можна поглянути на заклики "брати лопати й не скиглити" у світлі європейської інтеграції нашої країни. Нашому уряду слід вивчити іноземний досвід: чи багато тамтешніх громадян після роботи виїжджають на городи й масово копирсаються на грядках, вирощуючи овочі, щоб прогодувати свою родину? Уявіть на хвилинку Ангелу Меркель, яка закликає німців хапатися за лопати й так забезпечувати свої родини. І що завтра було б з тією Меркель, яка таким способом знімає з себе відповідальність за добробут громадян?

Галина Квітка