Обмежити не можна вивозити

Кабмін подовжив квотування експорту зерна, запроваджене з липня через неврожай у зв’язку з посухою.

Як повідомив міністр економіки Анатолій Кінах, загальна кількість дозволеного для реалізації за кордон збіжжя у період 1 листопада 2007 до 31 березня 2008 року становитиме  1203 тис. тонн. Зокрема, зерноторговці зможуть реалізувати за межами нашої держави 600 тис. тонн кукурудзи, 400 — ячменю, 200 — фуражної пшениці і 3 тис. тонн жита. Тепер, поінформував міністр, “з державною митною службою відпрацьовуємо механізм експортування, щоб під виглядом фуражної не пішла за кордон продовольча пшениця”.
Вдатися до обмеження експорту, за словами міністра економіки, змушують реалії, що склалися на світовому ринку, де спостерігається незворотна тенденція зростання цін на продовольство, зокрема, на зерно.
Справді на початок вересня ціна тонни продовольчої пшениці у США становила 295 дол., в Австралії — 331, у Франції — 383 дол., що на 85–112% перевищує рівень минулого року. Ціни на фуражну пшеницю зросли до 183 дол./тонну в Канаді, до 230 — в Австралії, до 375 — у Великобританії (зростання — на 70–207% проти цін 2006-го). На другу половину вересня котирування  на пшеницю в Парижі та інших світових фондових біржах мають рекордний рівень, і ціна її сягає вже 400 дол./тонну. Тож активізація експорту зернових культур через збільшення попиту на цю продукцію з боку імпортерів (з огляду на зниження рівня прогнозних показників світового врожаю зерна на 2007/2008 маркетинговий рік) може загрожувати продовольчій безпеці України.
Адже нині ситуація на зерновому ринку країни, на думку А. Кінаха, складніша і більш ризикована, ніж була навіть торік, коли також запроваджувалися обмеження на експорт зернових культур з України.
За оцінками Мінагрополітики, валове виробництво зерна у 2007 році прогнозується в обсязі 28 млн тонн проти 34,3 млн тонн у 2006-му, зокрема пшениці — 13,8 млн тонн (торік мали 13,9 млн). При цьому  річне внутрішнє споживання зернових та зернобобових, включаючи продукти переробки збіжжя в перерахунку на зерно, перебуває у  межах 26 млн тонн. У той самий час, за інформацією Мінагрополітики та Держкомрезерву, формування державних запасів зерна в обсягах, установлених на 2007/2008 маркетинговий рік постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 № 794 “Про невідкладні заходи щодо зменшення негативного впливу посухи та забезпечення формування ресурсів зерна врожаю 2007 року”, досі не завершено. Зокрема, Аграрний фонд, якому доручалося поповнити державні засіки 710 тис. тонн продовольчого збіжжя, на 11 вересня, йдеться у повідомленні Департаменту зовнішньоекономічної політики Мінекономіки, закупив 106,6 тис. тонн, тобто лише 15%. Держкомрезерв — близько 38% урядового завдання.
Через низькі темпи формування державних запасів, власне, і постає питання щодо необхідності подовження дії квот на експорт зернових. Звісно, аргумент “стабільних цін на хліб” для нинішніх можновладців куди важливіший за деклароване партнерство влади і бізнесу. А вітчизняних зернотрейдерів, “ у зв’язку з посухою і очікуваним меншим, ніж торік, урожаєм збіжжя”, уряд закликає до співпраці на внутрішньому ринку. Ціни в Україні, мовляв, наздоганяють світові. Тож для споживача не все так безнадійно. Якщо експортно орієнтовані компанії змушені будуть працювати виключно на ринку України — зерно не так стрімко дорожчатиме. Це, на думку урядовців, дасть змогу запобігти підвищенню цін на основні продовольчі товари та, як наслідок, втримати інфляцію. Але у кожної медалі є й зворотня сторона — тоді програють сільгоспвиробники, які притримали зерно, сподіваючись продати його за “золотою” ціною.
Анатолій Кінах вважає, що від регулювання зернового ринку можна буде відмовитися після того, як буде уже більш-менш точний прогноз врожаю’2008, тобто у лютому-березні, коли вимальовуватиметься ситуація на наступний маркетинговий рік.
Схоже, тенденції здорожчання зерна на світовому ринку спостерігатимуться й надалі. Адже зростання чисельності населення випереджає динаміку виробництва продовольства. Окрім того, з розвитком багатьох країн змінюється структура споживання — люди купують більше хліба, крупів, раніше недоступних їм м’ясних продуктів (а на відгодівлю худоби теж треба зерно). Але головний чинник — зростання обсягів виробництва біопалива, сировиною для якого, зокрема, є і зерно. Як кажуть деякі світові аналітики, сьогодні йде змагання між 800 млн автомобілістів і 2 млн бідних людей. А хто перемагає, коли змагаються багаті і бідні, — питання риторичне.
Нагадаємо, з 1 липня 2007 року було введено фактично заборонні квоти на експорт пшениці, жита, ячменю та кукурудзи. Відповідно до постанови КабМіну від 20.06.2007 № 844 “Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2006 р. № 1852”, до жовтня нинішнього року з України дозволялося вивезти по 3 тис. тонн зерна кожної з цих культур. Сумарно таким обсягом можна завантажити одне (і то невелике) судно. Зважаючи на те, що у минулому маркетинговому році за кордон продано 9,6 млн тонн вирощеного на вітчизняних ланах збіжжя, 12 тис. тонн допущених до експорту зернових — крапля в морі. Нині численні експортери особливо не змагалися за можливість вивезти дещицю від такої кількості збіжжя, натомість запасалися затребуваним за кордоном українським зерном, готуючись до такого собі “експортного зернового прориву” одразу після дострокових парламентських виборів. На припортових елеваторах станом на 6 вересня зберігалося понад 110 тис. тонн зерна, зокрема 60 — ячменю і 49 тис. тонн пшениці. Разом з тим, Захід не мав особливих підстав звинувачувати українських можновладців у неринкових методах — повній забороні експорту окремих видів сільгосппродукції.

Іван Лазнюк