Три чарівні властивості сої

Гло­баль­ний ха­рак­тер про­бле­ми білка як ос­но­ви жит­тя на  Землі по­тре­бує постійної ува­ги і на­ро­щу­ван­ня ви­роб­ництва най­пов­ноцінніших білковмісних про­дуктів, яки­ми є зер­но, зер­но­бо­бові, білко­во-олійне насіння, м’ясо, мо­ло­ко,  яй­ця, мо­ре­про­дук­ти. У про­блемі білка скон­цен­т­ро­ва­но од­но­час­но хар­чові, ме­ди­ко-біологічні, соціаль­но-еко­номічні про­бле­ми, що виз­на­ча­ють стан здо­ров’я і три­валість жит­тя лю­дей. Розв’язан­ня за­вдан­ня на­ро­щу­ван­ня білко­вих ре­сурсів не мож­на роз­гля­да­ти відо­крем­ле­но від про­до­воль­чої про­бле­ми — во­на є її скла­до­вою, по­тре­бує невідклад­но­го вирішен­ня. В ос­нові білко­вих ре­сурсів ле­жать рос­линні і тва­ринні дже­ре­ла, су­куп­но во­ни ста­нов­лять ба­зу хар­чо­вої індустрії.

Ек­с­пер­ти ООН у «До­повіді про роз­ви­ток лю­ди­ни — 2005» за­зна­чи­ли, що се­ред усь­о­го на­яв­но­го на­се­лен­ня на од­но­му «по­люсі» пе­ре­бу­ває один мільярд лю­дей ма­ло­гра­мот­них та без­робітних, що жи­вуть на 1 до­л. у день, го­ло­ду­ють або не­доїда­ють; на дру­го­му «по­люсі» — один «зо­ло­тий» мільярд, що роз­ко­шує і страж­дає від ожиріння. А між ни­ми — найбільша гру­па на­се­лен­ня, яка ста­но­вить ди­намічну ма­су лю­дей з різним рівнем освіти, спо­жи­ван­ня білка, що є ре­зер­вом для по­пов­нен­ня або «зо­ло­то­го» мільяр­да, або мільяр­да тих, хто по­тер­пає від го­ло­ду та не­доїдан­ня. Не­обхідно, щоб зро­с­та­ла та ча­ст­ка на­се­лен­ня, у якої рівень хар­чу­ван­ня та умо­ви жит­тя поліпшу­ють­ся.

Ос­но­ву світо­вих і вітчиз­ня­них ре­сурсів рос­лин­но­го білка, при­дат­но­го для хар­чо­во­го і кор­мо­во­го ви­ко­ри­с­тан­ня, ста­нов­лять зер­нові, зер­но­бо­бові, білко­во-олійні та інші куль­ту­ри. Регіони ви­роб­ництва го­ло­вних білко­вих куль­тур скон­цен­т­ро­вані, в ос­нов­но­му, у найс­при­ят­ливіших умо­вах для кож­ної куль­ту­ри, де грун­то­во-кліма­тичні умо­ви відповіда­ють їхнім біологічним ви­мо­гам ви­ро­щу­ван­ня.

У будь-якій країні, не­за­леж­но від рівня роз­вит­ку її еко­номічно­го по­тенціалу, про­до­воль­че за­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня є однією з най­важ­ливіших соціаль­но-еко­номічних про­блем. В Ук­раїні пи­тан­ня га­ран­ту­ван­ня п­ро­до­воль­чої без­пе­ки країни пе­ре­бу­ва­ють на стадії ста­нов­лен­ня.

Своєю чер­гою, поліпшен­ня якості білко­во­го хар­чу­ван­ня шля­хом спо­жи­ван­ня про­дуктів тва­рин­ництва по­тре­бує до­корінної пе­ре­бу­до­ви кор­мо­вої ба­зи, тоб­то зба­га­чен­ня раціонів ху­до­би і птиці не тільки про­теїном, а й усіма не­замінни­ми аміно­кис­ло­та­ми, вітаміна­ми та міне­раль­ни­ми ре­чо­ви­на­ми.

На су­час­но­му етапі роз­вит­ку аг­ро­про­мис­ло­во­го ком­плек­су Ук­раїни соя як цінна білко­во-олійна куль­ту­ра, яка має ши­ро­кий спектр ви­ко­ри­с­тан­ня: кор­мо­ви­роб­ництво, на хар­чові, технічні цілі та в ме­ди­цині, — на­бу­ває нині ду­же важ­ли­во­го  зна­чен­ня.

Ця куль­ту­ра вирізняється унікаль­ною су­купністю оз­нак якості насіння, має до­стат­ньо ви­со­ку про­дук­тивність, ши­ро­кий аре­ал по­ши­рен­ня і ха­рак­те­ри­зується ви­со­кою еко­номічністю ви­роб­ництва. Са­ме то­му соя за об­ся­га­ми ви­роб­ництва є провідною бо­бо­вою та олійною куль­ту­рою світу: її ек­с­порт ста­но­вить од­ну з ос­нов­них ста­тей світо­во­го ек­с­пор­ту сільсько­го­с­по­дарсь­кої про­дукції.

Але до­нині ви­роб­ництво та про­мис­ло­ве ви­ко­ри­с­тан­ня сої в Ук­раїні ще не от­ри­ма­ло потрібно­го роз­вит­ку, хо­ча йо­го слід виз­на­ти бе­зу­мов­но доцільним за біологічни­ми, соціаль­ни­ми та еко­номічни­ми мірку­ван­ня­ми.

Од­ним із важ­ли­вих на­прямів ук­раїнської се­лекції є ство­рен­ня но­вих ви­со­ко­про­дук­тив­них, ско­ро­стиг­лих та ви­со­ко­якісних сортів сої з підви­ще­ною адап­тивністю, орієнто­ва­них на от­ри­ман­ня по­вноцінних хар­чо­вих про­дуктів та тех­но­логічної си­ро­ви­ни рос­лин­но­го по­хо­д­жен­ня. У ви­роб­ни­чих умо­вах сор­ти сої за­без­пе­чу­ють одер­жан­ня вро­жаю насіння до 2,2–4,6 т/га за до­три­ман­ня тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня.

Аг­ро­еко­логічні умо­ви Західно­го Лісо­сте­пу спри­я­ють ви­ро­щу­ван­ню ви­со­ких уро­жаїв сої ви­со­кої якості.

Три­валість ве­ге­таційно­го періоду з се­ред­нь­о­до­бо­вою тем­пе­ра­ту­рою по­над 50С — у ме­жах 205–215 днів. Су­ма се­ред­нь­о­до­бо­вих тем­пе­ра­тур за період із вста­нов­ле­ною тем­пе­ра­ту­рою повітря по­над 100С — 2600…27000С, а три­валість цьо­го періоду — 165 днів. Се­ред­ня ба­га­торічна тем­пе­ра­ту­ра у регіоні до­ся­гає 8,50С. За рівнем во­ло­го­за­без­пе­че­ності цей регіон ділить­ся на дві підзо­ни:  де су­ма опадів за період із тем­пе­ра­ту­рою по­над 100С ста­но­вить 500–575 та 578–660 мм.

В ор­но­му шарі чор­но­земів опідзо­ле­них та тем­но-сірих опідзо­ле­них грунтів, які ста­нов­лять більшість грун­то­во­го ма­си­ву підзо­ни, вміст гу­му­су ко­ли­вається від 2,2 до 3,5%, ру­хо­мо­го фо­с­фо­ру — 6,1–8,1, обмінно­го калію — 12,0–17,4 мг на 100 г грун­ту. Ре­акція грун­то­во­го роз­чи­ну 0–30-сан­ти­ме­т­ро­во­го ша­ру грун­ту близь­ка до ней­т­раль­ної (рН со­льо­ве 5,8–6,5). На сьо­годні кор­мові раціони в більшості аг­ро­фор­му­вань не зба­лан­со­вані за вмістом білка і не­замінних аміно­кис­лот, що стри­мує зро­с­тан­ня по­каз­ників про­дук­тив­ності тва­рин і якості про­дукції та є однією з суттєвих при­чин збит­ко­вості га­лузі тва­рин­ництва у ціло­му. Площі посіву го­ро­ху різко ско­ро­ти­лись (у 10 разів), змен­ши­лась у сівозмінах і ча­ст­ка бо­бо­вих ба­га­торічних трав. Ви­ник­ла серй­оз­на про­бле­ма не ли­ше із за­без­пе­чен­ням тва­рин­ництва білко­ви­ми кор­ма­ми, але, що не менш важ­ли­во, су­час­не аг­ро­ви­роб­ництво стик­ну­лось із відсутністю до­б­рих по­пе­ред­ників під ози­му пше­ни­цю, з погіршен­ням ба­лан­су грун­то­во­го азо­ту, син­те­зо­ва­но­го при­род­ним шля­хом, що за не­до­стат­ньої кількості вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив не­га­тив­но відби­вається на ро­дю­чості грунтів, уро­жай­ності куль­тур та еко­номічно­му стані аг­ро­фор­му­вань.

Соя  зай­має  в Хмель­ницькій  об­ласті  по­над 200 тис. га сівозмінних площ, а ва­ло­вий збір має ся­га­ти по­над 400 тис. т. Це за ви­роб­ництвом кор­мо­во­го білка пе­ре­кри­ває ско­ро­чен­ня посівних площ го­ро­ху, хоч йо­го площі та­кож доцільно роз­ши­ри­ти із 1,5 до 5–6 тис. га. Зви­чай­но, за один рік не­мож­ли­во збільши­ти посіви сої від 2100 до 30 000 га.

Про­гра­ма збільшен­ня площ під соєю роз­ра­хо­ва­на на два-три ро­ки і, як по­ка­зує ви­роб­ни­ча прак­ти­ка, цілком ре­аль­на. Так, ба­зо­ве гос­по­дар­ст­во Хмель­ниць­кої дер­жав­ної сільсько­го­с­по­дарсь­кої дослідної станції СФГ «Кузь­минці» Те­офіпольсь­ко­го рай­о­ну Хмель­ниць­кої об­ласті у 2001–2014 рр. на площі у се­ред­нь­о­му 100 га одер­жа­ли вро­жайність насіння 30 ц/га.

Кор­по­рація «Сва­рог Вест Груп» в Хмель­ницькій об­ласті на площі по­­над 30 ти­с. г от­ри­му­ють більше ніж 30 ц/га.
Соя є ос­нов­ною зер­но­бо­бо­вою куль­ту­рою в світі. Її насіння зба­лан­со­ва­не за про­теїном і пе­ре­трав­ни­ми аміно­кис­ло­та­ми. У насінні сої містить­ся 30–55% білка, 13–26 — жи­ру, 20–32% крох­ма­лю. У золі ба­га­то калію, фо­с­фо­ру, кальцію, а та­кож вітамінів (А, В, С, В2, Е, К, D1, D3, РР). 

Про­до­воль­че зна­чен­ня сої

За ви­ро­щу­ван­ня цієї куль­ту­ри одер­жу­ють, по суті, два вро­жаї: білка і рос­лин­ної олії. Жод­на рос­ли­на у світі не мо­же за три-чо­ти­ри місяці ви­ро­би­ти стільки білка і жи­ру! Соя не­пе­ре­вер­ше­на що­до кількості ви­го­тов­ле­них із неї про­дуктів. Соєвий білок і олію мож­на знай­ти на по­ли­цях су­пер­мар­кетів роз­ви­не­них країн у складі по­над 1000 хар­чо­вих про­дуктів, по­чи­на­ю­чи від при­прав до са­латів, соєво­го м’яса, хліба і закінчу­ю­чи смач­ни­ми го­то­ви­ми стра­ва­ми.

Ве­ли­кий вміст білка і над­зви­чай­но цінна йо­го  зба­лан­со­ваність за аміно­кис­лот­ним скла­дом роб­лять сою чу­до­вим замінни­ком про­дуктів тва­рин­но­го по­хо­д­жен­ня у хар­чу­ванні лю­ди­ни. Із сої ви­го­тов­ля­ють со­уси, мо­ло­ко, сир, кот­ле­ти, замінни­ки яєчно­го по­рош­ку, кон­ди­терські ви­ро­би, ков­ба­си, кон­сер­ви та ін. Їх ви­ко­ри­с­то­ву­ють як дієтич­ний про­дукт хар­чу­ван­ня, що має ан­ти­ск­ле­ро­тичні ре­чо­ви­ни. Особ­ливістю хімічно­го скла­ду сої є вміст у ній фо­с­фа­тидів — ле­це­ти­ну і це­фаліну, потрібних для жив­лен­ня нер­во­вої тка­ни­ни.

По­ряд із тим, насіння сої містить й ан­ти­по­живні ре­чо­ви­ни: інгібіто­ри трип­си­ну, хе­мо­т­рип­си­ну, са­поніни, ге­маг­лю­тиніни то­що. Ці інгібіто­ри мож­на успішно іна­кти­ву­ва­ти ме­то­дом теп­ло­вої об­роб­ки, який ши­ро­ко за­сто­со­ву­ють у світовій прак­тиці під час ви­го­тов­лен­ня по­вно­жи­ро­вих і зне­жи­ре­них соєвих про­дуктів, при­зна­че­них як для хар­чо­вих, так і для кор­мо­вих по­треб. Най­до­с­тупнішим і най­е­фек­тивнішим спо­со­бом про­мис­ло­вої пе­ре­роб­ки є ви­го­тов­лен­ня соєво­го мо­ло­ка. З  1 кг су­хо­го насіння ус­та­нов­ка, на­зва­на «соєвою ко­ро­вою», ви­роб­ляє 8 л мо­ло­ка.

При до­да­ванні не­ве­ли­кої кількості цу­к­ру, солі та хар­чо­вої со­ди мож­на до­сяг­ти май­же по­вної сма­ко­вої іден­тич­ності з ко­ров’ячим мо­ло­ком. На відміну від тва­рин­но­го жи­ру, що пе­ре­тво­рюється в ор­ганізмі у хо­ле­с­те­рин, соєве мо­ло­ко містить рос­линні жи­ри, що за­побіга­ють ви­ник­нен­ню інфарк­ту.

Соєве мо­ло­ко є ос­нов­ним ком­по­нен­том у ви­го­тов­ленні си­ру то­фу. Го­ло­вний білок сої — гліцинін під час за­ки­сан­ня має вла­с­тивість згор­та­ти­ся. Сир то­фу одер­жу­ють ко­а­гу­ляцією (зсідан­ням) соєво­го мо­ло­ка май­же так са­мо, як ви­роб­ля­ють зви­чай­ний сир із ко­ров’ячо­го мо­ло­ка.

Після віджи­ман­ня соєво­го мо­ло­ка на фільтрі-пресі «соєвої ко­ро­ви» за­ли­шається ока­ра (ма­ку­ха). Во­на є  дже­ре­лом хар­чо­вої клітко­ви­ни і містить знач­ну кількість по­жив­них ре­чо­вин сої. В ре­зуль­таті ду­же тон­ко­го по­ме­лу сої ока­ра на­га­дує во­ло­ге бо­рош­но, її мож­на до­да­ва­ти у зви­чай­не бо­рош­но і ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти під час ви­го­тов­лен­ня хлібо­бу­лоч­них ви­робів, пе­чи­ва, підлив, со­усів то­що, що збільшує вміст у них білка і клітко­ви­ни. Ока­ру мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти у випічці замість яєць, її мож­на ви­су­шу­ва­ти і зберіга­ти для ви­ко­ри­с­тан­ня на­далі.
Сою ши­ро­ко ви­ко­ри­с­то­ву­ють під час ви­роб­ництва м’яс­них про­дуктів (у ви­гляді соєво­го бо­рош­на, кон­цен­т­ра­ту, ізо­лятів).

За аміно­кис­лот­ним скла­дом соєвий білок з-поміж усіх рос­лин­них білків най­б­лиж­чий до білка яєць, м’яса, мо­ло­ка. У ньо­му є всі не­замінні аміно­кис­ло­ти, що є не­обхідни­ми «цег­лин­ка­ми» в про­цесі ут­во­рен­ня людсь­ки­ми та тва­рин­ни­ми ор­ганізма­ми влас­но­го білка. Вміст у білку сої не­замінних аміно­кис­лот — лізи­ну, тре­оніну, лей­ци­ну, феніла­ланіну — в 1,5 ра­за більший, валіну й ізо­лей­ци­ну — на 7%, трип­то­фа­ну — на 21%, ніж пе­ред­ба­че­но стан­дар­том що­до якості білка ФАО Всесвітньої ор­ганізації охо­ро­ни здо­ров’я.

Але не тільки своїм аміно­кис­лот­ним скла­дом цінний білок сої, він та­кож  до­б­ре­роз­чин­ний і лег­ко­за­с­во­ю­ва­ний. До то­го ж він на 90% «ви­тя­гається» із насіння во­дою й роз­чи­ном ку­хон­ної солі. То­му із сої мож­на лег­ко ви­го­то­ви­ти штуч­не мо­ло­ко, близь­ке за хімічним скла­дом до при­род­но­го ко­ров’ячо­го.

Соєвим білком цілком мож­на заміни­ти знач­ну ча­с­ти­ну білка тва­рин­но­го по­хо­д­жен­ня. Особ­ли­во цінний він для ве­ге­таріансь­ко­го й дієтич­но­го хар­чу­ван­ня лю­ди­ни. Не­ви­пад­ко­во ви­со­кобілкові кон­цен­т­ра­ти й ізо­ля­ти із соєво­го зер­на є по­ши­ре­ни­ми до­бав­ка­ми для при­го­ту­ван­ня різних про­дуктів хар­чу­ван­ня. У світо­во­му ба­лансі рос­лин­но­го білка соя є ліди­ру­ю­чою куль­ту­рою, на ча­ст­ку якої при­па­дає 54,4% усь­о­го йо­го об­ся­гу, тоді як ча­ст­ка білка арахісу — 9,5%, со­няш­ни­ку — 8,5, ріпа­ку — 12, ба­вов­ни­ку — 12,1%.

Дру­гим ос­нов­ним ком­по­нен­том соєво­го насіння є олія, вміст якої ко­ли­вається, за­леж­но від сор­ту й умов ви­ро­щу­ван­ня, в ме­жах 18–27%.

Ак­ту­альність розв’язан­ня про­до­воль­чої про­бле­ми, сер­це­ви­ною якої є білкові ре­сур­си, зро­с­тає на су­час­но­му етапі роз­вит­ку суспільства вза­галі й еко­номіки сільсько­го гос­по­дар­ст­ва зо­к­ре­ма. Це без­по­се­ред­ньо сто­сується фор­му­ван­ня про­до­воль­чих ре­сурсів: ви­ко­нан­ня по­став­ле­но­го за­вдан­ня — знач­но поліпши­ти най­б­лиж­чи­ми ро­ка­ми рівень і якість хар­чу­ван­ня лю­дей — ліквідує го­ло­ду­ван­ня по­над 1 млрд лю­дей на пла­неті.

За жи­ро-кис­лот­ним скла­дом соєва олія є біологічно най­ак­тивнішою із всіх рос­лин­них жирів. Во­на містить близь­ко 55% не­замінної ліно­ле­но­вої кис­ло­ти, що не син­те­зується ор­ганізмом лю­ди­ни й має над­хо­ди­ти тільки з їжею.

Із не­на­си­че­них жир­них кис­лот у ній є та­кож олеїно­ва (25%) і ліно­ле­но­ва (8%). На­си­че­них жир­них кис­лот (пальміти­но­вої й сте­а­ри­но­вої) в олії сої всьо­го близь­ко 12%. Та­ка зба­лан­со­ваність соєвої олії ко­ри­сни­ми жир­ни­ми кис­ло­та­ми ста­вить її в пер­ший ряд за хар­чо­вою цінністю.

До то­го ж її цінність обу­мов­ле­на ще й вмістом (1 г/кг) у ній біологічно ак­тив­них ре­чо­вин — то­ко­фе­ролів, що вирізня­ють­ся Е-вітамінною ак­тив­ні­стю й ан­ти­оки­сни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми. На­явність їх в олії сприяє підви­щен­ню за­хис­них вла­с­ти­во­с­тей ор­ганізму й уповільнен­ню старіння.

Вуг­ле­вод­на ча­с­ти­на (17–25%) насіння сої пред­став­ле­на напівроз­чин­ни­ми цу­к­ра­ми (глю­ко­зою, фрук­то­зою, са­ха­ро­зою, рафіно­зою і стахіозою) та гідролізо­ва­ни­ми й не­роз­чин­ни­ми поліса­ха­ри­да­ми (крох­маль, клітко­ви­на, геміце­лю­ло­за то­що). Перші з них без­по­се­ред­ньо за­сво­ю­ють­ся ор­га­нізмом, а другі (оліго­са­ха­ри­ди) спри­я­ють ак­ти­вації ко­рис­ної мікро­ф­ло­ри в кишківни­ку лю­ди­ни.

Ду­же на­си­че­не насіння сої й міне­раль­ни­ми (золь­ни­ми) еле­мен­та­ми (5–6%), ви­яв­лені та­кож різні глю­ко­зи­ди, пред­став­лені, в ос­нов­но­му, ізо­ф­ла­во­на­ми й са­поніна­ми. Це біологічно ак­тивні ком­по­нен­ти зер­на, роль яких не­до­стат­ньо вив­че­на.

Досліджен­ня­ми аме­ри­кансь­ких уче­них Мессіна й Сет­челл ви­яв­ле­но по­зи­тив­ну роль ізо­ф­ла­вонів у ліку­ванні ра­ку лю­ди­ни, що дає мож­ливість ви­го­тов­лен­ня на їхній ос­нові спеціаль­них лікарсь­ких пре­па­ратів.

Та­ка біологічно ак­тив­на зба­лан­со­ваність соєво­го насіння ос­нов­ни­ми по­жив­ни­ми еле­мен­та­ми ста­вить її в пер­ший ряд за цінністю се­ред усіх інших сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур.

Соя як сировина

Різно­манітний хімічний склад соєво­го насіння зу­мов­лює різнобічність йо­го ви­ко­ри­с­тан­ня й ви­нят­ко­ву зна­чимість для ба­га­ть­ох га­лу­зей на­род­но­го гос­по­дар­ст­ва. Це, на­сам­пе­ред, си­ро­ви­на для олієжи­ро­вої про­мис­ло­вості.

Одер­жу­ва­на шля­хом пре­су­ван­ня або хімічної пе­ре­роб­ки  насіння (ек­с­т­ракція бен­зо­лом) соєва олія ши­ро­ко за­сто­со­вується в хар­чо­вих і технічних цілях, а ма­ку­ха й шрот слу­гу­ють ви­со­кобілко­ви­ми до­бав­ка­ми до кон­цен­т­ро­ва­них кормів, а та­кож си­ро­ви­ною для ви­го­тов­лен­ня ви­со­кобілко­вих кон­цен­т­ратів та ізо­лятів. Це ос­нов­ний шлях ви­ко­ри­с­тан­ня сої в про­мис­ло­вих мас­шта­бах.

У су­часній соціаль­но-еко­номічній си­ту­ації, що скла­ла­ся в Ук­раїні, ко­ли гос­тро відчу­вається дефіцит хар­чо­во­го й кор­мо­во­го білка, соя мо­же ста­ти рятівною куль­ту­рою. Це не тільки дже­ре­ло де­ше­во­го й по­вноцінно­го білка, порівня­но із білком м’яса, мо­ло­ка і яєць, але й мож­ливість швид­ко­го збільшен­ня йо­го ви­роб­ництва ( по­рів­ня­но із віднов­лен­ням тва­рин­ниць­кої га­лузі), що відкри­ває пер­спек­ти­ву надійно­го й про­сто­го вирішен­ня цієї про­бле­ми.

Агрономічне значення сої

Ве­ли­ке аг­ро­номічне зна­чен­ня цієї куль­ту­ри як до­б­ро­го поліпшу­ва­ча грун­то­вої ро­дю­чості та грун­тоз­беріга­ю­чо­го  по­пе­ред­ни­ка у по­льо­вих сіво­змінах, що зба­га­чує грунт біологічним азо­том за­вдя­ки здат­ності за­сво­ю­ва­ти йо­го із повітря за до­по­мо­гою симбіозу із буль­боч­ко­ви­ми азотфіксу­ю­чи­ми бак­теріями. За ак­тив­но­го функціону­ван­ня симбіот­роф­но­го про­це­су соя стає своєрідною біофа­б­ри­кою азо­ту, по­гли­на­ю­чи до 300 кг йо­го із повітря й за­до­воль­ня­ю­чи свої по­тре­би на 50–70% (або 150–170 кг/га) у цьо­му еле­менті, зберіга­ю­чи вод­но­час йо­го грун­тові за­па­си. Во­на мо­же мобілізу­ва­ти фо­с­фор — до 45 кг/га і калій — до 60 кг/га.

Ма­ю­чи до­сить силь­ну при­род­ну за­хис­ну здатність від різних па­то­генів, за мо­ви її об­роб­ки соя по­тре­бує  на­ба­га­то мен­шо­го на­бо­ру й кількості пе­с­ти­цидів  порівня­но із зер­но­ви­ми куль­ту­ра­ми, тож є еко­логічно без­печ­ною.
Соя — важ­ли­ва технічна куль­ту­ра. Во­на зай­має пер­ше місце у світо­во­му ви­роб­ництві рос­лин­ної олії. Її ви­ко­ри­с­то­ву­ють на хар­чові цілі і для ви­роб­ництва про­мис­ло­вої про­дукції: ла­ку, фарб, ми­ла, пласт­ма­си, клею, штуч­них во­ло­кон. На­разі 60% зер­на сої пе­ре­роб­ляється на олію.

Фор­му­ю­чи ви­со­кий уро­жай зе­ле­ної ма­си, соя мо­же ста­ти цінним ви­со­кобілко­вим ком­по­нен­том для при­го­ту­ван­ня со­ко­ви­тих і гру­бих кормів. То­му кор­мо­ве зна­чен­ня її не об­ме­жується ви­роб­ництвом комбікормів і преміксів, але та­кож по­ши­рюється на сіна­жний і си­лос­ний на­пря­ми.

Соя — цінна кор­мо­ва куль­ту­ра. Її мож­на зго­до­ву­ва­ти тва­ри­нам у ви­гляді ма­ку­хи, соєво­го шро­ту, дерті, мо­ло­ка, білко­вих кон­цен­т­ратів, зе­ле­но­го кор­му, сіна, си­ло­су, со­ло­ми. Ма­ку­ху мож­на за­сто­со­ву­ва­ти як універ­саль­ний білко­вий кон­цен­т­ро­ва­ний корм.

Як­що до комбікормів до­да­ва­ти 10% соєво­го шро­ту, це знач­но підви­щує про­дук­тивність тва­рин і змен­шує ви­т­ра­ту кормів.

Еко­номічна роль сої без­сумнівна, то­му що рен­та­бельність її ви­роб­ництва мо­же до­ся­га­ти 200–400%. За вро­жаїв насіння на рівні 20–25 ц/га во­на є однією із най­при­бут­ковіших по­льо­вих куль­тур. Ви­т­ра­ти на її вирощування оку­по­ву­ють­ся навіть за низь­ких уро­жаїв — 7–9 ц/га.

Це ли­ше ко­рот­кий ог­ляд на­род­но­го­с­по­дарсь­ко­го, соціаль­но-еко­номіч­но­го, аг­ро­номічно­го й еко­логічно­го зна­чен­ня цієї цінної білко­во-олійної куль­ту­ри. Во­на ще не до кінця пізна­на й ос­воєна лю­ди­ною, не­зва­жа­ю­чи на три­ва­лу історію ви­ко­ри­с­тан­ня. Слід очіку­ва­ти, що у ХХІ ст. соя на­бу­де знач­но­го по­ши­рен­ня й роз­маїття за­сто­су­ван­ня.

В. Дерев’янський, 
канд. с.-г. наук, ст. наук. співробітник, завідувач лабораторії інноваційних технологій у рослинництві, Хмельницька ДСГДС ІКСГП НААН

Інформація для цитування
Удосконалена технологія вирощування сої / В. Дерев’янський// Спецвипуск ж. Пропозиція. Удосконалена технологія вирощування сої/ — 2014. — С.- 4-7