Експорт ріпаку з України: реагування на виклики ринку ЄС

У минулих випусках "Пропозиції"1 ми говорили про встановлення нових вимог до біопалива та сировини в ЄС, які безпосередньо торкалися й виробників олійних культур в Україні. 

Ми детальніше розглянули критерії "сталості" й порядок підтвердження дотримань, які стосувалися виробників та постачальників на всьому ланцюжку виробництва певних видів відновлювальної біоенергії, визначені Директивою про відновлювальну енергію ЄС . У цій статті мова йтиме про те, як виконуються положення цієї директиви та прийняті на її основі законодавчі акти країн-членів і чого очікувати українським постачальникам від сертифікації з урахуванням тенденцій світових ринків олійних культур.

Прогнози врожаю олійних
культур - перспективи експорту ріпаку з України
Виробництво основних олійних культур цього року в цілому, як очікується, залишиться майже незмінним порівняно з попереднім сезоном. Втім, структура виробництва зазнає змін: у разі зростання обсягів виробництва насіння соняшнику, бавовнику, арахісу й кокосового горіха очікується зменшення обсягів виробництва сої та ріпаку.
У країнах ЄС - важливому ринку збуту українського ріпаку - внутрішня пропозиція цієї культури скоротиться на 6,5%, або на 1,4 млн тонн: майже до 20 млн тонн (жовтневий прогноз USDA). Скорочення, спричинене несприятливими погодними умовами в Німеччині, - країні, яка є основним виробником ріпаку, частково компенсовано збільшенням урожаю у Великій Британії (за даними Oilworld). Це означало, що є можливість нарощування імпорту сировини, а отже, й можливість зростання експорту з України. Однак прогнозовані обсяги торгівлі теж зменшено проти минулого року, оскільки виробництво ріпаку в країнах-постачальниках (серед них і Україна) зменшилося, що в цілому не призвело до значних коливань у балансі попиту та пропозиції ріпаку в ЄС. Падіння прогнозів імпорту незначне (близько 200 тис. тонн - до 2 млн тонн), але, враховуючи дані останніх років, простежується негативна тенденція. Загалом баланси виробництва та споживання ріпаку в Європі свідчать про те, що, як і в попередні роки, цей ринок здатен поглинути значну частку експорту з України.
 Скорочення виробництва ріпаку в Україні в 2010 році теж пояснюється несприятливими погодними умовами. Цьогорічний урожай очікується в обсязі 1,4 млн тонн, що на 500 тис. менше, ніж 2009 року. Якщо припустити, що цього року буде експортовано стільки ж ріпаку, як і торік, то загальний обсяг експорту має становити близько 1,25 млн тонн. За два місяці з початку маркетингового року (липень-серпень) українські експортери відвантажили майже 450 тис. тонн ріпаку (30% до запланованих обсягів). Отже, це свідчить про те, що відчутних відхилень від торішніх обсягів торгівлі, зокрема й таких, що могли б відображати вплив нових вимог підтвердження сталості виробництва, немає. Найбільші обсяги закупівель, як і раніше, припадають на Францію, Бельгію, Нідерланди, Німеччину та Польщу.
З даних про обсяги й структуру торгівлі видно, що виробники та постачальники не змінили суттєво своїх стратегій у такій короткостроковій перспективі з моменту прийняття рішень про встановлення нових вимог до біопалива й сировини. Темпи експорту з України, якщо порівнювати з минулим роком, є дещо вищими, що може означати намагання завершити угоди до встановлення процедур сертифікації у всіх країнах призначення. Формально термін впровадження норм Директиви про відновлювальну енергію на національному рівні країн - члени ЄС добігає кінця 5 грудня 2010 року, а остаточний варіант нових вимог поки що сформовано тільки в Німеччині. Втім, у разі, якщо вимоги країн-членів матимуть ретроспективну дію (тобто поширюватимуться на врожай 2010 року), можливо, виникатимуть додаткові труднощі під час експорту. Враховуючи ці тенденції, трейдери зацікавлені в якнайшвидшому врегулюванні відповідних процедур, тож пропонують виробникам високі закупівельні ціни.
 З початком збирання врожаю нового сезону ціни на ріпак в Україні послідовно зростали. За даними Агрофаксу, в липні ріпак з України пропонували по 2700-2800 грн за тонну на умовах СРТ в портах, у серпні - по 3500-3800, у вересні - по 3800-4000, в середині жовтня - майже по 4200 грн за тонну. Внутрішні ціни (EXW на елеваторах у центрі України) відставали від цін CPT лише на 100-200 грн за тонну. Ціни на ф'ючерси з поставками через три-шість місяців у жовтні встановлювали на рівні 390 євро за тонну (біржа Матіф). Це означає, що ціни зросли порівняно з минулим роком, і ринок залишається привабливим для виробників.
Зростання цін у період збирання врожаю може свідчити про певні побоювання щодо наявності достатньої кількості сертифікованого ріпаку в Європі цього року.
Cтан розвитку систем сертифікації в ЄС
Національні плани країн - членів ЄС щодо відновлювальної енергії. Згідно з вимогами Директиви про відновлювальну енергію, до кінця червня 2010 року країни - члени ЄС подають національні плани дій щодо впровадження на національному рівні положень директиви, зокрема питань про підтвердження сталості біомаси. Саме ці плани є першим джерелом узагальненої інформації про те, яким чином країни - члени ЄС збираються запровадити підтвердження дотримання вимог сталості виробництва біопалива (добровільні схеми, системи сертифікації та інше).
Станом на кінець жовтня 2010 року, такі плани, за даними платформи відкритості, вже зафіксовао для 23 з 27 країн - членів ЄС. У більшості з них зазначено прагнення до розвитку добровільних схем підтвердження сталого виробництва біомаси та визначаються організації, відповідальні за моніторинг впровадження таких схем. На практиці схема сертифікації сталості біомаси, згідно з вимогами Директиви, повноцінно працює лише в Німеччині, де прийнято відповідні постанови та акредитовано органи сертифікації. Найактивніше над створенням таких схем працюють Нідерланди і Велика Британія. Процедури сертифікації у цих країнах мають багато спільного, але є й певні відмінності, зокрема, в підходах до зменшення адміністративного навантаження на виробників.
 Для сертифікації міжнародних постачальників у Німеччині діє система ISCC (International Sustainability and Carbon Certification), яка розробляє методичні вказівки для акредитованих органів сертифікації. Станом на 20 жовтня 2010 року в Німеччині акредитовано 15 органів сертифікації. Це означає, що ці організації можуть проводити сертифікацію всього ланцюга постачання біопалива як у Німеччині, так і за кордоном, зокрема і в Україні. Для зменшення адміністративного навантаження на сільськогосподарські підприємства на цьому етапі постачання біомаси потрібна лише самостійна заява, в якій зазначено відповідність вимог сталості: обмеження щодо використання земель з високим вмістом карбону та біорізноманіття, конвертації земель, підтвердження розміщення земельних ділянок.
Органи сертифікації щороку мають інспектувати 5% сільськогосподарських підприємств за межами ЄС (та 3% - в межах ЄС) з тих, які подали такі заяви та декларують таким чином підтвердження вимог сталості. Великі господарства, що займаються вирощуванням сільськогосподарських культур, можуть також (але не зобов'язуються) проходити сертифікацію безпосередньо.
Таку саму систему сертифікації усього ланцюга планують запровадити в Нідерландах (див. систему під назвою NTA-8081). Її відмінності від німецької системи полягають у пропозиціях щодо збільшення тривалості дії сертифікатів (п'ять років - на відміну від одного року в Німеччині) та можливості групової сертифікації дрібних господарств як альтернативи поданню самостійних заяв у Німеччині. Наразі завершено пілотні проекти, і систему має акредитувати Рада акредитації.
У Великій Британії підтвердження сталості впроваджують у межах системи зобов'язань щодо частки відновлювальної енергії в паливі для транспорту (RTFO), який набув чинності ще в квітні 2008 року. В рамках системи розроблено МЕТА-стандарт про сталість, і нинішні добровільні схеми перевіряють на відповідність критеріям МЕТА-стандарту. Якщо критичну кількість критеріїв стандарту виконують у тій чи іншій схемі, то її теж приймають. На сьогодні, згідно з RTFO, постачальники палива можуть подавати інформацію про сталість біопалива, яке вони продають, а можна також зазначити, що походження сировини їм не відоме.
 Серед тих країн, які ще не подали своїх національних планів дій на платформу відкритості, й Бельгія - великий імпортер ріпаку з України. Національний план Франції визнає зобов'язання щодо забезпечення дотримання вимог сталості, проте не містить опису детальних механізмів розробки систем сертифікації чи національних добровільних схем.
У цілому нерівномірність у розвитку систем сертифікації, зокрема підтвердження сталості іноземними постачальниками, створює певну гнучкість для експортерів з України. Водночас зрозумілим є те, що для врожаю 2011 року буде запроваджено вищий ступінь координації та узгодженості серед країн - членів ЄС, що призведе до вирівнювання умов роботи на ринках різних країн.
Початок сертифікації в Україні:
загальні вимоги та особливості
У Німеччині протягом певного періоду під час розробки систем сертифікації тривала дискусія з приводу того, чи достатнім підтвердженням сталості для сільськогосподарських підприємств в Україні буде подання самостійної заяви з урахуванням того, що виробники за межами ЄС не зобов'язуються дотримуватися "правил відповідності", тобто процедур практики господарювання, яких вимагають від господарств у ЄС (усі підприємства, що отримують субсидії, мають показати дотримання цих правил, які з-поміж іншого регулюють захист біорізноманіття, охорону грунтів та інші питання, що безпосередньо чи опосередковано охоплюють положення про сталість). Нині, згідно з практикою сертифікації, розпочатою за ініціативи експортерів, такий підхід є достатнім. За даними Німецько-українського аграрного діалогу, нині до процедури підтвердження сталості залучено щонайменше декілька десятків виробників ріпаку. Тривають консультації між учасниками ринку щодо можливостей постачання сталої біомаси з України до країн ЄС. Поки немає домовленостей між Україною та ЄС (ідеться про підписання відповідної двосторонньої угоди), сертифікацію можуть здійснювати тільки організації, акредитовані відповідним чином у Німеччині (або в іншій країні ЄС).
Загальних критеріїв сталості виробництва ріпаку в Україні дотримуються, адже культуру вирощують на тих земельних ділянках, які не належать до природоохоронних зон або територій з високим вмістом карбону чи високим ступенем біорізноманіття. Можливість використання стандартних значень під час підрахунку обсягів скорочення викидів парникових газів як однієї з основних вимог сертифікації спрощує процедуру для виробників.
Попередні пілотні проекти засвідчили недостатність інформації про розміщення відповідних земельних ділянок, а саме: зазначення зон навколо них для можливості переконатися в тому, що поблизу немає територій, заборонених для вирощування сталої біомаси.
Забезпечення наявності цих даних є критичним для подання відповідних самостійних заяв, особливо з урахуванням імовірності вибіркового інспектування. Такі перевірки аграрних підприємств можуть об'єднувати ширше коло питань, пов'язаних із поняттям сталості, ніж ті, що зазначаються в самостійній заяві, враховуючи ширше визначення сталості в самій Директиві про відновлювальну енергію, наприклад, проблеми забезпечення охорони праці, ведення належної практики господарювання (охорони грунтів) та інше.
Витрати на проведення сертифікації та/чи інспектування виробників долучають до витрат для підприємств, які підлягають обов'язковій сертифікації, і за умов, коли закупівельні ціни на ріпак залишаються високими, можливе перенесення вартості витрат за проведення відповідних перевірок на виробників не робить культуру менш привабливою у найближчій перспективі. Втім, виробники й надалі зіставлятимуть загрози у вигляді нових вимог і додаткових бар'єрів у торгівлі та перспективи продажу насіння в ЄС за вигіднішою ціною, що й визначатиме тенденції ринку в майбутньому.

Кандул Сергій,
Німецько-український аграрний діалог, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій