Спецможливості
Статті

No-till: наука без практики німа, практика без науки сліпа

26.09.2008
384
No-till: наука без практики німа, практика без науки сліпа фото, ілюстрація

Щодо історії розвитку системи No-till та її подальшої долі науковці мають теж свої погляди, але чи збігаються вони з поглядами виробничників?

Щодо історії розвитку системи No-till та її подальшої долі науковці мають теж свої погляди, але чи збігаються вони з поглядами виробничників?

В умовах сьогодення складається така ситуація із системою No-till, що між виробничниками, які впроваджують цю систему, проводячи власні досліди, і які не можуть науково обгрунтувати результати своїх досягнень (при цьому маючи кошти та всю потрібну техніку), немає взаємозв’язку з науково-державними установами, які мають більше аргументів для впровадження системи No-till, не маючи достатньо для цього ресурсів. Можна сказати, що одні й другі йдуть правильним шляхом, але якщо об’єднати зусилля та співпрацю, то результати були б значно кращі.
Своїм баченням щодо системи No-till та її майбутнього поділився з редакцією нашого журналу кандидат сільськогосподарських наук, співробітник кафедри “Землеробства та гербології” НАУ Микола Павлович Косолап, який має великий досвід в агрономії.
 — Коли вперше з’явилася думка про систему No-till і коли вперше почали застосовувати цю систему на практиці?
 — Розвиток людства і землеробства як однієї з галузей його діяльності йде по спіралі. Як свідчать археологічні дані, землеробство починалося з нульової технології. Палиця-саджалка була першим знаряддям рільника. Він формував нею лунку в грунті, кидав туди насіння перших культур і загортав. І не можна вважати цю технологію занадто примітивною. За якістю висіву, дотримання заданої глибини загортання насіння, рівномірності розміщення рослин усі сівалки прямого висіву й сьогодні поступаються даному знаряддю. При цьому стародавні ацтеки, щоб виростити добрий урожай, кидали в кожну лунку маленьку рибинку. Вона розкладалася й забезпечувала рослини потрібними мінеральними елементами. Якщо порівняти рівень урожайності, який мали землероби в таких стародавніх центрах, як межиріччя Тигру й Євфрату та долина Нілу, то сьогоднішні наші здобутки лише наближаються до цих показників.
На території України за 4–4,5 тис. років землеробської діяльності 95% цього періоду люди вирощували сільськогосподарські культури за технологією мінімального поверхневого обробітку грунту, й лише кілька сторіч ми застосовуємо плужний обробіток. Майже до останнього часу він домінував у розвитку землеробства нашої країни з постійним вдосконаленням відповідних знарядь та збільшенням потужності енергетичних засобів. Безумовно, перехід від мотичного до плужного рільництва є одним із найвидатніших досягнень людства, яке забезпечило продуктами харчування зростаючу чисельність людей на нашій планеті. Плужний обробіток дав змогу використовувати потенційну родючість грунту для одержання прийнятного рівня врожайності сільськогосподарських культур.
Сьогодні інтенсифікація механічного обробітку грунту з використанням потужних тракторів дійшла своєї граничної межі, тому в усіх країнах світу фіксуються негативні наслідки такої діяльності: посилення водної та вітрової ерозії, різке зниження вмісту гумусу в грунтах та їхня агрофізична деградація. Ці явища вчені відмічали вже давно, й чимало досліджень було проведено з удосконалення систем механічного обробітку грунту для уникнення згаданих недоліків, бо встановлено основну їхню причину — оранка. Суспільство й наукова громада не відразу сприйняли нові ідеї в царині підходів до обробітку грунту. Навіть сьогодні в Україні більшу частину орних земель обробляють полицевими знаряддями, а науковці дуже насторожено ставляться до No-till технології.
Ідея повної відмови від механічного обробітку грунту стала можливою лише в 60-ті роки минулого сторіччя після розробки в Англії гербіцидів суцільної дії з коротким періодом розкладу — Паракват та Грамоксон, — які дали можливість ефективно контролювати бур’яни навіть тоді, коли культур немає на полі. В 1969 році було видано перші практичні рекомендації щодо прямого висівання культур у попередньо не оброблену стерню. 70-ті роки є початком практичного освоєння й поширення нової технології в різних країнах світу. За цей час суттєво змінилася технологія. Наприклад, якщо на початку розробки цієї технології допускалося (і навіть вважалося прийнятним) спалювання рослинних решток перед висівом, бо перші сівалки не могли забезпечити якісне висівання за їхньої наявності на поверхні грунту, то для сучасних сівалок це вже не є непереборною перешкодою. Змінилося й змінюватиметься далі багато складових даної технології, але основна ідея — її відповідність сучасним умовам і вимогам — уже сприйнята суспільством, тому за цією технологією — велике майбутнє. Вже сьогодні в світі за технологією No-till вирощують культури на площі, яка становить близько 7% загальної світової площі ріллі. Зіставте цю цифру з часом початку впровадження нової технології, і ви зрозумієте, що жодна технологія в світі не впроваджувалася з такою інтенсивністю.
В Україні можна виділити кілька етапів у розробці і впровадженні реальної технології No-till. На першому етапі, в 70-ті роки, завезли кілька сівалок прямого висіву в науково-дослідні установи та обласні сільськогосподарські дослідні станції. Їхнє випробування часто (із зрозумілих причин) давало негативні наслідки, а ті позитивні результати, які мали науковці, наприклад Миронівського інституту пшениці, так і залишилися майже не відомими не тільки виробничникам, а й більшості науковців країни. Випробовували сівалки, а не технології, тому подальшої наукової роботи в цьому напрямі не здійснювали.
Другим етапом можна вважати проект поширення цієї технології, який проводила в Старобешівському районі Донецькій області фірма “Монсанто” за підтримки держдепартаменту США. Під час реалізації проекту вдалося досягти значних позитивних результатів. Технологію No-till було реалізовано на десятках тисяч гектарів, завезено в країну значну кількість сівалок прямого висіву, обладнано навчальний центр, але, на жаль, суспільство не було готове, виробництво не мало потреби, а наука не підтримала й не сприйняла нову технологію. Із завершенням фінансування роботи було припинено.
Третій етап упровадження й поширення даної технології в нашій країні пов’язаний з корпорацією “Агро-Союз”, з ім’ям Володимира Дмитровича Хоришка. Реальне впровадження технології на власних полях і широка діяльність із популяризації цієї технології (варто відмітити, що вже проведено чотири міжнародні конференції з залученням відомих учених і практиків з різних країн світу; на базі господарства функціонує добре оснащений навчальний клас, де всі бажаючі керівники й спеціалісти сільського господарства, і не лише нашої країни, проходять практичне навчання з даної технології) дали свої результати. Хоча ми й не маємо точних статистичних даних про площу, на якій застосовують технологію No-till, але безпосередньо про інтенсивність її поширення можна судити з кількості сівалок прямого висіву, які придбали виробничники України. Їхня кількість уже сягнула за кілька сотень, і обсяг продажів з кожним роком зростає. Це свідчить про реальну зацікавленість виробництва, але навіть поверхневий аналіз їхнього використання підтверджує нагальну потребу наукового супроводу даної технології. Часто сівалки прямого висіву використовують після мінімального обробітку або навіть традиційного полицевого обробітку грунту. Це свідчить про брак напрацьованого українського варіанту технології No-till. Його сьогодні методом проб і помилок напрацьовують наші виробничники.
— Чи є державна програма в Україні щодо цієї системи і чи виділяють кошти на проведення досліджень?
— Сьогодні цілісної державної наукової програми вивчення і адаптації технології No-till до грунтово-кліматичних умов України не існує. Навіть більше, я не знаю наукової тематики із вивчення цієї технології, яку фінансувала б держава. Сьогодні технологія No-till найбільше відповідає соціальним, екологічним і агрономічним умовам ведення землеробства в Україні, в ній ми бачимо можливість вирішення багатьох агрономічних, екологічних і соціальних проблем у галузі рослинництва країни. Тому на кафедрі землеробства та гербології закладено стаціонарний дослід із вивчення технології No-till у короткоротаційних сівозмінах. Мабуть, це єдиний такий стаціонар в Україні. Сьогодні ми вже маємо певні наукові результати, які свідчать про ефективність даної технології. Свої зусилля ми найперше спрямували на вирішення таких проблем, як контроль бур’янів у технології No-till та зміна водно-фізичних властивостей грунту в різних сівозмінах. Але всі ці дослідження ми проводимо з власної ініціативи. Державної підтримки не маємо. Хоч як це дивно, актуальність технології No-till для України більше розуміють виробничники, які впроваджують її в різних варіантах у всіх природно-кліматичних зонах країни. Вони мають як позитивні, так і негативні результати. На жаль, все це відбувається без належної наукової підтримки науково-дослідними установами нашої Академії аграрних наук, яка спромоглася лише провести попередню оцінку переваг і недоліків цієї технології. Ці висновки більше залякують виробничників значними проблемами, які можуть виникнути в разі переходу до нової технології, ніж сприяють її адаптації й поширенню. Виділено, наприклад, 13 переваг і аж 19 проблемних питань, які можуть виникнути за впровадження даної технології в Україні. З деякими з них просто важко погодитись, а деякі викликають лише посмішку, наприклад, ті, що запевняють: недоліком No-till є потреба більшого рівня знань від користувача, дорогої сівалки, хоча в перевагах зазначено, що в даній технології — менша потреба в техніці тощо. Ми все ще тримаємося традиційних технологій, напрацьованих у нашій країні, які свого часу дали можливість одержувати 50 млн тонн зерна й мати врожайність основних культур не нижче, ніж у США. Але чим ми за це заплатили? Ось цитата із статті академіка В. Сайко: “Розвиток ерозії призвів до щорічних втрат близько 600 млн т грунту, в тому числі 20 млн т гумусу, третини поживних речовин, що вносились із добривами, 16 млрд м3. Щорічне збільшення площ деградованих земель сягнуло 80 тис. га”. Одного цього достатньо, щоб визнати, що наші технології є недосконалими. Може, досить уже вивчати різні варіанти оранки, а хоча б частину коштів і людських ресурсів, які витрачають на це в наукових закладах, спрямувати на розробку альтернативних шляхів. Я впевнений, що сьогодні, коли виробництво гостро потребує нових підходів і розробки нових технологій, коли є на них соціально-економічне замовлення, така державна програма обов’язково буде. Й дослідження з проблем технології No-till отримають фінансову підтримку держави.
— На сьогодні скільки наукових установ приділяють увагу системі No-till, і чи співпрацюєте ви з ними?
 — На жаль, ми практично не співпрацюємо з вітчизняними науковими установами щодо технології No-till. Ми маємо контакти з зарубіжними науковцями, які працюють у цьому напрямі.
— Протягом якого часу ви досліджуєте систему No-till, що спонукало вас до проведення цих дослідів і чи справджуються наукові результати, на які ви очікували?
 — Я особисто детально почав цікавитися проблемою No-till ще під час реалізації проекту фірми “Монсанто”, і сьогодні ми продовжуємо підтримувати зв’язки з фахівцями цієї компанії з даної проблеми. Детальні наукові дослідження технології No-till проводив з початку її впровадження в корпорації “Агро-Союз”, якій я щиро вдячний за тривалу співпрацю й надані можливості працювати на стаціонарному демонстраційному полі, де порівнюють мінімальну, нульову та традиційну технології. Я вважаю, що на цьому демонстраційному полі мають працювати цілі науково-дослідні установи, яким часто не вистачає грошей і матеріальних ресурсів для повноцінних дослідів з No-till на власних дослідних полях. Взагалі в Україні організація наукових досліджень у сільському господарстві не відповідає сучасним реальним вимогам виробництва, і з часом вона має змінитися на користь наближення її до розв’язання конкретних потреб виробництва. Лише в цьому разі виробничники погодяться вкладати свої кошти в науку. Що швидше це станеться, то більше користі буде як для науки, так і для виробництва.
 — Порівняно з європейськими країнами та країнами Америки, які масштабно застосовують систему No-till на своїх полях, чи достатньо для цього у вас аргументів, щоб оголосити й масово запровадити цю систему в Україні?
 — На сьогодні найповніше впроваджено технологію No-till у п’яти країнах світу. Ці країни пройшли тривалий час вивчення й освоєння цієї технології і напрацювали свої варіанти No-till, які адаптовано до місцевих умов. Тому в світі можна виділити три основні варіанти технології No-till: північноамериканський, південноамериканський та австралійський варіанти. Перший варіант застосовують у Канаді та США в регіонах, які за кліматичними умовами найближчі до умов зони посушливого степу України. Південноамериканський варіант реалізовано в Бразилії, Парагваї та Аргентині. Ера тоталітаризму в нашій країні, слава Богу, вже завершилася, й тому ми нічого не мажемо запровадити масово приказним порядком. Треба розробляти свій власний український варіант цієї технології, роз’яснювати й пропагувати її. Лише, якщо вона відповідатиме вимогам сьогодення, виробничники її сприймуть і запровадять у реальному виробництві. Рівень запровадження будь-якої технології визначається не лише її агрономічною чи економічною ефективністю, тут велике значення має й соціальний чинник.
— Чи можна застосовувати No-till на всій території України (за зонами) і чи однаково реагують на неї всі культури (мається на увазі врожайність)?
— За соціально-економічними та грунтово-кліматичними умовами, які сьогодні є в Україні, ми ніяк не можемо мати одну універсальну технологію. Такої просто немає. Досить тривалий час у нас з однаковим успіхом застосовуватимуть різні технології обробітку грунту — від традиційної оранки до нульового обробітку. Не для всіх сівозмін і культур ідеологія технології No-till (мінімальне порушення грунту) придатна. Це, передусім, коренеплоди й бульбоплоди, під час вирощування яких у будь-якому разі грунт доведеться порушувати інтенсивно. Основними зонами максимального поширення технології No-till будуть Степ і Лісостеп. Сьогодні ми навіть не всі наші культури ще перевірили на можливість їхнього вирощування за технологією No-till. Ми напрацювали певну схему переходу до нової технології. Наш досвід і досвід виробничників свідчать, що за розуміння й знання технології No-till перехід на нову технологію не спричинює зниження врожаю сільськогосподарських культур. На жаль, сьогодні знань і досвіду в цій справі не вистачає найбільше.
— Чи має система No-till своє майбутнє, які ваші прогнози щодо розвитку цієї системи чи її занепаду, а може, людство зупиниться на мінімальному обробітку грунту?
 — В Україні технологія No-till має широку перспективу. Вона найбільше відповідає умовам глобального потепління і певною мірою сприяє її вирішенню через секвестрацію вуглецю. Це теж проблема, яку треба вивчати. No-till технологія — це найбільш наукомістка інтенсивна технологія рільництва, яка відповідає напряму біологізації і екологізації землеробства. В ній мають знайти своє оптимальне застосування як нові біологічні препарати (біорегулятори, мікробіологічні препарати, які ми вже маємо власні в Україні), так і інформаційні технології (система точного землеробства).
До цього в усіх технологіях вирощування сільськогосподарських культур основну увагу звертали на задоволення потреб культури і значно менше на грунт — основу врожаю. Як наслідок, ми сьогодні маємо цілий букет екологічних, агротехнічних, економічних, соціальних проблем як на рівні окремого господарства, так і на планетарному. Якщо ми й далі рухатимемося в такому ж напрямі, нас чекає катастрофа. А в технології No-till закладено іншу філософію: ми насамперед маємо дбати про родючість грунту, а він уже має забезпечувати високий урожай культур. Поліпшуючи родючість грунту, ми можемо поступово зменшувати використання як добрив, так і пестицидів. І при цьому збиратимемо більші врожаї. Це не фантастика, це реальний результат, який мають фермери на американському континенті, де вперше, ще 20–30 років тому, запровадили на своїх землях технологію No-till. Ми маємо потенційно унікальні родючі грунти, і я сподіваюся, що, використовуючи технологію No-till, ми зможемо не лише поновити втрачений рівень їхньої природної родючості, а й підвищити його. Родючість є похідною біологічних процесів. Тому в еру біології ми одночасно вчитимемося, вивчатимемо й сприятимемо формуванню живого грунту з високим рівнем вмісту гумусу та біологічної активності. Турбота про грунт — це турбота про спадок наших дітей і майбутніх поколінь українців.
— Наскільки готова вітчизняна та зарубіжна техніка до впровадження системи No-till?
 — Хоч як це дивно, техніки для технології No-till потрібно значно менше, ніж для традиційної — і кількісно, і за видами. Потрібні три основні види: сівалка прямого висіву, добрий обприскувач та комбайн для збирання врожаю. Сьогодні в Україні корпорація “Агро-Союз” та завод “Червона зірка ”вже випускають сівалки для прямого висіву. Їхні вироби когось задовольняють, а когось і ні. На ринку України є достатньо широкий вибір зарубіжних сівалок, які вироблено в різних країнах і які відповідають найперше грунтово-кліматичним умовам цих країн. Вони (на жаль, швидше, ніж наші заводи) удосконалюють свої моделі відповідно до наших грунтово-кліматичних умов. Порівняйте перші сівалки фірми “Бурголт”, які привезли в нашу країну, і останні. Вони дуже суттєво різняться. Загалом, це складне завдання — обрати оптимальну сівалку для конкретного господарства. Для господарств, які мають великий середній розмір поля, більше придатні широкозахватні сівалки, наприклад ті, які виробляє “Агро-Союз”, а для невеликих і складних за конфігурацією полів кращими будуть сівалки, наприклад, фірми SEMEATO. Якість роботи сівалки значною мірою залежить від типу сошника. Таким чином, технічно ми маємо всі можливості для успішного освоєння технології No-till. З кожним роком сівалки прямого висівання поліпшуються. Практично вже немає сівалок перехідного періоду, пристосованих із звичайних до вимог технології No-till. Виходячи з перспектив даної технології для України, нам конче потрібно мати сівалки власного виробництва.
— Чи можна застосовувати органічне землеробство за системи No-till, якщо так, то за яких умов?
 — Головна вимога органічного землеробства — відмова від використання пестицидів та мінеральних добрив, а вони є основою сучасних інтенсивних технологій, у тому числі й технології No-till. Тому не варто розраховувати на застосування цієї технології в теперішньому її вигляді в органічному землеробстві. З іншого боку, за своєю суттю технологія No-till як наукомістка й найбільш орієнтована на біологізацію землеробства з часом відповідатиме вимогам органічного землеробства. Для цього вже сьогодні працюють науковці, особливо в зарубіжних країнах. Вони займаються розвитком біологічних засобів землеробства: біопрепарати для захисту рослин від шкідливих організм,  біорегулятори різної мікробіологічної діяльності грунту та стимулятори росту рослин. Недарма вважають, що ХХІ століття — це ера біології.
 — На вашу думку, скільки потрібно часу міцному господарству, аби перейти від традиційної системи вирощування сільгоспкультур до системи No-till, з чого треба починати?
 — Надто широке питання. Давайте по-порядку. По-перше, перед тим як говорити про перехід до технології No-till, треба добре уявляти, що не задовольняє в технологіях, які застосовує господарство, й спрогнозувати можливості вирішення проблеми шляхом упровадження технології No-till. Для того щоб розв’язати друге питання, потрібно вивчити нову технологію, аби знати, що вона може дати, які її сильні сторони, а також передбачити і ймовірні проблеми, які можуть виникнути, та способи їхнього вирішення. У зв’язку з тим, що ці питання дуже складні, на мою думку, варто залучати консультантів із числа науковців та спеціалістів господарств, де цю технологію вже освоїли, щоб максимально уникнути помилок перехідного періоду. За такого підходу й наявності матеріальних ресурсів для придбання потрібного обладнання вже за три-чотири роки господарство може повністю перейти на нову технологію. 

М. Косолап,
канд. с.-г. наук,
співробітник кафедри “Землеробства та гербології” НАУ

Попередня стаття

Advertisement

Інтерв'ю
КАБП
Завдяки проведенню реформ, Україна сьогодні має найбільший за останній час інвестиційний потенціал. До найважливіших міжнародних партнерів України належить Канада.
В Україні дедалі частіше говорять про смерть аграрної науки, і про неефективність роботи НААН. Про можливі варіанти виходу науки із кризи та про перспективні розробки науковців у інтерв`ю propozitsiya

1
0