Нові рослини: здійснити своє право на вибір

«Аграрні біотехнології ХХI століття». Під такою назвою здійснюється всеукраїнська інформаційно-освітня програма, ініційована Комітетом із біотехнологій Європейської Бізнес Асоціації (ЄБА). Під час круглих столів за участю відомих експертів — біологів та генетиків — журналісти отримають об’єктивну неупереджену інформацію про сучасний стан біотехнології в Україні та в світі, зокрема про її інноваційний напрям — генетичну модифікацію рослин.
Чи справді генетична інженерія небезпечна для людини та довкілля? Чому в Україні поки не зареєстровано жодного ГМ-продукту? Вирішення яких проблем чекають від біотехнології сьогодні та в перспективі? Аргументовані відповіді на ці та інші питання будуть надані учасникам програми в Одесі, Львові, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську та в Києві із залученням представників провідних регіональних ЗМІ з інших областей.

Своїми думками щодо стану біотехнології в Україні та світі, майбутнього ГМ-рослин розповідає Ярослав Блюм, академік Національної академії наук України, директор Інституту харчової біотехнології та геноміки НАНУ.
Частина світової спільноти свій вибір уже здійснила. Торік близько 17 млн фермерів у 28 країнах світу висіяли біотехнологічні культури загальною площею 170 млн га — це більше п’яти ріллі України. Ще в 31-й країні надано дозвіл на імпорт і використання ГМ-рослин як сировини для виробництва продуктів харчування та кормів.
Збільшення у 100 разів посівних площ під культурами із генетично внесеними ознаками у період між 1996 та 2012 рр. (з початку комерційного впровадження ГМО) є безпрецедентним у новітній історії сільського господарства.
У нашій країні — ситуація інша. Куди не кинь оком — всюди «без ГМО». В обов’язковому порядку маркують усе без винятку: сіль, цукор, воду, коньяк та безліч інших продуктів, у яких трансгенів бути не може за визначенням. В той час, як у США взагалі відмовилися від маркування модифікованих продуктів, а в Європі маркують тільки ті харчові продукти, у яких вміст ГМО перевищує 0,9%, ми пішли іншим шляхом. Виробники, безперечно, задоволені: вдалий маркетинговий хід, який позитивно впливає на вітчизняного споживача.
Але питання в тому, що під час вирішення проблем, які стосуються генетично модифікованих організмів, у нас змішують два поняття: безпеки ГМ-продуктів та права споживачів на інформування про вміст таких компонентів. Людина, безперечно, має право знати, що споживає, та здійснювати свій вибір. Але звичайне повідомлення про склад продукту, як це наразі можна прочитати на етикетках про вміст тих чи тих компонентів: консервантів, барвників, харчових добавок тощо, — не має ніякого стосунку до питань біобезпеки.
Якщо безпечність продукту ставиться під сумнів, останній взагалі не має права бути на ринку. Тим більше, що в Україні офіційно не зареєстровано жодного ГМ-компонента, тобто не отримано дозволу на вирощування ГМ-рослин чи вживання продуктів із їхнім вмістом. Ми можемо тільки здогадуватися, що десь хтось щось завозить чи вирощує. Для нашої країни найімовірніші ГМ-культури — це соя, ріпак, кукурудза. На їхній вміст і треба перевіряти продукти харчування, а не все підряд. Не дивно, що в Україні вже створено не менше 50 лабораторій, в той час як у Німеччині та в Польщі — по чотири, у Чехії — п’ять.
І це в Європі, яка дуже обачливо й зважено ставиться до впровадження ГМО, оскільки має надлишки власної аграрної продукції та оберігає свій ринок від впливу ззовні, наприклад, дешевших продуктів зі США.
Але коли говорять, що в Європі теж нічого не дозволено, — це неправда: 35 модифікацій отримали право на життя (як продукти харчування та корми), а вирощують поки що одну — кукурудзу із підвищеним вмістом білка, стійку проти стеблового метелика.
Для продовження нашої розмови пропоную з’ясувати деякі терміни. ГМО — це живі істоти (від бактерій до тварин), генетичний код яких змінено за допомогою генної інженерії. Поки що вчені активно експериментують із бактеріями та рослинами. Зокрема, на світовому ринку є генетично модифіковані культури: картопля, ріпак, бавовна, соя, цукрові буряки, кукурудза, папайя, люцерна і деякі інші рослини. Причому трансгенна соя поширена уже більше, аніж звичайна: її частка у світових посівах становить близько 80%, а у США — понад 90%.
Як відбувається генетична модифікація? Зазвичай у хромосому вихідного організму, щоб отримати заздалегідь прогнозований результат, вбудовують один-два чужі гени або «вимикається» рідний. Наприклад, у картоплю вводять ген, який виробляє білок, отруйний для деяких шкідників, зокрема колорадського жука. А в сою, бавовну, цукрові буряки — гени, що відповідають за стійкість до гербіцидів (хімікатів проти бур’янів, від яких зазвичай потерпає і основна культура).
Процедура вбудовування генів дуже складна та тонка, оскільки природа надійно захищає ДНК від будь-яких зовнішніх впливів. Зруйнувати її можна, наприклад, за допомогою великих доз алкоголю, важкої хімії, радіації.
До речі, саме так селекціонери із часів Мічуріна виводили нові сорти, наприклад пшениці чи тої самої картоплі, — шляхом опромінення насіння чи обробки його хімічними сполуками, які мають велику мутагенну активність, — а потім із отриманих мутацій відбирали потрібні, із корисними для людини ознаками. Погодьтеся, методи так званої традиційної селекції виглядають не зовсім толерантними.
В той час, як наляканий пересічний споживач переконаний, що несмачні яблука і томати — прояв експериментів із ГМО, — це зовсім не так. Загалом нині культивують понад 30 генетичних модифікацій — таку їхню кількість поки допущено на ринок. Переважна більшість із них стосується основних культур, названих вище. Ця перша хвиля генетичних перетворень забезпечила захист рослин від комах, шкідників, впливу гербіцидів, підвищила врожайність, скоротила витрати. На черзі — друга хвиля, яка стосується поліпшення смакових якостей та збагачення рослин і продуктів корисними для людини речовинами.
На сьогодні кількість створених ГМО нараховує сотні. Більшість цих рослин уже виведено, вони проходять експертизу і мають отримати доступ в одній із країн світу. На черзі — рис, який уже названо «золотим» за збільшений вміст вітамінів, баклажани, буряки, картопля. Створено й ГМ-пшеницю, яку досі не впроваджено тільки з однієї причини — непередбачуваності наслідків перерозподілу ринку цієї основної сільськогосподарської культури.
Половину з очікуваних ГМО «сконструйовано» в Азії. Індія, наприклад, створює спільні підприємства із транснаціональними біотехнологічними компаніями. Китай узагалі оголосив сільськогосподарську біотехнологію пріоритетним напрямом забезпечення національної безпеки, має намір інвестувати найближчими роками 3,5 млрд дол. США у програми розробки та створення генетично модифікованих рослин та просвітницьке інформування споживачів.
Звичайно, ми можемо скільки завгодно перейматися своєю біотехнологічною цнотливістю і розмірковувати приблизно так: Україна — велика сільськогосподарська держава, нам вистачає й того, що наразі вирощуємо, навіщо ті ризики й експерименти?
Це — недалекоглядна позиція. Треба думати про продовольчу безпеку й економічну незалежність на перспективу. Бо живемо у співтоваристві націй і рано чи пізно відчуємо наслідки нехтування інноваційними технологіями, якою є, зокрема, і генетична інженерія. До того ж генетичні модифікації охоплюють не тільки аграрний сектор, але й медицину, паливно-енергетичний комплекс (біопаливо).
Європа, яку ми так полюбляємо ставити за приклад, з одного боку, справді стримує вирощування ГМО, а з другого,  — добре розуміючи перспективу, вже витратила близько 300 млн євро на пошуки доказів того, що такі організми є безпечними для довкілля та здоров’я людей і тварин. Доказів небезпечності досі не було виявлено. Перед тим, як отримати дозвіл на комерціалізацію, ГМ-продукти перевіряють набагато жорсткіше, аніж звичайні продукти, а подібно до ліків та вакцин: на токсичність, алергенність, мутагенність, канцерогенність.
Усе базується на науково обгрунтованій оцінці ризиків. Як тільки виникає найменша підозра, що ризик можливий, на такий ГМО негайно накладається табу. А перед тим, як потрапити на ринок, нові генетично модифіковані рослини в тій самій Європі проходять жорстку систему дозвільного оцінювання, представлену відповідними незалежними експертними комісіями й державними установами євроспільноти, що триває 5–7, а то і більше років, перш ніж отримати дозвіл на комерційне використання. Кілька років тому Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) після ретельних перевірок визнала, що генетично модифіковані рослини і продукти з них є безпечнішими для людини і довкілля, ніж звичайні, оскільки їх набагато ретельніше досліджують і перевіряють.
Сучасне ставлення до потенціалу біотехнології та механізму її використання було дуже чітко окреслено у заключному комюніке країн «вісімки» у Хоккайдо в 2008 р: «Прискорити дослідження і створення та відкрити доступ до нових сільськогосподарських технологій із метою збільшення сільськогосподарського виробництва; ми просуватимемо науково обгрунтований аналіз ризику, зокрема аналіз внеску тих сортів, які створено з використанням біотехнології».
Україні вже час визначитись і здійснити свій вибір. З думкою про майбутнє.