Концептуальні засади Земельного кодексу України

Земельний кодекс нарешті ухвалено! Саме він викликав стільки суперечок, непорозумінь і навіть сутичок. Саме він і досі вимагає конкретного, детального вивчення та тлумачення. Деякі концептуальні засади сьогодні роз’яснює читачам “Пропозиції” голова парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Катерина Ващук. Катерина Ващук: Найголовніше, що потрібно запам’ятати кожному: Земельною конституцією, як ми називаємо Земельний кодекс, встановлено три форми власності на землю — державну, комунальну та приватну. Тобто віднині право володіння закріплюється за громадянами, юридичними особами, територіальними громадами і державою. “Пропозиція”: Катерино Тимофіївно, як ви вважаєте, чи достатньо чітко у Земельному кодексі виписано повноваження органів виконавчої влади щодо земельних відносин? Катерина Ващук: Так. Це зроблено дуже чітко. Наприклад, розпорядження землями державної та комунальної власності здійснюють виключно відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради розпоряджаються землями комунальної власності. А обласні, районні ради — землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад. Районні, державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності для всіх потреб за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення лісового і водного господарства, будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності за межами населених пунктів для всіх потреб, окрім випадків, коли вилучення проводять районні державні адміністрації або Кабінет Міністрів України. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності в межах міст республіканського значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, окрім випадків, за яких земельні ділянки вилучають районні державні адміністрації або Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності: ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб та ліси першої групи площею понад 10 га та земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого рекреаційного призначення. “Пропозиція”: А якими є порядок та норми передачі землі у власність? Катерина Вашук: Новим Земельним кодексом встановлено чіткий порядок та норми безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян України. Так громадяни можуть отримати земельні ділянки безоплатно у разі приватизації тих ділянок, які перебувають у їхньому користуванні внаслідок приватизації сільськогосподарських підприємств та із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. Для ведення особистого селянського господарства ця норма обмежена двома гектарами і дає можливість громадянам, у тому числі працівникам соціальної сфери села, передавати свої земельні ділянки в оренду. Передбачається також, що громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землю за угодами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, які не заборонені законами. Особливе місце у Кодексі відведено землям сільськогосподарського призначення. Зокрема визначено умови їх передачі у власність та надання у користування громадянам і юридичним особам. Покупцями цих земель можуть бути лише громадяни України та юридичні особи України (засновані громадянами України та юридичними особами України). Переважне право на купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення надається громадянам нашої держави (вони повинні постійно проживати на території відповідної ради, де здійснюється продаж земельної ділянки), а також відповідному органу місцевого самоврядування. Врегульовано Кодексом правовий режим земель сільськогосподарського призначення. У тому числі особистих селянських господарств, садових і городніх ділянок, ділянок для сінокосіння і випасання худоби населення. Передбачено право несільськогосподарських підприємств мати у власності земельні ділянки для створення власної сировинної бази у харчовій і переробній галузях, для ведення підсобного господарства. З метою збереження меліоративних систем встановлено обов’язковість спільного використання цих земель. “Пропозиція”: Будь ласка, поясніть, яким чином відбуватиметься приватизація земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій? Катерина Ващук: Цей порядок також чітко визначає Земельний кодекс. Передбачено, що не лише голова, а й члени фермерських господарств можуть мати у власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). Селянські (фермерські) господарства, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, зобов’язані переоформити їх у довгострокову оренду на термін, визначений землекористувачем. При цьому розмір орендної плати (за вказані земельні ділянки) не повинен перевищувати розміру плати за землю, яка встановлюється відповідним законом. Водночас у разі успадкування земельної власності нерезидентами земель сільськогосподарського призначення ці землі протягом року підлягають відчуженню. З метою запобігання формуванню в Україні нецивілізованого ринку землі Кодексом передбачено таке: w громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв), не мають права до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), окрім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для державних та суспільних потреб; w на період до 1 січня 2010 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена тільки у разі спадкування за законом; w до 1 січня 2005 року забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. “Пропозиція”: Усі ці норми можуть порушуватись на місцях. Ви згодні? Катерина Ващук: Так. Але Кодекс і на ці запитання дає відповіді. Наприклад, як ці спори розв’язуватимуться в суді. Селянам необхідно знати, що звернення стягнення на земельну ділянку сільськогосподарського призначення за рішенням суду допускається у випадках, коли у власника відсутнє інше майно або власник запропонував інше. Потрібно пам’ятати терміни короткострокової оренди (не більше 5 років) та довгострокової (не більше 50). Або про спільну сумісну та спільну часткову власність на землю. Суб’єктами права спільної власності можуть бути громадяни та юридичні особи. Це нова норма. Відповідно до вимог Конституції встановлюється, що територіальні громади та держава мають право примусово відчужувати земельні ділянки у громадян і юридичних осіб з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб за умови повного відшкодування їх вартості. Стосовно земель лісового і водного фонду. Аналогічно нормам чинного Кодексу, вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам і юридичним особам можуть безоплатно передаватись у власність замкнуті земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га, які розташовані серед масивів земель селянських, фермерських та інших господарств із земель державної та комунальної власності. Громадянами і юридичними особами можуть набуватися у власність земельні ділянки для заліснення. Створені в такий спосіб ліси є їх власністю. Громадяни і юридичні особи можуть набувати у власність замкнуті водойми із земель права державної та комунальної власності загальною площею до 3 га. Вони мають право також створювати водойми та провадити заліснення на своїх земельних ділянках для власних потреб та підприємницької діяльності. Тобто знімаються необгрунтовані обмеження у господарській діяльності землевласників, які ніякої користі, крім внесення колізій у законодавство, не приносили. Новий Земельний кодекс визначив порядок передачі земель державної власності у комунальну та навпаки, а також органи, які приймають рішення з цих питань. Визначено умови прийняття у спадщину земельних ділянок. Щодо застави земельних ділянок (іпотека). Встановлюється, що предметом іпотеки може бути земельна ділянка, яка є у приватній власності, або частка у праві спільної власності на земельну ділянку в разі виділені її в натурі (на місцевості). Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації мають право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення. При цьому їх продаж здійснює виключно Кабінет Міністрів України за погодженням із Верховною Радою України. Врегульовано питання використання земель в населених пунктах, земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Ці землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Виходячи з припципів побудови громадянського суспільства та правової держави, однією з підстав виникнення права на земельну ділянку встановлюється відома в практиці європейських країн набувальна давність. Тобто право громадянина оформити право на землю при добросовісному, відкритому і безперервному користуванні нею не менше 15 років. Запроваджується відомий ще з часів римського права та досить поширений нині в Європі інститут права обмеженого користування чужими земельними ділянками — земельні сервітути. Визначено можливі випадки встановлення земельних сервітутів та умови набуття права обмеженого користування чужими земельними ділянками. Вагоме місце у Земельному кодексі відведено врегулюванню проблем охорони земель. Пропонується встановити, що охороні підлягають усі землі незалежно від їх призначення та форм власності. Для цього передбачається розроблення і реалізація загальнодержавних і регіональних програм використання і охорони земель, проведення природно-сільськогосподарського районування та зонування земель, здійснення контролю за використанням і охороною земель. До механізмів управління держави в галузі використання і охорони земель віднесено ведення Державного земельного кадастру. Врегульовується порядок використання земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, особливого режиму використання земель та в санітарно-захисних зонах. Зверніть увагу й на те, як у новому земельному законі визначено основні засади правовідносин щодо земельних ділянок, які належать громадянам і юридичним особам на праві спільної власності. Тут я повертаюсь до вашого запитання. Варто уважно прочитати окремий розділ Кодексу, який гарантує права землевласників та землекористувачів. Тут виписано права і обов’язки власників землі і землекористувачів та можливість відновлення порушених прав і запобігання діям, що порушують права або створюють небезпеку їх порушення. Передбачено норми вирішення земельних спорів і відповідальності за порушення земельного законодавства, надано право відповідним органам призупиняти право користування земельною ділянкою, якщо порушено земельне законодавство при її використанні. Визначено підстави, за яких може бути припинено право власності на земельну ділянку. Зокрема примусове припинення права на земельну ділянку може мати місце лише за рішенням суду у разі використання земельної ділянки не за призначенням, якщо будуть неусунені допущені порушення земельного законодавства, а також конфіскації земельних ділянок, вилучення (викупу) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності для суспільних потреб та у разі звернення стягнення на земельну ділянку по зобов’язаннях її власника. Згідно з законом, право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні підприємства, установи та організації. Інші суб’єкти землекористування можуть набувати землю на умовах оренди або ж у власність. Зрозуміло, що Кодекс вимагає ще низки додаткових нормативно-правових актів. Тому земельним законом пропонується Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін розробити механізм забезпечення земельними ділянками працівників соціальної сфери та громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Обов’язково буде вивчено потребу наукових установ у земельних ділянках та запропоновано схему їх надання. Уряду запропоновано також створити Державний земельний (іпотечний) банк, розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів про землеустрій, про Державний земельний кадастр, про оцінку земель, про охорону земель, про розмежування земель права державної та комунальної власності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності тощо. Словом, попереду ще чимало роботи. Та вже прийнятий у цілому новий Земельний кодекс України забезпечує широкий розвиток приватної власності на землю, гарантій права на землю, розвиток іпотеки землі, розвиток високотоварних сільськогосподарських підприємств ринкового типу, підвищення відповідальності органів місцевого самоврядування за використання земель, які будуть їм передані у комунальну власність, зростання цінності земель у населених пунктах. Це все в масштабах нашої держави, дуже сподіваюся, дасть величезний поштовх розвитку підприємництва та слугуватиме зростанню економіки країни. Прес-служба Міністерства аграрної політики