Олександр Демидов: «Нині працюємо виключно в атмосфері взаємоповаги»

Одним із найвідоміших не лише в Україні, а й у всьому світі центрів пшеничної селекції є Миронівка (Київщина), яку недарма називають пшеничною столицею, батьківщиною української озимої пшениці, адже саме тут працює Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла. Ця наукова установа — визнаний флагман української селекції озимої пшениці, позаяк саме тут створені унікальні сорти озимої культури, які принесли славу її творцям і стали еталонами пшеничної селекції. І вже на основі створених щороку народжуються нові, не менш цікаві сорти зернових. Чим сьогодні живе інститут, які завдання вирішують його співробітники і що відбувається наразі у світі селекції зернових культур? Про це ми спілкуємося з Олександром Демидовим, директором цієї знаної наукової установи.

 

Демидов Олександр Анатолійович, директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла НААН, заслужений працівник сільського господарства, член-кореспондент НААН, доктор сільськогосподарських наук, професор.

Освіта

— 1983 р. — закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (диплом за фахом — інженер-механік).

— 1996 р. — захистив кандидатську дисертацію на тему «Особливості вегетації і продуктивність післяукісного соняшника в Дніпропетровській області в залежності від способів і густоти посівів».

— 2010 р. — Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (друга освіта — агроном)

— 2014 р. — захистив дисертацію доктора сільськогосподарських наук.

Кар’єра

— 1993–1996 рр. — представник Президента України в Магдалинівському районі Дніпропетровської області.

— 1994–2002 рр. — депутат Дніпропетровської обласної ради.

— 1999–2006 рр. — генеральний директор ТОВ «Світлана» у Магдалинівському районі Дніпропетровської області.

— 2006–2014 рр. — директор Департаменту землеробства Мінагрополітики України.

— З 2015 р. — директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла

Нагороди

— 1992 р. — звання «Заслужений працівник сільського господарства».

— 2008 р. — орден «За заслуги» ІІІ ступеня.

— 2010 р. — Грамота Кабінету Міністрів України.

— 2011 р. — орден «За заслуги » ІІ ступеня.

— 2012 р. — Грамота Верховної Ради України.

— 2015 р. — медаль «Патріот України» за активну участь у підтримці бійців АТО.

— 2020 р. — орден «За заслуги» І ступеня.

Сім’я: одружений, має доньку, сина, онуків.

 

Олександре Анатолійовичу, нинішній сезон аграрії називають аномальним через абсолютно нетипові погодні умови. А якими є спостереження миронівських вчених?

— Дійсно, умови цього року є нетиповими: в осінній період на значній території країни опадів практично не було, фактично безсніжною була зима, а навесні ми фіксували морози й приморозки. Однак, якщо проаналізувати низку факторів останніх 10–12 років, то чітко помітно: практично кожен рік мав свої нетиповості. Загалом добре відомо, що двох абсолютно однакових років за гідротермічним режимом і, особливо, розподілом опадів та динамікою температури, за цей період не було. Такі коливання пов’язані з глобальними кліматичними змінами. Тож ми їх фіксуємо і враховуємо, створюючи нові сорти.

 

Чи маєте ви за таких умов стратегію в селекційній роботі? Яка вона? На що робите акценти?

— Якщо сформулювати коротко, то основна стратегія селекції на сьогодні — це поєднання в нових сортах високого потенціалу продуктивності, якісних показників зерна та підвищеної адаптивності. Під останньою розуміємо здатність забезпечувати відносно стабільний рівень урожайних і якісних показників за погодних флуктуацій різних років, що забезпечується генетичною стійкістю до основних абіотичних і біотичних чинників і загальним гомеостазом організму.

Загалом, з точки зору селекціонера, на відміну від виробництва, поганих років немає. Бо зміни та перекомбінація метеорологічних чинників і пов’язані з цими комбінації жари, морозів, поширення збудників хвороб, вилягання посівів і т. ін. дають змогу більш всебічно дослідити селекційний матеріал і цілеспрямовано поліпшувати створювані сорти.

Нагадаю, що Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, як і більшість провідних селекційних установ, має унікальне екологічне розташування. Науковці, які засновували станції та дослідні поля на початку ХХ ст., робили це дуже виважено й обґрунтовано. Наш інститут розташований на найвищій місцевості Київської області та вододілі двох рік — Дніпра й Росі. Глибина залягання ґрунтових вод — 50–60 м. Такі умови сприяють оцінці та формуванню селекційного матеріалу озимих культур (пшениці та ячменю), який поєднує високий потенціал продуктивності з підвищеною морозо- й зимостійкістю та досить високою посухо- й жаростійкістю.

Крім цього, ми тривалий час провадимо цілеспрямовану селекційну роботу на стійкість до збудників основних хвороб і якість зерна. Тому сорти пшениці озимої та ячменю озимого миронівської селекції досить добре поєднують ці ознаки. Такими самими характеристиками, за винятком зимо- й морозостійкості, характеризуються і ярі культури нашої селекції.

 

Миронівський інститут — флагман української селекції озимої пшениці. Це аксіома. Та останніми роками ми спостерігаємо, що саме з озимими в Україні є певні проблеми через кліматичні зміни. Ваша порада: що робити аграрієві — вирощувати озимі чи взагалі відмовитись від них?

— Не є таємницею, що серед озимих, звичайно, домінує основна продовольча культура України та світу — озима пшениця. В Україні щорічні площі посіву пшениці озимої становлять 6–7 млн га, а ячменю озимого — близько 1 млн га. Я переконаний, що досвідчені аграрії добре розуміють: необхідність озимого клину — це аксіома. Відмовлятись від озимини ні в жодному разі не можна! На це є велика кількість причин. Наприклад, щоб перенести таку посівну площу на ярий клин, немає ні технічних, ані природних резервів. Останні пов’язані з ранньовесняними посухами, притаманними вже практично всій території країни. Звісно, перевагою озимих культур є вища врожайність. Це пов’язано з низкою їхніх природних і біологічних особливостей. Одна з основних, ясна річ, — можливість краще використовувати запаси вологи з ґрунту, особливо зимові. Прикладом може бути озимий ячмінь, посівні площі якого з 2008 року збільшились у рази (від 400 тис. га до 1–1,2 млн га).

На жаль, критичною проблемою 2019/20 вегетаційного року була практична відсутність зимових опадів, а подекуди — навіть й осінніх. Тому в деяких регіонах, особливо на півдні степової зони, цьогоріч виникли сильні проблеми з озимими культурами. Втім, повна відмова від озимих не вирішить проблеми продовольчої безпеки, а лише загострить її.

Для вирішення цього питання потрібен системний підхід — із урахуванням того, що Україна має значну географічну територію, яка включає контрастні природні зони, розділені на агрокліматичні зони й підзони. Для кожної з них характерні певні особливості, які до того ж останніми роками значно корегуються змінами клімату. Тому цей підхід має базуватися на обґрунтованому співвідношенні культур у структурі посівних площ загалом із урахуванням агрокліматичного розміщення останніх.

Нині окремі регіони України стають «важкими» для вирощування певних культур. Тому варто заповнювати цю нішу більш пристосованими культурами. Крім цього, важливе правильне чергування культур у просторі і часі. Ну й, безумовно, основоположну роль у всьому відіграє сорт. На жаль, є непоодинокі випадки вирощування низькопосухостійких сортів пшениці озимої в Степу або низькозимостійких та недостатньо морозостійких сортів у лісостеповій зоні. В окремі, сприятливі, роки такий невідповідний вибір не створює проблем, але здебільшого може призводити до значних втрат урожаю та його якості. Означений вище підхід, можливо, й не повною мірою знімає комплекс проблем, але сприяє мінімізації їхніх негативних наслідків та запобігає великим втратам урожаю. Тому повторюсь: підхід має бути системним!

 

Ваш колектив декларує, що сьогодні агровиробникам ви пропонуєте не просто сорт, а технологію його вирощування. В чому родзинка технології? Чи всім вона, як мовиться, по кишені?

— Так, сьогодні ми не лише створюємо сорти, а й одразу розробляємо базові елементи технології їхнього вирощування. Основні два технологічні аспекти — попередники та строки сівби. На превеликий жаль, попередники, які для пшениці є кращими за біологією, нині займають низький відсоток (багаторічні та однорічні трави, горох, кукурудза на силос та ін.). Як відомо, зараз значні площі відводять під кукурудзу на зерно, соняшник, сою, ріпак. Тож, чітко розуміючи наявне на сьогодні співвідношення посівних площ культур, ми досліджуємо їхній вплив як попередників на реакцію новостворюваних сортів. З цим, звичайно, пов’язані й строки сівби. Тож основне наше завдання на першому етапі — запропонувати агровиробникові найпридатніший для умов вирощування сорт, який забезпечує максимальний урожай та відповідну якість за наявного в певному господарстві чергування культур. На основі цього вибудовується вся подальша стратегія технології вирощування з урахуванням економічних можливостей господарства та запланованого рівня врожайності (норм внесення добрив, системи захисту посівів і т. ін.).

 

Які новинки пропонують миронівські селекціонери аграріям уже цього року?

— Мені приємно констатувати, що лише за 2015–19 рр. до Держреєстру сортів України внесено 57 сортів сільськогосподарських культур миронівської селекції, зокрема: пшениця м’яка озима — 17 сортів, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — 10, пшениця тверда яра — чотири, ячмінь озимий — шість, ячмінь ярий — 15, тритикале озиме — чотири. За цей самий період на державну кваліфікаційну експертизу передано 54 сорти сільгоспкультур, у тому числі: пшениця м’яка озима — 18, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — вісім, пшениця тверда яра — два, ячмінь озимий — сім, ячмінь ярий — 12, тритикале озиме — п’ять, тритикале яре — один.

Отже, нам є що запропонувати виробникам різного типу господарювання — від малого фермерського господарства до агрохолдингів. Скажімо, по пшениці озимій можемо нагадати, що за рів- нем продуктивності та напрямом використання сорти Миронівської селекції умовно розподілені на кілька груп. Перша група — це короткостеблові, високоінтенсивні. За сприятливих кліматичних умов і інтенсивних технологій сорти цієї групи здатні сформувати високі врожаї — понад 10 т/га. Лідери цієї групи — сорти Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, МІП Валенсія та новинка — Вежа миронівська.

Друга група сортів — середньорослі, універсального використання. Їхня головна ознака — здатність в екстремальних умовах вирощування забезпечувати отримання оптимальних урожаїв без різкого зниження нижнього порогу продуктивності. Фактичний генетичний потенціал продуктивності сортів цієї групи становить до 10 т/га. Лідери групи універсальних сортів — Мирлєна, Легенда Миронівська, Оберіг Миронівський, МІП Княжна, Трудівниця миронівська, МІП Вишиванка та сорти-інновації — МІП Ассоль, МІП Дніпрянка, Балада миронівська, Естафета миронівська, Грація миронівська.

Сорти універсального використання, поряд зі спільними для цієї групи ознаками, мають відмінності й переваги. Так, сорти Мирлєна та Оберіг Миронівський, Вежа миронівська, МІП Ассоль, Балада миронівська забезпечують стабільні високі врожаї зерна високої якості в усіх зонах України. Цим сортам притаманна підвищена продуктивна кущистість (500–700 продуктивних пагонів на 1 м²). Ці сорти широко застосовують у виробництві. Головна їхня ознака — дуже висока виробнича пластичність.

Сорти селекції Миронівського інституту Горлиця миронівська, МІП Валенсія, Мирлєна, МІП Вишиванка відповідають високим вимогам якості, вони чудові поліпшувачі якості. Борошно з них варто використовувати для випікання хліба високої якості.

Останніми роками брак вологи, перенасичення сівозмін технічними культурами змушують аграріїв використовувати пізні, за межами оптимальних, строки висіву. Ми створили сорти Миронівська слава, Трудівниця миронівська, МІП Княжна, МІП Вишиванка, Естафета миронівська, МІП Дніпрянка, які успішно витримують запізнілі строки сівби та забезпечують отримання задовільних урожаїв зерна.

Маємо сорти з різним вегетаційним періодом. Такі ранньостиглі сорти, як Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, вдало поєднують ранньостиглість із високою продуктивністю та стійкістю до несприятливих чинників довкілля. Особливу увагу аграріїв хочу звернути на сорт європейського екотипу Світанок Миронівський, який у групі ранньостиглих сортів поєднує продуктивність зі стійкістю до абіотичних і біотичних факторів зовнішнього середовища.

 

Звісно, нині досить складно конкурувати на ринку насіння. В який спосіб очолюваний вами колектив пропагує миронівські сорти? Чи вирощують їх за межами України?

 — Так, на ринку насіння існує жорстка конкуренція як у світі, так і в Україні. Тому слід приділяти маркетинговій складовій значну увагу. Безумовно, транснаціональні компанії на порядок більше грошей вкладають у просування своїх сортів. Але й ми не складаємо рук, максимально пропагуємо та супроводжуємо вирощування наших сортів. У всіх куточках України ми закладаємо демополя (30–40 полігонів щороку), де аграрії на власні очі можуть переконатись, які сорти є кращими саме в їхніх умовах. Окрім цього, науковці нашого інституту протягом вегетації виїжджають у господарства, де вирощують миронівські сорти, і за результатами обстежень надають необхідні консультації. Тобто забезпечують науковий супровід. Щороку в інституті ми проводимо міжнародні Дні поля, семінари-навчання та міжнародні науково-практичні конференції. Участь у цих заходах беруть понад 400 вітчизняних і зарубіжних агровиробників. Також наші спеціалісти беруть активну участь у регіональних і всеукраїнських нарадах, Днях поля та виставках із питань селекції, насінництва й технологій вирощування зернових колосових культур.

Ми провадимо співробітництво на договірній основі з провідними науковими установами, вищими навчальними закладами країни, а також вітчизняними й зарубіжними компаніями. Щороку укладаємо понад 100 ліцензійних угод на використання сортів селекції інституту та угоди про надання наукового супроводу з їхнього вирощування. Хочу запевнити, що ми наполегливо працюємо і в напрямі відновлення міжнародного наукового співробітництва інституту. Зокрема, в 2016–2019 рр. підписано угоди про науково-технічне співробітництво з Університетом Александра Стульгінскаса та Литовським науковим центром сільського господарства та лісівництва (Литва); Інститутом сільського господарства — Центром сільськогосподарських досліджень Угорської академії наук (Угорщина); Академією сільськогосподарських наук муніципалітету Дінксі та Північно-західним нагірним інститутом біології Всекитайської академії наук (Китай); Добруджанським інститутом землеробства (Болгарія); Казахстанським науково-дослідним інститутом землеробства і рослинництва Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан.

У рамках цих угод проведено стажування й обмін досвідом науковців інституту в Угорщині, Болгарії, Литві, Китаї. Розробляються наукові програми співробітництва в міжнародних проєктах і грантах із названими установами. З Китаю та Болгарії до колекції залучено новий оригінальний селекційний матеріал пшениці озимої. Миронівський інститут відвідали селекціонери, генетики, товаровиробники зі США, Німеччини, Франції, Туреччини, Угорщини, Молдови, Китаю, Литви, Чехії.

На сьогодні миронівські сорти кілька років поспіль випробовуються в умовах Угорщини, Туреччини, Литви. Досягнуто домовленостей щодо випробування ярих і озимих пшениць у Казахстані.

Однак основною складовою маркетингу є якісна генетика сорту та якісно підготовлене насіння. До слова, якість наших сортів підтверджена понад столітніми здобутками інституту. Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН — це бренд, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами.

 

Не секрет, що деякі крупні зарубіжні компанії впритул підійшли до створення гібридів пшениці. їхньої комерціалізації і створили гібриди ячменю. Яке ваше ставлення до цього?

— Дійсно, окремі транснаціональні компанії вже створили комерційні гібриди ячменю та пшениці. Окремі з них навіть зареєстровані в Україні. Наукові дослідження вказують на вищий потенціал гібридів за врожайністю, а подекуди — й за адаптивністю. Та проведені нами кількарічні порівняння вказують: не кожного року окремі з наявних гібридів мали суттєву прибавку врожайності порівняно з кращими нашими сортами. В одні роки прибавка була відчутною, а в інші — ні. Одна з причин цього — відносно новий напрям, тож потрібно ще багато над чим працювати. Ще один чинник — ці гібриди створені в інших екологічних умовах, відмінних з умовами України.

Інтерес аграріїв до гібридів пояснюється тим, що спрацьовує ефект нового — дивини. Та не варто забувати, що, крім обіцяної фантастичної врожайності, є ще й поняття адаптації. Пам’ятаю, на Хмельниччині, на Дні поля один фермер каже: «Що мені ваші сорти, от я купив гібридну пшеницю». За тонну насіння він заплатив понад 30 тис. гривень (у нас тоді еліта коштувала 12 тис.). Згодом ми поцікавилися в нього, чи отримав він обіцяні 200 ц/га. Та, проте, сталося не так, як гадалося. Заморські гібриди, на жаль, не витримали українських погодних умов. А ще фермер вважав, що насіння можна буде висіяти повторно. Тобто тяжіння до «дивини» та брак знань виробника призвели до збитків: витративши великі гроші, він не отримав обіцяного врожаю.

Водночас я погоджуюсь, що цей напрям, безумовно, розвиватиметься. Але лише за умов, що досягнутий ефект гетерозису забезпечуватиме гарантований і реальний економічний ефект, який компенсуватиме вартість насіння та необхідність купувати його щороку.

Повний цикл, створення вітчизняних гібридів нині поки що гальмується гострою потребою значних капіталовкладень у селекційні дослідження, яких наукові установи просто не мають. Щоправда, в нашому інституті окремі дослідження цього напряму все ж ведуться. Зокрема, виділено компоненти схрещувань із підвищеним гетерозисним ефектом. Але до створення комерційних гібридів ще залишається не вирішеною низка наукових і економічних питань. Поряд із цим, абсолютно переконаний: роль класичних сортів самозапильних культур ще тривалий час залишатиметься основною.

 

Ваше бачення майбутнього селекції сільськогосподарських культур і, зокрема, пшениці.

— Селекція — це специфічний вид діяльності людини, який ніколи не втратить своєї актуальності. Це пов’язано з тим, що сорт рослин є відкритою біологічною системою, взаємопов’язаною з умовами навколишнього середовища. А постійні зміни в цій складній інтегрованій системі (сорт — навколишнє середовище — технологія) спричинюють нові виклики та вимагають постійно створювати нові сорти з відповідними параметрами.

Безумовно, в селекційний процес впроваджуються і в подальшому продовжуватимуть упроваджуватись різноманітні сучасні технології. Та підкреслю, що всі вони покликані лише або генерувати генетичну мінливість, або точніше й цілеспрямованіше добирати особини на певному середовищі за певним критерієм. Утім, селекційний процес у частині комплексної оцінки і добору конкурентних генотипів у безпосередніх умовах подальшого виробництва ці сучасні технології ніколи не замінять. Як не замінять повністю і роль самого селекціонера, від якого і залежить основний результат селекції.

Не втомлююсь повторювати: для успішної конкуренції вітчизняної селекційної науки з транснаціональними компаніями її спочатку необхідно поставити у фінансові рамки європейського рівня. Кардинально поліпшити матеріальну базу наукових установ і підняти кадровий потенціал. Адже не секрет, що найкращі науковці, на жаль, ідуть працювати в комерційні структури, бо там набагато вищі заробітки…

Сумно, та сьогодні наші науковці отримують 4–5 тисяч гривень зарплати, старші наукові співробітники — 5–6 тисяч. Тож людям, які у нас працюють, кажучи образно, потрібно ставити пам’ятники. Адже коли влітку спека доходить до 60–70°С на ґрунті, наші науковці з 6–ї ранку до 18-ї дня проводять гібридизацію. В іноземних компаніях за таку роботу платять тисячі доларів.

На моє глибоке переконання, в Україні потрібно створити три-чотири провідні селекційні центри з пшениці озимої, яким підпорядкувати мережу станцій і дослідних господарств. Подібні центри сформувати й щодо інших культур. Справді, навіщо ці крихти державних коштів, що виділяються на науку, розпорошувати по різних науково-дослідних установах, які протягом десяти років вивели один-два сорти? А державне фінансування, яке виділяється на селекцію зернових, — спрямовувати лише в організовані центри.

Однією з проблем також є те, що в Україні немає законодавства, яке б дозволило, щоб у державні наукові установи приходили взаємовигідні інвестиції з приватних структур. Не вирішено питання можливості офіційного продажу не лише насіння, але й сортів і таке інше.

 

Кого із селекціонерів інституту ви сьогодні вважаєте прикладом для молоді? На ваш погляд, яким є їхній внесок у селекційну науку?

— Знаєте, називаючи селекціонерів сьогодення, не можна не назвати науковців, які створили славу нашого інституту. Безумовно, найбільш значущою постаттю є засновник інституту, академік Василь Миколайович Ремесло. Його життєвий та науковий шлях є прикладом для наслідування новим поколінням селекціонерів. Сорт-шедевр Миронівська 808 і донині пам’ятають не тільки в Україні, а й далеко поза її межами. А в окремих країнах, зокрема Казахстані, його й досі вирощують.

Окрім Василя Миколайовича, велика когорта науковців зробили значний внесок у створення сортів. І це не лише селекціонери, а й генетики, фізіологи, фітопатологи, насіннярі. У різні роки в інституті працювали науковці, знані в Україні та за її межами: професор І.М. Єремєєв (один із авторів сорту-шедевру Українка 0246), академік НААН В. Ф. Сайко, доктори наук Л. О. Животков, В. С. Гірко, В. В. Шелепов, М.М. Макрушин, В.А. Власенко, Г. М. Ковалишина, В. І. Дубовий та інші.

Серед, тих хто нещодавно пішов на залужений відпочинок, слід згадати кандидатів наук: Л. А. Коломієць, В. Т. Колючий, Г. С. Колюча, Н. В. Булавка, С. І. Волощук. Продовжують працювати й передавати неоціненний досвід молоді доктори наук — В.В. Кириленко, С. О. Хоменко, кандидати — В. П. Кавунець, Г. Д. Волощук, Г. Б. Вологдіна та Н. П. Замліла. Звичайно, це не повний перелік наукових працівників, результатом яких є існування і функціонування інституту сьогодні. У кожного з них є чому навчитись та перейняти життєвий і науковий досвід. Ми вже бачимо в колективі велику когорту молодих науковців, які наполегливо переймають неоціненний досвід.

 

Як відомо, ви маєте великий досвід і у виробництві, і в науці. Як самі вважаєте: ви більше науковець чи менеджер?

— Вважаю, найоб’єктивнішою є стороння оцінка. Однак для себе основним завданням вбачаю ефективний менеджмент і загальну координацію роботи інституту. А по кожному з напрямів у нас працюють як досвідчені, так і молоді науковці, вони якісно вирішують ті проблеми, що перед ними стоять. Моя ж функція — створити їм максимально сприятливі умови для можливості виконання цих завдань.

 

Що вам вдалось зробити на посаді директора, а що так і залишилось у планах? Яким ви бачите майбутнє інституту?

— Основним практичним результатом, думаю, є створені колективом нові сорти-інновації, про які я вже сказав. Ще слід відмітити низку зроблених важливих кроків. Наприклад, ми відновили видання збірника наукових праць, який із 2015 року виходить під назвою «Миронівський вісник» та внесений до переліку фахових видань. А 2016-го — ліцензовано аспірантуру за напрямом 201: Агрономія, спеціалізація «Селекція і насінництво». Сьогодні в ній підготовку на здобуття наукового ступеня доктора філософії проходять 14 аспірантів. Також 2018 року відкрито спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями 06.01.05 «Селекція і насінництво» і 03.00.16 «Екологія».

Загалом, науковці інституту за 2015– 2019 рр. захистили чотири дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук і вісім дисертацій кандидата сільськогосподарських наук. Тож нині науковий колектив інституту (разом із Носівською СДС МІП ім. В. М. Ремесла НААН) нараховує 77 науковців, у тому числі 30 молодих вчених, 30 кандидатів та 10 докторів наук.

Нам пощастило розширити мережу дослідних господарств інституту: сьогодні ми їх маємо в різних куточках країни — на Заході, Півночі, Сході, Півдні та в Центрі України. Це дасть нам змогу швидке впроваджувати новинки інституту у виробництво.

Мені приємно, що здобутки інституту за 2015–2019 рр. відзначено на державному, регіональному та галузевому рівнях. Зокрема, колектив інституту відзначено Грамотою Верховної Ради України за заслуги перед українським народом, а також Почесною грамотою Київської обласної державної адміністрації (2018 р.) і Грамотою Департаменту агропромислового розвитку Київської ОДА (2016 р.), Грамотою Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України, іншими відзнаками і дипломами. Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН — переможець у номінації «Лідер агропромислового комплексу України» (2016, 2017 рр.)

Звісно, ми не збираємось зупинятися на досягнутому, маємо багато задумів, які будемо поступово реалізовувати. З урахуванням нашого основного напряму діяльності — у минулому, сучасному й майбутньому — основним завданням інституту залишається створення сортів пшениці та ячменю, які забезпечуватимуть продовольчу безпеку нашої держави. На найближчу перспективу в узагальненому практичному вигляді його можна сформулювати як збільшення площ посіву сортів інституту до 2–3 млн га (нині — близько 1,4 млн) і вихід нашого насіння на зарубіжні ринки.

Щоб досягти цієї мети, планомірно проводимо підготовку кадрів, оновлюємо обладнання та впроваджуємо сучасні технології в селекційний процес. Результатом цього стає створення надсучасних сортів і розробка технологій їхнього вирощування.

 

На кого зі співробітників інститут ви найбільше покладаєтесь у роботі? Які якості характеру цінуєте в цих людях?

— Я завжди говорив, що результату в селекції можна досягти лише тоді, коли колектив має чіткі цілі й працює як одна команда. Вважаю, що сьогодні колектив інституту є саме таким. Бо важливою є робота як селекціонера-науковця (доктора чи кандидата наук), так і технічного працівника, який безпосередньо проводить запилення в полі і виконує низку інших технологічних робіт. Адже в селекційному процесі не має менш чи більш важливих складових. Кожна з ланок є частиною цілого. І досягти цілі — створення сорту — можна лише за якісного забезпечення кожного з численних етапів. А створення сорту — це 10–12 років.

Я міг би перелічити позитивні риси кожного працівника інституту та його важливий вклад у кінцевий продукт — сорт. Але повторюсь: зараз основна перевага нашого інституту — злагоджена, якісна й відповідальна робота всіх працівників. І я за це їм дуже вдячний.

 

Як гадаєте, за що вас поважають працівники інституту?

— Думаю, сьогодні в установі існує атмосфера взаємоповаги між адміністрацією та колективом інституту. А основою цього є повна відвертість, прозорість, доброчесність, відповідальність, довіра і взаєморозуміння кожного окремо і всіх разом.

 

О. Єрмоленко, o.yermolenko@univest-media.com

Журнал «Пропозиція», №6, 2020 р.