Значення бору у вирощуванні сої

Зазвичай важливість функції бору в житті рослин висвітлюють досить однобоко. Усі знають, що саме він відіграє важливу роль у вуглеводному обміні та сприяє заплідненню квіток рослин, але чомусь дуже часто забувають, що бор ще й регулює синтез стимуляторів та інгібіторів росту рослин.

Цей мікроелемент сприяє ефективнішому використанню каль­цію та посилює утворення бульбочок на коренях бобових. Також часто ігнорують те, що бор потрібен рослинам протягом усього періоду вегетації, адже саме він регулює синтез і транспорт вуглеводів, ростових речовин та аскорбінової кислоти від листя до органів плодоношення й коріння. Завдяки йому рослини раніше зацвітають і дають насіння, до того ж насіннєва продуктивність різко підвищується. А ще бор зміцнює рослини — рівень ураження хворобами відчутно знижується. Жоден із процесів обміну речовин не відбувається без участі цього життєво значимого для рослин мікроелемента.

Надзвичайно важливо пам’ятати, що бор, аналогічно калію, практично не реутилізується в рослинах. Тобто він не здатен перерозподілятися між старими та молодими органами. Перші, нижні, листки не віддають заощаджений та накопичений бор верхнім, молодим, а також він не надходить до точок росту. Найбільш явно та активно брак цього елемента проявляється саме у верхніх ярусах рослини. Найчастіше нестача бору спостерігається на карбонатних, заболочених, а також провапнованих ґрунтах, посилюється за умов посухи та надмірного внесення азотних добрив чи вапна.

У ґрунті бор міститься в різних сполуках, ступінь доступності яких для рослин і мікроорганізмів неоднаковий. Рослини можуть засвоювати бор із його водорозчинних сполук та таких, що здатні розчинятися в слабких кислотах. На рухомість бору в ґрунті негативно впливає вапнування. Вапнякові добрива, що містять CaCO₃, зменшують ґрунтовий уміст водорозчинного бору, тоді як пилоподібна сланцева зола, що складається переважно з CaO, підвищує його фіксацію завдяки руйнуванню мінеральних та органічних сполук бору. Проте в останньому випадку спостерігається вимивання з ґрунту розчинних його сполук. Отже, в провапнованих кислих ґрунтах міститься дуже мало водорозчинного бору, тому вони потребують внесення борних добрив.

Розчинні форми бору легкодоступні для рослин. Засвоєння цього мікроелемента корінням відбувається в декілька етапів (від трьох до шести стадій процесу) і визначається, головним чином, перенесенням води в коріння. Тому поглинання елемента пропорційне до його концентрації у ґрунтовому розчині та інтенсивності його потоку.

Одним із найважливіших факторів, що впливають на біологічну доступність бору для рослин, є pH ґрунтів. Найнижчий коефіцієнт рухомості бору спостерігається за pH — 7. У лужних ґрунтах доступність мікроелемента зростає з підвищенням pH. Поглинання бору залежить від температури й збільшується за теплої погоди.

Для бору характерним є нерівномір­ний розподіл його рослиною: він біль­шою мірою накопичується в листках, бутонах, квітках, втім, основне місце його локалізації — пилок, зав’язь, тичинки. Меншу кількість бору містить коріння й дуже мало — стебла. У листку найбільше бору — у листкових пластинках, тоді як паренхіма та судинно-волокнисті пучки не характеризуються як ареали його локалізації. Бор, як уже згадувалось, не здатен до реутилізації, однак, завдяки переміщенню ксилемою, накопичується в старих листках, до того ж найвищий його вміст — по їхніх краях.

 Бор за своєю фізіологічною роллю відрізняється від інших мікроелементів. Його функції пов’язані з такими основними процесами, як:

метаболізм вуглеводів і транспортування цукрів рослинними мембранами;

синтез нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) та фітогормонів;

утворення клітинних стінок;

розвиток рослинних тканин (передбачається участь його як агента транспортування).

Низька забезпеченість рослин бором зумовлює порушення анатомічної будови рослин, слабкий розвиток ксилеми, роздробленість флоеми основної паренхіми й дегенерацію камбію. Коренева система розвивається слабо, уражується гнилями, бактеріозом та іншими кореневими хворобами.

Для більшості ґрунтів бор — дефіцитний елемент, і для деяких видів рослин характерні його глобальні прояви. Борне голодування для низки с.-г. культур, наприклад цукрових та кормових буряків, селери, соняшнику, бобових (особливо сої), а із садових — для яблунь — предмет головного болю агрономів і садівників. З-поміж специфічних симптомів нестачі бору першими проявляються гальмування й ненормальний розвиток точок росту, блакитно-зелене забарвлення молодого листя й погіршення утворення плодів.

Візуально спостерігається деяка схо­жість симптомів дефіциту бору й реакції рослин на їхню обробку гормонами росту, наприклад, ауксином або гібереліновою кислотою.

Аналізи вмісту водорозчинного бору в ґрунтах і рослинних тканинах допомагають діагностувати й передбачати дефі­цит цього елемента. Деякі види рослин мають низьку потребу в борі й можуть бути чутливими до підвищеного його вмісту, навіть якщо він лише трохи перевищує необхідну кількість для нормального росту культури.

Накопичення бору та обсяги його винесення з урожаєм значною мірою залежать від термінів вирощування сої. Зафіксовані випадки, коли той самий сорт сої, висіяний у різний час, відчутно різнився показниками накопичення бору. Так, рослини, які мали довший тер­мін вегетації, містили його в наземній масі в півтора разу більше. Це дає підставу зробити такий висновок: поглинання бору рослинами сої — досить пасивний процес, який, в основному, залежить від транспірації. Отже, найбільша загроза «спіймати» дефіцит бору — затяжні тумани чи висока відносна вологість.

Оскільки цей мікроелемент, на відмі­ну від фосфору, азоту чи молібдену, здебільшого потрапляє у рослини пасивно, дуже важливо, аби під час вирощування сої його концентрація в ґрунті була на належному рівні. За недостатнього забезпечення бором бульбочкові бактерії матимуть проблеми з фіксацією азоту з повітря. Причина цього — слабкий розвиток судинно-транспортної системи і, як наслідок, непотрапляння вуглеводів до бульбочок. Ще більше на зниження активності бору в ґрунті впливає вапнування останнього, і в такому разі внесення борних добрив — обов’язковий елемент технології вирощування сої.

Як уже згадувалось вище, для нормального розвитку сої потрібен суворий контроль за рівнем забезпечення рослинам безперебійного живлення, у тому числі й мікроелементами. Надзвичайно важливою складовою ефективного вирощування сої є забезпечення рослини бором. Соя відчуває потребу в цьому мікроелементі впродовж усього періоду росту й розвитку. Його нестача особливо згубно впливає на молоді органи соєвих рослин, які перебувають у фазі активного росту. Як і молібден, бор має позитивний вплив на величину симбіотичного апарату. Дослідження підтверджують, що внесення бору сприяє збільшенню маси бульбочок на 30–40%.

Бор відіграє дуже важливу роль у розвитку репродуктивних органів рослини. Він бере безпосередню участь у процесі запліднення, сприяє кращому проростанню пилку, ліквідує імовірність опадання зав’язей і посилює розвиток репродуктивних органів. Бор поліпшує постачання кисню рослинним тканинам, особливо корінню. Спостерігається також його позитивна дія в разі порушення оптимального співвідношення основних елементів живлення, наприклад азоту та калію.

Бор сприяє синтезу й транспортуванню асимілянтів у вищих рослин і, таким чином, створює оптимальні умови для симбіозу рослин сої з бульбочковими бактеріями. І навпаки, за нестачі або недостатньої кількості наявного бору бульбочкові бактерії відчутно втрачають у темпах та інтенсивності розвитку.

Польові досліди підтвердили важливість мікроелементів для фіксації атмосферного азоту та фотосинтетичної діяльності сої. Перший важливий показник — маса активних бульбочок — на контролі становив 45 кг/га, у той час як за внесення лише бору — 57 кг/га, а бору разом з молібденом — 60 кг/га. Частка фіксованого з повітря азоту на контролі становила 43%, за внесення бору — 48%, а за взаємодії бору з молібденом — 50%. Також варто звернути увагу на площу листкової поверхні рослин: на контролі вона була 32,3, а за внесення бору — 33,5 м2/га.

Головне розуміти, що винесення бору із зерном та соломою у сої приблизно дорівнює тій кількості елемента, що залишається на полі з пожнивними рештками. Бор є агрохімічно середньоактивним елементом. З огляду на таке внесення борних добрив — регулярна потреба в ньому не обов’язкова, швидше, цей агроприйом має бути адекватною реакцією на нестачу елемента для вирощування певної культури в умовах кожного конкретного сезону.

Наразі для забезпечення живлення рослин бором ринок ЗЗР пропонує кілька борумісних добрив.

Чиста бура (11,3% бору) і борна кислота (17,1–17,5%) — елемент живлення міститься у легкорозчинній формі, яка є дуже доступною для рослин. Оскільки такі сполуки досить дороговартісні, вносять їх малими дозами і найчастіше — у формі передпосівного обпудрювання насіння або позакореневого підживлення. Чиста бура й борна кислота можуть бути компонентами складних змішаних добрив. Для обпудрювання насіння сої використовують 250–300 г борної кислоти на тонну насіння. Для позакореневого підживлення — 15–20 г на 10 л води.

Боратовий гранульований суперфосфат утворений завдяки додаванню до суперфосфату під час грануляції розчину борної кислоти. Це добриво найкраще придатне для внесення бору в ґрунт за вирощування сої. Під основний обробіток ґрунту норма внесення становить 200–400 кг/га, в рядки під час сівби — 100–120, у разі використання локально як основного добрива — 100–200 кг/га.

Бормагнієве добриво можна вносити під час передпосівного обробітку ґрунту — нормою 50–60 кг/га. У цьому добриві бор перебуває у водорозчинній формі, тому може бути використаний як для передпосівного обпудрювання насіння — 10 кг/т, так і для позакореневого підживлення — 20–25 кг/га.

Борумісний порошок — своєрідна суміш тонкоподрібненої борної кислоти та технічного тальку. Застосування на посівах сої не рекомендується, позаяк вважається, що він малоефективний, а отже, неокупний.

А. Чумак, Інститут живлення рослин