Головний шкідник гороху — зерноїд чи зернівка?

На зернових бобових рослинах — як диких, так і культурних, живе низка видів надзвичайно цікавих комах, які належать до родини зерноїди — Bruchidae, ряду жуків Coleoptera.

Характерною особливістю цих шестиногих є те, що вони в процесі еволюції стали спеціалізованими фітофагами (монофагами), здатними живитися та розвиватися лише на бобових рослинах одного ботанічного виду (інколи роду). Крім того, зимівля цих жуків відбувається переважно всередині насінини, що сприяє їхньому надійному захисту від несприятливих умов навколишнього середовища. Саме з огляду на цю обставину значну кількість цих видів віднесено до категорії карантинних шкідників. Такі особливості розвитку комах сприяють їхньому широкому розселенню, а захисні заходи щодо них доводиться проводити не лише як із фітофагами на польових культурах, але й комірними шкідниками.

Наприклад, в Україні зареєстровані такі монофаги на бобових:

 • Bruchus atomarius L. — зерноїд бобовий;

• Bruchus lentis Frol. — зерноїд сочевицевий;

• Bruchus loti Payn. — зерноїд лядвенцевий;

• Bruchus ulicis vavilowi Вaeckm. — зерноїд Вавілова;

• Bruchus viciae Oliv. — зерноїд виковий;

• Bruchidius unicolor Germ. — зерноїд еспарцетовий;

• Acanthoscelides obsoletus (obtectus) Say. — зерноїд квасолевий та багато інших.

Та серед шкідників бобових і, особливо, серед численних фітофагів гороху чи не найбільше шкодить гороху брухус — зерноїд гороховий (Bruchus pisorum L.). Завдяки своїм адаптивним можливостям, широкому ареалу та непередбачуваності розвитку, він не раз заганяв найдосвідченіших агрономів у глухий кут, зводячи нанівець рентабельність вирощування цієї надзвичайно цінної бобової культури.

Горохового зерноїда, зокрема й у класичній ентомологічній літературі, часто називають гороховою зернівкою, що неправильно, оскільки зернівка — це ботанічний термін, що означає нерозкривний однонасінний плід рослини. До речі, у гороху плоди — боби різної величини, форми і забарвлення, які мають 6–8 насінин. Горох має розтягнутий період цвітіння, внаслідок чого перед збиранням боби на нижній частині стебла повністю достиглі, а на верхній — зелені, можуть бути навіть квітки. Після достигання боби розтріскуються і дозріле насіння випадає. Саме тут і перебуває шкідник гороху Bruchus pisorum L., який належить до ряду жуків — Coleoptera, родини зерноїди — Bruchidae.

Цей жук завдовжки 4–5 мм, має тіло широкоовальної форми, приплюснуте, чорне з іржаво-сірим пухнастим покриттям. На елітрах помітні білуваті смуги, що утворюють скісні перев’язі. На кінці черевця проглядається рисунок у формі білого хреста. Самі ж надкрила дещо вкорочені і не прикривають два останні тергіти черевця. Очі опуклі. Одинадцятичленикові вусики дещо потовщуються до вершини. Перші три членики вусиків, гомілки та передні ноги червонуваті. Стегна задніх ніг із внутрішнього боку — з добре вираженим великим загостреним зубцем. Передні гомілки, лапки й вершини середніх гомілок червоно-жовті.

Яйця у горохового зерноїда бурштиново-жовтого кольору, видовжені, завдовжки до 0,6 мм із двома джгутикоподібними додатками. Личинка І віку (до першої линьки) червонувата, волосиста, з трьома парами добре розвинених тричленикових черевних ніг. Після першої линьки ці ніжки зникають, і в наступних віках (періодах між линьками) личинка стає типовою черв’якоподібною, безногою, світло-жовтою, С-подібно вигнутою, зі світло-коричневою маленькою головою, сильно втягнутою у потовщені груди, та недорозвиненими грудними ногами, які мають вигляд невеликих виростів-бородавок. Довжина дорослої личинки сягає 5–6 мм. Через кілька тижнів, перелинявши аж п’ять разів, личинка перетворюється на лялечку.

Процес поширення гороху як землеробської культури відбувався аж до другої половини другого тисячоліття до н. е. включно. Нині горох вирощують як на континенті Євразія, так і в Австралії та Північній і Південній Америці. Тому досить дивним є факт, що спеціалізований шкідник гороху, по суті монофаг, проник в Україну лише 1851 року. Гороховий зерноїд, за припущенням Бекмана, є термофільним видом і за походженням належить до середземноморської фауни. Пошкоджує зерно гороху всіх видів (Pisum sativum, P. arvense). Нині зерноїд трапляється повсюдно, а його поширенню на північ, безумовно, також сприяє глобальне потепління.

В Україні виділено три зони шкідливості брухуса:

• перша (найбільшої шкоди) — це південна частина на півночі країни до умовної лінії, що проходить через Могилів-Подільський, Сквиру, Білу Церкву, Канів, дещо південніше від Дніпра на Донецьк — Шахти;

• друга (середньої шкоди) — на північ до лінії, що проходить через Тернопіль, Вінницю, Київ і далі — на Курськ та Вороніж;

• третя (незначної шкоди) — Центральне та Західне Полісся.

Зимують переважно жуки всередині горошин у сховищах, із яких потрапляють на поле під час сівби, частково — також у скиртах соломи, рослинних рештках, падалиці. На півдні ареалу значна частина жуків вилітає з горошин та зимує під корою дерев і в інших захищених місцях. На півночі ареалу зерноїд не встигає завершити свій розвиток, і частина його популяції зимує в горошинах у фазі личинки або лялечки. В зерносховищах у теплі зими, а також у теплих приміщеннях більшість жуків залишає зерна й зимує в щілинах, серед куп гороху тощо.

Масовий вихід жуків із горошин спостерігається навесі за температури повітря 26–28°С, за 20°С — вихід більш розтягнутий у часі, а за 15–16°С і нижче — слабкий. Підвищена вологість прискорює вихід жуків із зерен. Жуки, що перезимували, з’являються у травні, концентруються в місцях, що добре прогріваються сонцем, у садах, на бур’янах, квітучій черемші, по краях лісосмуг тощо. На плантацію гороху вони потрапляють разом із висіяним насінням, але більшість перелітає на поля з місць зимівлі (в радіусі приблизно 3 км), зокрема й із торішніх полів гороху, де жуки могли зимувати в падалиці і рослинних рештках.

Підвищена чисельність жуків на полях спостерігається наприкінці травня, у фазі утворення в них вусиків, і особливо — під час появи бутонів та на початку цвітіння культури, в посівах якої шкідник спочатку заселяє крайові смуги. В період цвітіння гороху жуки живляться пилком і пелюстками квіток. Активні в спекотну погоду (за температури не менш як 21°С), а в похмурі дні, вранці та ввечері ховаються у квітках гороху або поміж стуленими молодими листками.

Поля починають заселяти з країв, поступово охоплюючи всю площу. Відкладання яєць спостерігається з першої декади червня у степовій, із середини червня — у лісостеповій зонах. Самиці відкладають яйця переважно зверху на молоді боби. Початок відкладання яєць спостерігається за температури 18°С, масове — за 26–27°С. Плодючість самиць становить 70–222 яєць (по 1–3 шт. у кладці). Яйця добре помітні на зеленому фоні боба. Якщо в кладці по два-три яйця, вони лежать одне на одному. Личинки, що вилуплюються з яєць, проникають у зерна гороху. Ембріональний розвиток яєць триває 6–10 діб. Після виплоджування (прогризання оболонки яйця), личинка прогризає стінку боба, потім тканину зеленого, часто недорозвиненого зерна, в якому відбувається подальший повний розвиток комахи (личинки, лялечки і жука нового покоління).

Вхідний отвір личинки в зернині згодом заростає й залишається помітним у вигляді невеликої чорної цяточки. В зернині гороху відбувається розвиток лише однієї личинки до перетворення її на лялечку, а потім на дорослу комаху. Сформовані жуки залишаються в зерні та під час збирання врожаю вивозяться разом із ним із поля. Отже, в одній горошині може розвиватися лише одна личинка, причому все живлення і подальший розвиток личинки відбувається виключно всередині однієї горошини. Личинка перед перетворенням її на лялечку із середини горошини підгризає зовнішню шкірку у вигляді правильного круга.

У лісостеповій зоні розвиток личинки відбувається впродовж 36–37, лялечки — 25 діб, у степовій зоні — відповідно 29–36 та 13–18 діб. Оптимальною температурою для розвитку личинок і лялечок є 26–28°С, а за 10–12°С розвиток припиняється. Для повного циклу розвитку горохового зерноїда потрібна сума ефективних температур 516–640°С. За оптимальних строків збирання врожаю гороху (в липні) в зернах перебувають тільки личинки, у серпні — лялечки й жуки, а за пізнього збирання (в серпні) та високих температур (25–30°C) значна частина жуків виходить із горошин і ховається на зимівлю в укриття. Шкідник розвивається в одному поколінні на рік.

У результаті живлення горохового зерноїда зменшується вага пошкодженого зерна, оскільки личинка під час свого розвитку виїдає великі порожнини, знищуючи близько половини ендосперму горошини. Виїдена частина зерна становить 30–35% його ваги, а в дрібнонасінних сортів і більше. Зниження схожості пошкодженого насіння у крупноплідних сортів гороху досягає 55%, у дрібнонасінних — 85%. Застосування в їжу пошкодженого зерноїдом гороху шкідливе для здоров’я людини й тварин, оскільки екскременти личинок містять токсичний алкалоїд — кантаридин. Близьким до власне горохового зерноїда є гороховий південний — Bruchus emarginatus All., який трапляється в Криму і завдає шкоди, крім гороху, ще й нуту та чині. Економічний поріг шкідливості зерноїда, за якого потрібно проводити захисні заходи, — 15–20 жуків на десять помахів сачком у фазі бутонізації гороху, або 2 жуки на 1 м² посівів гороху озимого.

Захисні заходи в Україні проводять на основі інсектицидного протруйника — імідаклоприду — 1 л/т, із наступним унесенням комбінованого інсектициду, знову ж таки з діючими речовинами імідаклоприд і лямбда-цигалотрин (100 мл/га). Потім можливе ще кількаразове внесення інсектицидів із діючими речовинами хлорпірифос і циперметрин у нормі 1 л/га. Виробничники для успішного захисту культури чергують різні діючі речовини (неонікотіноїди та системну фосфорорганіку). Хлорпірифос — контактна діюча речовина з високим газовим ефектом, імідаклоприд — системний продукт, що має довготривалий ефект завдяки тому, що всмоктується в рослину, розподіляється нею і знищує шкідників, які з’являтимуться через 5–10 днів.

Такий жорсткий інсектицидний пресинг відбувається з порушенням санітарних норм, оскільки в Україні немає контролюючих органів, а Держхімкомісія, по суті, ліквідована разом із Міністерством охорони довкілля. Таким чином, встановлювати регламенти хімобробок немає кому. Врешті-решт, тимчасовий «успішний захист» гороху озимого обертається непередбачуваними наслідками для довкілля.

В Європі, зазвичай, застосовують продукт Нурел Д (хлорпірифос + циперметрин) — 1 л/га. Обробку починають на початку цвітіння за температури не вище як 25°С і проводять лише один раз! Тому в Україні пора закінчувати дилетантські ігри із закриттями міністерств, а проводити моніторинг ситуаціії, що склалася, і серйозне вивчення захисних заходів, оскільки це призведе до забрудненням довкілля не лише нині, а й у майбутньому.

Заходи захисту

• дотримання сівозміни та своєчасні збирання й обмолочування гороху в оптимальні й стислі строки;

• лущення стерні зразу ж після збирання й глибока зяблева оранка — ці операції не дадуть можливості вилетіти тим жукам, які залишилися в полі в зерні, що осипалося;

• використання стійких сортів, зокрема зеленозерних, які, порівняно із жовтозерними, менше пошкоджуються зерноїдом;

• обприскування насіннєвих і фуражних посівів гороху інсектицидами у фазі бутонізації — початку цвітіння проти горохового зерноїда за наявності 10 жуків на 100 помахів сачком або 10 жуків на 100 рослинах посівів, дозволеними препаратами згідно із чинним «Переліком…».

Ефективні такі інсектициди: Актара 25 WG, ВГ (0,1 кг/га), Альтекс, КЕ (0,15–0,25 л/га), Децис ф-Люкс 25 ЕС, КЕ (0,4–0,7 л/га), Децис Профі 25 WG, ВГ (0,04– 0,07 л/га), Енжіо 247 SC, КС (0,18 л/га), Карате Зеон 050 CS, СК (0,125 л/га), Нурел Д, к. е. (1 л/га), Ф’юрі, в. е. (0,07– 0,1 л/га). Доцільними є обробки, насамперед, не всього поля, а крайових смуг завширшки 70–100 м. Насіннєвий горох під час зберігання у сховищах за великої чисельності зерноїда (понад десять личинок або жуків на 1 кг зерна) та за вологості зерна не більш як 15,5% фумігують дозволеними засобами, зокрема Фостоксином (Детіа Газ-Екс-Т), Магтоксином чи Геліофосом або обробляють вологим способом препаратами Актеллік 500 ЕС, КЕ чи Фастак, КЕ за норми витрати 16 г/т. Важливе значення мають принаджувальні посіви гороху в ранні строки, що дає змогу боротися зі шкідником на невеликій площі. Довкола поля цієї культури доцільно висівати фацелію, що сприятиме накопиченню ефективних паразитів зерноїда.

В. Федоренко, ентомолог

Журнал «Пропозиція», №5, 2020 р.