Соя та кукурудза — оптимальна сівозміна чи виснажування ґрунту

Зараз фахівці ринку відзначають орієнтацію на профільність або займання господарством певної ніші. Коротка сівозміна стає нормою. Висока прибутковість соняшнику, кукурудзи, ріпаку та сої тягне за собою критичне розширення ярого клину, до того ж технічне забезпечення соняшнику та кукурудзи однакове (посів можливий однією сівалкою, обробка — одним обприскувачем тощо), соя за технологічними вимогами дещо відрізняється, кардинально інші технології вирощування ріпаку (інша сівалка, рання підготовка ґрунту потребує відповідного попередника, підготовка обприскувачів до роботи восени тощо). Також озимий ріпак — дуже ризикована культура, і тому вибір господарства найчастіше припадає на сою, кукурудзу, соняшник.

Так як соняшник — культура досить важка для ґрунту, багато хто вибирає ті культури, вирощування яких можливе в  інтенсивній, короткій сівозміні. У нашому випадку — це кукурудза та соя.

Соя з’явилась на ринку України досить недавно. Проте відразу викликала зацікавленість агрогосподарств, оскільки цінова кон’юнктура на продукцію досить позитивна. До того ж ця рослина здебільшого використовується у харчовій промисловості або йде на годівлю тварин, що знижує вплив нафтопереробної галузі на ціноутворення.

Найстабільнішою та найприбутковішою культурою залишається кукурудза, хоча ріпак в останні роки випереджає кукурудзу за рентабельністю на 50–150 дол. США з га, проте, враховуючи ризики під час вирощування озимого ріпаку та досить невеликий клин цієї культури, кукурудза займає перше місце.

Тож обираючи основну культуру, у левовій частці випадків сільгоспвиробник зробить вибір на користь кукурудзи. Залишається побудувати під цю культуру сівозміну. Втім, варто враховувати те, що сівозміна має бути мобіль­ною, тобто слід залишити можливість заміни площі під іншу культуру, так як аграрії «вловлюють» тренди ринку вже під час посіву.

Найоптимальнішою за підтримки кукурудзи є соя: вона нижча за затратами, «культура іншого ринку», досить приваблива в «економіці», є можливість використання гербіцидостійких гібридів та сортів. Правильний підбір гібридів кукурудзи та сор­тів/гібридів сої дає змогу не перетинатися посівам цих культур, що знизить навантаження на агронома та техніку (обприскувачі, допоміжне обладнання, культиватори тощо).

Втім, яким чином сівозміна кукурудза — соя вплине на ґрунт?

Роль сої у сівозміні для виробника — це «санітар» ґрунту, безкоштовний азот тощо. Але доведено, що соя завдяки фіксації бульбочковими бактеріями лише на 50% забезпечує свою потребу в ньому. Для формування 1 т зерна сої потрібно 7,5–10 кг азоту, за урожайності 3 т/га — до 30 кг азоту, а з урахуванням побічної продукції — до 72 кг N.

Через те, що азотфіксація починається приблизно з третього тижня після проростання насіння й триває впродовж усієї вегетації, а в початкових фазах розвитку соя потребує 15–20% поживних речовин, в період цвітіння — до 80%, тож у ґрунті має бути достатньо азоту для нормального старту та максимального забезпечення мінеральним живленням у фазі цві­тіння — наливання. Азот, що накопичується після періоду наливання більшою мірою концентрується в зерні, чим споживається рослиною.

Тому потрібно зауважити, що розрахунок норми азотних добрив під сою у співвідношенні 50/50 (50% — завдяки мінерального живлення, 50% — через азотфіксацію) невірний. До того ж у перші роки вирощування сої інтенсивність азотфіксації буде значно нижчою через низький рівень заселення ґрунту азотфіксуючими бактеріями. Для нормального старту сої потрібно близько 10 кг/га N, в період цвітіння — до 40–50 кг/га азоту.

Упродовж вегетації в ґрунті завдяки азотфіксації накопичується в середньому до 100 кг/га азоту (за іншими даними — до 300 кг/га за максимально сприятливих гуртових умов). Із цього азоту соя забере на «свої потреби» близько 70%, з яких не повернеться в ґрунт до 30% (винос урожаєм). Тому для нормального розвитку культури в разі налагодженого процесу азотфіксації для сої потрібно внести до 25–40 кг/га азоту. У перший рік вирощування сої норма мінеральних добрив має сягати 100% до необхідного, а другого року — до 70%. На третій рік за схемою — 70/30 (30% внесення азотних добрив від потреби).

Ми не зупиняємося в цій статті на таких елементах, як фосфор та калій, оскільки їхнє внесення не залежить від біологічних фіксацій і їхню норму попо­внюють залежно від потреби культур.

Питання азоту в короткій сівозміні кукурудза — соя дуже важливе, адже кукурудза — азотфільна культура. Тому, коли кукурудзу висівають після сої, то є теза, що за цієї умови можна знижувати норму азотного добрива.

Але розуміючи, як і для чого соя в симбіозі фіксує азот, приходимо до висновку, що біологічно фіксованого азоту бактеріями буде біля 30–40 кг/га, решта зберігатиметься в пожнивних рештках. Останні не можуть за один рік пройти процеси мінералізації та гуміфікації, тому азот та інші елементи живлення в цих рештках будуть вивільнятися впродовж не одного року. Отже. для наступної культури — кукурудзи залишиться до 40 кг/га додаткового азоту. Саме за такої норми можна скорегувати внесення азотних добрив під посів кукурудзи. Проте перші кола короткої сівозміни соя — кукурудза мають бути повністю забезпечені надходженням азоту з добрив (інтенсивність фіксації і якість сим­біозу в перші роки буде значно нижчою від оптимуму).

Із точки зору елементів живлення за вирощування таких культур, як озимий ріпак чи соняшник у ланці з соєю, використання азотних добрив може більшою мірою знизитися. У середньому під соняшник вносять 80–100 кг азотного добрива, як приклад, внесення карбаміду — в д.в. до 40 кг/га. Це майже та кількість, яку залишить після себе соя. До речі, рентабельність соняшнику може збільшитись ще на 10–15%.

Але в цій сівозміні лімітуючим фактором для урожаю як сої, так і соняшнику буде надмірна зараженість ґрунту патогенами. За наявності однакових збудників хвороби будуть проявлятися значно більше на обох культурах навіть за умови протруювання насіння.

До того ж соняшник має потужну кореневу систему, яка в пошуках ґрунтової вологи проникає в нижні горизонти. Система захисту сої включає інтенсивний гербіцидний захист, післядія якого на наступну культуру буде досить високою. За порівняльних умов вирощування кукурудзи та соняшнику як наступної культури в сівозміні після він потерпає від післядії гербіциду значно раніше, ніж кукурудза. А такі стреси від післядії надзвичайно шкідливі на ранніх етапах розвитку, оскільки в цей період, крім важливих фізіологічних процесів закладання врожаю, проводять і агротехнічні прийоми боротьби з бур’янами — тобто внесення гербіцидів вже на культуру цього року. Післядія гербіциду, внесеного на сої, найчастіше позна­чається на соняшнику, що спричинює культурі дуже глибокий і виражений стрес. У кукурудзи періоди «відчуття» післядії та внесення гербіциду більш розтягнутий, тому вплив стресового фактору не такий чутливий.

В озимого ріпаку з соняшником дуже схожа ситуація. Тобто оптимальною для короткої сівозміни є ротація кукурудзи та сої.

Обробіток ґрунту

Соя й кукурудза за зяблевої оранки порівняно з дискуванням на 20–30% показують більшу урожайність і на 10–15% вищий урожай в порівнянні з ранньовесняною оранкою. До того ж оранка знижує ризик післядії гербіциду на ранніх етапах розвитку культур, покращує технологічність посіву, спри­яє кращому розвитку кореневої системи в кукурудзи та сої.

За короткої сівозміни кукурудзи та сої є можливість мобільного реагування та тренди. До прикладу — у господарства є потреба швидко реагувати щодо вирощування нішевої культури — ярового ячменю, гречки, сорго тощо. Після сої чи кукурудзи з проведенням зяблевої оранки ми отримуємо ріллю, яка максимально готова під будь-яку культуру. Кількість пожнивних решток, якість ріллі за правильного обробітку та нормальна мульча, яка залишається, — це важливі умови для подальшого оптимального розвитку більшості культур.

Господарство має бути професіональним для отримання кращих прибутків. Часи планування для отримання продукції вже пройшли, сьогодні кожен обирає і вирощує те, що вважає за потрібне. Вирощування 7–9 різних культур призводить до багатьох ризиків: накладання строків збиральних робіт, кардинальна різниця в системах удобрення, захисту, посіву, складність логістики, важкість реалізації (відділ з реалізації потрібно розуміти ціновий тренд кожного продукту), все це потребує наявності великої кількості кваліфікованих кадрів. Отже, прибуткові короткі сівозміни стають дуже популярними. Тандем кукурудза-соя за правильних розрахунків може бути найприбутковішим із мінімальними ризиками виснаження ґрунту.

А. Крючков,

журнал "Пропозиція", №7-8, 2017 р.