У їжі та ліків одна суть, одне коріння
Про країну, в якій осіннє свято врожаю Чхусок відзначається не менш масштабно і масово, ніж Сольналь — зустріч Нового року за східним календарем
Про країну, в якій осіннє свято врожаю Чхусок відзначається не менш масштабно і масово, ніж Сольналь — зустріч Нового року за східним календарем
М. Заворотна,
М. Пуговиця, журналісти
Спеціально для «Пропозиції» (із Сеула)
Фото авторів та Korea net
Мугунхва, або троянда Шарона, яка цвіте з ранньої весни до пізньої осені, — квітка-символ Південної Кореї. Надзвичайно життєстійка, не боїться хвороб, шкідників. Назва квітки походить від назви кореня «мугун», що означає «безсмертя». У цьому слові віддзеркалюється нетлінна корейська історія, рішучість, наполегливість народу.
Білий фон національного прапора є свідченням чистосердечності і миролюбності корейців. А розміщене всередині прапора коло символізує ідею вічного Всесвіту й східної філософії. Коло оточують чотири триграми, кожна втілює одну з чотирьох стихій: небо, землю, вогонь, воду.
Мов птах Фенікс
Існує притча про виникнення корейського народу, засновника нації — хороброго Тангуна. Його батько — син Неба Хванун — вирішив оселитися на Землі: корейська земля і тисячі років тому була настільки прекрасною, що навіть боги воліли тут жити. Хванун учив людей різним наукам і ремеслам, за порадами зверталися навіть звірі. Якось до нього прийшли ведмедиця і тигр із проханням перетворити їх на людей. Хванун погодився, але за умови, що ті сто днів проведуть у темній печері, харчуючись лише тим, що він їм дасть, — 20 зубків часнику й пучок полину. У тигра невдовзі терпець увірвався, а ведмедиця випробування витримала. Хванун перетворив її на чарівну жінку. Через деякий час засумувала вона від самоти й знову звернулася до Хвануна з проханням подарувати їй дитину. Він одружився з нею, і незабаром у них народився син, якого назвали Тангун Вангом. Коли він виріс, 2333 року до нашої ери заснував королівство Ко Сосон (Древній Сосон) — першу державу на півострові. Успішне правління Тангуна чарівним способом тривало понад тисячоліття.
Така легенда. Сьогодні Корейський півострів — це дві країни. Демілітаризованою зоною по лінії трохи південніше 38-ї паралелі відділені Республіка Корея (Південна Корея) і КНДР (Північна Корея), утворені 1948 р., за три роки після звільнення від колоніального гніту Японії. У 1950–1953 рр. між ними відбулася кровопролитна війна, яка почалася з масового вторгнення північної армії на південь. У жорстокій бійні загинули мільйони людей — війна завершилася підписанням перемир’я 27 лютого 1953 р.
Століттями проти своєї волі Південна Корея була втягнута в численні воєнні ігри, але вистояла, економічно зміцніла і перетворилась на одного з «азійських тигрів». Це невелика країна, але дуже колоритна. Дивовижне переплетіння національних традицій, які йдуть із глибокої давнини, та символів сучасного благополуччя роблять її надзвичайно цікавою. Тут є все: мальовничі гори й річкові долини, розкішні морські узбережжя й унікальні острови, а ще, безумовно, дбайливо збережені екзотичні храми, древні пам’ятники. Своєю цільною культурою корейці зобов’язані конфуціанству, своїй мові, гідності. Не останню роль у творенні власної ідентичності відіграли і вражаючі ландшафти. Підтвердження того — у творах митців, у художній естетиці, для якої традиційно важливим є принцип гармонії з довкіллям. Естетичний постулат національного мистецтва — ніщо не може бути прекраснішим за «чотирьох добродіїв»: квітів сливи, цвіту орхідеї, світла хризантем
та енергії бамбука.
Нині у країни новий амбітний курс — на країну щасливу. Пріоритет «щастя для народу» проголосила обрана два роки тому президентом Пак Кин Хе. І не просто проголосила й після виборів забула, як це властиво нашим правителям. Обіцянки підкріплюються реальними справами: уряд відразу ж виділив під них 134,8 трильйона вон. З цього бюджету 58% спрямовується на поліпшення благополуччя населення. Цікаво, що, коли минуло десь лише півроку після інавгурації, адміністрація президента вже видала масовим тиражем «Книгу обліку виконання передвиборних обіцянок». От у кого повчитися б Україні!
Але то так, до слова. Для більшості українців Південна Корея — це країна «Самсунг», «Хюндай», LG, країна електроніки, мобільних телефонів, автомобілів. А ось про сільське господарство Республіки Корея нам відомо небагато. Тому запрошуємо до «країни ранкової свіжості», як називають свою батьківщину самі корейці. Запрошуємо до Кореї сільської. У своїх листах ми розповімо про те, якими природними багатствами тут володіють, що вирощують на своїй землі та як бережуть її корейці; що протиставляють кліматичним змінам та як борються з посухами і повенями; як бережуть і розвивають традиції східної культури та народної медицини. Розповімо про національну кухню, про те, що таке «відпочинок у провінції» та кому випадає квиток до «зеленого раю», а також… А також про багато чого іншого, цікавого й корисного, в далекій азійській країні.
Усі дороги ведуть до села
Та передусім про те, з чого ми почали свою статтю. У Південній Кореї одним із найулюбленіших свят (поряд із відзначенням приходу Нового року за східним календарем) є Чхусок, відомий ще як Хангаві. Це день осіннього повнолуння, який припадає на 15-й день восьмого місяця сонячного календаря. Зазвичай ще задовго до свята корейці замовляють квитки на літаки та потяги, напередодні зачиняються на три дні майже всі установи та магазини, й безкінечні вервечки машин заповнюють автомагістралі. Хто б де не був, поспішає до батьківського дому, в село. Найперший, найголовніший обряд — вшанування предків. Зібравшись разом, кожна сім’я через проведення Чжеса (родового обряду) відзначає й завершення жнивних робіт у полі, вживає страви, приготовлені з нового врожаю, а з настанням ночі загадує бажання під повним місяцем. Поряд із традиційним рисом, приготовленим на пару, таран топом (супом із таро), намулем (страви з рослин — шпинату, проростків квасолі тощо) найпопулярнішим делікатесом на святковому столі є сонпхен, або пиріжки з клейкого рису у формі півмісяця з різними наповнювачами на основі бобів, каштанів, солодкого насіння кунжуту та ін., а також неодмінної складової — оброблених на пару хвоїнок сосни. Сонпхен і таран тан разом із плодами нового врожаю ставлять на жертовник для здійснення поклоніння духам предків — таким чином висловлюють подяку їм за врожайний рік, просять допомоги, аби уникнути будь-якого лиха у майбутньому.
У кожній провінції — свої власні унікальні види сонпхен, приготовлені з урахуванням особливостей місцевої кухні. Не будемо описувати їх, наголосимо на головному: святкування Чхусок на загальнодержавному рівні свідчить про те, як шанують у країні не лише пам’ять предків, а й нелегку селянську працю сучасників. І це передається із покоління в покоління. За історичними джерелами, ставлення до селянства в старій Кореї (та й в інших країнах конфуціанської Східної Азії) було шанобливіше, ніж, скажімо, в середньовіковій Європі або в нас, в Україні. Конфуціанська традиція вирізняла чотири види занять: державну службу, селянську працю, ремесло, торгівлю. Перераховували їх саме у такому порядку в міру зменшення престижності. Селянин завжди вважався другою за значенням людиною в державі і поступався тільки бюрократу-інтелігенту, представнику власне керівної еліти. Так тривало століттями — до недавнього часу селяни становили переважну більшість населення. Зрозуміло, що нині картина в країні, яка за якихось 50 років із аграрної держави перетворилася на таку, що динамічно розвивається, кардинально змінилася, але немало традицій сільського життя, закладених у глибоку давнину, дожили до наших днів. Це й тяжіння до колективної праці та колективного відпочинку, це й старання трудитися з повною віддачею сил, це й… Але про те — у наступних листах. Сьогодні ще зупинимось трохи на кулінарному мистецтві — складовій частині багатої культури Кореї.
В основі Хансик — гармонія людини і природи
Корейська кухня грунтується на древніх традиціях, які збереглися донині. Її називають однією з найздоровіших і найкорисніших у світі, вона вирізняється раціоналізмом і збалансованістю вживаних у ній компонентів. Відмінна якість і тонкі нюанси смакових поєднань страв, які має кожен регіон країни, здобули найвищу оцінку на фестивалях корейської кухні в багатьох країнах. І як результат — дедалі зростаюча цікавість до цього кулінарного мистецтва в усьому світі. Це частина феномена, відомого як «корейська хвиля», що поширюється в усі куточки планети з метою популяризації корейського способу життя.
Корейська кухня, або Хансик, використовує натуральні природні продукти, які дають гори і ріки. Хансик — це спадок тисячолітніх традицій і мистецтва приготування страв, він бере свої коріння в селянській їжі, тому кухня проста й невибаглива. Особливе місце в ній займають кімчі (про що мова нижче) та чан — ферментовані соуси, приготовлені шляхом природного бродіння. Насолодою для шлунка і душі є густі супи, м’ясні страви — завдяки своєму розмаїттю, а також свіжі овочі й намуль (дикі трави), багаті вітамінами… Готувати, кажуть корейці, треба з душею. Дрібно нарізані або вручну подрібнені інгредієнти вони ретельно перемішують руками — цей процес називають «роботою рук матері». У ньому й полягає секрет місцевої кухні.
Сама їжа — то повільне насолодження смаком. Вона грунтується на принципах філософії п’яти елементів Інь і Ян, що пояснює гармонійне поєднання п’яти природних кольорів (синій, жовтий, червоний, білий, чорний) і п’яти смаків (солодкий, кислий, солоний, гострий, гіркий), які приносять задоволення п’яти відчуттям (зір, слух, нюх, смак, дотик). Віддавна корейці вірили, що в їжі і ліків одна суть, одне коріння. Ця філософія лягла в основу правила вживання свіжої, природної енергії. Хансик підкреслює ідею гармонії між людиною і природою.
Тут панує «культ їжі» — в цьому постійно переконуєшся під час перебування на півострові. Це підтверджують і слова, які ми вичитали в журналі «Кореана»: «У будь-якій корейській трапезі висловлена головна ідея нашої культури — ідея гармонії. Білий прісний рис у поєднанні з різнокольоровими і такими різними за смаком закусками породжує єдність несхожих елементів, які разом дають відчуття гармонії». Отже, їжа в Кореї — більше ніж їжа. Ще одне підтвердження того — улюблениця всіх і кожного в країні — кімчі.
Трапеза душі
Так образно кажуть про найвідомішу корейську страву — суміш із різних маринованих овочів (капусти, редиски, огірків, зеленої цибулі, та ще плюс морепродуктів, молотого перцю, часнику…) Саме так — найпопулярнішою на півострові є не морква по-корейськи, як з якогось дива вважається в нас (там такої страви не знають), а кімчі — переважно пекінська капуста, маринована з неймовірною кількістю спецій. Без неї не обходиться жодне застілля, вона слугує обов’язковим інгредієнтом для багатьох страв, зокрема для таких поширених як гострий суп з кімчі, оладки з кімчі, смажений рис з кімчі, лапша з кімчі…
Це знакова корейська їжа, яка має багату історію і є важливим культурним надбанням. Сезон приготування кімчі, відомий як кімджан, протягом багатьох поколінь зміцнює солідарність і дух обміну між корейським народом. Зважаючи на це, торік
ЮНЕСКО занесло кімчі та кімджан до Списку нематеріальної культурної спадщини людства. Ще раніше американський журнал «Здоров’я» назвав кімчі однією з п’яти найздоровіших страв у світі — поряд з іспанською оливковою олією, грецьким йогуртом, індійською сочевицею та японським натто. У Сеулі не випадково відкрили музей кімчі, присвячений найтиповішій національній страві.
За даними опитування Адміністрації культурної спадщини Кореї від 2011 р., 95% місцевих жителів їдять кімчі щодня, а 64% — навіть під час кожного вживання їжі. Зрозуміло, що страва є неодмінною складовою меню новорічного свята. Вона припала до смаку і населенню багатьох інших країн — більш як у півсотню їх Південна Корея вже експортує кімчі у значних обсягах.
З надією, що невдовзі відчують смак і полюблять оригінальну закуску й українці, дещо детальніше розповісти про неї ми попросили Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Корея в Україні Сол Кьон Хуна. Відтак дізнаємося чимало нового про далеку азійську країну, адже недаремно кажуть, що найпростіший і найприємніший спосіб долучитися до культури іншого народу лежить через його кухню.
— Історія кімчі, — говорить пан посол, — сягає глибокої давнини. Прототип його — квашена редиска — згадується ще у віршах поета І Кю Бо (1168–1241). У період епохи династії Чосон (1392–1910) корейці вже додавали до кімчі приправу чілі, солону рибу, часник. Ймовірно, тоді й з’явилася традиція пізньої осені заготовляти кімчі на зиму, так званий сезон кімчжан. Ця закуска тривалий час слугувала основним джерелом сили для нашого народу. Чим корисна? Вважається єдиною овочевою стравою в світі, яка проходить два етапи бродіння. Завдяки цьому насичується понад 200 видами корисних молочнокислих бактерій — вони допомагають позбутися високого кров’яного тиску та ожиріння, сприяють уповільненню старіння та втраті ваги, підвищують імунітет. Оскільки інгредієнтами кімчі є свіжі овочі, страва багата на вітаміни, кальцій, залізо, фосфор та інші поживні речовини. Лікарі наголошують на ефективній дії кімчі у лікуванні діабету й хвороб серця, запобіганні виникненню раку
шлунка та кишківника.
Відомо до двох сотень різновидів кімчі — залежно від регіону та інгредієнтів. Раніше її масово зберігали в землі у глиняних чанах, які сприяли процесу бродіння. Тепер для цього випускають спеціальні місткості, що закриваються, і навіть холодильники для кімчі, що дає змогу готувати невеликі порції закуски протягом усього року і до того ж зберігати в міських умовах. Сам процес, якщо коротко, перебігає так. Беремо, для прикладу, пекінську капусту, від’єднуємо листя, промиваємо й замочуємо в солоній воді. Спеції (на вибір) змішуємо із солоною збродженою рибою, отриману масу рівномірно кладемо між листям капусти. Качани завертаємо й складаємо в місткості з маринадом, зберігаємо у прохолодному місці. Через кілька днів уже можна куштувати — обов’язково з рисовим чи іншим гарніром, які пом’якшують гострий смак.
— Хоч і гострий, та такий, що варто лише спробувати — й уже, як кажуть, за вуха не відтягнеш від тієї страви…
— Щороку в різних містах країни, а останніми роками і за її межами, відбуваються фестивалі корейської кухні, які викликають чергові хвилі уваги до культурних і соціальних аспектів корейських страв, демонструють унікальні особливості національної їжі. Участь у таких святах беруть дедалі більше іноземців. Надто популярними стають фестивалі приготування та роздавання кімчі — останній протягом трьох днів проходив у листопаді минулого року в центрі Сеула. Кімчжан — це не просто наслідування традицій, повторення давніх рецептів. «Ми щасливі бути частиною кімчжана як єдине ціле з кожним, хто приходить на свято», — підкреслювали іноземні гості. А їх нарахували торік на Сеул-плазі понад п’ять тисяч.
Фестиваль вшанували своєю присутністю керівники держави та столиці, відомі публічні особи, митці, дипломати… Кухарі-віртуози, представники Корейської асоціації кімчі демонстрували гостям, як готувати традиційну страву. Під час церемонії відкриття першими у великому контейнері взялися змішувати її інгредієнти діти із різних куточків світу. Потім підключилися дорослі. За три дні використали майже 130 тис. качанів капусти — понад 9 тис. учасників дійства приготували 265 т кімчі. Основну частину страви з благочинною метою передали тим, хто найбільше потребує: самотнім старим людям, хворим у лікарнях, неповним родинам. Кожен присутній покуштував не лише стандартну гостру кімчі, а й «суміш почуттів» під назвою «джонг», що розшифровується як «любов, почуття, симпатія, участь і людська натура».