Міфи й реальність мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення

Міф 1.  » Про соціальну справедливість і приватну власність на землю.
В Україні близько 20 млн га орних земель. Це найцінніше надбання народу України, що дісталося в спадщину нам від наших пращурів. Усі ці сільгоспугіддя розпайовано.
У період з 1998 до 2010 рр. всі ці землі одержала в приватну власність частина громадян України: колишні працівники колгоспів і радгоспів, пенсіонери сільгосппідприємств, службовці соціальної сфери сільських населених пунктів.
З моменту проведення земельної реформи хтось із власників відійшов у вічність, і власниками землі стали їхні спадкоємці, які не працювали ні за "палички" в колгоспі, ні за трудодні в радгоспі, а почасти і взагалі не працювали на землі. Власники орної землі (пайовики) самостійно обробляють не більше 1% своїх угідь. Земельні паї, які залишилися, передано в оренду сільськогосподарським підприємствам різної форми власності. Тим самим держава створила шестимільйонний клас рантьє - пайовиків, які одержують орендну плату певним відсотком від прибутку агроформування, що працює на землі.
 Так, на момент початку реформування колгоспів і радгоспів неможливо було наділити всіх жителів України шматочком родючого чорнозему, а реформа сільгоспвиробництва була потрібна невідкладно, тому й вибрали це менше зло. Але чому тепер держава хоче дати можливість шести мільйонам своїх жителів одержати за безоплатний пай по 50 і більше тисяч гривень, а решті своїх громадян - нуль. Адже земля - це загальне народне надбання.
º   Міф 2.  » Той, хто працює на землі - той її і купить.
 Чи є в сільгосппідприємств, які працюють нині на українській землі, засоби для купівлі землі, яку вони орендують?
 За даними МінАПК, кожне третє агроформування для своєї діяльності бере банківські кредити. Кожне перше сільгосппідприємство користується позиками приватних осіб і компаній. Оборотних коштів не вистачає близько 50 млрд гривень.
 Під час реформування АПК новим сільгосппідприємствам, створеним на базі колгоспів і радгоспів, дісталися майнові паї людей (сільгосптехніка, технологічні приміщення, устаткування), збудовані й куплені в 60-ті-80-ті роки минулого століття. Всі ці основні фонди підлягають списанню або серйозній реконструкції. Витрати на всі ці заходи обчислюються сотнями мільярдів гривень.
 Купівля орної землі за її кадастрову вартість - 13-15 тис. грн/га - не має жодного економічного обгрунтування. Річний прибуток сільгосппідприємства становить 300-2000 грн га. Потрібно мінімум 8-12 років для того, щоб тільки повернути вкладення. Який висновок: ніхто не купуватиме землю за її кадастрову ціну. Пайовикам пропонуватимуть по тисячі-півтори гривен за гектар нечисті на руку перекупники й спекулянти, а злиденні пенсіонери й знедолені селяни на це погоджуватимуться.
 То ж чи є гроші на викуп земельних паїв у тих, хто на цій землі працює, - НЕМАЄ.
º   Міф 3.  » Земельний або Іпотечний банк дадуть кошти сільгоспвиробництву.
Власники земельних паїв найчастіше самі землю не обробляють, тому кредит на розвиток сільгоспвиробництва їм не потрібний. Гроші, взяті під заставу землі, пайовик може використати тільки на власні споживчі потреби.
Якщо земельний пай викупить передбачуваний інвестор, то він теж не закладатиме його в банк. Бо для чого купувати в пайовика землю по 13-15 тис. грн/га, щоб під її заставу в банку дали 30% вартості - 4-5 тис. грн, та ще й під відсотки. Чи не простіше вкласти ці 13-15 тис. грн у сільгоспвиробництво напряму й самому й отримувати за це дивіденти.
 º   Міф 4.  »  Сільгосппідприємства-орендарі обдурюють пайовиків, виплачуючи їм мізерну орендну плату.
 Кадастрова оцінка одного гектара орної землі становить від 13 до 15 тис. грн. Орендна плата - 3% від кадастру: 390-450 грн/га за рік орної землі.
Сільськогосподарське виробництво - великий ризик, адже, крім кон'юнктури ринку й "продовольчої безпеки держави", є ще матінка-природа з її посухами, зливами, спекою, морозами та іншими чинниками ризику. Середній рівень рентабельності рослинництва міцного господарства становить у різні роки від 20 до 40%. Як засвідчує практика, тільки дві сільгоспкультури дають стабільний прибуток: озима пшениця й соняшник, а кукурудза, соя, ярий ячмінь, овес, горох - то густо, то пусто. Тому середній прибуток коливається від 300 до 2000 грн з одного гектара.
Орендна плата за землю пайовиків - від 25 до 100% прибутку з одного гектара. Це багато чи мало?

Реальність
Розвиток сільськогосподарського виробництва в Україні гальмується невизначеністю з питанням купівлі-продажу земель сільгосппризначення. Жоден інвестор не вкладатиме грошей у нову сільгосптехніку й технології або в будівництво виробничої бази, знаючи точно, що завтра без землі всі його матеріальні "інвестиції" потрібно буде продати за безцінь.
¢  Самотужки аграрникам вийти на новий рівень сільгоспвиробництва важко. Держава не намагається серйозно допомагати аграріям. Державникам і на думку не спадає регулювати ціни на внутрішньому ринку на метал, добрива, ПММ. Але, як слон у посудній лавці, вони в найбільш кон'юнктурний для експорту рік можуть "побити весь посуд" експорту зернового ринку. Внутрішні ціни на пшеницю в Європі на 80-100 дол. вищі. Всі засоби виробництва - від насіння й добрив до сільгосптехніки - ми купуємо за світовими цінами, а вирощену продукцію реалізуємо за українськими для "продовольчої безпеки країни". І чому "безпеку країни" треба гарантувати тільки за рахунок аграріїв. Адже значно простіше, якщо держава піклується про своїх малозабезпечених громадян, закупити в травні-червні (під час безгрошів'я агроформувань) за форвардними контрактами з реальною попередньою оплатою через Держрезерв 3 млн т продовольчої пшениці по 1100-1300 грн за тонну й, за потреби, викидати її на ринок борошномелам і таким способом контролювати ціну на хліб.
Унаслідок тримісячної негласної заборони на експорт зерна сільгоспвиробники недоотримали 4,5 млрд грн. Недобір експорту за три місяці 2010 року становить 7 млн тонн зерна х 80 дол. х 8 гривень.
¢  Інвестор любить стабільність хоча б на десять років уперед. Такої стабільності можна досягнути не тільки скасуванням мораторію, а й внесенням змін у Конституцію про повну заборону купівлі-продажу земель сільгосппризначення. У цьому разі Україна й надалі володітиме найціннішим засобом виробництва - землею. Замість класу рантьє, не буде створено ще більш паразитуючий клас - латифундисти. Більшість українських сільгосптоваровиробників в умовах стабільності земельних відносин знайдуть додаткові фінанси в інвесторів як в українських, так і в закордонних, а орні землі залишаться в управлінні України.
¢  Інфраструктура сільських населених пунктів багато в чому утримується завдяки податкам сільгосппідприємств, розміщених на їхній території, а також благодійній допомозі громадськості (тих самих сільгоспбізнесменів). Розвал наявних господарств призведе до погіршення фінансування сільських рад. Концентрація земельних масивів у руках великих латифундистів спричинить закриття наявних сільгосппідприємств і збільшення безробіття на селі.
 Що дадуть сільському господарству України зміни в Конституції про заборону продажу земель сільгосппризначення?
Œ  Фінанси, приготовані для викупу орних земель, буде вкладено в розвиток сільгоспвиробництва. Ті, хто тепер стоять у черзі (з мішками грошей), щоб купити орні землі, змушені будуть знаходити спільну мову із сільгосппідприємствами. Це означає, що ті "сільгоспгосподарі", які вміють і люблять працювати на землі, поділяться частиною "акцій" своїх підприємств і одержать за це гроші на нову техніку й технології, а ті, кому це не вдасться, продадуть свої господарства сильнішим. Ці процеси в сільському господарстві України тривають давно, але йдуть дуже повільно через невизначеність із питанням купівлі-продажу землі.
 Не буде витка інфляції, бо гроші, які одержали пайовики за свої продані земельні паї і які нічим не забезпечені, не потраплять на фінансовий ринок. Ці засоби буде витрачено на споживчі товари здебільшого імпортного походження, тож інвестиції підуть в економіку країн, які виробили цю побутову продукцію.
Ž Не буде земельного хаосу через перерозподіл земель між власниками й орендарями. Поля, які тепер обробляють сільгосппідприємства, складаються з десятків і сотень смужок земель, які належать пайовикам. Купівля земельних паїв латифундистами створить "смугастість" на полях, що зменшить продуктивність праці, обмеживши використання широкозахватних агрегатів для обробітку грунту.
 Україна не втратить тисячі гектарів сільгоспугідь.
 Насамперед, буде викуплено орні землі вздовж трас, недалеко від міст і комунікацій у надії на зміну цільового призначення земель: з сільгоспобробітку на капітальне будівництво.
 Держава Україна не втратить контролю над мільйонами гектарів орної землі - однієї з найцінніших у світі.

І. Шаблико,
директор ТОВ "Агрофірма "ВІНД"