Проект UFV - цікаві факти, вектори розвитку

У наш час, прикметою якого є постійні й швидкі зміни та ледь не щосекундна поява інновації, спілкування та навчання стають чи не найголовнішими складовими бізнесового успіху, і агробізнес — не виняток. Проєкту «Українська продовольча долина» вдалося побудувати активний нетворкінговий майданчик, де відбувається постійний обмін думками та досвідом, де успішні розказують про свій шлях до перемоги, а новачки можуть його вдячно переймати, причому безкоштовно. Наталія Маєвська, виконавчий директор ГС "Українська продовольча долина", розказала про те, як вдалося згуртувати довкола ідеї практиків, чим мотивують до навчання і якою повинна бути сучасна ділова освіта. Про це пише propozitsiya.com.

ІДЕЇ ДЛЯ БІЗНЕСУ

Розкажіть, будь ласка, про UFV: як виникла ідея проєкту, які завдання Спілка ставить перед собою, що вже вдалося реалізувати, а що ще в планах.

— Громадська спілка «Українська продовольча долина», або Ukrainian Food Valley (UFV), була створена 2017 року випускниками Києво-Могилянської бізнес-школи (KMBS). Ідея належить Наталії Гордійчук, засновниці компанії «Агрітема», випускниці Executive MBA KMBS, яка є незмінною головою Спілки.

Перш за все, Спілка виступає нетворкінговим майданчиком для учасників agrifood еко-системи України. Основна діяльність UFV зараз зосереджена навколо навчання для лідерів і власників agrifood-бізнесу. Експерти UFV нещодавно провели декілька внутрішньокорпоративних навчальних програм. На разі тривають воркшопи «Створення доданої цінності в agrifood», що організовані спільно з «Райффайзен Банк Аваль». Основна мета – надати власникам та керівникам малого й середнього агробізнесу інструменти, що дають змогу трансформувати компанію, здійснити якісний перехід на новий рівень або започаткувати новий бізнес. По завершенні навчання – захист групових проєктів перед комісією із провідних експертів ринку. Це — можливість протестувати свою ідею та отримати фідбек!

Програму воркшопів побудовано таким чином, щоб учасники не відволікались на тривалий час від праці, а навчальний процес ґрунтується на кейс-методиці, що передбачає активне залучення до нетворкінгу в малих групах.

Ми прагнемо передати аграріям знання та досвід, які отримали експерти UFV під час навчання та викладання у вітчизняних і міжнародних бізнес-школах, а також за період ведення власного бізнесу. Адже основна мета діяльності UFV — спільний сталий розвиток усієї agrifood еко-системи. Наш фокус — сприяння створенню доданої цінності в Україні, її експорт під спільним брендом! Цей напрям ми реалізовуватимемо у найближчій перспективі!

Як організовуються воркшопи в рамках UFV: хто формує тематику, які теми приваблюють найбільше, хто є основною аудиторією заходів?

— Члени Ради спілки – це практики агробізнесу, що зустрічаються раз на місяць, щоб поділитись ідеями та спостереженнями щодо тенденцій ринку. Кожен експерт має свій бізнес, і в роботі ми, так би мовити, полюємо за «болючими точками» та варіантами їхнього вирішення. Так народжуються бізнес-кейси, які максимально зорієнтовані на вітчизняний ринок. Далі ми залучаємо партнерів і обговорюємо концепт нової навчальної програми.

Найбільше наших учасників цікавить, як здійснити перетворення від позиції «Є ідея для бізнесу» до позиції «Є бізнес із ідеєю», а також: яким чином ефективно будувати бізнес-процеси; як знайти свого споживача та запропонувати йому продукт, що дійсно йому потрібен; усвідомлення своєї ролі в еко-системі. Ми спільно шукаємо відповіді під час наших воркшопів та корпоративних сесій.

Наша основна аудиторія – це люди, що приймають рішення в аграрному бізнесі, власники та керівники компаній, керівники основних підрозділів, непрофільні інвестори, яких приваблює агробізнес.

Скільки людей уже долучилося до заходів у рамках UFV, наскільки великим є інтерес до навчання, чи готові взагалі люди, що вже займають певні немалі посади, продовжувати вчитися? Як їх мотивувати?

— За два роки діяльності UFV було проведено понад 50 різноманітних заходів, більшість із яких безкоштовні, учасниками яких виступили близько 2000 представників агробізнесу.

Є інтерес до якісного навчання. Перше запитання, яке ставлять потенційні учасники: «А що ми отримаємо в результаті?», адже ринок перенасичений різноманітними програмами, які часто проводять тренери, що не мають спеціалізації в агросфері, або побудовані на прикладах з інших країн, які непридатні для України.

Основна мотивація для власників та керівників – це усвідомлення посилення конкуренції на ринку, глобальності агробізнесу, зменшення маржинальності на 1 га на традиційних культурах, перспектива відкриття ринку землі. Вони відчувають наближення структурних змін на аграрному ринку України, адже величезні вертикально-інтегровані бізнеси не можуть швидко адаптуватись до ринку, і стратегія нарощування земельного банку перестала бути №1 і гарантувати зростання прибутків. Потрібні якісні зміни, які мають іти зсередини відповідно до вимог ринку.

Як знаходите спікерів для тренінгів/воркшопів? Чи з усіх тематик є спеціалісти в Україні?

— Спочатку ми складали медіа-плани та шукали спікерів під певну тему. Тепер ситуація змінилась — ми стали ядром, що притягує таланти, об’єднує їх та надає цінність у вигляді нетворкінгу з іншими учасниками UFV. Ми співпрацюємо з багатьма партнерськими організаціями, зокрема Українською плодоовочевою асоціацією (УПОА), зокрема організували три спільних заходи й надалі продовжуватимемо спільно розвивати ринок.

Нідерланди є безумовним лідером агротехнологій у світі, тож фахівці із sustainable agriculture, із агротрендів та технологій ведення агробізнесу виступають провідними спікерами UFV, що збирають повні зали — до речі, англомовної аудиторії! Їх запрошує Наталія Гордійчук, яка має багато особистих контактів за кордоном, адже її бізнес пов’язаний із інноваціями, трендами та сталим веденням агробізнесу.

Як би Ви загалом оцінили рівень знань керівників агрокомпаній? Чого їм бракує? Чи вміють вони «просувати» власну продукцію?

— Ми всі маємо традиційну ВУЗівську освіту, яка відірвана від реальності. Нас не вчили продавати себе, свої ідеї, нас вчили добре виконувати свої функції, і нині — це головна проблема агроринку. Ми вміємо виготовляти, але не вміємо продавати, цінувати себе і свій продукт.

Після бізнес-школи я усвідомила, що раз на десять років (а може, вже й на п’ять) треба робити повний апгрейд, тобто перезавантаження. Самостійно читати або вчитись на поодиноких тренінгах — цього замало. Нещодавно мала розмову з директором цукрового заводу, який мені сказав: «А чому ви мене можете навчити на своїх воркшопах, якщо в мене дві вищі освіти та ще й Академія державного управління при Президентові за плечима»! Я була в ступорі: для чого керівникові агробізнесу вивчати теорію державного управління, навіщо даремно витрачати час та гроші?!

Бізнес-освіта повинна бути системною, де навчальний процес будується за певною логікою, коли наприкінці навчання ти самостійно знаходиш унікальне рішення — своє, а не кимось нав’язане. Ніхто не дає готових формул або порад, навпаки, в процесі навчання тебе постійно провокують на вихід за межі зони комфорту — тільки так можна здійснити якісний перехід до керованого агробізнесу. Ось цього й бракує ринку. Кожен агрокерівник по лікті застряг у операційній діяльності, а він має бути за межами, над системою. А в нас ні системи, ні меж часто немає. Всі роблять все, в сезон ніхто не спить, зібрали врожай, накупили техніки – «інвестнули в майбутнє», збільшили капітальні витрати, а в сезон ідемо шукати гроші на посівну, бо обігових коштів немає. Так відбувається, коли у бізнесу немає цілей, немає бачення майбутнього. На жаль, лише приблизно у 1% компаній в Україні є стратегія. Це занадто малий показник, аби конкурувати зі світовими компаніями, як в Україні, так і на зовнішніх ринках.

Маркетинг і просування — це моя улюблена тема. Тут ціле поле для негативних стереотипів: «Маркетолога у штат найняти — дорого, на аутсорсі — шарлатани, та й що вони знають про наш бізнес». «Маркетолог – це той, хто “буклєтіки” малює?» Ось така приблизно картинка… сумна. Далі «буклєтіків» і виставок в Україні діло часто не просувається, бо на маркетинг у нас «грошей нема»… І це дуже прикро. Не буває успішного бізнесу без маркетингу! Керівник або має сам швидко вчитись і відучувати ринок, або слухати думку експертів і приймати рішення разом, інакше гроші «не видобуваються» із ринку. А ринок змінюється, отже й бізнес-процеси агропідприємства мають бути максимально орієнтовані на ці зміни.

Чи задоволені Ви особисто розвитком проєкту, якими здобутками пишаєтеся і що ще в планах?

— Так, на разі — задоволена. Але це короткотривале відчуття, бо нереалізованих проєктів ще багато. Учасники наших вокршопів дали дуже високу оцінку контенту та методиці навчання, а це найкраща мотивація для розвитку.

У планах — міжнародні проєкти, пов’язані з AgTech, міжнародний маркетинг та брендинг, вихід на європейські ринки під брендом-парасолькою UFV!

Наскільки легко вести діалог із владою?

— До сьогодні ми не маємо такого досвіду, адже наша діяльність не передбачає лобіювання чи прямої взаємодії із владою. Якщо ж говорити про екосистемну логіку, про кластерні ініціативи, в яких члени UFV беруть участь як експерти та консультанти, то можемо відмітити позитивні зміни на місцях, особливо там, де вже сформовані ОТГ. Нові люди в осередках розуміють важливість взаємодії та активно співпрацюють із аграрними ініціативами.

Постійно спілкуючись із практиками, власниками підприємств, чи могли б Ви сказати, що аграрний бізнес останніми роками став відкритішим?

— Усе залежить від культури у компанії, носіями якої зазвичай є її власники. У цьому плані, як кажуть, «середня температура по лікарні» особливо не змінилась, адже керівники та власники агро МСБ (до 5 тис. га) — це все ще колишні голови колгоспів, а от їхні спадкоємці – це вже нова кров у агробізнесі, яка його змінить докорінно. Плюс зараз ще є тенденція серед непрофільних інвесторів із IT-сфери, що підходять до агробізнесу, як і до будь-якого іншого проекту, – з раціональної сторони, тобто прораховують розмір інвестицій і термін окупності. І якщо показник влаштовує – інвестор заходить у цей проєкт, де є максимальна автоматизація, земельний банк обсягом 2000-3000 га (це, до речі, середній розмір ферми в Канаді, якою керують дві-три людини), один найманий працівник, що працює «у полях», агроном на аутсорсі та сам інвестор, що приділяє цьому проєкту 2 години часу вранці на обробку інформації та прийняття рішень.

Чи використовували під час створення UFV зарубіжний досвід? На досвід яких країн орієнтувалися?

— Як я вже казала, наш улюблений бенчмарк – Нідерланди, де є схожа Food Valley, але вони більше про кластерну логіку, нам до них ще далеко, ми ж  на разі зосередились на освітніх проєктах. Для нас важливо створити критичну масу агропідприємців, які стануть рушійною силою змін. Ми передаємо знання та досвід, пропагуємо створення доданої цінності — замість сировинної «логіки», об’єднуємо різних гравців ринку, будуємо нові value networks на противагу вертикальній інтеграції бізнесу та накопичуванню засобів виробництва. У світі нині поширені шерінгові технології. Подивіться на Uber, чи AirBnB: не обов’язково мати авто чи приміщення у своїй власності — можна його позичити/орендувати. Така сама логіка може бути застосована й у агробізнесі: навіщо витрачати сотні тисяч у.о. на придбання комбайна, який потрібен один раз на рік, коли його можна позичити на певний час у сусіда на взаємовигідних умовах. Адже нікому не потрібні електродрилі — всім потрібні дірки в стінах!

ОКЕАН МОЖЛИВОСТЕЙ

Як Ви оцінюєте стан вітчизняного агросектору? В чому слабкі та сильні його сторони, де недопрацьовують вітчизняні аграрії?

— На мій погляд, вітчизняний агросектор – це блакитний океан можливостей, особливо в порівнянні з тими країнами, де він жорстко зарегульований. У цьому поки що наша велика перевага — коли агропродукцію можна практично без обмежень вирощувати, виготовляти, експортувати. Поки що в нас мало досвіду у веденні міжнародного agrifood-бізнесу, просуванні та торгівлі продукцією з доданою вартістю, а також, дійсно, треба просувати бренд Made in Ukraine, бо польські та італійські магазини завойовують світ, а про нашу смачну та якісну їжу, на жаль, ніхто не знає.

Буваючи за кордоном, із яким баченням України Ви стикаєтеся? Які стереотипи доводилося ламати?

— Бачення України у Європі та за океаном різниться. Якщо у Європі ми, в основному, викликаємо співчуття через наші сумні події на Сході, то для Канади Україна і все українське — щось на кшталт другої релігії. Нас скрізь зустрічали з пошаною та подивом, що ми, такі молоді люди, приїхали переймати досвід ведення агробізнесу, адже в Канаді молодь не бажає працювати на сімейних фермах та масово переїздить у міста. Стереотипно мислять ті наші колишні співвітчизники, що поїхали з України ще до Майдану, ось у них якраз — купа стереотипів, які вже, мабуть, ніхто не зламає.

Чи бачите Ви зацікавленість іноземних компаній У інвестиціях в Україну? Що їх стримує? Які галузі їх цікавлять найбільше?

— Так, зацікавлення є, їх приваблює саме незарегульованість нашого ринку. А фактори, що їх стримують, називають прямо: корупція — №1, війна на Сході — №2. І, як бачите, корупція лякає більше — через страх неповернення інвестицій. Чекають на відкриття ринку землі, бо в цьому вбачають для себе додаткові гарантії.

Взагалі думка іноземців про бізнес в Україні неоднозначна: хтось має негативний досвід і називає нас ковбойським ринком, а хтось, навпаки, захоплюється можливостями, які є в нас для бізнесу.

Що потрібно для залучення інвестицій в Україну ?

— Потрібне лише бажання! Я хочу — я зроблю! Всі, хто прагне залучити іноземних партнерів у свій бізнес, роблять це у той чи той спосіб, через різноманітні юридичні механізми, засновують спільні підприємства, виходять на IPO і т. д. — усе залежить від виду діяльності та масштабів. Просто цього особливо не афішують, і це ще не масовий процес.

СПОЧАТКУ — РЕАЛІЗУВАТИ ПОТЕНЦІАЛ В УКРАЇНІ

Оцініть, будь ласка, експортну стратегію України. Чи є вона взагалі, на якій стадії розвитку ми перебуваємо, що варто було б покращити, від чого відмовитись?

— Експортувати чи ні — це також особистий вибір! Це таке саме управлінське рішення, як і вибір с.-г. культури, технології або партнерів по бізнесу. На мій погляд, експортна стратегія зараз хаотична — експансія всіх ринків та напрямів, але на цьому етапі ми не можемо фокусуватись на одному ринку, чи на одному регіоні, ми вже були в такій ситуації, і всі знають, чим це закінчується. Однозначно — ринки відсіються і відповідно викристалізується стратегія.

МінАПК багато робить заради відкриття нових ринків. На великих міжнародних виставках усе частіше представлені спільні українські стенди — й це круто, тобто можливості є. І ті, хто хоче ними скористатись, – роблять це. Також в Україні працюють міжнародні організації та проєкти, такі як FAO, APD або CUTIS, які надають технічну допомогу всім, хто бажає розвиватись і експортувати.

Але спочатку треба реалізувати свій потенціал в Україні. Наприклад, аграрний стартап із виробництва меду з горіхами та сухофруктами обрав стратегію роботи на експорт, а закордонні партнери одразу ж запитали про реалізацію та партнерів в Україні, тобто не можна перестрибнути через свій ринок — усе має відбуватися поступово.

Моє бачення таке: слід приділити час стратегічному плануванню, визначити цілі та кроки, реалізовувати їх поступово, починаючи із локальних ринків. Врешті-решт, набагато дешевше перевірити дієвість своєї стратегії вдома, ніж за кордоном.

Деякі експерти радять завойовувати насамперед азійські ринки, орієнтуватися на Китай та Індію, інші – на Африку. А яка Ваша думка?

— Усе — індивідуально. Який Ваш продукт? Хто Ваш клієнт? Чому саме цей клієнт купить цей продукт? Якщо ваш клієнт – саме азійський споживач, тоді це ваш ринок. Азійські ринки зростають не лише за об’ємами, але й за доходом на душу населення, і це приваблює. Але є й підводні камені — у вигляді потреби утримання закордонного офісу (скоріш за все, це буде необхідно), ритмічних поставок у значних об’ємах, а також у відповідній сертифікації.

Чи є такі продукти, якими Україна може пишатися і які особливо популярні за кордоном?

— Не завжди наші якісні — привабливо смачні та запашні — продукти сприймаються там схвально, адже більшість людей уже звикли вживати «водяні бомби» замість томатів, їсти несолодкі яблука, задовольняючись їхнім однаковим калібром та красивим пакуванням.

Маємо спершу самі повірити у свій продукт, і для цього треба деякий час пожити за кордоном і похарчуватись не в ресторані, коли вас пригощають найкращим, а поїсти з мас-маркету, самотужки приготувати їжу з їхньої продукції та поспостерігати, що з нею і вами відбувається на другий день, а також поспостерігати за поведінкою споживачів, за асортиментом у рітейлі.

Тільки після таких власних досліджень варто виводити свій продукт на іноземний ринок. На разі не лише наша пшениця, олія або бобові популярні за кордоном. Наші яблука, ягоди та мед все більше завойовують закордонні ринки. Особисто я їм яблука кожен день, думаю, що вони у нас дійсно найкращі у світі!

ТРІШКИ АВАНТЮРИ

Приємно спілкуватися з людиною, яка добре розуміється на речах, про які говорить. До речі, Наталіє, вітаємо Вас, адже нещодавно Ви отримали ступінь MBA.

— Так, це був мій МВА-Оскар. Коли в першому моєму університеті був випускний, то не було ні мантій, ані банеток. А це була моя дитяча мрія — після завершення навчання підкинути банетку вгору! І ось вона здійснилась 28 червня 2019 року в Києво-Могилянській Академії, і це було неймовірне відчуття. Ці півтора року випробувань бізнес-школою були варті цього щасливого моменту!

Яким був Ваш досвід навчання на AgriFoodMBA, що давалося найважче, чим пишаєтеся?

— Це була справжня пригода й трішки авантюра: навчання відбувається англійською мовою, багато нових термінів, викладачі — іноземці, кожен зі своїм акцентом. Тож спочатку онлайн-словники не закривались, але вже десь на третьому модулі я адаптувалась.

Наша група дуже молода, віком від 24 до 34 років, що нетипово для МВА-навчання. А також ми всі дуже різні, але в цьому була наша сила під час роботи в групах, адже ми вдало доповнювали один одного.

Магістерські проєкти – це був виклик, адже на час захистів я вже мала 1,5-місячного малюка, і ми разом із ним їздили на передзахисти та захисти.

Найважче було з кластерною ініціативою, адже це була невідома матерія, яку треба було дослідити й сформулювати в розумну логічну думку. Обрала сильну партнерку, Катерину Звєрєву, засновницю медіа-агенції для агробізнесу SAPIENZA, і ми з нею виявились хорошою командою, наша ініціатива зараз розвивається, ми консультуємо її учасників і разом навчаємось на практиці.

Ми почали викладати курс «Кластерні ініціативи» про нашу практику винайдення географічної концентрації виробників та про розвиток кластерної ініціативи на Черкащині. Робимо все за методикою «західної науки» та за методичкою Могилянки, «приправляємо» все це своїм темпераментом та комунікативними здібностями. Виходить цікавий проект — уже ділимося своїм досвідом із колегами.

Хто Вас підтримує і надихає найбільше?

— Родина, звісно, а також друзі дуже підтримували, особливо Сашко Журавель, із яким ми разом реалізували проект AgroFM, на разі у нас новий проєкт із переробки с.-г. продукції.

Надихає Наталія Гордійчук, яка є мамою трьох доньок та успішною бізнес-леді, а також автором концепту англомовної програми AgriFood MBA в KMBS, який і втілила в життя, об’єднала талановиту молодь, яка вже започатковує нові агробізнес-проєкти разом!

Як Ви проводите вільний час, чи встигаєте приділяти увагу родині?

— Вільний час — а що це? Ні, не чула про таке (сміється). У мене день завжди розписаний, на разі багато проєктів, а ще ж необхідно й дітям приділити увагу, відвідати тренування тричі на тиждень, а також обов’язково в неділю піти до костьолу. Тому спілкування з друзями або відпочинок — це рідкісні моменти!

Кар’єра й родина завжди йдуть поруч, не буває «часу для роботи» або «часу для сім’ї», життя не ділиться чітко на такі періоди. Коли я дізналась, що вагітна вдруге, перше, що я зробила, — взяла в руки календарик і почала рахувати, чи встигаю на канадський модуль і чи встигаю на останній бізнес-модуль у Києві. Жодного дня я не була в декреті, моя родина допомагає виховувати найменшого, ми з ним разом захищали два магістерські проєкти в KMBS! Уперше взяла його до бізнес-школи у віці 1,5 місяця – цим ми з ним викликали шквал емоцій у ФБ.

Як генеруєте нові ідеї?

— Після випуску AgriFood-MBA у мене фонтан свіжих ідей, я розкладаю все, що відбувається навколо мене, на бізнес-процеси, шукаю бізнес-ідеї і практикуюсь, моделюю, дещо записую, щоб не втратити цінних думок. Невдовзі поділюсь ними зі всіма у вигляді нових проєктів.

Якщо б у Вас була можливість створити власне підприємство чи виробництво, то чим би воно займалося? Як би Ви добирали для нього команду?

— Така можливість є завжди, треба просто поставити собі таку ціль, скласти план дій і стрибнути у невідомість. Я так і зробила два роки тому, коли вирішила піти з компанії на «власні хліби» в консалтинг, журналістику та агростартапи. Було дуже страшно, але поряд були друзі-однодумці, такі ж відчайдухи.

Моєму стартапу BerdychivSky — вже два роки, цієї осені вже матиму власне виробництво сушених ягід, овочів, фруктів та трав, до цього моменту працювала як комунікатор, вивчаючи ринок.

Команду треба обирати згідно з власними цінностями, тоді вони зможуть бути носіями ідеї бізнесу та реалізовувати її щодня, адже недарма кажуть, що «культура з’їдає стратегію на обід»!

Скільки часу проводите за кордоном, скількома мовами володієте?

— Володію англійською, яка несподівано почала заміщати російську, в шкільні роки вивчала польську, мрію освоїти німецьку та італійську. Хочу читати «Фауста» в оригіналі й подорожувати Італією, думаю, що ми дуже схожі з італійцями ментально, й вони теж дуже балакучі.

Торік провела за кордоном 1,5 місяця (Нідерланди та Канада), де вивчала особливості ведення агробізнесу та сільського господарства цих країн та їхні екосистеми, адже неможливо зрозуміти логіку ведення бізнесу на прикладі країни без розуміння її зовнішнього контексту, тобто глобального ринку.

Чи займаєтеся самоосвітою, яким чином? Якими ще професіями, навичками хотіли б оволодіти?

— Я не виділяю самоосвіту в окремий простір — це вже частина мого стилю життя. Читаю багато, постійно доводиться долати якісь челенджі. Одного разу мені сказали: «Ти сама собі створюєш проблеми, а потім героїчно їх долаєш»! Спочатку мене це дуже образило, а потім я зрозуміла, що створюю не проблеми, а ставлю амбітні цілі та йду до них крізь труднощі.

Я маю декілька робітничих професій, наприклад, умію кроїти та шити. Свою випускну сукню для церемонії вручення диплому в KMBS пошила власноруч.

На восьмому місяці вагітності я склала іспит на водійське посвідчення, але цей челендж ще не завершений, далі я навчатимусь керувати агротехнікою, маю осягнути всі сходинки агротехнології — знизу й до вершини, а також ще є багато питань із технології вирощування нішевих с.-г. культур. Але не все одразу.

Родина мого тата завжди жила «від землі», якої в нас в обробітку немало, тримали коней та велику рогату худобу, мали власні випаси. Тобто потяг до цього — в моїй ДНК.

Чи можна назвати вас бізнес-вумен? Чи допомагає жіноча стать, а чи, навпаки, перешкоджає у ділових перемовинах? Чи різниться сприйняття жінки в бізнесі в Україні та за кордоном?

— Особисто я себе не вважаю бізнес-вумен у класичному розумні, хоча багато хто так мене сприймає. Нині моя основна робота – це UFV, паралельно йдуть BerdychivSky і консалтинг, але тепер його менше. Я дуже довго намагалася скласти свій робочий графік таким чином, щоб мати достатньо часу для родини та роботи й отримувати задоволення від цього поєднання, бо я не можу виступати лише в ролі «домогосподарка» або «бізнес-леді». А також завжди є місце ще й для спорту, а це легка атлетика, якою займаюсь із дитинства, або для моделювання й пошиття одягу, читання книг, подорожей.

Цікаві факти з біографії

Закінчила 2007 року Житомирський державний технологічний університет (ДЖТУ) за фахом «Менеджмент організацій», отримала ступінь магістра.

Понад десять років працювала у різних компаніях на посадах PR-менеджера, маркетолога, директора з маркетингу.

2019 року отримала ступінь МВА за напрямом Sustainable agriculture в Києво-Могилянській бізнес-школі.

Журнал «Пропозиція», № 8, 2019 р.