Спецможливості
Технології

Нішеві культури: аніс звичайний

26.01.2021
5190
Нішеві культури: аніс звичайний фото, ілюстрація

Аніс звичайний (Anisum vulgare Gaertn.) — рослина родини Селерові, або Зонтичні (Apiaceae [Umbelliferae]). Вид походить зі Східного Середземномор’я, найбільшого поширення в наші часи набув на теренах Європи, Азії, Америки, Північної Африки. До слова, у дикому вигляді рослина не трапляється, відома лише в культурі, проте до здичавіння схильна.

 

 

 

 

Ботанічна характеристика

Аніс звичайний — однорічна рослина заввишки 30–70 см. Корінь стрижневий, слабко розгалужується, проникає в ґрунт на глибину 50–60 см. Стебла прямостоячі, вкриті борозенками, круглі, у верхній частині розгалужені. Уся рослина більшою чи меншою мірою густо опушена тонкими короткими волосками. Нижні прикореневі й стеблові листки з довгими черешками. Пластинка нижніх листків округло-серцеподібна й, залежно від сортових особливостей, може бути суцільна або глибоконадрізана, з розташованими в середній частині тричіперисторозсіченими клиноподібними сегментами. Верхні листки сидячі, листкова пластинка за формою дві­чі- або тричіроздільна (на лінійно-ланцетні або лінійні частки). Суцвіття — складний зонтик із 7–15 короткоопушеними променями. Чашечка дрібнозубчаста; віночок білий із загнутими всередину пелюстками. Плоди — опушені двосім’янки яйцеподібної або обернено-грушоподібної форми, завдовжки 3–5 мм, завширшки 1,5–2,5 мм. Дозрілі плоди легко розтріскуються на два напівплодики, кожен із яких має одну насінину. Власне, в господарському значенні напівплодик і є насіниною. Стиглі плоди зеленувато-сірі, солодкуватого смаку, мають приємний аромат. Маса 1000 насінин — 3,5–5 г. Цвіте аніс у червні-липні, плоди достигають наприкінці серпня — на початку вересня. Рослина перехреснозапильна, запилюється переважно бджолами.

 

Біологічні особливості

Аніс вимогливий до тепла, світла й поживності ґрунту. У фазі цвітіння рослині потрібна тепла й сонячна погода. Посуха в цей період, а також у фазі наливу насіння призводить до формування неповноцінного (плюсклого) насіння та зниження в ньому вмісту ефірної олії. Холодна дощова погода спричинює поширеннюя хвороб, ураження суцвіть, а відтак — озерненість зонтиків.

Від появи масових сходів до достигання насіння — 110–120 діб за суми ефективних температур 2000–2200°С. Аніс належить до рослин довгого світлового дня. Проростання насіння починається за температури 3–5°С, оптимальна температура проростання становить близько 25°С. Сходи за сприятливих умов з’являються через 15–20 діб, а за нестачі тепла період проростання затягується до 30 діб і навіть більше. За недостатнього зволоження сходи також з’являються пізніше, неодночасно, тож посіви будуть зріджені. Молоді рослини анісу задовільно витримують короткочасні заморозки.

 

Господарське значення

Аніс звичайний відомий із давніх-давен як пряно-ароматична культура. Його споживали ще за часів Київської Русі. Тепер основні напрями використання — ефіроолійний та в якості пряно-смакової зеленної рослини.

Плоди (насіння) анісу, а також отримані з нього ефірна та жирна олії широко використовують у хлібопекарній, рибній і м’ясній промисловості, кондитерському та лікеро-горілчаному виробництві, для виготовлення мила й парфумерії, в медицині. Рибним стравам аніс придає яскраво виражений приємний аромат і по­ліпшує їхній смак. Крім того, завдяки сильним окислювальним властивостям, ця пряність запобігає «іржавленню» риби; також аніс традиційно використовують для ароматизації морської риби, що має запах йоду. У якості пряності найчастіше використовують плоди анісу. Вони мають насичений аромат, що освіжає та здатен «заглушувати» інші запахи. Додають аніс у кондитерські вироби — пироги, печиво, кекси, пряники, торти; фруктові й молочні супи, фруктові салати тощо. Аніс добре поєднується з овочами, які заготовляють про запас: квашеною капустою, соленими огірками, моченими яблуками. Страви, приготовані з фруктів, також набувають своєрідного специфічного смаку. У якості ароматизатора аніс додають у квас, алкогольні та безалкогольні напої.

Зелену масу анісу споживають свіжою до початку утворення квітконоса — її використовують у якості пряної приправи до м’ясних і рибних страв, а також у салатах подібно до інших пряно-смакових зелених рослин. Урожайність зеленої маси в добре залистяних форм (овочевого напряму використання), стійких до раннього стеблування, може становити до 10 т/га й біль­ше. Наразі в Україні потрібно активізувати селекційну роботу зі створення саме таких сортів. Адже попитом у споживачів аніс як зеленна культура користується, але вітчизняного сортименту на ринку немає. Зрештою, на сьогодні в Державному реєстрі сортів рослин, придатних до вирощування в Україні, немає жодного (!) сорту анісу звичайного.

Ефірна олія анісу, якої в сухих плодах міститься 1,5–3,5% (максимально — до 6%), має м’яку відхаркувальну та вітро­гінну дію, посилює секреторну й моторну функції травного апарату. Завдяки цьому її застосовують за виникнення метеоризму, погіршення шлункової та печінкової секреції, судомних спазм кишечника — як засіб, що знімає біль і відновлює перистальтику. Анісова олія має лактогенну дію та антисептичні властивості, її застосовують у системі лікування бронхітів і трахеїтів як засіб проти кашлю. Препарати, що містять олію анісу, поліпшують розрідження й відхаркування мокроти та прискорюють її видалення разом із продуктами запалення слизової оболонки й дихальних шляхів. Крім того, вони справляють бактерицидну дію. Плоди анісу входять до складу послаблювального та грудного трав’яних зборів, а також збо­рів, що використовують для лікування захворювань печінки й нирок.

Широкого використання аніс набув у народній медицині. Препарати з плодів використовували внутрішньо в якості потогінного засобу, за виникнення жіночих захворювань; зовнішньо — для лікування опіків, захворювань шкіри (з цією метою використовували також і корені анісу).

Анісова олія захищає шкіру рук і обличчя від укусів комарів. За її використання відзначали згубну дію на пташиних кліщів, вошей і бліх.

Жирна анісова олія, вміст якої становить 15–28%, використовують як замін­ник олії какао в медицині та кондитерській і лакофарбовій промисловості. Відходи (макуха) після переробки містять до 20% білка, тож їх застосовують для приготування корму худобі. Анетол — основний компонент ефірної олії анісу (його частка становить 80–90%) слугує сировиною для синтезу обеніну, який використовується в парфумерії.

Аніс звичайний — хороший медонос, тому не зайвим буде розташовувати по­сіви поблизу пасік або вивозити вулики на поле з анісом у період цвітіння. Користь буде обопільна.

 

Агротехнологія вирощування анісу на товарні й насіннєві цілі

СходиТоварні й насіннєві посіви анісу звичайного розміщують на легких і середніх за гранулометричними показниками ґрунтах із високим умістом поживних речовин. Кращі ґрунти — чорноземи супі­щані й суглинкові, з реакцією ґрунтового розчину (рН) близько 7. На полях із підвищеною кислотністю слід проводити вапнування (зазвичай вапно вносять під попередник один раз за ротацію сівозміни під зяблеву оранку). Непридатні для вирощування анісу важкі глинисті й солончакові ґрунти. Ділянки, що відводяться під сівбу анісу, мають бути окультурені, тобто чисті від бур’янів.

Хорошими попередниками для анісу звичайного є зернові, зернобобові культури, багаторічні трави, картопля, кукурудза, овочеві. Не можна використовувати в якості попередника представників родини Селерові задля запобігання ураженню рослин анісу спільними хворобами та пошкодженню шкідниками. Якщо пло­щі вирощування анісу як ефіроолійної сировини можуть бути значні, то для отримання зеленної овочевої продукції з відкритого ґрунту — звичайно ж невеликі. Тож потрібно враховувати можливості збуту свіжої продукції в стислі терміни, спланувати її збір в оптимальні строки тощо. Тому доцільно аніс овочевого напряму використання в сівозміні вирощувати на одному збірному полі, групуючи з іншими зеленними однорічними рослинами. Повертати рослину на те саме поле в сі­возміні можна не раніше ніж через чотири-п’ять років.

Обробіток ґрунту для вирощування анісу — традиційний для зони вирощування. Основний — розпочинають відразу після збирання попередника: з лущення дисковими лущильниками в двох напрямках на глибину 8–10 см. Якщо поле засмічене коренепаростковими бур’янами, застосовують лемішні лущильники: в такому разі глибина першого обробітку становить 12–14 см, а другого, який за оптимальних умов для відростання бур’янів зазвичай проводять через два тижні, — 14–16 см.

За два тижні, після масового відростання бур’янів, проводять зяблеву оранку: на підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару, на супіщаних чорноземах — на 20–22 см, на суглинкових чорноземах — на 25–27 см. Під оранку доцільно внести добрива, дози яких, як і співвідношення між елементами мінерального живлення, установлюють із урахуванням родючості ґрунту, забезпечення його рухомими формами поживних речовин, видами та кількістю добрив, унесених під попередник, біологічних особливостей самої рослини, напряму використання посівів тощо.

Салатна стадіяУ разі внесення органічних добрив під рослину-попередник власне під аніс їх вносити вже не потрібно. Якщо ж органічні добрива під попередник не внесені (а також на бідних, виснажених ґрунтах), під оранку варто внести до 30 т/га перегною або компосту, але не свіжого гною. Під оранку також вносять фосфорні й калійні добрива, а азотні — частину під весняну культивацію, а решту — під час підживлення в період вегетації. Так, орієнтовна норма внесення під аніс мінеральних добрив у зоні Полісся на чорноземі дерново-підзолистому становить, у кг/га діючої речовини: Р2О5 — 50, К2О — 80, N — 50; на чорноземі типовому малогумусному в Лісостепу — відпо­відно 50–70, 80–100, 50–70; на чорноземі звичайному, південному і темно-каштановому в зоні Степу — 60, 80 і 60.

За потреби, наприклад у разі масової появи сходів бур’янів за встановлення теплої погоди та достатнього зволоження, потрібно провести культивацію зябу на глибину 10–12 см.

Рано навесні, за настання фізичної стиглості ґрунту, слід провести операцію із закриття вологи шляхом боронування в два сліди. Якщо встановляться сприятливі погодні умови, проводять дві культивації, а якщо терміни стислі (наприклад, через суху погоду є ризик втрати ґрунтової вологи), то варто обмежитися лише передвисівною культивацією з одночасним боронуванням на глибину 4–6 см. Перевагу під час проведення передвисівного обробітку ґрунту слід надавати комплексним агрегатам, що дасть змогу за один прохід виконати кілька операцій: розпушити ґрунт до дрібногрудкуватого стану, вирівняти й ущільнити поверхню, що сприятиме збереженню вологи в ґрунті та проведенню якіснішої сівби.

Для висіву використовують насіння анісу, яке має відповідати за сортовими й посівними якостями чинним стандартам України. Сорт, згідно з чинним законодавством, має бути внесений до «Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні». Отут і виникає проблема, оскільки, як зазначалося вище, сортів анісу ані української, ані іноземної селекції у вітчизняному реєстрі на сьогодні немає.

Фаза бутонізації - почтаку цвітінняПеред сівбою насіння потрібно відсортувати за питомою вагою. Для цього його поміщають у 3–5%-вий сольовий розчин на 5–6 хв, після чого промивають у проточній воді та підсушують до сипкого стану. Сортувати насіння можна також на решетах із різним розміром чарунок. Досить простий і ефективний прийом, який сприяє більш дружній і швидкій появі сходів і підвищенню врожайності, — прогрівання насіння впродовж трьох діб перед сівбою в опалюваних приміщеннях або на сонці за температури 25–30°С. Для запобігання захворюванню рослин у період вегетації насіння можна протруїти дозволеними до використання в Україні препаратами, керуючись щорічно оновлюваним «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Посівний матеріал, призначений для отримання салатної продукції, не обробляється, як і насіння для отримання проростків.

Сівбу на Чернігівщині, тобто в зонах Північного Лісостепу й Полісся України, проводять у другій декаді квітня (проте, залежно від погодних умов, терміни можуть бути зміщені як на третю декаду березня, що траплялося в останнє десятиріччя, так і на третю декаду квітня, як, наприклад, 2018 року). Варто пам’ятати просте агрономічне правило: затягувати із сівбою не варто — зважаючи на збільшення кількості років із посушливими веснами, слід максимально використовувати ґрунтову вологу.

Під час вирощування анісу на зелень для забезпечення конвеєрного надходження свіжої продукції сівбу проводять у кілька строків із інтервалом 10–15 діб. У літні місяці, якщо немає системи для поливів, сівбу не практикують, оскільки через нестачу вологи насіння не проростає або ж сходи будуть зріджені — якісну товарну продукцію за таких умов отримати практично неможливо. Практикують і підзимову сівбу анісу в другій декаді листопада, але в такому разі слід збільшити норму висіву насіння у півтора-два рази.

Зав'язування плодівДля отримання свіжої зеленої маси аніс висівають із міжряддям 45 см, а для отримання плодів і на насіннєві цілі — від 45 до 70 см. Норма висіву насіння — 20 кг/га (на зелень) і 10 кг/га — для отримання плодів (тобто для отримання посівного матеріалу та ефіроолійної сировини). Глибина загортання насіння — 3–4 см в умовах недостатнього зволоження і 1 см — за ранньовесняних стро­ків сівби та високої вологості поверхневого шару ґрунту. На чистих від бур’янів полях можлива сівба суцільним способом із шириною міжрядь 15 см, норма висіву — до 25 кг/га. Одночасно із сівбою або відразу після неї поле потрібно закоткувати легкими котками.

Оскільки аніс звичайний, як і багато представників родини Селерові, належить до видів рослин, у яких досить тривалий період від сівби до появи сходів, варто передбачити боротьбу з ґрунтовою кіркою і сходами бур’янів.

Її розпочинають за першої необхідності, зазвичай до початку появи сходів анісу звичайного: через 5–7 днів після сівби поле боронують легкими боронами впоперек напрямку рядків (але слід враховувати, що довжина проростків основної культури не повинна перевищувати 2 мм). Друге боронування проводять за появи в анісу трьох-чотирьох справжніх листків. У разі, коли перед сів­бою або одночасно з нею вносили гербіциди, боронування не проводять. І чергове застереження: для вирощування анісу на зелень гербіциди використовувати не можна!

Насіння анісуЗа період вегетації проводять не менше як три міжрядні обробітки: від фази трьох-чотирьох справжніх листків до збирання товарної продукції — за використання плантації для овочевого напряму. Або ж до змикання рослин у міжряддях — на насінницьких посівах чи для одержання плодів як ефіроолійної сировини. Обов’язково розпушують міжряддя після випаданя значних опадів (для запобігання утворенню кірки, з метою поліпшення повітряного режиму). Глибина розпушування ґрунту під час міжрядних обробітків становить спочатку 5–6 см, згодом її збільшують до 10–12 см. У разі потреби боротьби з бур’янами чи необхідності сформувати густоту рослин, особливо на ділянках овочевого напряму використання, проводять одне-два ручні прополювання.

Зелену масу анісу збирають у фазі добре розвиненої розетки листків — до викидання квітконоса. Зрізують рослини на рівні ґрунту або висмикують із корін­ням, перед укладанням у тару землю по­трібно обтрусити. Якщо зі збиранням запізнилися чи не налагоджено збут продукції і рослини «переросли», їх до­цільно залишити для отримання не менш цінної сировини — плодів на від­повідні потреби. За використання для сівби насіння високих репродукцій і дотримання всіх відповідних заходів, як того вимагають відповідні інструкції із ведення насінництва, можна використати такий посів і для отримання насіннєвого матеріалу.

Напої на основі анісуНа насінницьких посівах, керуючись «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», застосовують фунгіциди для захисту ані­су від хвороб (бактеріози, іржа, борошниста роса) та інсектициди для боротьби зі шкідниками (рослину можуть пошкоджувати попелиця, клопи, коріандровий на­сіннєїд). Звісно, потрібно дотримуватися доз і строків унесення препаратів.

На насінницьких посівах проводять апробацію, два-три видові, сортові та фітопатологічні прочищення, під час яких видаляють усі нетипові рослини, що мають відхилення від морфології рослин основного сорту, а також уражені хворобами, пошкоджені шкідниками, слабко розвинуті, виродливі тощо.

Насінницькі ділянки, а також посіви, призначені для отримання ефіроолійної сировини, за потреби у фазі стеблування підживлюють азотними добривами з розрахунку 20 кг/га за діючою речовиною.

У разі встановлення тривалої посушливої погоди, особливо в період від повних сходів до цвітіння, за зниження вологості ґрунту до 80% НВ і в період дозрівання на­сіння за зниження, відповідно, до 70% НВ слід проводити поливи з нормою 250– 300 м3/га.

На насіння аніс збирають наприкінці серпня — на початку вересня (строки залежать першочергово від сортових особливостей, а також від погодних умов і дотримання відповідних агротехнологічних операцій упродовж усього вегетаційного періоду). Збирання проводять роздільним способом або прямим комбайнуванням. Напряму обмолочують, зазвичай, на зріджених і низькорослих посівах, коли на­сіння на зонтиках першого порядку повністю достигає. За роздільного способу збирання рослини скошують після побуріння 50–70% плодів на рослині, укладають у валки для дозарювання на три-п’ять днів, після чого обмолочують. Якщо є така можливість, особливо в разі затяжної дощової погоди, дозарювання рослин проводять під навісами. Повністю стиглі плоди (насіння) легко осипаються, отже, запізнюватися зі збиранням не можна.

Насінина анісу під мікроскопомСушать насіння на сонці, але під навісами, а перезволожене — в сушарках із активним вентилюванням. Температура під час сушіння підтримується на рівні 35…40°С. Аби насіння не «горіло» й не пліснявіло, його потрібно часто перемішувати, а сам шар насіння не має перевищувати 5–7 см.

Очищення насіння проводять на насіннєочисних машинах типу «Петкус». Очищене й висушене насіння повинно мати вологість 12% (для насіннєвого матеріалу) або 13% — як ефіроолійна сировина. Зберігають насіння анісу звичайно насипом або в мішках у чистих сухих приміщеннях. Урожайність плодів (насін­ня) може сягати 1,5 т/га.

Згідно з ДСТУ 7160:2010, сортова чистота, або типовість, для добазового на­сіння (ДН) анісу звичайного (овочевого) має становити не менше як 99%, для базового (БН) — 98%, для сертифікованого (СН1) — 96%. Уміст інших сортів і різних гібридів у загальній масі домішок не допускається. Вміст насіння: фізична чистота, %, мінімум має бути: для ДН — 97%, для БН — 96%, для СН1 — 96%; інших рослин, максимум: культурних — для всіх категорій насіння — 0,2%, а насіння бур’янів: для ДН і БН — 0,1%, для СН1 — 0,3%. Мінімальна схожість насіння ані­су для ДН і БН повинна бути мінімум 80%, для СН — 75%. Максимальна вологість насіння за чинним стандартом для всіх категорій — не більше як 13%.

 

О. Позняк, м. н. с., дослідна станція «Маяк» ІОБ НААН (Чернігівська обл.)

журнал "Пропозиція", №12, 2019 р.

Наступна стаття

Інтерв'ю
Малі запаси вологи та відсутність опадів в період березень-квітень формують певні обмеження для вирощування даної культури. Так, на 10 квітня ц. р. залежно від типів грунтів, у південних регіонах, запаси вологи складали в метровому шарі 60... Подробнее
В Україні традиційно нарікають на відірваність освіти від практики, яка виникла ще в радянські часи, коли на виробництві молодим спеціалістам прямим текстом казали: «Забудьте все, чому вас навчали в вузі». Однак деякі аграрні вузи вирішили... Подробнее

1
0