РАК КАРТОПЛІ

Як проявляється рак картоплі? Збудник уражує бульби, столони, рідше — стебла й листя. Найтиповішою ознакою хвороби є утворення наростів на органах рослин. На бульбах у початкові фази їх розвитку ураження може спостерігатися по всій поверхні, згодом ракові нарости з’являються здебільшого біля очок. Спочатку утворюються невеликі здуття, уражені місця знебарвлюються, особливо добре це помітно на бульбах із забарвленою шкіркою. За ураження столонів бульби не утворюються, але столони продовжують рости, й на них утворюється ланцюжок з 4–5 наростів. На стеблах нарости здебільшого з’являються біля кореневої шийки, на листі — в пазухах, рідше — на листкових пластинках. Інколи спостерігається викривлення стебла.
Нарости являють собою тканину, що розрослася. В її клітинах міститься збудник хвороби й великі запаси крохмалю. Спочатку нарости світлі, потім темніють, набуваючи бурого, інколи майже чорного кольору. Поверхня наростів нерівна, за формою нагадує суцвіття цвітної капусти, величина їх значно варіює: від горошинок до великих, більших за бульби. Коркова тканина на наростах не утворюється, тому під впливом грунтової вологи й діяльності сапрофітних мікроорганізмів вони швидко розкладаються.
Під впливом несприятливих погодних умов рак картоплі може проявлятися ще у трьох формах (Н. Дорожкін, 1979): листкоподібній, паршеподібній і гофрованій. Листкоподібна форма утворюється в результаті розростання очкових лусочок у вигляді м’ясистих спотворених листочків, іноді з ознаками жилкування. За сильного розвитку такі нарости нагадують розкриті соснові шишки. Паршеподібна форма проявляється на бульбах у вигляді виразок або лусочок із гіпертрофованої тканини. За гофрованої форми бульби стають зморшкуватими, на бровках іноді утворюються невеликі нарости.
Збудником хвороби є гриб Synchytrium endobioticum Pers.
Восени в тканинах наростів виявляються спори в стані спокою — зимові зооспорангії з тришаровою оболонкою, округлі, жовті або жовто-брунатні, діаметром 50–80 мкм. Після перезимівлі утворюються зооспори з одним джгутиком, за допомогою якого вони активно пересуваються й проникають у тканини картоплі (очки, бруньки). Після цього зооспори втрачають джгутик й утворюють вегетативні тіла — просоруси, або цисти.
Просорус розростається, зберігаючи одноядерність, а потім утворює в клітині рослини-живильника виріст — сорус. Із просоруса в сорус переходять цитоплазма й ядро, яке багаторазово ділиться. Сорус вкривається новою оболонкою, його вміст ділиться на 4–9 зооспорангіїв, кожен з яких утворює 200–300 одноджгутикових одноядерних зооспор. За наявності краплинної вологи зооспори виходять із зооспорангіїв і можуть уражувати рослини.
Цикл розвитку гриба триває 10–12 діб. За вегетаційний період може розвинутися кілька генерацій. Крім літнього розвитку гриба, відбувається формування зимуючих спор. Вони утворюються внаслідок статевого процесу — копулювання двох зооспор, що вийшли з літніх зооспорангіїв. Дводжгутикова зигота глибше проникає в тканину рослини, розростається й утворює товстостінний зимовий зооспорангій.
Завдяки щільним оболонкам, зимові зооспорангії можуть понад 30 років перебувати в грунті у стані спокою, не втрачаючи при цьому здатності до проростання. За несприятливих умов для розвитку гриба зимуючі зооспорангії можуть утворюватися протягом всієї вегетації картоплі.
Зимуючі спори проростають тільки після періоду спокою не менше 70 днів. Вони доволі стійкі до чинників зовнішнього середовища. Розвиток їх залежить від вологості, температури й наявності кисню. Значна їх частина може протягом кількох років зберігатися в повітряно-сухому стані. Оптимальними умовами для проростання вважаються вологість грунту 60–80% від повної вологоємності, температура — 15...18°С. Особливо чутливий гриб до наявності кисню, за нестачі якого зимові спори перебувають в стані анабіозу. Гриб може розвиватися в широких межах рН — 3,9–8,5.
Проникнення збудника в рослину викликає розростання й посилений поділ клітин, внаслідок чого утворюються нарости, величина яких залежить від ступеню, стійкості сорту. У сприйнятливих сортів вони більші, у стійких — менші. Під час вирощування деяких стійких сортів картоплі грунт очищається від збудника раку під впливом кореневих виділень. Зараженість грунту може також бути знижена, якщо він перебуває під чорним паром, а також за вирощування овочевих культур. Залуження заражених ділянок затримує проростання спочиваючих спор, що пояснюється недостатнім надходженням кисню.
Основні джерела раку картоплі — уражені бульби та грунт. Розповсюджується хвороба здебільшого з бульбами, коренеплодами й цибулинами, вирощеними на заражених ділянках. Сільськогосподарський інвентар і тара, в якій зберігались і перевозились бульби із заражених ділянок, також можуть слугувати поширенню збудника хвороби. Потрапивши на поле, патоген нагромаджується в грунті й за кілька років може уразити більшу частину рослин.
Втрати врожаю від хвороби можуть сягати 60% і більше. Уражені бульби швидко загнивають. Особливо сильно хвороба розвивається на присадибних ділянках з монокультурою картоплі.
Основними заходами захисту від хвороби є дотримання сівозміни, використання тільки сертифікованого садивного матеріалу, вирощування стійких сортів. Потрібно також приділяти увагу очищенню робочих органів машин. Для знезараження грунту від раку картоплі рекомендується застосовувати карбамід (100 г/м2) під ракостійкі сорти або рідкий безводний аміак — 1 т/га або 0,5 т/га аміаку в суміші з інгібіторами нітрифікації (2% за масою від рідкого аміаку) (І. Острик, Н. Желізко, 2004).

О. Шевчук,
Інститут захисту рослин УААН