Квотування на ринку добрив, або Яку економічну модель ми будуємо

Токсична ідея запровадження квот на імпорт міндобрив не на жарт сколихнула аграрну спільноту та подіяла як холодний душ в непрості часи карантину, пише Катерина Рибаченко, генеральний директор компанії «Агро-регіон».

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на ЕП.

Фермери зазвичай консервативні, патріотичні і не фанати імпорту, але вони прагнуть бути конкурентоспроможними і намагаються мінімізувати ризики.
Зрозуміло, що мінеральні добрива, на які припадає до 30% собівартості аграрної продукції, належать до критичних речей.

У ситуації, коли у нас є яскравий вітчизняний монополіст, імпорт — лише страховка. Вона дає впевненість, що монополіст не буде зухвало користуватися своїм монопольним становищем і встановлювати ціни залежно від настрою.

Імпорт не є метою, але його можливість є критично важливою, бо це гарантія справедливої ціни на один з ключових ресурсів.

Трейдери жартують, що найкращими ліками від високих цін є високі ціни. Так і з імпортом добрив: сама можливість імпорту повинна унеможливлювати його через встановлення справедливої ціни вітчизняним виробником.

Спекуляції щодо робочих місць в хімічній промисловості надумані. Імпорт добрив з Росії — під надійною забороною. Немає жодних підтверджень того, що хімічна промисловість Болгарії, Польщі чи Литви отримує газ за заниженими цінами. Отже, немає і обґрунтування для додаткових імпортних обмежень.

Є три можливі чинники для імпорту: недоброчесність і ненадійність вітчизняного монополіста, неналежна якість окремих добрив вітчизняного виробництва та зависока ціна через намагання встановити надмірну прибутковість.

Усе це є проблемою, але проблемою добре відомою, від неї Україна потерпає давно. Більше того, цього разу, рятуючи одного монополіста та намагаючись встановити квоти, ми порушуємо міжнародні домовленості з WTO та DCFTA.

Це не тільки руйнує наш імідж як надійного та цивілізованого торгового партнера, а й наражає на небезпеку і закриває наші експортні ринки для аграрної продукції та продукції інших галузей економіки.

На моє бачення є дві моделі розвитку економіки України: олігархічна та орієнтована на розвиток бізнесу.

Можна наводити багато характерних їх ознак, але кожен управлінець, який ухвалюватиме рішення в рамках Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, повинен визначитися, яку модель економіки він хоче побудувати в Україні. Для аграріїв і країни загалом це тест на правдивість і щирість намірів.