Межа, або Замальовки на тему купівлі-продажу сільгоспгектарів

В Україні знову ламають списи довкола землі. Камінь спотикання - бути чи не бути ринку сільгоспгектарів.

Мораторій, який забороняє їхню купівлю-продаж, закінчується наступного року. Весняні місяці видалися для Верховної Ради гарячими на дискусії. І не лише в день парламентських слухань "Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації", коли в сесійній залі зібралися керівники сільгосппідприємств, фермери, науковці, представники виконавчої влади та місцевого самоврядування, народні обранці. Бурхливими були обговорення у комітеті ВР з питань аграрної політики та земельних відносин під час "круглих столів", які передували слуханням. І опісля, коли готували своєрідні підсумки, - розробляли рекомендації.
Авторський ліричний відступ:
а чи є в питання ціна?
Отже, земля знов опинилася в зоні особливої уваги. Про потребу якнайшвидшого запровадження ринку сільгоспгектарів, який здатний ледь не озолотити, зробивши українців заможнішими, представники всіх гілок влади взялися активно розмірковувати з екранів телевізорів і шпальт газет. Бо ж у найважчі часи земля завжди рятувала. А тепер, кажуть, теж скрутно, то й нехай вона нам знову допомагає. "Увімкнемо" механізм купівлі-продажу аграрних гектарів, тоді багато хто зможе підзаробити.
У кожного з учасників цього процесу свої плани на землю. Відповідно, й зацікавленості різні. Хтось сподівається продати отриманий після реорганізації колективних сільгосппідприємств пай, уторгувавши таким чином якусь копійку. Хтось планує вести на гектарах успішний аграрний бізнес. Хтось збирається змінити цільове призначення наділів, щоб колишні поля пустити під будівництво й споруджувати там маєтки. Хтось виголошує: тільки гектари можуть стати єдиною реальною заставою для банківських установ, і таким чином вдасться залучати у виробництво 100 мільярдів гривень щороку. Хтось раптом кинувся з високих трибун захищати годувальницю: треба, мовляв, чорноземи негайно приватизувати лише тому, що орендарі виснажують угіддя соняшником. Хтось просто воліє вкласти вільні кошти у щось більш-менш стабільне, а земля, навіть якщо вона не родить, а заростає бур'янами, майже завжди була вигідним об'єктом для зберігання капіталу. Ось і цьогоріч до переліку мільярдерів, стверджує журнал "Форбс", додалися прізвища трьох українських бізнесменів, які заробили свої статки в аграрному секторі. А ще кажуть, буцімто сільгоспвиробництво - справа збиткова!
Іноді так і хочеться запитати: а чи не занадто ми хочемо від землі? Навряд чи їй буде під силу виконати таку кількість бажань і ощасливити одразу всіх.
Але буде непереливки, якщо у вирі конфлікту інтересів даний нам безцінний скарб узагалі втратимо. Не слід забувати, що земля - невідновлюваний ресурс. Якщо замість "прихватизованого" й порізаного на металобрухт заводу можна звести новий, то землі це аж ніяк не стосується. І хоч як це банально звучить, президенти міняються, а земля у нас одна, і на ній жити нам усім.
Тому, метою будь-яких аграрних реформ, якщо їх запроваджувати, як на мене, має стати не надання права комусь скуповувати землю, комусь продавати. І навіть не підвищення ефективності агровиробництва. За мету треба ставити поліпшення життя в сільській місцевості. Щоб жити й працювати там було привілеєм. Щоб люди бачили перспективу для себе й своїх дітей. Не боялися, що завтра хтось прийде й спробує відібрати землю, зруйнує чи якимось чином втручатиметься в господарювання. Тоді попутно вирішиться й решта питань. Адже багато говоримо про залучення в села вчителів, лікарів, напрацьовуємо різноманітні з цього приводу програми. Але тільки говоримо і напрацьовуємо... Треба подумати, як зробити, щоб не страх та злидні змушували людей працювати. Тоді будуть і ефективність, і результати.
Голові не завжди видніше,
але від нього багато що залежить
У голови Верховної Ради Володимира Литвина, який, власне, й відкривав парламентські слухання, свої погляди на подальший розвиток відносин у цій сфері.
"До землі, - вважає він, - ми повинні підходити відповідально, враховуючи, що це не лише національне багатство й стратегічний ресурс, земля має державоутворювальну функцію. Це наша культура, і наша ментальність, і наш світогляд. Фактично й збереження особливого укладу життя мільйонів людей, а загалом - усієї України. Сьогодні ми маємо з вами зробити відповідальний вибір, а для цього - знайти золоте рішення з урахуванням і тих обговорень, які відбувалися. Умовно можна поділити учасників цих дискусій на дві категорії. Перша - за мораторій, тобто проти прийняття рішень щодо ринку землі. Друга частина, - навпаки, за негайне ухвалення цього рішення.
Треба виходити з реального стану речей. Виходити з того, що землю розпаювали, державні акти на право приватної власності дали людям - не всім, але дали. Виходити з того, що записано в Конституції, в Земельному кодексі, і жити реаліями, а не ілюзіями...
Коли ми зробили перший крок, то, очевидно, маємо вирішувати, як зробити правильний другий...
Нам потрібно прийняти чіткі й зрозумілі закони, в яких би позитив був вивищений, а ризики змінімізовані".
Володимир Литвин у цьому контексті нагадав слова Грушевського: "Добрий земельний закон займе місце в нашій національній бібліотеці поруч Шевченкового "Кобзаря".
"А тепер, - звернувся до присутніх у сесійній залі голова Верховної Ради, - подивімося ті закони, які приймала Верховна Рада різних скликань. Чи займуть ці закони місце поруч із "Кобзарем" Шевченка? А це 37 законів і 86 змін до законів, у тому числі до Земельного кодексу - 48, до закону про оренду землі - 22. Це 64 постанови Верховної Ради України, 178 указів Президента України, 84 постанови КМУ і 758 відомчих актів. Отакі реалії на сьогоднішній день.
Коли говорити, власне, про неминучість введення ринку землі, варто зазначити ймовірні позитивні наслідки такого рішення. Очевидно, це дасть можливість землевласнику вибирати один із трьох напрямків:
   виробництво на власній землі сільськогосподарської продукції з її дальшою ринковою реалізацією;
  передання землі в користування іншому сільськогосподарському товаровиробникові за орендну плату;
  продаж або застава землі як джерело грошових надходжень."
"Коли ми говоримо про позитив, - наголосив Володимир Литвин, - очевидно, він полягає в тому, що зняття мораторію на оборот сільськогосподарських земель матиме важливе інституціональне значення. А нині в приватній власності селян 84 відсотки ріллі та садів і понад третина природних кормових угідь... Ми маємо говорити, що повинна зрости капіталізація землі. Чому на цьому варто акцентувати увагу? Бо на сьогодні в межах 12 тисяч гривень - кадастрова грошова оцінка гектара сільськогосподарських угідь. Якщо все це порахувати, то ми в один момент, коли вирішимо продати землю, отримаємо 500 мільярдів (певне, доларів. - Авт.). На перший погляд, - сума астрономічна. А якщо порахувати й подумати на перспективу, - то це ніщо. І цю обставину треба теж враховувати. Окрім іншого, треба визначитися, який же підхід до оцінки землі. Бо, скажімо, на одній із зустрічей пропонувалося порахувати, скільки в середньому збирається з гектара пшениці (я умовно кажу), взяти ринкову вартість цієї пшениці й перемножити на сто (років можливого використання землі. - Авт.), і це буде приблизно правильна оцінка гектара землі.
До плюсів можна зарахувати й збільшення інвестиційних можливостей через розвиток іпотечного кредитування й таке інше. Це позитивно вплине на ціну на ринку земельної оренди, яка нині в три-чотири рази менша за відповідні нормативи. Збільшаться і надходження до Державного бюджету: звісно, якщо розвиток земельного ринку поступово підвищить рівень концентрації землеволодіння, то можливості Земельного аграрного фонду як об'єкта оподаткування зростуть."
"Я маю сказати, - зазначив, звертаючись до учасників слухань, голова Верховної Ради Володимир Литвин, - що намагався застосовувати красиве гасло: "Землю й душу не продають". Натомість отримую масу листів від людей такого змісту: "А яке ти маєш право (чи ви, як завгодно) розпоряджатися моєю власністю?" Ми можемо скільки завгодно подовжувати термін дії мораторію перед виборами, а землю у тіньовий спосіб скуповуватимуть і продаватимуть...".

Цілком реально: замість поля - курник або заправка
Спеціалісти прогнозують: з відміною мораторію на купівлю-продаж гектарів сільгосппризначення перше, з чим зіткнемося, буде різкий обвал цін на такі землі. Адже навіть тепер на тіньовому ринку ці угіддя мають певну стабільну вартість. Із запровадженням ринку пропозиція в наших не надто заможних селах значно зросте, притому, що попит не буде великим. Імовірність, що паї скуповуватимуть за щербату копійку, висока.
"Скасування мораторію - питання надто важливе, тож треба його серйозно продумувати", - наголошує голова фермерського господарства "Байрон Агро" Юрій Сергєєв (на знімку).
Працює він на Київщині, в селі Стовп'яги Переяслав-Хмельницького району. Сюди журналісти завітали під час прес-туру в рамках проекту Світового банку. Господарство засновано рік тому, й займаються тут розведенням великої рогатої худоби, птиці, вирощуванням овочів і квітів. Є пасіка та молочний цех. Ферма міститься на власній ділянці площею близько 1 га. Для випасання худоби та вирощування рослин господарство орендує майже 110 гектарів. Плани в керівника цього сільгосппідприємства, який, до речі, навчався в Англії, доволі амбітні: "За рік існування створили десять робочих місць. Якщо й далі так розвиватимемося, буде й 50, і 60... У подальшому - нарощуватимемо поголів'я і йтимемо до того, щоб одержати статус племгосподарства.
 "Усі питають, з чого стартував? Із двох кіз і однієї корови, - згадує Юрій Сергєєв. - У нас не було 500 корів, не брали цілий колгосп, починали важким методом".
Чи доречно, запитуємо співрозмовника, вже тепер відміняти мораторій. І як це, цікавимося, позначиться на його господарюванні.
"Важко відповісти, - відказує фермер, - це питання треба вивчати. Розпродадуть землю, і я не впевнений, що її куплять тільки громадяни України. Я займався юриспруденцією,.. думаю, можна буде знайти методи, і гектари придбають іноземні компанії. А якщо Україна позбудеться землі, то стане банановою республікою.
Самі ми багато землі в разі відміни мораторію не купимо - немає стільки грошей. Може, я був би й не проти. Згадайте, на початку дев'яностих деякі фермери змогли взяти по 50-60 гектарів. Землю, яка їм дісталася за безцінь, вони приватизували. Мене влаштувало б: можна тоді серйозно займатися агровиробництвом. Якщо ти гектари орендуєш менше, ніж на десять років, то займатися серйозно цією землею не дуже й хочеться, бо боїшся, що в тебе її завтра відберуть. Загалом від зняття мораторію якісь плюси є, але боюся, прийдуть серйозні компанії, які скуплять геть усе. І тоді буде: звідси до Полтави - одна фірма, від Полтави до Харкова - друга. І - до побачення! Словом, з відміною мораторію може виникнути багато наслідків, які нині важко передбачити. А люди землю попродають. Вони вже питають: "А чи не купите ви пай"? Бувають різні ситуації. Комусь треба гроші... Люди багато понабирали кредитів. Я постійно це чую... Продають корову. Запитую "Чого?". - "Кредит". А банки ж нараховують відсотки, селяни часто не дуже й розбираються в цьому. Чув про випадок: у хлопця кредит був 200 гривень, йому нарахували 3800 гривень за два роки. Наче ж усе правильно, віддавати треба. Він мерщій продає... Хтось просто продасть землю, бо вона йому не потрібна. Але ж і ціна складеться різна. Тут, біля Києва, буде досить висока. А віддалік десь - кому потрібна земля?..
Відміняти мораторій непродумано - не можна. Це дуже серйозне питання. Адже потім може бути тільки революція, щоб усе відібрати й повернути назад. Так теж не годиться!"
"Якщо скасують мораторій, - розмірковує Юрій Сергєєв, - наразі сказати, що станеться, досить важко. Безліч сценаріїв, які можуть розігрувати. Але найстрашніше - земля може потрапити до рук нефахівців. Хтось, у кого багато грошей, скупить ці паї й побудує якісь неекологічні підприємства. Нині, приміром, дуже багато зводять курників. Там утримують велику кількість птиці. Годують її преміксами. Такого одного курника в Стовп'ягах буде достатньо, щоб сказати "до побачення" всій екологічній ситуації села. А для цього курника треба два-три паї. Ситуація, про яку тепер не дуже то й кажуть. Але що таке великі курники? Це - могильники, з них усе йде у води, у водопровід і т. п. А може бути й гірше: хтось нафтопереробку задумає запустити. Але якщо людина, що задумала таке, володітиме цією землею, важче буде їй сказати: "Ти не маєш права цього робити"! А якщо землю придбає якимось чином іноземець, якому буде взагалі байдуже?!. Спорудить, наприклад, завод із сміттєпереробки. Тобто треба, щоб зберігся за землею статус сільгоспгектарів, і ніяк інакше. Тут треба ретельно подумати..."

Депутати вирішили,
що на час зважати не час
На парламентських слуханнях виступ директора ПСП "Синюха" Новоархангельського району Кіровоградської області Ольги Голобородько своєю емоційністю запам'ятався чи не найбільше. Присутнім у сесійній залі сільгоспвиробникам жінка побажала стабільності, високих урожаїв, світових цін на продукцію й можливості працювати на українських землях на благо співвітчизників, а не іноземних інвесторів. А засоби масової інформації закликала писати "більше репортажів про хід робіт у сільському господарстві, щоб країна бачила, як нам дається той хліб, який усі бажають зробити дешевим, коли він лежить на столі".
"Питання землі, - наголосила з парламентської трибуни керівник господарства, - за його важливістю можна поставити в один ряд із суверенітетом нашої держави. Тож хотілося б сьогодні бачити на засіданні й Президента, і прем'єр-міністра України. В Основному законі чітко визначено, що земля - це національне багатство. Тому ми, українці, маємо берегти та захищати нашу землю, щоб було що передати майбутньому поколінню. Українці вже перестали довіряти владі в будь-яких починаннях, можливо, й корисних. Тому всі питання, які стосуються землі, повинні бути прозорими.
Їдучи на засідання Ради, я спитала думку понад сотні людей щодо продажу землі. Дев'яносто процентів із них вважає, що землю взагалі не потрібно продавати. Меншість - за продаж землі, але за світовими цінами. Пенсіонери, яких сьогодні згадують, - найперші патріоти того, що землю не треба продавати, бо вони пережили і війну, і голод.
Люди занепокоєні тим, щоб не забрали їхні землі за безцінь. І не потрібно говорити, що, дбаючи про добробут селян, вирішили продавати землю. У ці казки вже давно ніхто не вірить. Думаю, що й ви самі! (Оплески)
Люди ще довго не забудуть вклади в Ощадбанк, які ще й досі не повернуто. Дедалі частіше у виступах чиновники переживають, щоб не було неефективного використання землі, погіршення якості грунтів, зміни цільового призначення земельних ділянок, спекуляцій на цьому ринку, і в усьому звинувачують орендарів. Та хіба ж ми такі варвари, щоб не думали про завтрашній день і як його прожити? І чи в нас є такий капітал, щоб у разі чого ми могли виїхати за кордон? І чи стане родючішою наша земля після того, як її скуплять, і ми віддамо останні кошти, яких і так не вистачає у нас, на покупку землі?
Ось прозвучало, що сім мільйонів українців хочуть продати землю. А мені цікаво, де опитування проводили? Зокрема, в нашому Новоархангельському районі, у нас в селі, - все на виду, і про таке я не чула. І чи питалися тоді, по якій ціні вони б хотіли продати цю землю? Моя особиста думка: землю не продавати взагалі. Або термін дії мораторію продовжити хоча б на років п'ять, щоб за цей період доробити всі документи, всі закони, які в нас ще не прийняті.
Стратегію держави слід спрямувати на ефективну оренду. Адже на наших грунтах можна виростити небувалий урожай, продати надлишок за кордон за світовими цінами, тому що в світі багато голодуючих, і цим самим підняти економіку всієї держави. І робити це можна навіть без виплати бюджетних дотацій. Вирішити питання, як ефективно використовувати землю, - тоді й за оренду можна платити більшу ціну. Хоча в мене в господарстві ми платимо п'ять відсотків за оренду, причому, якщо хочеш, - бери грішми, хочеш - натурою. Таким чином за 20 років орендною платою фактично виплачуємо вартість землі, і людина залишається з землею. Хотіла б нагадати, на чому ми вижили й пережили фінансову кризу 2008-2009 років. Та на сільському господарстві!
У вас є можливість вивчити питання ринку землі в світі. Ми закликаємо: виберіть усе найцінніше! І з думкою про майбутнє покоління запровадьте у нас. А ми терплячі - ми почекаємо.
Пропоную залучити спеціалістів управління сільського господарства, земельних ресурсів, нехай вони вивчать законопроекти. Потрібно, щоб майбутні закони були опубліковані в місцевих газетах, а не в урядових. Люди їх перечитають. А тоді - провести сходки громадськості села, щоб люди могли обговорити, поставити питання. Щоб знати, куди рухатися далі...".

Коли є корупція,
ринок не може бути прозорим
Директор приватно-орендного сільгосппідприємства ім. Т. Г. Шевченка (Волинська область) Андрій Турак теж категорично проти запровадження в нинішніх умовах купівлі-продажу землі. Свої аргументи він озвучив напередодні слухань у Верховній Раді під час "круглого столу". На заході за участі Голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також першого заступника міністра аграрної політики та продовольства й першого заступника міністра фінансів обговорювали проблеми агропромислового комплексу.
"За цієї корупції, з цим обманом, і за нинішньої бідності села - йти ще на продаж землі? Це за кілька років залишити без неї і селян, і всю Україну, - вважає Андрій Турак. - Ось приклад. Це до міністра було б питання чи заступника міністра. Однією з програм, які фінансуються з бюджету, передбачено часткове відшкодування коштів, спрямованих на реконструкцію та будівництво молочних ферм. Ми в своєму господарстві спорудили (чотири роки працювали) дві ферми саме під цю програму - 500 голів. Торік я подав сюди (у Київ) на комісію документи. Без причини їх відкинули. На сьогодні, щоб отримати ці гроші... Я вважаю, це не комісія, а якийсь, мабуть, конвертаційний центр, де, щоб щось одержати, треба половину віддати!.. Туди - в міністерство! І це всі знають, про це всі говорять. А ми надіємося і кажемо, що село отримає там 500 мільйонів гривень на реконструкцію... Та не отримає!.. Переважно одержують "свої", ті, що птицею займаються та свинями. А наше господарство невеличке - тисяча корів, тож я туди (до міністерства. - Авт.) не піду, не маю з чим туди їхати... Пропоную ці гроші на області давати, а не в Київ, щоб їх тут ділили... А поки що, думаю, ця програма зроблена під відповідних людей, які знають, що ті гроші мають їм дістатися.
Треба змінити цю систему відшкодувань. Комісія така сама і в області є, вона визначає (в господарства приїжджають, дивляться, яку роботу зроблено), кому треба ті кошти відшкодувати. Тоді, може, не забудуть про невеличкі господарства, де 500-1000 корів.
І взагалі система відшкодувань незрозуміла. Готуючись до "круглого столу", спробував розібратися: а що ж селу перепадає? Та практично нічого. Подивіться, проаналізуйте (Аграрний бюджет. - Авт.) - 9 мільярдів гривень. А що там безпосередньо селу? А практично - нічого: 10 мільйонів на всіх на відшкодування вартості складної техніки. Аби на одну невелику область - то можна б за ці кошти щось там оновити. А на всю Україну - що там ділити?! На закупівлю нетелей - 25 мільйонів. Ну хіба це гроші на сьогодні?! Треба, зрештою, виробити якусь систему, щоб ми знали: на п'ять років будуть такі-то програми, такі-то дотації, такі-то відшкодування, - і могли планувати свою роботу".
Від себе хочеться додати, що важко не погодитися з керівником господарства. Лише одне: і в областях не все так гладко. Але, з огляду на київські "розцінки", можна припустити: вийде дешевше...

Галина Квітка,
Валерій Друженко