Чисельність і шкодочинність домінуючих видів мікролепідоптера на яблуні

Багаторічний моніторинг у садах степової зони України переконливо свідчить про певний вплив потепління клімату на низку видів членистоногих, зокрема на комах-шкідників однієї з основних плодових культур - яблуні.

Останні десятиліття глобальне потепління клімату на нашій планеті - загальновизнаний факт. Цілком закономірно, що воно істотно впливає на всі живі організми, починаючи із найнижчих форм і закінчуючи вищими. Це підтверджується численними дослідженнями, які проводять з різними живими організмами в різних країнах, на різних континентах, в умовах різних грунтово-кліматичних зон. Вплив цього чинника проявляється вже тепер і прогнозується на майбутнє. Більшість дослідників цієї проблеми відзначає здебільшого негативні сторони такого потепління: посухи, повені, цунамі. А щодо живих організмів - це, насамперед, катастрофічні наслідки: зникнення деяких видів тварин і рослин або, навпаки, масове розмноження інших видів, зміна ареалів, трофічних зв'язків, зокрема, у теплокровних і безхребетних тощо.
Багаторічний моніторинг у садах степової зони України переконливо свідчить про певний вплив потепління клімату на низку видів членистоногих, зокрема на комах-шкідників однієї з основних плодових культур - яблуні. Цілком природно, що, крім цього чинника, діє й низка інших, передусім, господарська діяльність людини.
Порівняльний аналіз даних таких досліджень за період з 1980 до 2009 років на прикладі мікролепідоптера, довгоносиків, попелиць і деяких інших видів демонструє доволі істотні зміни в розвитку, видовому складі, чисельності й шкодочинності цих комах.
Для порівняння обрано два періоди: з 1981 до 1990 і з 2000 до 2009 років. Проведено аналіз двох кліматичних показників - температури й відносної вологості повітря - в степовій зоні України: Запорізька, Миколаївська, Херсонська області (табл. 1). Одночасно наведено результати багаторічного моніторингу чисельності, видового складу й шкодочинності домінуючих у садах представників мікролепідоптера - листовійок (Tortricidae spp.) і двох видів мінуючих молей: яблуневої нижньобічної мінуючої молі (Lithocolletis pyrifoliella Grsm.) і верхньобічної плодової мінуючої молі (L.сorylifoliella Hw.) (табл. 2 і 3).
Аналіз двох основних кліматичних показників (табл. 1) дає підстави вважати, що за досліджувані періоди cталися певні зміни. Так, середньодекадна температура повітря в 1981-1990 рр., порівняно з 1981-1990 рр., в зоні досліджень у період вегетації (квітень-серпень) підвищилася на 4,9°С, а максимальна денна температура - на 5,6°С. Одночасно відносна вологість повітря знизилася з 68,3 до 56,3%, а мінімальний показник у денні години не перевищував 46,4%. Особливо істотними ці зміни були в червні-серпні 2004-2008 рр., коли спостерігалася повітряна й грунтова посуха. Ця тенденція відповідає середньоєвропейським даним за останні роки в аналогічних грунтово-кліматичних зонах.
Цілком закономірно, що така динаміка температури й вологості повітря певним чином вплинула на видовий склад і чисельність деяких видів мікролепідоптера, що по-різному реагують на такі зміни. Оптимальними для розвитку більшості представників цієї групи лускокрилих є: для першого покоління - температура повітря - 18...23°С, а відносна вологість - 75-78%; для другого (літнього) покоління, відповідно, - 23...25°С і 69-72%. На відхилення від цих показників по-різному реагують різні види лускокрилих. Так, наприклад, яблунева та інші види плодожерок літніх поколінь продовжують заляльковуватися, вилітати й відкладати яйця навіть за підвищення температури повітря понад оптимум та одночасного зниження відносної вологості. У мінуючих молей - яблуневої нижньобічної і плодової верхньобічної - відкладені яйця за підвищеної температури повітря й низької відносної вологості гинуть (висихають), і гусениці з них не відроджуються. Пояснюється це тим, що дрібні яйця цих видів мають тонкий хоріон, який не захищає їх від високих температур і низької вологості, на відміну від таких видів, як кільчастий і непарний шовкопряди, золотогузка, американський білий метелик, яйцекладки яких добре захищені покриттям з волосків, воскових виділень або мають щільний, доволі товстий, хоріон.
Крім того, розтин самок мінуючих молей літніх поколінь засвідчив, що у фолікулярних трубках - оваріолах - у них є лише одиничні зачатки майбутніх яєць порівняно з такими в метеликів першого (весняного) покоління. Надалі це впливає й на шкодочинність цих видів (табл. 2): кількість мін на листках буває значно меншою в спекотні, посушливі періоди, незважаючи на те, що інтенсивність льоту метеликів буває дуже високою, про що свідчать улови феромонних пасток. Ймовірно, такий стан фіксують і в інших видів мікролепідоптера: у всіх листовійок, горностайових молей, молей-крихіток, пальцекрилок та інших видів, яйцекладки яких недостатньо захищені від несприятливого впливу кліматичних чинників.
Крім мінуючих молей, видами-домінантами в садах степової зони України на яблуні є листовійки, передусім, яблунева плодожерка, плодова різнокольорова і всеїдна листовійки, хоча чисельність останньої в уловах феромонних пасток у 1981-1990 рр. була вп'ятеро вища, ніж, приміром, яблуневої плодожерки. За останнє десятиліття до видів, щільність популяцій яких збільшується, належать кривовуса вербова і свинцево-смугаста листовійки (Миколаївська та Херсонська області). Одночасно значно знижується щільність популяцій розанної, кривовусої смородинової і строкато-золотавої листовійок, хоча вилови перших двох видів у 1981-1990 рр. були значними.
Цікаво й те, що мінуючі молі останні три роки розвиваються в трьох повних поколіннях, причому третє за інтенсивністю льоту метеликів найчастіше перевершує два перших і триває фактично до кінця вересня.
Якщо порівнювати шкодочинність домінуючих видів (табл. 4), то очевидно, що пошкодження плодів яблуневою плодожеркою та іншими видами листовійок за останні роки збільшилося, відповідно, в 4,3 і 1,4 раза проти періоду 1981-1990 рр., а пошкодження листків мінуючими молями - в 4,7 раза. Пошкодження листків листовійками, зокрема розанною, навесні знизилося.
При цьому слід зазначити, що систему захисту від комах-шкідників фактично не змінено. Як і раніше, використовують майже той самий асортимент пестицидів (фосфорна органіка, мінеральні масла, фенілпіразоли, ацетоміди, карбамати та інші групи), ті ж самі норми витрат робочої рідини й повторність обприскувань інсектицидами. Лише деякі зміни в агротехніці торкнулися сортового складу, схем висаджування дерев, обробітку грунту пристовбурних кіл і міжрядь, системи поливання. Однак ці зміни, швидше за все, невідчутно впливають на динаміку видового складу, чисельність і шкодочинність видів, які вивчали. Істотнішу дію мають саме кліматичні чинники: підвищення температури та зниження відносної вологості повітря. І, як наслідок, тривалі повітряні та грунтові посухи в період вегетації дерев.
Отже, можна вважати, що глобальне потепління клімату на планеті вже є й буде надалі певним чинником, який істотно впливатиме на все живе, в тому числі й на представників шкідливої ентомофауни плодових насаджень. 

В. Гродський,
Інститут захисту рослин УААН