Четвертий макроелемент для пшениці

Вчені з Північної Америки відзначають, що для живлення пшениці сірка не менш важлива, ніж класична тріада NPK. Тож подаємо деякі їхні рекомендації з внесення сірки під озиму пшеницю.

Рекомендації для фермерів щодо удобрення пшениці сіркою, що розповсюджуються урядом канадської провінції Альберта, починаються з нагадування, що сірка — ключова складова в формуванні хлорофілу і будівельний матеріал для протеїнів. На останнє мусять звернути увагу й вітчизняні виробники, адже українська пшениця часто програє конкуренцію на світових ринках саме через недостатній вміст протеїну.

Без необхідної кількості сірки пшениця не може реалізувати свого потенціалу врожайності, вмісту протеїну та ефективно засвоювати азот, фосфор та інші елементи живлення. Втім, як додає Фред Воцасек, головний агроном американської фірми Servi-Tech Laboratories, що базується в шт. Канзас (одному з провідних сільськогосподарських штатів — ред.), ефект від внесення сірки на пшениці залежить від вмісту органічної речовини, структури грунту та погоди. Наприклад, якщо грунти містять гіпс або інші сульфати, сірки, скоріше за все, буде цілком достатньо для врожаю. Внесення сірчаного добрива врозкид допоможе пшениці зазеленіти рано навесні, але не обов’язково підвищить урожайність.

Також сірка міститься в органічній речовині грунту. Вона переходить у доступну форму сульфатів, коли грунтова мікробіота переробляє рослинні рештки та інші органічні речовини. Активність мікроорганізмів залежить від температури, тож засвоєння і доступність для рослин органічної сірки знижується рано навесні, коли грунт холодний. Так само тоді, коли озима пшениця рано пробуджується й відновлює вегетацію занадто рано.

Тому Фред Воцасек радить вносити сірку в грунти, де вміст органічної речовини не перевищує 1,5–2%. При цьому ефект від внесення сірки відчутніший у більш північних місцевостях з прохолоднішим кліматом. Також сірка може вимиватися нижче зони розташування кореневої системи сходів.

Це підтверджують дослідження Університету Гвельфа (Канада) та Асоціації покращення сільгоспкультур та грунтів провінції Онтаріо. Вони включали майже по 30 дослідів у 2011 і 2012 роках. Дослідження показали, що внесення 22,4 кг/га сірки в 2011 р. підвищило врожайність пшениці на 3,5 ц/га, а в 2012 р. — лише на 1,7 ц/га. Дослідники пов’язують це з тим, що весна 2011 р. була прохолодною й дуже вологою, а 2012 р. — теплою й сухою.

Винесення сірки з урожаєм пшениці в 27 ц/га становить 11,2 кг/га, в т. ч. близько 4,5 кг/га з насінням і 6,7 кг/га з соломою.

«Дефіцит сірки стримує розвиток культури так само інтенсивно, як і дефіцит азоту», — пишеться в рекомендаціях для фермерів уряду канадської провінції Саскачеван. Крім того, в рекомендаціях уряду провінції Альберта зазначається, що дефіцит сірки погіршує борошномельні та хлібопекарські якості пшениці.

Про дефіцит сірки сигналізує пожовтіння листя. За дефіциту азоту листя теж жовтіє. Однак за дефіциту сірки жовтіє молодий приріст, тоді як за дефіциту азоту першим жовтіє старе листя. Внаслідок дефіциту сірки ріст уповільнюється і рослини відстають у розвитку: наприклад, дозрівання затримується на 3–10 днів.

За сильного дефіциту ці симптоми доволі очевидні, а відгукуваність пшениці на внесення сірковмісних добрив прослідковується завжди. «Ступінь відгукуваності на внесення сірки зростає зі збільшення дози внесення азоту», — пишеться в рекомендаціях. Симптоми можуть бути не особливо помітними, коли ступінь дефіциту — від слабкого до середнього, а рослини ще малі. Тож для отримання точної інформації потрібен грунтовий та листковий агрохімічний аналіз. «При цьому слід мати на увазі, що вміст доступної сірки може сильно коливатися на різних полях», — пишеться в рекомендаціях уряду провінції Саскачеван. А дослідники Університету Гвельфа додають, що вміст сірки в листі культури сильно змінюється залежно від фази вегетації.

В умовах канадської провінції Альберта на каштанових грунтах дефіциту сірки зазвичай не буває. Він починає зустрічатися на чорноземах, а для сірих лісових грунтів він типовий.

Сірка поступово виділяється з органічної речовини під час її мікробіологічного розкладу і переходить у сульфати, доступні для рослин. Щоправда, сульфати не можуть міцно утримуватися грунтовим поглинальним комплексом і частково вимиваються в нижні горизонти грунту або змиваються поверхневими водами. Також джерелом сульфатів може виступати гіпс, який міститься в грунті на глибині 30–90 см. Ці сульфати доступні для рослин, але лише на тих фазах вегетації, коли коренева система достатньо проникла вглибину.

Сірка також сприяє метаболізму азоту. Тому для засвоєння певної кількості азоту рослина вимагає від 1/7 до 1/10 цієї кількості сірки. Зазвичай норма внесення сірки під пшеницю, як пишеться в рекомендаціях уряду провінції Альберта, становить 10–15 кг/га. Вищезгадане дослідження Університету Гвельфа показало, що внесення 5,6 кг/га сірки підвищує врожайність пшениці на 1% порівняно з контролем, на якому сірки не вносили, 11,2 кг/га сірки підвищили врожайність на 4%, а 22,4 і 44,8 кг/га — лише на 2,5%.

Найкращими способами внесення сірки, як пишеться в рекомендаціях уряду пров. Альберта, є внесення разом з насінням або стрічковим способом на певній відстані від насіння. Натомість внесення сірковмісних добрив урозкид там допускається лише за достатньої вологості грунту. Адже якщо грунт сухий, як попереджають у рекомендаціях, навіть водорозчинні добрива можуть не досягти того коріння, через яке відбувається активне поглинання речовин.

Сірка в чистому вигляді недоступна для рослин, тому повинна бути перероблена грунтовими мікроорганізмами в сульфатну форму. Загалом чим дрібніші частки сірки і чим краще вони перемішуються з грунтом, тим швидше сірка переходить у сульфати. При цьому гранульована сірка, внесена врозкид на поверхню, переходить у сульфати швидше, ніж внесена стрічковим способом у грунт, позаяк у процесі замерзання-розмерзання та зволоження-висихання сірчані гранули кришаться.

Та в цілому процес такого переходу сірки в сульфати відбувається повільно. Особливо при внесенні стрічковим способом, за низької температури чи вологості грунту. Для того, щоб більша частина внесеної в чистому вигляді сірки перейшла в сульфатну форму, зазвичай потрібно 3 роки і більше. Тому, як пишеться в рекомендаціях уряду пров. Саскачеван, внесення гранульованої сірки концентрацією 90–99% дає ефект не раніше, ніж через 2 роки. В рекомендаціях уряду пров. Альберта радять тим, хто все-таки обирає гранульовану сірку, вносити її щороку або кожні 2 роки по 11,2–22,4 кг/га.

Зазвичай же сірку в Канаді вносять у складі сульфату амонію (N₂₁S₂₄), якщо міндобрива вносяться в гранульованому вигляді, та тіосульфату амонію (N₁₂S₂₆), якщо добрива вносяться в рідкому вигляді. На бобових, наприклад, люцерні, рекомендації уряду пров. Саскачеван радять вносити сульфат калію (К₅₀S₁₈). Для забезпечення норми внесення сірки в 11,2 кг/га д. р. слід внести 44,8 кг/га сульфату амонію або 28,4 л/га тіосульфату амонію.

Додатковим джерелом сірки для грунту може бути гній, однак для складання балансу поживних речовин слід виконувати хімічний аналіз гною. Наприклад, гноївка зі свиноферм може містити дуже мало сірки порівняно з азотом, і в цьому випадку все одно потрібно додатково вносити сірковмісні добрива.

При внесенні сірковмісних добрив з осені, як зазначається в рекомендаціях уряду пров. Альберта, сірка може промитися в грунт на глибину до 50 см залежно від вологості і механічного складу грунту. Тому там радять вносити сірку навесні.

Рекомендації уряду пров. Саскачеван допускають внесення гранульованого сульфату амонію без заробляння в грунт як до, так і після сівби, а внесення рідкого тіосульфату амонію через форсунки без заробляння в грунт — до появи сходів. Річ у тім, що внесення тіосульфату амонію по сходах може «підпалити» листя культури. Поверхневе внесення добрив із зароблянням у грунт а також внесення в грунт стрічковим способом там радять проводити перед сівбою. Під час сівби в рекомендаціях радять вносити ці добрива стрічковим способом на певній відстані від насіння, а разом з насінням — лише в обмежених кількостях, які залежать від культури, від того, які ще вносились добрива, від ширини стрічок і відстані між ними, типу і стану грунту.

Також у рекомендаціях уряду пров. Саскачеван пишеться, що внесення сірковмісних добрив не особливо допомагає знизити рівень рН грунту, а утворення сульфатів може спричиняти засолення грунту і зниження врожайності чутливих до цього культур.

Переклав Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com