Іван Кириленко: уряд робить усе можливе, щоб забезпечити селянам можливість продавати врожай за прийнятною ціною

Ситуація на зерновому ринку цього року надзвичайно складна, питань більше, ніж відповідей. Пропонуємо нашім читачам інтерв’ю
з Міністром аграрної політики України Іваном Кириленком, у якому ви, сподіваємося, знайдете відповіді на актуальні питання.

Тільки-но було підписано відомий наказ №163, як його тут же було скасовано… Чим це пояснити?
Іван Кириленко. Усі проблеми ринку продовольства зазвичай вирішує аграрний блок уряду. Нагадаю, експортні контракти підлягають реєстрації на біржовому ринку, і з експортом ускладнень останнім часом не виникає. Уже укладено угод на 3,2 млн т, що в десятки разів більше від минулого року. Механізм реєстрації цих операцій запроваджено відповідно до Указу Президента України про розвиток зернового ринку у 2000 році. Це дало змогу торік уникнути скандалу 1999 року. Як, мабуть, усі добре пам’ятають, йдеться про продаж близько 6 млн т зерна одразу після жнив, по суті, за “бросовими” цінами. Вирішивши проблему зловживання на зовнішньому ринку, ми цілком обгрунтовано хотіли перенести цей досвід і на внутрішній, навести на ньому елементарний порядок. Тому й з’явився згадуваний наказ, який цілком відповідав уже названому президентському Указу.
Він мав на меті й інше — утримати сприятливу для сільгоспвиробника цінову політику. Вочевидь, не всім учасникам зернового ринку такі підходи до смаку.
Нещодавно Уряд обіцяв. що не допустить продажу зерна за ціною меншою за 700 грн/т. Сьогодні селяни раді, якщо можуть продати зерно за 400-450 грн/т...
Іван Кириленко. Скажу одразу: 1000 грн/т — це ціна позамежна і для 2001 року нереальна. Проте й 450, коли йдеться про продовольче зерно, селян не влаштує. Ви знаєте, що приріст виробництва зерна цього року в Україні — один із найвагоміших у Європі. Ті 38 млн т, які ми одержали, одномоментно збільшили пропозицію на зерновому ринку, як на внутрішньому, так і на зовнішньому, що й спричинило зниження ціни. Проте, як правило, нижче світової вона не опускається. Внутрішній ринок пропонує сьогодні рівень 560 грн/т. Це нормальна ціна, співмірна зі світовою. Порівняйте: у гривневому еквіваленті світова ціна — це 560—580 грн/т. Вона доволі вигідна і селянам, і споживачам хліба. Ми публічно відстоюємо такий рівень цін. Повністю лібералізувати ринок зерна одразу після збирання врожаю — це посіяти хаос і паніку і, як результат, одержати “бросову” ціну на зерно, адже ніхто й ніде у світі одномоментно не закуповував в одній країні 30 млн т за щомісячної потреби 500 тис. т. Я вважаю, що років через два-три3 ринок зерна може бути більш ліберальним, коли агровиробники економічно зміцніють і замість собівартості 300 грн/т зерна зможуть забезпечити рівень витрат у межах 200 грн. Як, наприклад, ті, хто професійно веде аграрний бізнес або має солідного інвестора. Саме тоді можна буде продавати продовольче зерно і по 450 грн. Норма прибутку і за таких умов буде доволі висока. До речі, центр критикують за те, що ми встановили адміністративно на початку жнив ціну на зерно в межах 700 грн/т. Задля об’єктивності пригадаймо, що не уряд встановив цю ціну, а агровиробники назвали її на відправних зборах у червні, які відбулися за участю трейдерів, представників зернозаготівельних та переробних підприємств. Ціна 650—700 грн/т докладно обговорювалася за участю тих-таки учасників зернового ринку і губернаторів областей на нарадах в Одесі та Вінниці. Єдину цінову політику було узгоджено. Інша річ, що відразу після жнив, ринок зерна для селян, справді, не вигідний.
Проблема собівартості продукції — головна у сільському господарстві, адже від її вирішення залежить конкурентоспроможність нашої продукції. Нам конче потрібно йти шляхом зниження собівартості зерна, тваринницької продукції тощо. І тільки потім можна буде вести мову про продаж урожаю за нижчими цінами. А поки що уряд робить усе можливе, щоб забезпечити селянам можливість продавати врожай за прийнятною ціною, аби заробити необхідний “стартовий” капітал.
Уряд закликав селян утриматися на 1.5—2 місяці від продажу зерна. Але ж треба віддавати кредити, купувати ресурси для осіннього комплексу польових робіт. Водночас, банки не можуть надати нові кредити, оскількі їм не повернуто попередні…
Іван Кириленко. Ціна питання — забезпечити третину господарств, найслабших у фінансовому відношенні, ресурсами для проведення осінньої кампанії. Ці півтора місяця — час найзатратніших і дуже напружених польових робіт. Ще у 2000-му такі господарства були збитковими. Сьогодні в них повірили банки, кредити надані під заставу нового врожаю. Тепер ці гроші треба повертати. І водночас великі кошти потрібні для осінньої сівби. Забезпечити фундамент наступного врожаю низка сільгосппідприємств зможе тільки за рахунок реалізації зерна. Наше завдання — потурбуватися про ці 35% господарств, інакше неминучим може бути їхнє банкрутство. Ми сьогодні вживаємо вичерпних заходів, аби їх підтримати: низка банків пролонгувала свої позики до кінця року, окремі — винайшли можливість додаткового кредитування. І все-таки основний важіль вирішення цієї проблеми — закупівля в таких господарствах частини зерна за світовими цінами. Поки що ці операції ведуть такі компанії, як ДАК “Хліб України”, Держрезерв та Укоопспілка. Ця робота просувається складнувато. Закуплено понад 700 тис. т. Хотілося б, щоб ця цифра у вересні досягла бодай півтора мільйона.
Експерти наголошують, що інфраструктура експорту зерна (місткість портових елеваторів, пропускна спроможність терміналів тощо) в Україні є вкрай недостатньою. Отже, нинішній урожай доведеться “спожити” на внутрішньому ринку?
Іван Кириленко. Насамперед зазначу: жодних обмежень для експорту зерна немає. І про це я вже згадував вище. Проте в нас дуже місткий внутрішній ринок. Нам необхідно розвивати тваринництво, адже саме ця галузь завжди була головним споживачем фуражного зерна: близько 20 млн т у 1999 році.
Гріх не скористатися тим, що цього року ціни на тваринницьку продукцію ідеальні і майже відповідають світовим. Галузь має реальну можливість вперше за багато років стати високоприбутковою.
Якщо зайнятися саме тваринництвом, то через комбікорми прибуток з однієї тонни зерна можна одержати у 2—3 рази вищий. Тим більше, що обсяги фуражного зерна цього сезону доволі значні. І саме цей чинник дає змогу продовжити відродження галузі, що розпочалося цього року. І це дуже важливо, бо без тваринництва у нас надто “легкий” гектар: замість традиційних 60% валового продукту сільського господарства тваринництво дає лише 30%. До того ж, ми удвічі відстаємо від науково обгрунтованих мінімальних норм споживання м’яса, молока, яєць.
Я виступаю за внутрішній ринок ще й тому, що зовнішній поки що не дуже сприятливий через низькі ціни. Проте це не означає, що частина зерна не йтиме на експорт. Наші торгові місії за кордоном вже надали свої пропозиції щодо експорту. Нині ми їх аналізуємо.
Ціна сільгоспвиробника — це один бік медалі. Іншим боком є ціна споживача. Чи можна розраховувати на зниження споживчих цін цього року?
Іван Кириленко. Об’єктивно є всі передумови для зниження цін. Та якщо ціни на зерно знизилися у півтора раза, то чому б не подешевшати хлібу хоча б на 15—20%. Конкретна заява Аграрної партії України з цього питання повністю обгрунтована, адже саме ця партія взяла на себе цілковиту відповідальність за аграрну реформу в країні. Результат цієї роботи очевидний — ринок насичується дешевшим продовольством. І це є конкретним внеском Аграрної партії в реалізацію президентської програми боротьби з бідністю. Нам хотілося би, щоб відносини між операторами зернового ринку, хлібопекарями і селянами були гармонізованими. Бізнесмени можуть попрацювати з меншою нормою прибутку, заробивши на опті, не ображаючи при цьому найбідніших учасників ринку — хліборобів.
Хочу також нагадати, що цього року продовольчої пшениці вироблено 10 млн т за потреби 7 млн т. Щоправда, частина її — насіннєвий фонд (2 млн т). Уперше за кілька останніх років Україна отримала достатню кількість зерна чудової якості. І ми не збираємося, як у минулі роки, використовувати фураж для виробництва борошна і не годуватимемо людей таким сурогатом. Наш споживач має право очікувати від хлібопекарської промисловості якісного хліба. За більш низькими цінами, адже ринок насичений, є конкуренція.
Держава час від часу намагається диктувати свої умови суб’єктам ринку. Чи не йде це врозріз з основами функціонування аграрного ринку, і взагалі, чи можна назвати те, що ми маємо, ринком?
Іван Кириленко. Уже кілька років влада не втручається у ринок молока, м’яса, яєць, низки інших важливих продуктів. Та коли йдеться про зерно, держава має право і повинна проводити гнучке регулювання його ринку, адже хліб має бути постійно на прилавках магазинів, причому в широкому асортименті і за стабільною ціною (хоча слід відмітити, що проводити таке гнучке регулювання без відповідної законодавчої бази надзвичайно важко. З прийняттям Закону “Про зерно”, сподіваюся, справа змініться на краще).
Аналогічно чинять і в інших країнах. Ми вивчили досвід Франції, Канади, США, Німеччини, Польщі. Там ці процеси регулюються навіть набагато жорсткіше, ніж ми декларуємо.
Урожай цього року набагато більший, ніж у попередні роки. Правда й те, що насиченим ринком керувати складніше, ніж дефіцитним. Але ж ринок зерна існує не один місяць, а цілий рік. І наші сільгоспвиробники торгуватимуть зерном ще мінімум дев’ять місяців: хто багатший і хто міцніше тримається на ногах, той продасть пізніше, і, звісно, дорожче.
Цілком зрозуміло, що наш Президент і уряд не допустять такої ситуації, коли за більшого ніж удвічі валу зерна, прибуток від його реалізації буде меншим.
Ще одне питання: чи можна створити за один сільськогосподарський рік аграрний ринок, що справедливо функціонує? Адже трейдери та переробники — досвідчені бізнесмени, а селяни тільки-но розпочинають цього навчатись. І вони цілком праві, коли запитують: “Чому за ціни зерна у 1,5 раза меншої, ніж торік, аналогічно не дешевшає хліб у магазинах і хто отримає прибутки?”. Тут не можна допустити розчарування тих, хто споконвіку займається цим стратегічним продуктом. Інакше — прощавай інтенсивна технологія, а з нею — європейський рівень віддачі гектара. За великим рахунком — це вирок реформам на селі.
Безумовно, хтось захищатиме інтереси вже працюючого агробізнесу, хтось — інтереси бізнесу, який тільки зароджується. Так, селянам ще не вистачає ділової хватки. Та погодьтеся, за один рік не можна виростити хваткого підприємця. Я закликав і закликаю хліборобів на всіх засіданнях: створюйте свої асоціації, сідайте за столи переговорів з бізнесменами, домовляйтеся, відстоюйте власні інтереси. Втім, поки ж багатомільйонна армія аграріїв лише опановує ази ринку. І міністерство просто зобов’язане підтримати вчорашніх колгоспників. Саме воно виступає сьогодні в ролі асоціації, яка захищає інтереси агровиробника, сьогоднішнього керівника агрофірми, орендного або фермерського підприємства. Допоки вони не об’єднаються і не будуть проводити єдину політику на захист своїх інтересів, ці функції здійснюватиме міністерство.
Моя мрія — щоб аграрний приватний підприємець швидше зміцнів, відчув себе господарем, був спроможний розрахуватися за ресурси для інтенсивних технологій, сплачував заробітну плату та податки. І водночас залишався з прибутком. Ось це — мета!
Підготовлено
прес-служба Мінагрополітики