КМИН ЗВИЧАЙНИЙ І ЙОГО ВИРОЩУВАННЯ

До цінних, перспективних для поши­рення в Україні видів, безперечно, можна віднести кмин звичайний. Це харчова, лікарська, ефіроолійна та медоносна рос­лина. Доцільно вирощувати кмин і як ово­чеву культуру. Років 20 тому в Україні був районований сорт кмину Тонус селекції Сквирської дослідної станції, який відпо­відав вимогам, що висувалися до сортів саме овочевого напряму використання, але нині його немає в Державному реє­стрі сортів рослин, придатних для поши­рення в Україні. Зрештою, у цьому реє­стрі на сьогодні не зареєстровано жодно­го сорту кмину звичайного — ані вітчиз­няної, ані іноземної селекції. До слова, сорти рослин, не внесені до Держреє­стру, не можуть вирощуватися в Україні. Тож вітчизняним селекціонерам варто взятися за розширення асортименту цієї незаслужено недооціненої, попри її бага­тогранне використання, рослини.

У дикому вигляді кмин зростає в бага­тьох країнах Європи й Азії. В Україні зу­стрічається повсюдно, але територіально неоднорідно; в Криму — дуже рідко. Кмин розселяється на луках, пасовищах, у зріджених лісах, посеред кущів, на галяви­нах, а як бур’ян — поблизу жител, обабіч доріг, залізничних насипів.

Ботанічна характеристика. Кмин звичайний (рос. — тмин обыкновенный; лат. — Carum carvi L.) — дворічна трав’яниста рослина родини Селерові. Протягом першого року життя в рослини формуєть­ся прикоренева розетка з 8–15 листками й стрижневим веретеноподібним м’ясистим їстівним коренем. Для повного розвитку рослині потрібно близько 440 діб, із ураху­ванням зимових місяців.

Стебло гіллясте, голе, борозенчасте, всередині пусте, заввишки від 30 до 80 см. Листки почергові, за формою про­довгуваті, нижні — на довгих черешках, верхні — на коротких, біля основи розши­рені, дво- або триперисті, з яйцеподібно-ланцетними загостреними кінчиками, що розрізані на лінійні гострі часточки.

Квітки білі або злегка рожевуваті, зі­брані в складні суцвіття — зонтики, що мають 8–16 нерівних голих променів. Плід — двосім’янка, яка буріє і за дозрі­вання розпадається на напівплодики. З господарського погляду напівплодики, власне, і є насінням. Вони дрібні, завдовж­ки 3–6 мм, завширшки 0,7–1 мм, ре­бристі. Маса 1000 насінин — 2–2,2 г.

Біологічні особливості. Кмин звичай­ний цвіте з червня по серпень, масове цві­тіння припадає на кінець червня — поча­ток липня. Рослина належить до перехрес­нозапильних, а отже, в разі вирощування на насіннєві цілі потребує дотримання про­сторової ізоляції: 2 км — на відкритій міс­цевості і в половинному розмірі — на за­хищеній високорослими рослинами. Плоди дозрівають у липні-серпні. Насіння збері­гає схожість протягом двох-трьох років.

Кмин звичайний вимогливий до воло­гості ґрунту й повітря, маловимогливий до тепла. Насіння проростає за температури 7–8°С. Сходи з’являються через 18–25 діб після сівби. Оптимальна температура для росту й розвитку кмину — 18–20°С. Ви­сока температура повітря (понад 30°С) не­гативно впливає на формування врожаю та накопичення ефірної олії в плодах.

Через вологолюбність рослина здат­на забезпечувати високі врожаї в зонах достатнього зволоження. Найбільшу кіль­кість вологи потребує в період стеблуван­ня та на початку цвітіння.

Рослина зимо- й морозостійка. У фазі розетки добре перезимовує, витримує сильні морози, що обумовлено вмістом значної кількості цукрів у коренях. Сходи також витримують заморозки. Слід за­значити, що взимку, за наявності значно­го снігового покриву, коли ґрунт не про­мерзає, коренеплоди кмину можуть зна­чно пошкоджуватися мишами. Це варто враховувати, особливо коли площі, за­йняті культурою, невеликі.

Кмин звичайний — рослина світлолюб­на, особливо в перший рік вегетації. За технології сівби під покрив інших рослин його врожайність значно зменшується. В загущених посівах у затінку у фазі розетки на другий рік вегетації кмин може взагалі не сформувати квітконосних пагонів.

Рослина росте на будь-яких ґрунтах, але перевагу слід надавати чорнозе­мам, супіскам, легким суглинкам із до­статнім умістом поживних речовин. За­болочені ґрунти з кислою реакцією і ви­соким заляганням ґрунтових вод для вирощування кмину не придатні. Росли­на позитивно реагує на внесення орга­нічних і мінеральних добрив.

Використання продукції. Плоди кми­ну мають приємний сильно виражений аромат і пекучий гіркувато-пряний смак. Уміст ефірної олії в плодах сягає 3–7%, жирної олії — 12–22%, білкових речо­вин — 10–23%. Вони містять флавоноїди кверцетин і кемпферол, кумарини, умбел­ліферон, скополетин та інші. До складу ефірної олії, яку отримують шляхом гідро­дистиляції, входять карвон (50–60%), ли­монен (30%), ліналоол, карвакрол (компо­нент, який і створює специфічний запах кмину), а також інші сполуки.

У міру дозрівання плодів кількість кар­вону збільшується, а відносно лимонену спостерігається така закономірність: його частка більша в олії, отриманій із недозрі­лих плодів, аніж із дозрілих. Склад ефір­ної олії та її вміст значно змінюються за­лежно від стадії вегетації культури. Зо­крема, найбільший вихід ефірної олії — у фазі молочної стиглості насіння, а най­більший її збір одержують за збирання кмину на початку побуріння плодів на центральних зонтиках. Жирну олію з кми­ну використовують у технічному виробни­цтві. В плодах наявні дубильні речовини.

В зеленій масі (молодих листках) кмину виявлено вміст флавоноїдів, таких як: ізо­рамнетин, кверцетин і кемпферол. Корені містять аскорбінову кислоту й вуглеводи.

У їжу використовують плоди кмину та отриману з них ефірну олію, листя й мо­лоді пагони, коренеплоди. Зелень спожи­вають у салатах самостійно та разом із іншими продуктами. Як приправу її дода­ють у страви з овочів, супи, паштети, сири. Заготовлену про запас сировину — висушену зелену масу — варто зберігати в герметичній тарі.

Із коренеплодів готують овочеві стра­ви в сирому, тушкованому, вареному, сма­женому вигляді. Їх також можна викорис­товувати в якості пряної смакової добавки (подібно до коренів петрушки й пастерна­ку) свіжими та переробленими.

Плоди кмину звичайного широко ви­користовують для приготування пряної і маринованої риби — оселедців, хамси, тюльки, для засолювання огірків і помідо­рів. Коли плоди додають для квашення капусти, їх не розтрушують пошарово, як, наприклад, моркву, а поміщають у марле­ві мішечки, аби вони не псували естетич­ний вигляд готової продукції.

Кмин входить до складу пряної суміші для ароматизації копченостей, ковбас, сирної маси, сиру. Пряність використову­ють у хлібопекарній промисловості, осо­бливо при випіканні популярних сортів чорного хліба.

Він надає стравам характерного сма­ку, полегшує травлення та засвоєння жир­них і важких страв. Його плоди широко використовують для ароматизації в лікеро-горілчаному виробництві, а також під час виготовлення квасу.

Ефірні олії застосовують у фармацев­тичному виробництві для отримання та ароматизації лікарських препаратів, а та­кож у тютюновій, парфумерно-косметичній, миловарній промисловості.

Рослина кмину — хороший медонос. Макуху після переробки плодів кмину ви­користовують на корм худобі.

Лікарські властивості. Як лікарський засіб використовують, в основному, пло­ди кмину. Споживання кмину посилює ви­ділення жовчі та діяльність травних за­лоз, пригнічує процеси гниття та бродіння в кишківнику, знімає кишкові спазми гладкої мускулатури.

Кмин застосовують: в разі виявлення атонії, як м’який послаблювальний засіб, при метеоризмі, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, особливо за гастриту зі зниженою кислотністю, а також при жов­чно- та сечокам’яній хворобах, захворю­ваннях сечовивідних шляхів. У комбінації з іншими рослинними компонентами плоди кмину застосовують при гепатитах, як се­дативний засіб, для лікування серцево-судинних захворювань.

Особливості агротехнології. У сі­возміні рослину розміщують після озимих зернових, багаторічних трав і просапних культур. Не можна використовувати у якості попередника представників роди­ни Селерові задля запобігання ураженню і пошкодженню рослин кмину спільними хворобами та шкідниками. Підготовка ґрунту для вирощування кмину — тради­ційна для зони вирощування, так само як і його обробіток. Основний ґрунтообробі­ток розпочинають відразу після збирання попередника: з лущення дисковими лу­щильниками у двох напрямках на глибину 8–10 см. Якщо поле засмічене коренепа­ростковими бур’янами, застосовують ле­мішні лущильники: в такому разі глибина першого обробітку становить 12–14 см, а другого — за оптимальних умов для від­ростання бур’янів його, зазвичай, прово­дять через два тижні — 14–16 см.

За два тижні після масового відростан­ня бур’янів проводять зяблеву оранку: на підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару, на супіщаних чорноземах — на 20– 22 см, на суглинкових чорноземах — на 25–27 см. На бідних ґрунтах за потреби внесення органічних добрив використову­ють перегній або торфокомпост — 20– 30 т/га. Одночасно вносять мінеральні добрива — суперфосфат і калійну сіль у дозі відповідно 200–250 та 60–80 кг/га.

Рано навесні поле боронують задля збереження ґрунтової вологи. Першу су­цільну культивацію проводять якомога раніше, з одночасним боронуванням. Під культивацію вносять 150–200 кг/га аміач­ної селітри. Безпосередньо перед сівбою, без розриву в часі, слід провести перед­висівний обробіток ґрунту комплексними агрегатами, наприклад РВК-3, чи, за на­явності, — більш сучасними, які дають змогу за один прохід розпушувати, вирів­нювати та ущільнювати ґрунт, цим самим забезпечувати оптимальні умови для рів­номірного розподілу висіяного насіння.

Сівбу кмину проводять у ранні строки, одночасно з висівом ранніх зернових куль­тур. Спосіб сівби широкорядний: ширина міжрядь — 45 см (для отримання зелені) та 70 см (для отримання в якості сировини плодів, а також на насінницьких посівах). Після сівби ділянку варто прикоткувати. Можлива сівба кмину восени або під зиму. Глибина загортання насіння: на чорнозе­мах і суглинкових ґрунтах — 2–2,5 см, на більш легких супіщаних — 3,5 см. Норма висіву насіння — 8–10 кг/га (1,7–1,8 млн схожих насінин/га).

Догляд за рослинами полягає в бо­ротьбі з бур’янами, підтриманні ґрунту в пухкому стані. Для цього протягом періо­ду вегетації проводять чотири-п’ять роз­пушувань міжрядь і два-три прополюван­ня в рядках. Якщо в планах — отримання коренеплодів для використання в якості овочевої продукції, а також у разі надмір­ного загущення посіву, його слід проріди­ти. Для цього рослини у фазі трьох-чотирьох справжніх листків проріджу­ють, залишаючи 8–10 шт./п. м.

Перед проведенням останнього роз­пушування міжрядь застосовують під­живлення рослин: на один гектар вносять 100–120 кг суперфосфату і 120–150 кг калійної солі.

На другий рік рано навесні поле боро­нують упоперек рядків і двічі розпушують міжряддя з одночасним виполюванням бур’янів у рядках. Під боронування слід внести азотні добрива з розрахунку 40– 50 кг/га по діючій речовині.

За вирощування кмину звичайного в якості овочевої рослини зелену масу (лис­тя) збирають у кілька строків, кількість зрі­зувань за сезон — до чотирьох. Для отри­мання зелені в несезонний період застосо­вують такі прийоми: встановлення над рослинами тимчасових плівкових укриттів рано навесні, вигонка коренеплодів, закла­дених на зберігання, взимку у вологому піску в підвалах або в інших темних примі­щеннях за температури близько 10°С. Уро­жайність зеленої маси кмину становить 3–5 кг/м2, коренеплодів — 3–6 кг/м².

Для отримання пряної сировини (пло­диків) кмин збирають роздільним спосо­бом за побуріння половини плодів на цен­тральних зонтиках, а на насіннєві цілі — за побуріння всіх плодів на центральному зонтику та на зонтиках вищих порядків. Скошену масу залишають у полі у валках на дозарювання. За несприятливих погод­них умов (тривалі затяжні дощі), а також із невеликих площ масу доцільно звозити під навіси. Затримка зі збиранням призводить до значних втрат урожаю, оскільки плоди/ насіння в разі повного достигання легко обсипаються. Висушену у валках масу че­рез два — п’ять днів (залежно від погоди, ширини захвату жатки, розміру насінників і, відповідно, товщини валка тощо) після скошування обмолочують комбайнами. Після обмолоту насіння доводять до по­трібних посівних кондицій: очищають на насіннєочисних машинах (типу «Петкус» або інших, що є в наявності в господар­стві), досушують. Залежно від погодних умов та дотримання всіх агротехнологіч­них прийомів, можна отримати врожай на­сіння 0,5–1 т/га.

Згідно з ДСТУ 7160:2010, сортова чи­стота, або типовість, для добазового на­сіння (ДН) кмину (овочевого) має станови­ти не менше як 99%, для базового (БН) — 98%, для сертифікованого (СН1) — 96%. Уміст інших сортів та різних гібридів у за­гальній масі домішок не допускається. Вміст насіння: фізична чистота має бути (мінімум): для ДН — 97%, для БН і СН1 — 96%; інших рослин (максимум): культур­них — для ДН і БН — 0,2%, для СН1 — 04%; бур’янів: для ДН — 0,1%, для БН і СН1 — 0,3%. Мінімальна схожість насіння для ДН і БН має становити мінімум 85%, для СН — 80%. Максимальна вологість насіння за чинним стандартом для всіх категорій — не більше ніж 13%.

О. Позняк,

ДС «Маяк» ІОБ НААН, Чернігівська обл.

Журнал «Пропозиція», №8, 2019 р.