Клінічна “біла смерть” цукроваріння

Прикриваючись кризовою ситуацією в галузі, окремі “бізнесмени” сподіваються заробити для себе мільйонні дотації

Ситуація в цукровій галузі, що повсякчас характеризується як складна, в урядовців, яким за посадою належить її виправляти, напевне, набила оскомину. Втручаються вони, втручаються, а проблем стає ще більше. Як у тій пісні: “Что они не делают, не идут дела”. Залишається сидіти й зітхати, пригадуючи кращі часи. Колись, на зорі незалежності, цукрова галузь вважалася еталоном, взірцем досягнень промисловості  України. Заводи за добу переробляли майже півмільйона тонн буряків, варили 55–60 тис. т цукру. Щороку близько 3 млн т солодкого піску постачали до Росії. Саме цукром майже повністю розраховувалися за газ та нафту. Тепер інша ситуація: ми втратили зовнішній ринок, третину переробних підприємств порізали на металобрухт. Із колишніх 192 заводів цього року в сезон переробки включилися близько сотні. У рази скоротилися площі під буряками.
Як наслідок, сотні тисяч людей залишилися без роботи, а заводські селища за непрацюючих потужностей занепадають.
Для “солодкої галузі” через погодні умови рік видався несолодким. Спека висушила корінці, а на частині площ “попрацювала” стихія. Та й буряків на ланах нині менше, ніж торік. Посіяли їх майже на 635 тис. га — на 180 тис. га менше, ніж торік. Восени площі “до збирання” почали стрімко скорочуватися: якщо на 18 вересня значилося 613,9 тис. га, то вже на 8 листопада залишалося 598,1 тис. У сільгосппідприємствах накопали 17 млн т буряків. До того, як полетіли “білі мухи”, з ланів устигли вивезти, якщо вірити офіційній інформації, 16 млн т. А отже, й на цьому етапі не уникнути втрат, бо під снігом на полях опинилися близько 15 тис. “солодких” гектарів.
Звісно, зважаючи на скорочення цукрових посівів та інші катаклізми, переробники зварять набагато менше цукру, ніж торік. А звідси можна прогнозувати зменшення площ під цукровими буряками й наступного року, оскільки, як пояснюють у господарствах, сіяти не вигідно. Переробники здебільшого платять лише 170 гривень за тонну сировини, і отже, буряки потрапили до розряду найменш прибуткових культур. Напевне, тому дедалі більше “солодких” плантацій аграрії переводять у зернові. Але й самі заводи опинилися не в кращій ситуації, там стверджують, що просто не можуть платити більше. Склади багатьох із них переповнені готовою продукцією, яку зварили ще торік, а її й досі не затребували.
За оцінками фахівців, так звані перехідні запаси, що тиснуть на внутрішній ринок і “обвалюють” ціну на цукор, становлять близько мільйона тонн. Щоб зрозуміти, наскільки обсяги великі, досить сказати: це половина від внутрішнього споживання країни. Тому й роздрібна ціна на цукор, якщо порівняти з минулим роком, знизилась у середньому на 23% — до 3,23 грн/кг. Переробники нинішнього сезону вже не боролися за бурякові зони, рідко забирали врожай з поля. Нинішнього сезону аграрії переважно самі везли буряки на переробку, а згадані вище 170 грн/т часто отримували за сировину з доставкою. Тоді як шлях на заводи для багатьох сільгоспвиробників став значно довшим, бо поменшало переробних підприємств — свого часу їх активно порізали на металобрухт. Іноді сировину доводилося везти за 200–300 кілометрів.
Отже, тепер бурякосійні господарства, щоб бути рентабельними, мають вкладати у виробництво дедалі більше, а одержують при цьому дедалі менше. Адже навіть таке зло, як давальницька схема розрахунків, у галузі дотепер не викорінене — цьогоріч майже 70% сировини переробляли на давальницьких умовах. Тож селянам за буряки платять усе тим-таки здешевілим цукром.
Обіцянки, що Аграрний фонд викупить із ринку в державні засіки 250–300 тис. т “зайвого” цукру, як і колись, залишаються лише обіцянками. Їм, зізнатися, віриться важко, з огляду на надзвичайну суму, яку потрібно буде виділити для цих цілей, — 600–700 млн грн. Якщо потрібні кошти не знайшли до виборів — великі сумніви, що їх відшукають тепер. Не мають вітчизняні буряки і біоенергетичних перспектив. Теоретично їх можна використати на виробництво біоетанолу. Але за нинішньої високої його собівартості так зване екологічно чисте паливо може виявитися “золотим”.
Одно слово — зачароване коло й для переробних підприємств, і для бурякосійних господарств. Підсумок: в Україні, за прогнозами, виробництво цукру нинішнього року очікується на рівні 1,6 млн т проти майже 2,6 млн т торік. І, схоже, цей “занепад сил” не останній для галузі, що “нездужає” на згадані вище “хвороби”.
Неважко припустити, що ситуація ще більше ускладниться, якщо врахувати вимоги до нашої країни у зв’язку з можливим вступом України в СОТ. Згідно з домовленостями, ми зобов’язалися відкрити кордони для щорічного ввезення на пільгових умовах 260 тис. т тростинного цукру-сирцю. Хоча для можновладців такий сценарій з надлишком на внутрішньому ринку солодкого піску (завдяки чому в крамницях дешевшає цукор) — звісно, благо. Цим можна пояснити, що у високих аграрних кабінетах, де ще недавно декларували потребу реанімації цукроваріння й час від часу прописували нові й нові “мікстури”, зрештою махнули на цю справу рукою. Тепер там пропонують сценарій з “оперативним втручанням”. Як у тому жарті з хворим, який просить санітара відвезти його в реанімацію, але той відказує: “Доктор наказав у морг, значить — у морг”.
У КабМіні вважають, що реабілітації господарникам допомагають мало і, здається, спокійно сприймають подальше скорочення площ посівів до 450 тис. га. Вони запевняють, що рентабельності сільгосппідприємств треба домагатися за рахунок упровадження інтенсивних технологій і збільшення врожайності. А посівні площі під буряками в регіонах, де вони не родять (Запорізька, Херсонська і Миколаївська області), треба взагалі ліквідувати. Там, аргументують урядовці, врожайність цукрових буряків на багатьох полях не перевищує 100 ц/га. Тоді як в оптимальній зоні їхнього висівання збирають по 500 центнерів.
Напевне, тут викличу на себе вогонь критики, але скажу, що урядові рецепти реанімування галузі кардинально розходяться з виписаними в окремих вертикально інтегрованих компаніях, які займаються цукроварінням. Таке враження, що деякі з них тільки й працюють над тим, щоб вибивати “під себе” дотації. Крокодилячі сльози, які вони, в тому числі і зі сторінок газет та екранів телебачення, ллють, оплакуючи геть збанкрутілу цукрову галузь, десь напередодні затвердження Держбюджету й мають допомогти одержати відповідні дивіденди. Нинішнього року “науково обгрунтована цифра” дотацій уже прозвучала: ні багато ні мало — 600 грн/га посівів цукрових буряків. Тобто, зважаючи, що засіють мінімум 400 тис. га, “доброчинна” допомога від держави сягатиме близько 240 млн бюджетних гривень. При цьому нав’язують думку, що сіяти буряки в невеликих господарствах та переробляти на невеликих заводах — справжня утопія. Мовляв, конкурентоспроможними можуть бути хіба що вертикально інтегровані комплекси, які зосередили в своїх руках і висівання буряків, і переробку, і реалізацію цукру чи використання його у подальшому виробництві. Саме вони, виходячи з логіки подій, і не проти примножити свої “солодкі” прибутки за рахунок сотні-другої бюджетних мільйонів. А щоб відсікти “дрібноту”, пропонується запровадити ліцензування посівів цукрових буряків.
Звісно, розраховувати на державну підтримку — це не заново проторувати “солодкий” шлях на ринки до, мабуть, найбільшого світового імпортера цукру — Росії, яка має дефіцит майже в 3 млн т щороку і перекриває його поставками з-за кордону.
Звичайно, можна погодитися, що приватизована (!) цукрова галузь переживає не кращі часи. Але не настільки “гіркі”, щоб ми, платники податків, зі своїх кишень давали гроші на її реанімацію. Можна собі лиш уявити, скільки новітніх мільйонерів отримають шанс примножити статки на цих дотаціях. Причому я знаю кількох керівників таких компаній, які спершу доклали хисту, щоб цукроварні збанкрутували, а тепер обгрунтовують надання державних грошей на реабілітацію галузі. З’ясувалося, що одне другому не заважає.
У цьому морі песимізму є й оптимістичні новини. Російські експерти визнали, що вирощування цукрових буряків в Україні прибутковіше, ніж у їхній державі. А на цукрозаводах уже триває атестація для отримання квот на виробництво та реалізацію цукру з буряків, вирощених у 2008 році. Обсяги квот, обіцяють підприємствам, будуть відомі ще до кінця нинішнього року. Якщо так, це дасть можливість чіткіше визначитися і з посівними площами, і з кількістю підприємств, які перероблятимуть солодкі корені. Зазвичай, “цукрові” квоти доводили до відома напередодні виробничого сезону, а іноді окремі підприємства клопочуться про їхнє одержання тоді, коли починають варити солодкий пісок. Обсяги квот значною мірою залежатимуть від того, скільки солодкого піску вироблено на підприємстві протягом трьох останніх сезонів.

Галина Квітка