Спецможливості
Архів

Мале круп’яне у Куп’янську

05.06.2008
545
Мале круп’яне у Куп’янську фото, ілюстрація
Мале круп’яне у Куп’янську

Приватне підприємство з переробки зернових культур на крупи, що у Куп’янську Харківської області, для аграрного сектора України не дивина. Таких міні-заводів чимало, вони є одним з типових і реальних шляхів для мешканців сіл і невеличких міст відкрити власну справу. Саме цим такі підприємства цікаві для "Пропозиції" та її читачів. Отже, про себе і свій бізнес розповідає приватний підприємець з Куп’янська Віктор Костюк.

Спочатку було бажання
25 років я відпрацював на куп’янських підприємствах переробної промисловості — цукровому і молочно-консервному комбінатах. Займався там внутрішнім телефонним зв’язком. Зв’язок на виробництві діє на всіх ділянках — від подавання сировини і до пакування готової продукції, тому всі технологічні процеси постійно були в мене перед очима. Тоді виникло бажання започаткувати щось своє.
Врешті зважився. Разом з однодумцями ми вирішили знайти приміщення, яке можна було б викупити й організувати там власне приватне виробництво крупів. Пошуки мали успіх: на території колишньої міжрайбази райспоживспілки стояли дві великі складські споруди — дуже занедбані, можна сказати — сараї. Ми їх реконструювали відповідно до санітарних норм і технологічних вимог нашого майбутнього виробництва.
Обладнання довелося шукати довго. Придивлялися до виробів машинобудівних заводів Кам’янця-Подільського, Олександрії, київського "Бригу", харківських "Станкінпрому", "Россу", заводу фірми "Украгросервіс". З огляду на ціну і простоту підійшло нам обладнання фірми "Украгросервіс": лінія маленька, легко піддається перелаштуванню, одне слово — на ній можна повчитися й потренуватися. Але згодом довелося доробляти її своїми силами. Реконструювали обертальну установку, самі зігнули барабан: конструкцію барабана такого типу (бурата) запозичили у хлібопекарній промисловості, де вони застосовуються для просівання борошна. Підібрали сита, за допомогою яких сортуємо пшоно: крізь перше сито відходить "мучка" і сміття, потім іде січка, потім — перший, а на виході — вищий сорт.
Виробничий ритм
Працюємо весь рік без простою — від вересня до вересня, хоча певна сезонність, пов’язана зі строками визрівання зернових культур, у нас є. Першим іде горох, потім — пшениця, перловка, просо, кукурудза. З озимої пшениці робимо крупи різних фракцій — "трійку", "четвірку", з ярої — так звані "арновку", "полтавську". Кукурудзяні крупи також мають великий попит: з них виготовляють кукурудзяні палички, а на Західній Україні — мамалигу. У перспективі хочемо освоїти і манку.
У заготівлі сировини користуємося здебільшого давальницькою схемою: за переробку собі залишаємо 20% зерна. Із сільгоспвиробниками налагоджено добрі контакти, тож сировини в нас мало не буває. Причому, просо на переробку довколишні господарства везуть переважно нам, бо інші кращого пшона все одно не зроблять.
Вироблену крупу реалізуємо переважно оптом, у мішках (лише невелику кількість фасуємо в кілограмові пакети, які йдуть у місцеві торгові точки). Телефонують до нас із Донецької, Луганської областей, навіть із Сімферополя. Поряд Росія — приїздять покупці і звідти. На жаль, задовольнити всіх ми не можемо: через обмежену потужність обладнання наростити обсяги виробництва змоги немає.
Не кількістю однією...
Так само, як наш покупець вимагає сертифікатів якості від нас — вимагаємо їх від постачальників сировини й ми. Адже з поганого зерна доброї крупи не зробиш. Тому, перш ніж узяти сировину на переробку, я спочатку оцінюю її якість.
І я не згодний з тією думкою, що дрібний виробник неспроможний дати такої якості, як велике підприємство. Ось, скажімо, є в Харківській області Дуричанський завод: він виробляє славнозвісну гречану крупу швидкого приготування "дуричанську" — чи не найкращу в Україні. Її виготовляють за новою технологією — пропарюють, прожарюють. Тобто — це провідне сучасне підприємство. Але, водночас, крупа там виходить не така добра, як хотілося б. Річ у тім, що сировина до них надходить від різних господарств і змішується докупи. У результаті налаштувати обладнання за параметрами забрудненості, розмірів зернин дуже важко. Для нас же це значно простіше. Наш оператор бачить, яка іде сировина, як її під час лущення краще придавити. Тобто, крім лабораторних аналізів, ми робимо ще й візуальний контроль, а також на зуб її пробуємо, руками мацаємо.
Від початку нашої роботи підібрали контингент людей, тих, кого це виробництво цікавить. Їм тут працювати подобається, бо вони бачать і відчувають плоди своєї праці, її якість. На підприємстві-гіганті такої змоги немає.
Гіркий досвід
Минулого року районна влада загітувала нас узяти в оренду землю для вирощування проса. Землю нам дали лише 9 травня: поле було необроблене, занедбане. Техніки ми не мали, із землею ніколи раніше не працювали. Проте нам пообіцяли: "Допоможемо!" Ми сповнилися ентузіазму, повірили. Але вже скоро довелося найняти фірму і віддати дуже багато грошей за оранку — по 200 грн/га. Потім так само, через найм, виконували й інші роботи — сівбу, хімічну обробку, збирання врожаю. Однак результату ми досягли: врожай було зібрано, хоча сил на нього поклали дуже багато, і досвідом вирощування сировини самотужки ми залишилися невдоволені.
Плани й перспективи
Тепер хочемо розширитися і придбати таке обладнання, яке за потужністю давало б змогу виробляти принаймні 10—20 т готової продукції за зміну. З цього приводу я намагаюся спілкуватися із заводами-виробниками, але не з їхніми рекламними менеджерами, а з конструкторами, аби краще розібратися, яке устаткування нам справді підійде. Адже претензій до того, що пропонують нині машинобудівні заводи, в мене чимало. Зокрема, хотілося б, щоб устаткування великої потужності проектувалося й виготовлялося під конкретне приміщення, бо окремі вузли в усіх лініях ідентичні. Застосовуваний на всьому обладнанні принцип лущення (зняття первинної оболонки) — це шліфування, а воно тривале й дороге, особливо коли працюєш із просом: багато втрачається і часу, і електроенергії, а вихід продукції невисокий. Тобто й тут треба придумати щось новеньке, більш досконале.
Нині має попит фасована продукція, тому ми хочемо розширити фасування. Але на це потрібно, як мінімум, 3000 доларів — для закупівлі обладнання потужністю, щонайменше, 100 пакетів на хвилину.
Хочу розробити свою торгову марку, щоб у торгівлі нашу продукцію впізнавали. І не лише в Харківській, а й у сусідніх областях, у Росії. Поки що ми користуємося стандартними поліпропіленовими пакетами з написом "Дари ланів", але у найближчій перспективі плануємо перейти на ім’я "Куп’янська".
Неподалік від наших цехів є м’ясокомбінат, якому ми запропонували спільно виробляти концентрат горохового супу швидкого приготування, а також консервовані у бляшанках м’ясні каші. Тобто подальший розвиток нашої справи має відбуватися в напрямку кооперації з іншими виробниками, щоб крупи йшли у нову переробку — на виготовлення каш швидкого приготування, харчових концентратів, харчових добавок, мюслі та інших цінних і досконалих продуктів. А попит на них є.
З огляду на це я хотів би знайти такого партнера, щоб він поряд з нами — у нас тут місця багато — відкрив цех доробки наших крупів на каші і супи швидкого приготування. У цих видах продукції я бачу нашу найближчу перспективу.

Записав Павло Коротич

Інтерв'ю
З кожним роком український агробізнес стає більш інноваційним, високотехнологічним та складним. Такі глобальні зміни у колись звичному й традиційному для України секторі вимагають від управлінця нових підходів до ведення бізнесу й... Подробнее
В успіху спільної праці компанії зазвичай вагома частка належить її очільникові й натхненнику, який зміг згуртувати команду однодумців, націлених на досягнення бажаного результату. Таким є Ярослав Чабанюк — людина, добре знана в широких... Подробнее

1
0