Молочні ріки, що скисатимуть біля берегів

Затяжна суперечка між прихильниками державного регулювання цін на молоко та його супротивниками, здається, закінчилася, причому не на користь останніх. Кабмін своєю постановою (відомостей про підписання та затвердження згаданої постанови Мін’юстом на момент підготовки матеріалу до друку не було) затвердив мінімальні закупівельні ціни на молоко й молочну сировину на 2006 рік, що для продукції базових норм за вмістом жиру та білка становитимуть: молоко вищого гатунку — 1250 грн/т, молоко першого гатунку — 1200, молоко другого гатунку — 1000, вершки з 10-відсотковим вмістом жиру — 4080 грн/т.
Вважають, що урядову постанову щодо встановлення мінімальних цін було прийнято під тиском Мінагрополітики. До речі, спроби встановити мінімальні закупівельні ціни на молочну сировину були й торік, і в лютому поточного року, тільки уряд тоді не підтримав ініціативу міністерства. Цього разу додатковим поштовхом, мабуть, стали безпосередні звернення до уряду представників регіональної влади та акції сільгоспвиробників “на місцях”.
Як формальну “зачіпку” називали також і той факт, що мінімальна закупівельна ціна потрібна для розрахунку дотацій сільгоспвиробникам відповідно до законів “Про молоко” й “Про державну підтримку сільгоспвиробництва”. Однак виділення коштів на дотації в секторі молочного виробництва в Держбюджеті’2006 не передбачено.
На противагу доказам прихильників держрегулювання цін Всеукраїнське громадське об’єднання Українська аграрна конфедерація (УАК) оприлюднила свою позицію, наголошуючи на тому, що встановлення мінімальних цін на молоко в Україні тільки “замаскує” проблеми молочної галузі, до того ж, тимчасово. УАК наводить дані, згідно з якими в 2005 р. (без держрегулювання цін) реалізаційна вартість молока зросла, й рентабельність його реалізації становила +12,6% (проти -0,4% у 2004 р.), однак на початку нинішнього року з’явилися чинники, які негативно вплинули на роботу галузі. Встановлення мінімальних закупівельних цін без усунення економічних передумов для зниження цін на ринку молока фахівці УАК вважають кроком, що лише загострить відносини між переробними підприємствами й виробниками молока, і пропонують уряду встановити мінімальні ціни з нарахуванням дотацій, як це передбачено Законом “Про державну підтримку сільського господарства України”. На думку фахівців цієї організації, підтримці цін на ринку молока сприяли б також ефективні тендерні закупівлі Держрезервом продукції молочної промисловості.
У галузевій асоціації теж вважають, що мінімальні ціни не вирішать проблеми селян, а натомість створюватимуть проблеми молокопереробним підприємствам.
Так чи інакше, постанову прийнято. Селяни, що утримують молочну худобу, радіють. Молокопереробники наголошують на тому, що на організованих фермах (здебільшого великотоварних) уже тепер якісну сировину закуповують за означеними чи й вищими цінами, а от щодо закупівель у приватному секторі — такі ціни вважають необгрунтовано завищеними. Міністр агрополітики України Олександр Баранівський, своєю чергою, стоїть на тому, що мінімальні закупівельні ціни на молоко потрібні, насамперед, щоб запобігти подальшому скороченню молочного поголів’я ВРХ у країні.
За словами міністра, населення вирізає корів, бо переробники пропонують за молоко дуже низькі ціни. Закупівельні ціни становлять 0,50–0,75 грн/л, тоді як собівартість виробництва молока, за підрахунками міністерства, практично сягає 1 грн/л.
Справді, ціни знизились. У тому числі це пов’язано із введенням Росією заборони на ввезення з території України тваринницької продукції, включаючи молокопродукти. Вітчизняні переробники втратили частину ринку збуту своєї продукції, у зв’язку з чим зменшили обсяги виробництва й, відповідно, закупівель молочної сировини.
Довідка. За повідомленням УНІАН із посиланням на дані Херсонської ОДА, якщо в січні поточного року молокопереробні підприємства регіону закуповували в населення молоко за цінами 1000–1400 грн/т, то в травні закупівельні ціни на молочну сировину знизилися до 450–620 грн/т.
До того ж, молокопереробники не заперечують, що скуповують молоко в населення за вдвічі нижчими цінами, ніж на великотоварних фермах. Пояснюють вони це як кількістю закупленого молока, так і іншими причинами, зокрема, його якістю.
Вимоги виробників, особливо це стосується виробництва високоякісних молочних продуктів, не обмежуються показниками щодо вмісту білка та жирів у молочній сировині. Звертають також увагу на вміст соматичних клітин. Українськими стандартами не передбачено такі жорсткі вимоги до вмісту соматичних клітин (кількість названих клітин характеризує санітарно-гігієнічну якість молока і визначає технологічні властивості молочної сировини), як, наприклад, у ЄС, проте для вироблення молокопродуктів преміумкласу потрібне молоко саме з низьким вмістом соматичних клітин, і деякі вітчизняні переробники готові давати за найякіснішу сировину (в т. ч. з урахуванням показника щодо вмісту соматичних клітин) непогану ціну. Вміст соматичних клітин у молоці пов’язаний із фізіологічним станом худоби. Не останнє місце у формуванні якості займають і технології доїння.
Як свідчить практика, якість молока, купленого в населення, по суті, взагалі неконтрольована: здавачів багато, але продукції вони здають мало. Тож перевіряти молоко від кожного постачальника було б довго й дорого. Досліджують уже загальний обсяг. І якщо із вмістом жиру та білка справи не такі вже й погані, то щодо вмісту соматичних клітин якість молочної сировини задовольнить не кожного молокопереробника. До того ж, у молоці від населення часто виявляють речовини, яких не повинно там бути, наприклад, антибіотики.
Тепер наведемо такі цифри. За даними Держкомстату, найнижчий показник щодо виробництва молока було зафіксовано в 2000 році, він становив 12,7 млн т. У період з 2001-го по 2005 рік (включно) в Україні щороку виробляли понад 13 млн т молока, в т. ч. за останні три роки цей показник стабільно становив 13,7 млн т, отже, таким (13,7 млн т) він був і 2005 року. І це при тому, що поголів’я корів за цей період знизилося більш ніж на 1 млн голів і станом на 1 січня 2006 року незначно перевищувало 3,6 млн. Голова ради директорів Союзу молочних підприємств України Вадим Чагаровський у бесіді з головним редактором “Пропозиції” (див. журнал “Пропозиція”, №3/2006) зазначив, що в 2005 році на переробку надійшло 5,6 млн т молока, і висловив думку, що таку велику різницю із офіційними показниками виробництва молока зумовлено фальсифікаціями в статистиці.
Крім того, порівняння офіційних показників надоїв із обсягами переробки на підприємствах молочної галузі наводить на думку, що дані про виробництво молока (у непереробленому вигляді) або завищено (на що звертає увагу В. Чагаровський), або ж справді саме стільки виробляють його в умовах, коли молокопереробна галузь не потребує таких великих обсягів сировини. Причому не потребує таких обсягів і приватний сектор, а отже, незатребуване молоко псується та знищується. Оскільки відсоток приватних господарств, які утримують молочну худобу, в Україні високий, є підстави припустити, що неточності в статистиці можливі, хоча не менш вірогідне (або вагоме) припущення й про надлишки.
Уже не раз доводилося чути, що мінімальні ціни сприятимуть збільшенню поголів’я не тільки на організованих фермах (як це відбувалося останнім часом), а й у господарствах населення. Та чи це насправді так? Сумніваємось. Якщо молокопереробні підприємства не потребуватимуть сировини взагалі або сировини з тією якістю і на тих умовах, які пропонуватимуть індивідуальні виробники, — то навряд. Та чи справді потрібно сприяти збільшенню поголів’я молочної худоби саме в приватному секторі? Тобто, що ми набуваємо і що втрачаємо в гонитві за чисельністю поголів’я в господарствах населення?
Наявність офіційних мінімальних цін, швидше за все, підсилить тиск на переробні підприємства з боку органів місцевої влади в регіонах, і закупівельні ціни на молоко з господарств населення все ж таки підвищаться, але обсяги закупівель знизяться. Чому? Бо собівартість виробництва продукції переробки зросте, й виготовлення деяких найменувань молокопродуктів може виявитися нерентабельним — імовірно, цей процес попервах торкнеться виробництва сухого молока та тваринного масла. Отже, обсяги переробки молока ще більше знизяться, що відповідним чином позначиться на закупівлях сировини.
Логічно припустити, що одночасно переробники збільшать ціну на готову продукцію. Це, зокрема, підсилить інфляційні процеси в Україні та обумовить зниження конкурентоспроможності української продукції на зовнішніх ринках. В умовах лібералізації імпорту, з урахуванням намірів вступити найближчим часом у СОТ, зростання собівартості молокопродукції  та  підвищення    відпускних цін ослабить позиції вітчизняних переробників і на внутрішньому ринку.
До речі, українським молокопереробникам після вступу в СОТ потрібно буде конкурувати із закордонними виробниками молочної продукції не тільки за цінами, а й за якістю продукції. І ось що маємо. Сировина, яку використовують наші заводи, найчастіше не відповідає міжнародним стандартам якості, так само як і технологічні лінії переробних підприємств залишають бажати кращого. З відповідним чином обладнаними та сертифікованими лабораторіями ситуація ще гірша.
Союз молочних підприємств України ще в кінці минулого року намагався привернути увагу урядовців до проблем якості молочної сировини та оснащення й стандартизації молокопереробних заводів. Тоді наголошувалось на тому, що кількість молокопереробних підприємств під час вступу в СОТ скоротиться. Зокрема, йшлося про те, що модернізацію виробництва можуть посилити тільки великі компанії. Отже, ще одне слабке місце — застаріле обладнання. Крім того, — ознаки розширення молочного ринку. Галузеве об’єднання тоді запропонувало стимулювати модернізацію через оподатковування (ПДВ і ставки ввізного мита на устаткування для молочних підприємств), проте позиція Мінфіну щодо податкових пільг загальновідома, та й розширенню ринку (як це сталося в Польщі) такі заходи навряд чи завадили б.
Торкаючись теми СОТ, зауважимо, що країни — учасники цієї міжнародної організації — збираються переглянути правила гри на світовому ринку сільгосппродукції. На саміті торік у грудні міністри держав, що входять до СОТ, домовилися про скасування субсидій у сільському господарстві до 2013 р. Це повинно зрівняти умови господарювання аграрного сектору в країнах із різним ступенем економічного розвитку.
Експерти висловлюють також побоювання, що державне регулювання цін поглиблюватиме тінізацію молочного сектору, який і без цього не був таким уже й прозорим. Відстежити взаємини молокопереробних підприємств із приватними виробниками молока (тут можна провести аналогію з контролем якості продукції, яку закуповують у населення) чиновники навряд чи зможуть. Приватні ж виробники, як свідчить практика, не маючи можливості продати свою продукцію, зрештою віддаватимуть молоко хоч за безцінь (не слід забувати, що молоко — продукт, який швидко псується).
Отже, з приводу рішення уряду, згаданого на початку матеріалу, спадає на думку сакраментальний вислів: хотіли як ліпше, а вийшло — як завжди. Без розвитку переробної галузі, без орієнтації на виробництво продукції з контрольованою якістю та помірними цінами в молочній галузі немає майбутнього. Хочемо витримати конкуренцію із європейськими виробниками на своєму та зовнішніх ринках — маємо приділяти достатньо уваги безпеці продуктів харчування, а отже, якості молочної сировини та технологіям переробки молока, а ще — мати можливість цю якість підтверджувати. Хочемо підтримати населення — чом би не розробити ефективну систему прямих доплат? Чому б не скористатися досвідом інших країн, де програми розвитку сільської місцевості вже успішно впроваджують?

Марина Моісеєва