КМИН ЗВИЧАЙНИЙ І ЙОГО ВИРОЩУВАННЯ
До цінних, перспективних для поширення в Україні видів, безперечно, можна віднести кмин звичайний. Це харчова, лікарська, ефіроолійна та медоносна рослина. Доцільно вирощувати кмин і як овочеву культуру. Років 20 тому в Україні був районований сорт кмину Тонус селекції Сквирської дослідної станції, який відповідав вимогам, що висувалися до сортів саме овочевого напряму використання, але нині його немає в Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Зрештою, у цьому реєстрі на сьогодні не зареєстровано жодного сорту кмину звичайного — ані вітчизняної, ані іноземної селекції. До слова, сорти рослин, не внесені до Держреєстру, не можуть вирощуватися в Україні. Тож вітчизняним селекціонерам варто взятися за розширення асортименту цієї незаслужено недооціненої, попри її багатогранне використання, рослини.
У дикому вигляді кмин зростає в багатьох країнах Європи й Азії. В Україні зустрічається повсюдно, але територіально неоднорідно; в Криму — дуже рідко. Кмин розселяється на луках, пасовищах, у зріджених лісах, посеред кущів, на галявинах, а як бур’ян — поблизу жител, обабіч доріг, залізничних насипів.
Ботанічна характеристика. Кмин звичайний (рос. — тмин обыкновенный; лат. — Carum carvi L.) — дворічна трав’яниста рослина родини Селерові. Протягом першого року життя в рослини формується прикоренева розетка з 8–15 листками й стрижневим веретеноподібним м’ясистим їстівним коренем. Для повного розвитку рослині потрібно близько 440 діб, із урахуванням зимових місяців.
Стебло гіллясте, голе, борозенчасте, всередині пусте, заввишки від 30 до 80 см. Листки почергові, за формою продовгуваті, нижні — на довгих черешках, верхні — на коротких, біля основи розширені, дво- або триперисті, з яйцеподібно-ланцетними загостреними кінчиками, що розрізані на лінійні гострі часточки.
Квітки білі або злегка рожевуваті, зібрані в складні суцвіття — зонтики, що мають 8–16 нерівних голих променів. Плід — двосім’янка, яка буріє і за дозрівання розпадається на напівплодики. З господарського погляду напівплодики, власне, і є насінням. Вони дрібні, завдовжки 3–6 мм, завширшки 0,7–1 мм, ребристі. Маса 1000 насінин — 2–2,2 г.
Біологічні особливості. Кмин звичайний цвіте з червня по серпень, масове цвітіння припадає на кінець червня — початок липня. Рослина належить до перехреснозапильних, а отже, в разі вирощування на насіннєві цілі потребує дотримання просторової ізоляції: 2 км — на відкритій місцевості і в половинному розмірі — на захищеній високорослими рослинами. Плоди дозрівають у липні-серпні. Насіння зберігає схожість протягом двох-трьох років.
Кмин звичайний вимогливий до вологості ґрунту й повітря, маловимогливий до тепла. Насіння проростає за температури 7–8°С. Сходи з’являються через 18–25 діб після сівби. Оптимальна температура для росту й розвитку кмину — 18–20°С. Висока температура повітря (понад 30°С) негативно впливає на формування врожаю та накопичення ефірної олії в плодах.
Через вологолюбність рослина здатна забезпечувати високі врожаї в зонах достатнього зволоження. Найбільшу кількість вологи потребує в період стеблування та на початку цвітіння.
Рослина зимо- й морозостійка. У фазі розетки добре перезимовує, витримує сильні морози, що обумовлено вмістом значної кількості цукрів у коренях. Сходи також витримують заморозки. Слід зазначити, що взимку, за наявності значного снігового покриву, коли ґрунт не промерзає, коренеплоди кмину можуть значно пошкоджуватися мишами. Це варто враховувати, особливо коли площі, зайняті культурою, невеликі.
Кмин звичайний — рослина світлолюбна, особливо в перший рік вегетації. За технології сівби під покрив інших рослин його врожайність значно зменшується. В загущених посівах у затінку у фазі розетки на другий рік вегетації кмин може взагалі не сформувати квітконосних пагонів.
Рослина росте на будь-яких ґрунтах, але перевагу слід надавати чорноземам, супіскам, легким суглинкам із достатнім умістом поживних речовин. Заболочені ґрунти з кислою реакцією і високим заляганням ґрунтових вод для вирощування кмину не придатні. Рослина позитивно реагує на внесення органічних і мінеральних добрив.
Використання продукції. Плоди кмину мають приємний сильно виражений аромат і пекучий гіркувато-пряний смак. Уміст ефірної олії в плодах сягає 3–7%, жирної олії — 12–22%, білкових речовин — 10–23%. Вони містять флавоноїди кверцетин і кемпферол, кумарини, умбелліферон, скополетин та інші. До складу ефірної олії, яку отримують шляхом гідродистиляції, входять карвон (50–60%), лимонен (30%), ліналоол, карвакрол (компонент, який і створює специфічний запах кмину), а також інші сполуки.
У міру дозрівання плодів кількість карвону збільшується, а відносно лимонену спостерігається така закономірність: його частка більша в олії, отриманій із недозрілих плодів, аніж із дозрілих. Склад ефірної олії та її вміст значно змінюються залежно від стадії вегетації культури. Зокрема, найбільший вихід ефірної олії — у фазі молочної стиглості насіння, а найбільший її збір одержують за збирання кмину на початку побуріння плодів на центральних зонтиках. Жирну олію з кмину використовують у технічному виробництві. В плодах наявні дубильні речовини.
В зеленій масі (молодих листках) кмину виявлено вміст флавоноїдів, таких як: ізорамнетин, кверцетин і кемпферол. Корені містять аскорбінову кислоту й вуглеводи.
У їжу використовують плоди кмину та отриману з них ефірну олію, листя й молоді пагони, коренеплоди. Зелень споживають у салатах самостійно та разом із іншими продуктами. Як приправу її додають у страви з овочів, супи, паштети, сири. Заготовлену про запас сировину — висушену зелену масу — варто зберігати в герметичній тарі.
Із коренеплодів готують овочеві страви в сирому, тушкованому, вареному, смаженому вигляді. Їх також можна використовувати в якості пряної смакової добавки (подібно до коренів петрушки й пастернаку) свіжими та переробленими.
Плоди кмину звичайного широко використовують для приготування пряної і маринованої риби — оселедців, хамси, тюльки, для засолювання огірків і помідорів. Коли плоди додають для квашення капусти, їх не розтрушують пошарово, як, наприклад, моркву, а поміщають у марлеві мішечки, аби вони не псували естетичний вигляд готової продукції.
Кмин входить до складу пряної суміші для ароматизації копченостей, ковбас, сирної маси, сиру. Пряність використовують у хлібопекарній промисловості, особливо при випіканні популярних сортів чорного хліба.
Він надає стравам характерного смаку, полегшує травлення та засвоєння жирних і важких страв. Його плоди широко використовують для ароматизації в лікеро-горілчаному виробництві, а також під час виготовлення квасу.
Ефірні олії застосовують у фармацевтичному виробництві для отримання та ароматизації лікарських препаратів, а також у тютюновій, парфумерно-косметичній, миловарній промисловості.
Рослина кмину — хороший медонос. Макуху після переробки плодів кмину використовують на корм худобі.
Лікарські властивості. Як лікарський засіб використовують, в основному, плоди кмину. Споживання кмину посилює виділення жовчі та діяльність травних залоз, пригнічує процеси гниття та бродіння в кишківнику, знімає кишкові спазми гладкої мускулатури.
Кмин застосовують: в разі виявлення атонії, як м’який послаблювальний засіб, при метеоризмі, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, особливо за гастриту зі зниженою кислотністю, а також при жовчно- та сечокам’яній хворобах, захворюваннях сечовивідних шляхів. У комбінації з іншими рослинними компонентами плоди кмину застосовують при гепатитах, як седативний засіб, для лікування серцево-судинних захворювань.
Особливості агротехнології. У сівозміні рослину розміщують після озимих зернових, багаторічних трав і просапних культур. Не можна використовувати у якості попередника представників родини Селерові задля запобігання ураженню і пошкодженню рослин кмину спільними хворобами та шкідниками. Підготовка ґрунту для вирощування кмину — традиційна для зони вирощування, так само як і його обробіток. Основний ґрунтообробіток розпочинають відразу після збирання попередника: з лущення дисковими лущильниками у двох напрямках на глибину 8–10 см. Якщо поле засмічене коренепаростковими бур’янами, застосовують лемішні лущильники: в такому разі глибина першого обробітку становить 12–14 см, а другого — за оптимальних умов для відростання бур’янів його, зазвичай, проводять через два тижні — 14–16 см.
За два тижні після масового відростання бур’янів проводять зяблеву оранку: на підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару, на супіщаних чорноземах — на 20– 22 см, на суглинкових чорноземах — на 25–27 см. На бідних ґрунтах за потреби внесення органічних добрив використовують перегній або торфокомпост — 20– 30 т/га. Одночасно вносять мінеральні добрива — суперфосфат і калійну сіль у дозі відповідно 200–250 та 60–80 кг/га.
Рано навесні поле боронують задля збереження ґрунтової вологи. Першу суцільну культивацію проводять якомога раніше, з одночасним боронуванням. Під культивацію вносять 150–200 кг/га аміачної селітри. Безпосередньо перед сівбою, без розриву в часі, слід провести передвисівний обробіток ґрунту комплексними агрегатами, наприклад РВК-3, чи, за наявності, — більш сучасними, які дають змогу за один прохід розпушувати, вирівнювати та ущільнювати ґрунт, цим самим забезпечувати оптимальні умови для рівномірного розподілу висіяного насіння.
Сівбу кмину проводять у ранні строки, одночасно з висівом ранніх зернових культур. Спосіб сівби широкорядний: ширина міжрядь — 45 см (для отримання зелені) та 70 см (для отримання в якості сировини плодів, а також на насінницьких посівах). Після сівби ділянку варто прикоткувати. Можлива сівба кмину восени або під зиму. Глибина загортання насіння: на чорноземах і суглинкових ґрунтах — 2–2,5 см, на більш легких супіщаних — 3,5 см. Норма висіву насіння — 8–10 кг/га (1,7–1,8 млн схожих насінин/га).
Догляд за рослинами полягає в боротьбі з бур’янами, підтриманні ґрунту в пухкому стані. Для цього протягом періоду вегетації проводять чотири-п’ять розпушувань міжрядь і два-три прополювання в рядках. Якщо в планах — отримання коренеплодів для використання в якості овочевої продукції, а також у разі надмірного загущення посіву, його слід прорідити. Для цього рослини у фазі трьох-чотирьох справжніх листків проріджують, залишаючи 8–10 шт./п. м.
Перед проведенням останнього розпушування міжрядь застосовують підживлення рослин: на один гектар вносять 100–120 кг суперфосфату і 120–150 кг калійної солі.
На другий рік рано навесні поле боронують упоперек рядків і двічі розпушують міжряддя з одночасним виполюванням бур’янів у рядках. Під боронування слід внести азотні добрива з розрахунку 40– 50 кг/га по діючій речовині.
За вирощування кмину звичайного в якості овочевої рослини зелену масу (листя) збирають у кілька строків, кількість зрізувань за сезон — до чотирьох. Для отримання зелені в несезонний період застосовують такі прийоми: встановлення над рослинами тимчасових плівкових укриттів рано навесні, вигонка коренеплодів, закладених на зберігання, взимку у вологому піску в підвалах або в інших темних приміщеннях за температури близько 10°С. Урожайність зеленої маси кмину становить 3–5 кг/м2, коренеплодів — 3–6 кг/м2.
Для отримання пряної сировини (плодиків) кмин збирають роздільним способом за побуріння половини плодів на центральних зонтиках, а на насіннєві цілі — за побуріння всіх плодів на центральному зонтику та на зонтиках вищих порядків. Скошену масу залишають у полі у валках на дозарювання. За несприятливих погодних умов (тривалі затяжні дощі), а також із невеликих площ масу доцільно звозити під навіси. Затримка зі збиранням призводить до значних втрат урожаю, оскільки плоди/ насіння в разі повного достигання легко обсипаються. Висушену у валках масу через два — п’ять днів (залежно від погоди, ширини захвату жатки, розміру насінників і, відповідно, товщини валка тощо) після скошування обмолочують комбайнами. Після обмолоту насіння доводять до потрібних посівних кондицій: очищають на насіннєочисних машинах (типу «Петкус» або інших, що є в наявності в господарстві), досушують. Залежно від погодних умов та дотримання всіх агротехнологічних прийомів, можна отримати врожай насіння 0,5–1 т/га.
Згідно з ДСТУ 7160:2010, сортова чистота, або типовість, для добазового насіння (ДН) кмину (овочевого) має становити не менше як 99%, для базового (БН) — 98%, для сертифікованого (СН1) — 96%. Уміст інших сортів та різних гібридів у загальній масі домішок не допускається. Вміст насіння: фізична чистота має бути (мінімум): для ДН — 97%, для БН і СН1 — 96%; інших рослин (максимум): культурних — для ДН і БН — 0,2%, для СН1 — 04%; бур’янів: для ДН — 0,1%, для БН і СН1 — 0,3%. Мінімальна схожість насіння для ДН і БН має становити мінімум 85%, для СН — 80%. Максимальна вологість насіння за чинним стандартом для всіх категорій — не більше ніж 13%.
О. Позняк,
ДС «Маяк» ІОБ НААН, Чернігівська обл.
Журнал «Пропозиція», №8, 2019 р.