Поз­бав­ляємо­ся кон­ку­рентів у посівах го­ро­ху

Порівня­но з ранніми зер­но­ви­ми куль­ту­ра­ми, посіви го­ро­ху більше засмічені і ма­ють певні відмінності ви­до­во­го скла­ду бур’янів. Це на­сам­пе­ред пе­ре­ва­жан­ня в аг­рофіто­це­нозі ча­ст­ки зла­ко­вих од­норічних та ярих дво­доль­них видів бур’янів із ро­ди­ни Ка­пу­с­тя­них. Ос­танніми ро­ка­ми, у зв’яз­ку з по­явою су­час­них інтен­сив­них сортів го­ро­ху, стійких до ви­ля­ган­ня і при­дат­них для пря­мо­го ком­бай­ну­ван­ня, про­бле­ма за­хи­с­ту цієї куль­ту­ри від бур’янів знач­но за­го­ст­ри­ла­ся.

Поширені бур’яни у посівах гороху

Го­рох менш ви­баг­ли­вий до теп­ла, ніж со­че­ви­ця, ква­со­ля, чи­на, нут та інші зер­но­бо­бові. Насіння йо­го про­ро­с­тає за тем­пе­ра­ту­ри 2°С. Слід відміти­ти, що за та­ких умов у посівах куль­тур мо­жуть друж­ньо про­ро­ста­ти ранні ярі й зи­му­ючі бур’яни. Ці умо­ви є спри­ят­ли­ви­ми для ве­ге­тації та­ла­ба­ну, ка­пу­с­ти, гірчиці по­льо­вої, редь­ки ди­кої, три­ре­бер­ни­ка не­па­ху­чо­го, підма­рен­ни­ка чіпко­го, зіроч­ни­ка се­ред­нь­о­го, жабрію зви­чай­но­го та ін.

На по­чат­ку ве­ге­тації го­рох інтен­сив­но роз­ви­вається та ут­во­рює ве­ге­та­тив­ну ма­су, яка затінює бур’яни, але пізніше ріст рос­лин уповільнюється, а під час дозріван­ня куль­ту­ри во­ни ча­с­то ви­ля­га­ють, що сприяє по­втор­но­му за­бур’янен­ню посівів. Пізньо­с­тиглі сор­ти на пер­ших ета­пах рос­ту і роз­вит­ку куль­ту­ри ха­рак­те­ри­зу­ють­ся сповільне­ним ут­во­рен­ням біома­си, що при­зво­дить до надмірної за­бур’яне­ності посівів на цих ета­пах.

Че­рез не­до­стат­ньо ре­тель­ний до­гляд за посіва­ми го­ро­ху бур’яни пригнічу­ють рослини куль­ту­ри, вис­на­жу­ють і ви­су­шу­ють грунт, ус­клад­ню­ють йо­го об­робіток і зби­ран­ня вро­жаю, що, своєю чер­гою, не­га­тив­но впли­ває на от­ри­ман­ня за­пла­но­ва­но­го вро­жаю. Та­кож на­явність бур’янів у посівах зни­жує ефек­тивність вне­се­них до­б­рив та сприяє розмно­жен­ню як шкідників, так і хво­роб. За да­ни­ми дослідників, зі збільшен­ням за­бур’яне­ності посівів го­ро­ху від 10 до 160 шт./м2 уро­жайність йо­го зни­жується від 0,42 до 0,15 т/га, а ви­не­сен­ня бур’яна­ми азо­ту, фо­с­фо­ру, калію зро­с­тає у 2,8–3,0 ра­за. Слід відміти­ти, що ко­ре­неві виділен­ня го­ро­ху, зба­га­чені на азот та інші спо­лу­ки, ство­рю­ють спри­ят­ливі умо­ви для ве­ге­ту­ван­ня бур’янів, по­ши­ре­них у посівах цієї куль­ту­ри.

За­леж­но від грун­то­во-кліма­тич­ної зо­ни ви­ро­щу­ван­ня у посівах го­ро­ху най­по­ши­реніши­ми бур’яна­ми є:  із ма­лорічних — ло­бо­да біла (Chenopodium album L.), щи­ри­ця зви­чай­на (Amaranthus retrofleocxus L.), редь­ка ди­ка (Raphanus raphanistrum L.), вівсюг зви­чай­ний (Avena fatua L.), мишій зе­ле­ний  (Setaria viridis (L.) Pal. Beauv.), мишій си­зий (Setaria glauca (L.) Pal. Beauv.), про­со ку­ря­че (Echinochloa crus-galli (L.)Pal. Beauv.); із ба­га­торічних ко­ре­не­па­ро­ст­ко­вих — осот жов­тий (шор­ст­кий) (Sonchus asper (L.) Hill), осот жов­тий по­льо­вий (Sonchus arvensis L.), осот ро­же­вий (Cirsium arvense (L.) Scop.), пирій по­взу­чий (Elytrigia repens (L.) Nevski), бе­рез­ка по­льо­ва (Convolvulus arvensis L.), сви­но­рий паль­ча­с­тий (Cynodon dactylon (L.) Pers.).

Окрім цих видів, у посівах го­ро­ху про­блем­ни­ми бур’яна­ми мо­жуть бу­ти: гірчи­ця по­льо­ва (Sinapis arvensis L.), паслін чор­ний (Solanum nigrum L.), підма­рен­ник чіпкий (Galium aparine L.), гірчак бе­рез­ко­подібний (Polygonum convolvulus L.), жабрій зви­чай­ний (Galeopsis tetrahit L.), рут­ка лікарсь­ка (Fumaria officinalis L.), ку­рячі оч­ка по­льові (Anagallis arvensis L.), гірчак роз­ло­гий (Polygonum lapathifolium L.).

В умо­вах Цен­т­раль­но­го Лісо­сте­пу по­ши­ре­ни­ми ви­да­ми се­ге­таль­ної рос­лин­ності у посівах го­ро­ху є: гірчи­ця по­льо­ва (Sinapis arvensis L.), щи­ри­ця зви­чай­на (Amaranthus retroflexus L.), фіал­ка по­льо­ва  (Viola arvensis Murr.), паслін чор­ний (Solanum nigrum L.), підма­рен­ник чіпкий (Galium aparine L.), рут­ка лікарсь­ка (Fumaria officinalis L.), ло­бо­да біла (Chenopodium album L.), гри­ци­ки зви­чайні (Capsella bursa-pastoris Medik.), кро­пи­ва глу­ха стеблoоб­гор­та­ю­ча (Lamium amplexicaule L.), гірчак по­че­чуй­ний (Polygonum persicaria L.), гірчак бе­рез­ко­подібний (Polygonum convolvulus L.), ку­ко­ли­ця біла (Silene alba (Mill.) E. H. L. Krause), зіроч­ник се­редній (Stellaria media (L.) Vill.), ро­маш­ка лікарсь­ка (Matricaria chamomilla L. pp), осот ро­же­вий (Cirsium arvense (L.) Scop.), осот го­родній жов­тий (Sonchus oleraceus L.), галінсо­га дрібноквітко­ва (Galinsoga parviflora Cav.), про­со ку­ря­че (Echinochloa crus-galli (L.) Pal. Beauv.), пирій по­взу­чий (Elytrigia repens (L.) Nevski), та­ла­бан по­льо­вий (Thlaspi arvense L.).

Агротехнічні заходи захисту

Су­часні тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня го­ро­ху по­винні вклю­ча­ти ефек­тивні за­хо­ди за­хи­с­ту куль­ту­ри від шкідли­вості бур’янів, такі як аг­ро­технічні та хімічні.

Си­с­те­ма кон­тро­лю се­ге­таль­ної рос­лин­ності у посівах куль­ту­ри по­вин­на здійсню­ва­ти­ся послідо­вно, з про­ве­ден­ням ціле­с­пря­мо­ва­них за­ходів. За­сто­су­ван­ня аг­ро­технічних за­ходів ство­рює відповідний рівень об­ме­жен­ня чи­сель­ності бур’янів. Кра­щи­ми по­пе­ред­ни­ка­ми го­ро­ху є куль­ту­ри, після яких на по­лях прак­тич­но відсутні бур’яни та які за­ли­ша­ють у грунті до­стат­ню кількість по­жив­них ре­чо­вин і во­ло­ги (на­при­клад озимі, кар­топ­ля, ко­ре­неп­ло­ди, ку­ку­ру­дза та ін.).

Суцільна пе­ред­посівна куль­ти­вація за­без­пе­чує не ли­ше підго­тов­ку грун­ту до сівби, а й зни­щує схо­ди і про­ро­ст­ки рос­лин бур’янів, що роз­по­ча­ли ве­ге­тацію. Для об­ме­жен­ня чи­сель­ності бе­рез­ки по­льо­вої, осо­ту ро­же­во­го, пирію по­взу­чо­го, які най­частіше засмі­чу­ють посіви, ефек­тивні такі аг­ро­тех­нічні за­хо­ди: дво­ра­зо­ве лу­щен­ня стерні після по­пе­ред­ньої куль­ту­ри лемішни­ми лу­щиль­ни­ка­ми або важ­кою дис­ко­вою бо­ро­ною на гли­би­ну 10–12 см або об­робіток грун­ту пло­с­коріза­ми на гли­би­ну 10–16 см, зяб­ле­ва оран­ка плу­гом із пе­редплуж­ни­ком на гли­би­ну 25–27 см. За умов надмірної інвазії ба­га­торічних бур’янів, зо­к­ре­ма пирію по­взу­чо­го, сви­но­рию паль­ча­с­то­го, доцільно про­ве­с­ти гли­бо­ку оран­ку не мен­ш як на 30–35 см. З та­кої гли­би­ни ко­ре­не­ви­ща цих бур’янів май­же не про­ро­с­та­ють на по­верх­ню грун­ту. Гли­би­на оран­ки, а та­кож її ефек­тивність за­ле­жать від іден­тифікації ви­до­во­го скла­ду бур’янів і, відповідно, впро­ва­д­же­но­го за­хо­ду.

Біологічни­ми особ­ли­во­с­тя­ми пирію по­взу­чо­го є те, що ос­нов­на ма­са ко­ре­не­вищ з брунь­ка­ми, які да­ють по­ча­ток новій рос­лині, зна­хо­дить­ся не глиб­ше 20 см, а на ущільне­них грун­тах — 10–12 см. Ча­с­тки ко­ре­не­вищ за­вдовжки 5–15 см мо­жуть ут­во­рю­ва­ти нові па­го­ни з гли­би­ни 25 см. Ос­нов­на ча­с­ти­на ко­ре­не­вищ сви­но­рию паль­ча­с­то­го розміщується на гли­бині 10–20 см, а інко­ли — до 30 см. То­му гли­би­на оран­ки у разі по­ши­рен­ня у посівах цих бур’янів по­вин­на ста­но­ви­ти 25–35 см, що не завжди мож­ли­во, вра­хо­ву­ю­чи гли­би­ну ор­но­го ша­ру грун­ту.

Для кон­тро­лю од­норічних бур’я­нів — ло­бо­ди білої, щи­риці зви­чай­ної, редь­ки ди­кої, вівсю­га зви­чай­но­го, мишію зе­ле­но­го та си­зо­го, про­са ку­ря­чо­го, гірча­ка бе­рез­ко­подібно­го та інших, після зби­ран­ня по­пе­ред­ньої куль­ту­ри доцільно про­ве­с­ти лу­щен­ня стерні й оран­ку на зяб на гли­би­ну 22–25 см. На­весні пе­ред висівом по­ле бо­ро­ну­ють се­редніми або важ­ки­ми бо­ро­на­ми або один-два ра­зи куль­ти­ву­ють із од­но­ча­сним бо­ро­ну­ван­ням. У разі по­яви па­гонів ко­ре­не­вищ­них бур’янів не­обхідно про­ве­с­ти дис­ку­ван­ня по­ля.

Пер­шим за­хо­дом із до­гля­ду за го­ро­хом в умо­вах по­су­ш­ли­вої вес­ни і на пізніх посівах є після­посівне кот­ку­ван­ня грун­ту глад­ки­ми кот­ка­ми. Це сприяє кра­що­му кон­так­ту насіння з грун­том, підтя­гує во­ду до посівно­го ша­ру, підви­щує схожість як го­ро­ху, так і бур’янів. Ба­жа­но од­но­час­но з кот­ку­ван­ням про­ве­с­ти бо­ро­ну­ван­ня посівни­ми бо­ро­на­ми, за­вдя­ки чо­му ут­во­рюється не­гли­бо­кий муль­чу­валь­ний шар грун­ту, який за­побіга­ти­ме ви­па­ро­ву­ван­ню во­ди й ут­во­рен­ню кірки.

Най­простішим та ефек­тив­ним ме­то­дом кон­тро­лю бур’янів є бо­ро­ну­ван­ня посівів го­ро­ху. Для зни­щен­ня бур’янів у посівах доцільно про­во­ди­ти декілька бо­ро­ну­вань у фазі трьох-п’яти листків куль­ту­ри, а у разі надмірної за­бур’яне­ності йо­го слід поєдну­ва­ти з вне­сен­ням гербіцидів.

Під час од­но­го до­схо­до­во­го та од­но­го-двох після­с­хо­до­вих бо­ро­ну­вань зни­щується май­же 60–80% од­норічних бур’янів. До­схо­до­ве бо­ро­ну­ван­ня про­во­дять че­рез чо­ти­ри-сім днів після сівби, але не пізніше як за три дні до по­яви сходів го­ро­ху. За спри­ят­ли­вих умов мо­же зни­щу­ва­ти­ся май­же 80% бур’янів у фазі білої ни­точ­ки. Не ре­ко­мен­дується про­во­ди­ти бо­ро­ну­ван­ня під час по­яви сходів.

Після­с­хо­до­ве бо­ро­ну­ван­ня про­во­дять у фазі трьох-п’яти листків. Як­що після­с­хо­до­вих бо­ро­ну­вань два, то пер­ше про­во­дять у фазі двох-трьох листків, ко­ли рос­ли­ни ма­ють ви­со­ту 4–5 см. Вдру­ге посіви бо­ро­ну­ють у фазі трьох-п’яти листків за ви­со­ти 7–10 см. Щоб за­побігти об­ла­му­ван­ню, бо­ро­ну­ють вдень, не раніше 11–12-ї год, у су­ху по­го­ду, ко­ли рос­ли­ни втра­ча­ють тур­гор і мен­ше по­шко­д­жу­ють­ся зу­ба­ми борін, а зни­щені бур’яни швид­ше підси­ха­ють. Ви­ко­ри­с­то­ву­ють се­редні бо­ро­ни, які ма­ють порівня­но ви­сокі зу­би і мен­ше по­шко­д­жу­ють рос­ли­ни. Кількість по­шко­­д­же­них рос­лин не по­вин­на пе­ре­ви­щу­ва­ти 10–12%. Для цьо­го бо­ро­ну­ван­ня про­во­дять упо­пе­рек до на­прям­ку сівби зі швидкістю не більше 4–5 км/год. Го­рох до­б­ре пе­ре­но­сить не­знач­не при­си­пан­ня зем­лею. Че­рез два-три дні рос­ли­ни самі звільня­ють­ся від грун­ту і потім до­б­ре рос­туть.

 Ра­ди­каль­ним за­хо­дом кон­тро­лю бур’янів у аг­ро­це­нозі вва­жа­ють ство­рен­ня кон­ку­рен­то­с­про­мож­них посівів го­ро­ху на ос­нові оп­тимізації тех­но­логії йо­го ви­ро­щу­ван­ня, провідни­ми лан­ка­ми якої є па­ро­вий стер­нь­о­вий по­пе­ред­ник, без­по­ли­це­во-чи­зель­ний ос­нов­ний об­робіток грун­ту, до­посівна підго­тов­ка по­ля, до­три­ман­ня гли­би­ни висіван­ня насіння, щільності йо­го розміщен­ня та кон­так­ту з грун­том. У разі не­до­три­ман­ня цих умов ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри та на це­но­тич­но ос­лаб­ле­них, зрідже­них посівах як стра­хо­вий аг­ро­прий­ом за­сто­со­ву­ють гербіци­ди. Але най­ви­ща ефек­тивність кон­тро­лю бур’янів до­ся­гається під час поєднан­ня аг­ро­технічно­го і хімічно­го спо­собів.

Гербіциди для захисту гороху

Посіви го­ро­ху по­тре­бу­ють надійно­го за­хи­с­ту на пер­шо­му етапі ве­ге­тації (упро­довж 27–37 днів після по­яви сходів) — від пер­шої (посів — три ли­ст­ки куль­ту­ри) та дру­гої (три-п’ять — шість-сім листків куль­ту­ри) най­по­тужніших хвиль сходів бур’янів, оскільки в цей період рос­ли­ни куль­ту­ри ще не­спро­можні кон­ку­ру­ва­ти з се­ге­таль­ною рос­линністю.

Для об­ме­жен­ня кількості різних біологічних груп бур’янів та їхньої шкідли­вості посіви го­ро­ху об­при­с­ку­ють гербіци­да­ми, ре­ко­мен­до­ва­ни­ми «Пе­реліком пе­с­ти­цидів і аг­рохімікатів, доз­во­ле­них до ви­ко­ри­с­тан­ня в Ук­раїні». Нор­ми їхньо­го вне­сен­ня і спо­со­би за­сто­су­ван­ня різнять­ся і за­ле­жать від грун­то­во-кліма­тич­них особ­ли­во­с­тей регіону, струк­ту­ри за­бур’яне­ності посівів го­ро­ху.

Осіннє за­сто­су­ван­ня пре­па­ратів на ос­нові гліфо­са­ту (4,0–6,0 л/га) після зби­ран­ня по­пе­ред­ни­ка є най­е­фек­тивнішим за надмірної засміче­ності ба­га­торічни­ми бур’яна­ми. У разі як­що по­пе­ред­ни­ком го­ро­ху бу­ли зер­нові куль­ту­ри, слідом за зби­ран­ням невідклад­но про­во­дять лу­щен­ня стерні. На­ступ­ним за­хо­дом після відро­с­тан­ня ро­зе­ток чи па­гонів бур’янів на ви­со­ту 12–15 см є за­сто­су­ван­ня гербіцидів.

Після об­при­с­ку­ван­ня не­обхідно ви­че­ка­ти пев­ний час для то­го, щоб си­с­темні гербіци­ди на ос­нові гліфо­са­ту про­ник­ли у гли­бо­ко за­леглі ко­ре­не­ви­ща бур’янів, тоб­то на­ступ­ний об­робіток грун­ту про­ве­с­ти не раніше ніж че­рез 10–15 днів. У ро­ки з по­су­ш­ли­вим літньо-осіннім періодом зни­щен­ня ба­га­торічних видів бур’янів ус­клад­нюється че­рез те, що во­ни не про­ро­с­та­ють за відсут­ності во­ло­ги.

Ефек­тив­ним є за­сто­су­ван­ня гербіцидів на посівах го­ро­ху із за­бур’я­­­­неністю ба­га­торічни­ми ви­да­ми чи­сельністю від 2–3 екз./м2 і більше. Та­кож до ефек­тив­них за­ходів за­хи­с­ту куль­ту­ри від бур’янів на­ле­жать до­схо­до­ве і після­с­хо­до­ве вне­сен­ня грун­то­вих і стра­хо­вих гербіцидів.

До або після сівби го­ро­ху для кон­тро­лю од­норічних зла­ко­вих і де­я­ких двосім’ядоль­них бур’янів вно­сять грун­тові гербіци­ди на ос­нові діючих ре­чо­вин: пен­ди­ме­талін, про­ме­т­рин, іма­зе­тапір, ди­ме­те­намід-П, S-ме­то­лах­лор.

Для об­ме­жен­ня чи­сель­ності од­норічних бур’янів у фазі від двох листків і ба­га­торічних злаків зав­виш­ки 10–15 см за­сто­со­ву­ють пре­па­ра­ти на ос­нові діючих ре­чо­вин про­пахізо­фоп і кле­то­дим.

Для кон­тро­лю од­норічних двосім’ядоль­них бур’янів за­сто­со­ву­ють пре­па­ра­ти на ос­нові та­ких діючих ре­чо­вин, як бен­та­зон, бен­та­зон у поєднанні з МЦПА,  2-ме­тил-4-хлор­фе­нок­си­оц­то­ву кис­ло­ту у формі со­лей ди­ме­ти­ламіну натрію та калію.

Висновки

Слід звер­та­ти ува­гу на той факт, що рос­ли­ни го­ро­ху найбільш стійкі до гербіцидів у фазі трьох-ше­с­ти листків. У цей період вос­ко­вий наліт на стеб­лах і ли­ст­ках надійно за­хи­щає куль­ту­ру. Об­при­с­ку­ван­ня посівів у більш ранні чи пізніші стро­ки мо­жуть за­три­ма­ти роз­ви­ток, вик­ли­ка­ти де­фор­мацію листків, ви­к­рив­лен­ня сте­бел, втра­ту тур­го­ру, а та­кож по­вну за­ги­бель куль­тур­них рос­лин.
За­сто­со­ву­ва­ти гербіци­ди після по­яви сходів го­ро­ху ба­жа­но у поєднанні з по­за­ко­ре­не­вим піджив­лен­ням. Та­кож по­зи­тив­ний вплив на ріст і роз­ви­ток куль­ту­ри має піджив­лен­ня її не­ве­ли­ки­ми до­за­ми молібде­ну, який до­да­ють у ро­бо­чий роз­чин.

І. Стор­чо­ус, канд. с.-г. на­ук

Інформація для цитування
Поз­бав­ляємо­ся кон­ку­рентів у посівах го­ро­ху / І. Стор­чо­ус// Пропозиція/ — 2015. — № 12. — С. 88-90