Спецможливості
Архів

Куди селянинові подітися? Полтавські відповіді

05.06.2008
561
Куди селянинові подітися? Полтавські відповіді фото, ілюстрація
Куди селянинові подітися? Полтавські відповіді

6 серпня у Хоролі Полтавської області відбувся семінар, у центрі уваги якого були дві найприбутковіші культури — соняшник і кукурудза. Принаймні, такими вони стали для сільськогосподарського виробничого кооперативу “Вишняківський” після реалізації разом із ЗАТ “Радосинь” інвестиційного проекту щодо вирощування цих культур. Крім двох названих підприємств, участь в організації семінару взяли також Полтавська облдержадміністрація та швейцарська компанія “Сингента”, а його учасниками стали керівники і спеціалісти сільгосппідприємств Полтавщини.
В Україні новітніх часів дуже полюбляють згадувати про часи дещо віддаленіші, коли, мовляв, ми годували пів-Європи. Ці згадки стали вже одним з наших новоявлених міфів, який хоч і не є документальним свідченням, проте поживу для національної гідності, для економіко-фолософських та історико-риторичних міркувань дає.
Отож ще років два–три тому про Україну як колишню житницю Європи говорили здебільшого із сумом і жалем: усе створене за колгоспного ладу котилося шкереберть, виробничі показники стрімко падали, країна постала перед необхідністю зовнішніх закупок продовольчого зерна. Проте в останні два роки ситуація кардинально змінилася: завдяки двом сорокамільйонним урожаям, уряд тепер проголошує небувалі зерноекспортні амбіції, тобто розмови про пів-Європи знову стають актуальними, але вже у дещо іншому, мажорнішому звучанні.
Але повернімося з Європ до наших реалій. Основна маса рядових господарств, що животіють під пресом безгрошів’я, технологічного занепаду, відсутності стабільних ринків збуту, поки що розділити урядових радощів з приводу високих валових зборів зерна не можуть. З господарства Все вимальовується інакше: зібрав менше — продаси дорожче, зібрав більше — продаси дешевше, а фінансовий результат — майже той самий. Як і всюди по Україні, тут, на Полтавщині, селяни продовжують сподіватися на ефективнішу державну підтримку аграрної галузі (тим більше, що про європейський аграрний протекціонізм усі вже начулися). Однак з трибуни семінару ці сподівання були розвіяні: спеціаліст Комісії з аграрної політики при Президентові України Ольга Коваленко повідомила, що в Україні, з її чорноземами й аграрними традиціями, широкомасштабної дотаційної практики на кшталт західноєвропейської бути не може.
Куди ж тепер бідному селянинові подітися? Власне, відповідь на це запитання лежала на поверхні: на землях СВК “Вишняківський” достигали соняшник і кукурудза, які обіцяли дати пристойний урожай. Тому на семінарі у Хоролі було констатовано досить банальні істини: не манна небесна, а високопродуктивні гібриди сільгоспкультур, сучасні технології їх вирощування, добра воля і взаємна економічна зацікавленість партнерів, підтримка районної та обласної влади, порядність у стосунках і чітке виконання договірних зобов’язань — ось ті основи, на які слід спертися товаровиробникові у цей нелегкий час.
СВК “Вишняківський” став на цей шлях минулої весни. Разом із київською фірмою “Радосинь” господарство розгорнуло виробничу програму, базовану на використанні насіння і технологій компанії “Сингента”. Спроба була ускладнена відсутністю належної техніки, дещо запізнілим початком сівби і слабенькою підготовкою площ, проте результат виявився позитивним. Ось що розповів про господарство і про співробітництво з новим партнером — ЗАТ “Радосинь” — голова СВК “Вишняківський” Віталій Дорош:
“За кращих часів господарство займалося переважно тваринництвом — виробництвом яловичини. Тоді утримували до 7 тисяч голів ВРХ, а річна реалізація м’яса досягала 2,5 тис. т. Згодом ми змушені були відмовитися від даної галузі і спрямувати свої зусилля переважно на рослинництво. Було дуже важко, але цього року за допомогою обласної держадміністрації ми знайшли інвестора. Це була фірма “Радосинь” з Києва, яка погодилася вкласти гроші у сільськогосподарське виробництво. Ми боялися, що це партнер одноразовий, але в ході спілкування зрозуміли: керівництво фірми думає не лише про своє майбутнє, а й про майбутнє України. Погодилися на умови “Радосині” і нині про це не шкодуємо. Разом засіяли 162 га соняшнику і 237 га кукурудзи. Думаю, будемо тепер у виграші. Я вважаю, що на перспективу, як би там не було, що б там не підказували наші дідівські методи, робити все треба на науковій основі — тоді лише буде належна віддача.
Одержаний цього року прибуток пустимо передусім на погашення боргів із заробітної плати. А наступного року разом з “Радосинню” плануємо засіяти 400 га кукурудзи і 300 га соняшнику. У перспективі ж, сподіваюся, розширення виробництва у господарстві відбуватиметься за рахунок збільшення урожаїв і підвищення якості нашої продукції”.
Керівник фірми-інвестора Микола Гевелюк також дав позитивні відгуки щодо нового партнерства:
“Разом із сільгосппідприємствами і швейцарською фірмою ми цього року вирощували сільгоспкультури на 2,5 тис. га, а наступного року плануємо збільшити посіви до 5 тис. га. Господарств-партнерів у нас нині вісім — у Чернігівській і Полтавській областях, проте згодом їх коло розширюватиметься. Працюємо з ними на підставі договорів про спільну діяльність, які укладаємо мінімум років на п’ять. Нашими партнерами здебільшого є господарства, які поки що нетвердо стоять на ногах, у яких проблеми з фінансуванням, які не мають змоги сіяти нормальним насінням, застосовувати засоби захисту рослин, вносити необхідну кількість добрив. Ми підставляємо їм плече і разом виходимо з цієї фінансової скрути. За результатами роботи розраховуємося таким чином: хто скільки вклав, у такій самій пропорції повинен і забрати. І на сьогоднішньому семінарі чітко було показано, що навіть з нашою старою технікою, але з сучасними насінням, гербіцидами, фунгіцидами, організаційними підходами можна досягати гарних результатів.
Наступного року будемо розширювати перелік вирощуваних культур. Зокрема, сіятимемо горох, пивоварний ячмінь, і оскільки ми вже хочемо додержувати технологій, то треба витримувати сівозміну; тому сіятимемо і пшеницю, і решту культур, які мають попит і з якими можна отримати прибуток. Згодом, крім рослинництва, плануємо зайнятися і переробкою: йдеться про виробництво комбікорму тощо”.
Особливою темою у Хоролі звучав цьогорічний успіх Полтавщини у виробництві зерна. Скориставшись присутністю на семінарі першого заступника голови Полтавської облдержадміністрації Володимира Данченка, “Пропозиція” поставила йому кілька запитань.
— Володимире Григоровичу, нинішнього року Полтавщина зібрала ранніх зернових 2,4 млн т, а з урахуванням пізніх і кукурудзи — націлилася на 3 млн т. Чи знайдуть товаровиробники збут на таку кількість продукції? Що буде з цінами?
— Вважаю, що врожай, одержаний в області, не такий, щоб викликати тривогу. Справді, нинішнього року ціни нижчі, але вони зумовлені попитом і пропозицією. І вони не стають такою проблемою, щоб сказати, що, виростивши зерно, господарство є збитковим. Ні, прибуток воно має, і зерно сьогодні вирощувати вигідно. Тому що собівартість продукції коливається в межах 120–130 грн/т, а на ринку ціна вдвічі більша. Тож навіть за нижчих ринкових цін економіка працює на товаровиробника. І нічого страшного в тому, що область виростила 3 млн т зерна, немає, — ми навіть збільшуємо площі під зерновими. Підемо на те, щоб частину валу зерна отримувати ранніми, частину — круп’яними, а решту, яка займатиме велику питому вагу, — кукурудзою. Чому нею? Тому що спектр використання кукурудзи набагато ширший, і ціна набагато вища, і врожайність. Маючи великий клин цієї культури, ми нівелюємо той спад, який стався нині у зерновому господарстві.
Отже, ми говоримо про тримільйонний урожай з тієї лише позиції, що повинна бути відправна точка, від якої треба будувати економіку наших господарств. Адже якщо врожайність пшениці у господарстві становить 11 ц/га, то, даруйте, про яку економіку можна говорити?!
— За підрахунками економістів, нинішнього року аграрна галузь одержить від виробництва зерна такі самі прибутки, як і два роки тому, коли врожай був низький, а ціни високі. То чи варто докладати надзусиль і вирощувати більше продукції, щоб одержати той самий економічний результат?
— Явище це тимчасове, тому що сьогодні немає стабільності. Коли почалося реформування АПК, тоді взагалі казали: не буде, не посіють, не зберуть... Але вийшло-то не так. Коли з’явився господар, почав ефективно працювати на своїй землі — з’явився і врожай. Продукції на ринку побільшало на стільки, що навіть ніхто й не очікував. Тому ми й спостерігаємо нині падіння цін. Але якщо все буде відпрацьовано і такі врожаї ми одержуватимемо постійно, тоді проблем ніяких не буде. Ціни знівелюються, і виробники знатимуть, що, працюючи і маючи такий ось урожай, вони стабільно матимуть свій прибуток.
Ми не збираємося вирощувати 5–8 млн т — такої потреби немає. Проте треба ж від чогось відходити. Тому ми повинні спочатку мати стабільний урожай, а потім уже формувати й ціну.
— Господарства Полтавщини прагнуть вирощувати зернову кукурудзу, а кукурудза — це, передусім, корми для тваринництва. У якому стані нині в області тваринницька галузь?
— Тваринництво у нас є, але його мало. Ми дуже різко знизили поголів’я худоби. І ось сьогодні для відновлення поголів’я потрібні корми. А кукурудза у комбікормовій промисловості, у кормовиробництві посідає одне з чільних місць. Так у світі всюди, тому і ми акцентуємо увагу на цій культурі.
— Як обласна адміністрація ставиться до вивезення зерна за межі Полтавської області, і, зокрема, на експорт?
— Що зерно вивозиться — це нормально. Воно повинно мати свій рух і потрапляти за межі області, але треба не забувати про те, що в області повинна стабільно бути необхідна кількість зерна для продовольчого забезпечення свого регіону. Уже були такі часи, коли на Полтавщину зерно завозилося, бо не було з чого спекти хліба. Тому сьогодні ми чітко слідкуємо, якими є регіональні ресурси, де вони сконцентровані. Кожен район нині заготовляє певну кількість, бо його керівництво відповідає, згідно із законом , за формування місцевих ресурсів.
Крім того, нині необхідно розраховуватися за паї, по зарплаті, за взяті господарствами кредити — і це не повний перелік. А для розрахунків потрібна продукція. Не слід нам забувати і про те, що за такої врожайності наші люди повинні відчувати: хліб дешевшає. І тоді вони зрозуміють, що Полтавщина була, є і залишається житницею держави.
— Які механізми використовує обласна влада для регулювання торгівлі зерном?
— Механізм простий: є продавець і є покупець. І якщо ціна одного й другого влаштовує, то питання таким чином вирішується. Ми в цей механізм не втручаємося. Втручаємося лише в те, щоб регіональні і обласні ресурси були заготовлені.
А решта — там усе регулює ринок. Щоправда, не всі ще керівники господарств готові до цієї системи. Іноді вони, швидко продавши зерно, втрачають порівняно з тим, якби продали його пізніше, за зовсім іншою ціною. Ми постійно тримаємо у газеті “Село Полтавське” рубрику, де публікуємо біржові ціни, і люди бачать, до чого їм прагнути і як торгувати.
— Нині існує багато фірм, які, так само, як сьогодні “Сингента” і “Радосинь”, можуть розповісти багато цікавого про свої технології. На Вашу думку, яким чином сільгоспвиробники мають вибирати з цієї пропозиції?
— Сільгоспвиробникові додасть упевненості лише можливість побачити і одне, і друге, й третє. Наші науково-дослідна станція, науково-дослідні господарства також усе це демонструють. А чому ми сьогодні показуємо ці фірми? Тому що вони приїхали до нас у район, найшли з господарством взаємовигідні стосунки і працюють. Тут їм конкретна робота: є земля — сій, лише б це було на користь і фірми, і області.

Інтерв'ю
Кілька місяців тому компанія «Фінтех.Про» запустила унікальну платформу AgroАpp, яка допомагає сільгоспвиробникам швидко одержати фінансування без відсотків і часто без застави. Із сервісом уже співпрацюють найкращі банки України й... Подробнее
Вихід на зовнішні ринки все частіше стає закономірним етапом розвитку успішного бізнесу. Втім, перед керівником, що прийняв рішення про зовнішню експансію, традиційно постає багато запитань. І хоча

1
0