Хвороби пшениці озимої у весняний період

В Україні щорічний недобір урожаю пшениці озимої через негативну дію збудників хвороб і шкідників становить 12–14%, що прирівнюється до вартості зерна пшениці з площі в 1 млн га. Хвороби уражують пшеницю протягом усього періоду вегетації. У весняний період хлібні злаки уражуються великою кількістю захворювань, серед яких найчисленніші грибні. До них, зокрема, належать: снігова пліснява, кореневі гнилі, борошниста роса, бура іржа, септоріоз, піренофороз та інші.

СНІГОВА ПЛІСНЯВА

Збудниками хвороби є недосконалі гриби з роду Fusarium Link., факультативні паразити некротрофного типу живлення. Найчастіше це F. nivale (Fr.) Ges., а також F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., F. graminearum Schwabe.

В Україні хвороба найпоширеніша на Поліссі та в західній частині Лісостепу, але за сприятливих погодних умов перезимівлі (виснаження, вимерзання, випрівання рослин) може уражувати озимі колосові культури і в інших регіонах.

Снігова пліснява розвивається переважно на ослаблених рослинах, у роки, коли сніг випадає на непромерзлий ґрунт, за високої його вологості й порівняно низької температури навесні та частих відлигах взимку. Сприяють розвиткові хвороби також внесення високих доз азотних добрив, ранні та загущені посіви, важкі й пересолені ґрунти, розташування посівів озимих культур у занижених місцях. Основним джерелом інфекції є уражені рештки рослин і насіння, на яких збудники зберігаються грибницею, конідіями та перитеціями.

Початок розвитку грибниці снігової плісняви на озимих посівах, що спостерігається ще з осені, посилюється за ранньої весни, після танення снігу. Спочатку на листках, піхвах, вузлах кущіння озимих з’являються водянисті плями, а потім на них утворюється ніжний біло-рожевий павутинчастий наліт, який за сильного розвитку призводить до побуріння, відмирання та «склеювання» листя, внаслідок чого воно відмирає. В разі сильного ураження спостерігається відмирання вузла кущіння, листкових піхов, коренів, що призводить до загибелі всієї рослини. Залежно від виду збудника гриба, на уражених рослинах у вологу погоду проявляється біло-рожевий або червонувато-бурий наліт, який являє собою грибницю та конідіальне спороношення. На відмерлому ураженому листі збудник формує сумчасте спороношення — плодові тіла, перитеції, в яких утворюються сумкоспори. Поширюються збудники хвороби конідіями та сумкоспорами.

Шкодочинність снігової плісняви проявляється у зрідженості сходів починаючи з осені та інтенсивно продовжується навесні. За сильного ураження сходи гинуть. Недобір урожаю, залежно від розвитку хвороби, може сягати від 15 до 50% і більше. Сильне ураження посівів озимих культур інколи призводить до відмирання великої кількості рослин і зрідженості посівів, що потребує підсіву або пересіву ярими культурами. За незначного ураження молоді рослини відростають, але слабо кущаться, протягом вегетації відстають у рості та розвитку, зрештою в колосі формують плюскле зерно з низькими показниками зернової та насіннєвої якості.

КОРЕНЕВІ ГНИЛІ

На пшениці озимій розрізняють декілька видів кореневих гнилей: гельмінтоспоріозну (збудник Helminthosporium sativum Pamel., King Bakkel), фузаріозну (збудники Fusarium culmorum Sacc., Fusarium avenaceum Sacc., Fusarium oxysporium Schlecht, Fusarium sporotrichiella Bilai, Fusarium graminearum Shwabe), офіобольозну (збудник Ophiobolus graminis Sacc.), ризоктоніозну (Rhizoctoniacerealis Vander Hoeven) та церкоспорельозну прикореневу гниль (збудник Рseudocercosporella herpotrichoides Fron) та ін. Деякі з них можуть знищувати третину, половину й навіть більшу частину врожаю пшениці озимої. Вони є одними з найпоширеніших і найшкодочинніших хвороб хлібних злаків. Ареал їхнього поширення практично збігається з ареалом вирощування колосових культур. Кореневі гнилі належать до еколого-паразитних захворювань. Їхніми збудниками є факультативні патогени, які уражують рослини, ослаблені внаслідок несприятливих умов вирощування.

Гельмінтоспоріозна коренева гниль має значне поширення, особливо на посівах пшениці ярої та ячменю в степовій і лісостеповій зонах. Найінтенсивніше розвивається за температури понад 15°С на ослаблених повітряною та ґрунтовою посухою рослинах. Розвитку хвороби сприяють м’які зими, спочатку суха, а потім надмірно волога погода, пошкодження посівів низькими температурами. Симптоми прояву хвороби — побуріння та деформація проростків, імовірна загибель їх ще до виходу на поверхню ґрунту; недорозвиненість первинних корінців, бурі штрихи, смуги та плями на піхвах нижнього листя та на основі стебла. На уражених посівах з’являються осередки низькорослих темнозабарвлених рослин, на яких за умов високої вологості спостерігається темний оксамитовий наліт спороношення, що призводить до загнивання основи стебла та вилягання рослин.

Фузаріозна коренева гниль поширена повсюдно, де вирощують озиму та яру пшеницю, а більшість її збудників протягом вегетації рослин спричинює фузаріоз колоса. На сходах хвороба проявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля, на яких проявляються бурі або коричневі смужки, які пізніше збільшуються і частково зливаються. У пізніші фази розвитку рослин хвороба проявляється в нижній частині стебла у вигляді побуріння тканини, на якому у вологу погоду утворюється рожевий наліт. У хворих рослин стебла стають білими, часто з рожевим розмитим малюнком на нижньому листі та міжвузлях.

Офіобольозна коренева гниль. Проявляється у фазі сходи — кущіння у вигляді потемніння кореневої системи. В пізніші фази розвитку рослин хворобою уражуються додаткові корінці та основа стебла, що призводить до почорніння кореневої шийки. Стебла й корені спочатку буріють, потім чорні­ють і зрештою загнивають. Урожай з уражених збудником стебел у 2,5 рази менший, аніж у здорових.

Церкоспорельозна коренева гниль проявляється у вигляді плямистості на колеоптилі та основі стебла. Уражена тканина руйнується, стебла викривлюються, надломлюються, вилягають. На повздовжньому розрізі стебла всередині соломини утворюється сірий пушок. Недобір урожаю, залежно від інтенсивності розвитку хвороби та фази, в якій відбулося зараження рослин, може сягати 30% і біль­ше. Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна.

Перші ознаки хвороби можна визначити за еліпсоподібними світлими плямами з коричневою облямівкою на прикореневій частині рослини. За інтенсивного розвитку цієї хвороби на пшениці плями перетворюються на кільце, яке оперізує стебло рослини. Тканини культури в ураженому місці швидко заповнюються грибницею. У період наливу зерна рослини пшениці під вагою налитого колоса починають ламатися, і посіви вилягають. Унаслідок ураження фузаріозною кореневою гниллю пшениці збільшується кількість неповноцінних, плюсклих зернівок, що складають третину врожаю.

Шкодочинність усіх типів гнилей проявляється також у погіршенні посів­них якостей насіння пшениці, що в результаті призводить до втрати врожаю.

БОРОШНИСТА РОСА

Поширена в зонах вирощування зернових колосових культур. Облігатний, вузькоспеціалізований паразит уражує листя, листкові піхви, стебла, а в роки сильного розвитку хвороби — колоскові луски та остюки. Проявляється хвороба восени на молодих, активно вегетуючих рослинах.

Навесні, з відновленням вегетації культури, продовжується інтенсивність прояву хвороби. На піхвах листків спочатку з’являються матові плями, а згодом білий павутинчастий наліт, що поширюється на листя і вкриває його, в основному зверху, опуклими подушечками різного розміру, які згодом зливаються й темніють. Поступово наліт поширюється на верхні яруси листя рослин і навіть на колос. Потім наліт ущільнюється, набуває сіро-жовтого кольору й на ньому формуються клейстотеції у вигляді чорних цяток.

Оптимальними умовами зараження, розвитку та наростання шкодочинності борошнистої роси на рослинах є температура повітря 17–20°С і відносна вологість 80% і вище. Конідії можуть проростати вже за температури 1°С. Інкубаційний період захворювання триває 3–11 діб залежно від температури повітря. Обмежує розвиток борошнистої роси спекотна суха погода з температурним режимом понад 28–30°С.

Шкодочинність хвороби полягає в зменшенні асиміляційної поверхні листя, що уповільнює розвиток рослин. Хвороба призводить до зменшення кількості й маси зерен і неповного наливу зерна. За сильного розвитку хвороби зменшується кущистість рослин, передчасно засихають листя і підгони, затримується колосіння, виникає пустоколосість і плюсклість зерна. В зерні зменшується вміст сирої клейковини, білка й крохмалю. Недобір урожаю унаслідок ураження борошнистою росою становить 10–15%, а в роки епіфітотій сягає 30%.

ІРЖАСТІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Представ­лені бурою, стебловою та жовтою іржою. Найпоширеніша — бура іржа (Puccinia recondita Rob. et Desm f. sp. tritici Eriks.), яка уражує переважно листя й листкові піхви. На них утворюються дрібні округлі оранжеві уредопустули, хаотично роз­міщені на листковій поверхні. Уредоспори можуть переноситись вітром на значні відстані і є істотним джерелом інфек­ції. Зараження пшениці відбувається лише за наявності краплинної вологи й температури 20–25°С. Шкодочинність її полягає в зменшенні асиміляційної поверхні й умісту хлорофілу, посиленні транспірації та дихання рослин, що призводить до порушення водного балансу й передчасного відмирання листя та плюсклості зерна. Сильне ураження спричинює передчасне відмирання листя. Ураження молодих рослин восени затримує утворення коренів і стебел, результатом чого є зниження зимостійкості рослин. У зв’язку зі зменшенням вмісту в зерні уражених хворобою рослин глютенінових компонентів із низькою молекулярною масою знижується якість борошна.

Шкодочинність бурої іржі залежить від тривалості та сили епіфітотії. Своєю чергою, тривалість та сила епіфітотії залежать від ступеня сприйнятливості сорту та погодних умов, які складаються в період розвитку хвороби. Втрати врожаю за ураження до 40% становлять 0,3–0,4 т/га, а понад 40% — перевищують 1 т/га, максимальні втрати врожаю — до 30%.

Стеблова (лінійна) іржа — її збудником на пшениці є гриб Рuccinia graminis Ptrs. f. sp. tritici Eriks.et Henn. Хвороба найпоширеніша й дуже шкідлива у західних областях України, там, де є достатнє зволоження. За сильного її розвитку недобір урожаю може становити 60–70%. Прояв хвороби можна спостерігати вже на сходах, але максимального розвитку вона набуває у фазі цвітіння — молочно-воскової стиглості зерна. Симптоми проявляються на стеблах, листі, піхвах, остюках та колоскових лусочках у вигляді іржасто-бурих порохнявих подушечок — уредопустул зі спорами збудника. Пустули, особливо на стеблах, розташовані лінійно й після проривання епідермісу зливаються у смужки.

Жовта іржа — її збудник — Puccinia striiformis Wesst уражує пшеницю, ячмінь і злакові трави. Хвороба може виникати повсюдно, особливо поширена останніми роками через зміни клімату. Оптимальною для збудника є прохолодна погода з високою вологістю. Спори проростають за 11–13°С та 100% вологості, а вже за температури 20°С і вище розвиток хвороби стримується. Поширенню збудника сприяють м’яка зима, вологі прохолодні весна та початок літа. Хвороба проявляється на листках, піхвах, інколи на поверхні зерна у вигляді дрібних порохнявих подушечок — пустул лимонно-жовтого кольору, які пунктирно-лінійно розташовуються на листі між жилками, утворюючи вузькі або широкі смужки. Жовта іржа спочатку проявляється на нижньому листі з наступним поширенням на верхні його яруси. За сильного ураження листя всихає, а посіви мають жовте забарвлення.

СЕПТОРІОЗ

В Україні, в основному, поширені два види септоріальних гри­бів. Це септоріоз листя — Septoria tritici Rob.et. Desm. та септоріоз колоса — Septoria nodorum Berk, які поширені в усіх зонах вирощування пшениці.

Особливо високої інтенсивності септоріоз набуває за умов тривалої вологої вітряної погоди та рясних опадів. Перші ознаки септоріозу за сприятливих погодних умов можна виявити восени під час сходів. Хвороба проявляється на листі у вигляді жовтих плям, які поступово буріють, а потім темніють. Пікніди найчастіше утворюються на нижньому ярусі листя пшениці, яке лежить на поверхні ґрунту. Збудники септоріозу уражують рослини у всі фази розвитку, але найбільшої шкоди завдають у пері­од трубкування — колосіння (S. tritici) або колосіння — цвітіння (S. nodorum) і проявляються у вигляді плямистостей.

Septoria tritici проявляється на стеблах, листках та їхніх піхвах у вигляді бурих чи світло-бурих плям, що, розростаючись, зливаються, внаслідок чого листки поступово втрачають зелений колір і засихають. На стеблах пікніди утворюються рідко. Septoria nodorum уражує стебла, листя та колоскові луски. З колоскових лусок хвороба поширюється на зерно, яке не має чітких симптомів ураження, але відрізняється від здорового меншою масою та плюсклістю зерна.

Оптимальна температура для розвитку хвороби — 14–25°С. Інтенсивному розвитку септоріозу сприяють часті дощі та відносна вологість повітря 80% і вище. Інкубаційний період розвитку становить 6–12 і більше діб залежно від погодних умов і стійкості сорту. Коли відносна вологість повітря нижча за 85%, утворення пікнід і споруляція гриба не відбувається.

Шкодочинність захворювання проявляється в тому, що уражені рослини відстають у рості, листя на них часто всихає, колосся недорозвинене, зерно плюскле, що призводить до зниження врожаю до 20% та погіршення посівних якостей насіння.

ПІРЕНОФОРОЗ, або жовта плямистість

Її збудником є сумчастий гриб Pyrenospaera tritici-repentis Drechsler (Drechslerа tritici-repentis Drechsler). Перші ознаки хвороби проявляються навесні на молодому листі рослин, яке розташоване близько до поверхні ґрунту, у вигляді світло-коричневих округлих плям з обох сторін листка. Далі, за наявності вторинної інфекції, на листі пшениці проявляються типові ознаки хвороби у вигляді темно-коричневих крапок, навколо яких утворюється хлоротична облямівка. Згодом ці крапки перетворюються на темні плями з нерівними краями і жовтуватою облямівкою з подальшим їхнім збільшенням і перетворенням на некротичні плями, які іноді займають половину площі листкової пластини. Уражене листя, починаючи від його верхівки, за сприятливих для розвитку інфекції умов швидко відмирає і засихає. Окрім пшениці, цей гриб уражує жито, ячмінь, тритикале та дикорослі злаки.

Інфекція зберігається на рослинних рештках більше ніж рік. Найбільша кількість сумкоспор поширюється в березні-квітні. Для цього достатньо невеликої кількості вологи або роси в нічний час. Шкодочинність хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин і маси 1000 зерен та ін.

Осіннє ураження сходів грибними хворобами, а потім весняне їхнє поширення — це запас інфекції збудників хвороб, який слід вчасно зупинити. Оскільки за сприятливих для збудника погодних умов (тепло й волога) відбудеться посилення інтенсивності розвитку хвороб, що призведе до зниження якіс­них і кількісних урожайних показників.

Захисні заходи в осінньо-весняний період:

• лущіння стерні після збирання врожаю з наступною зяблевою оранкою дуже ефективні для знищення збудників хвороб, які перебувають на рослинних рештках;

• дотримання сівозмін і недопущення в агровиробництві монокультури;

• дотримання оптимальних строків сівби (за ранніх її строків спостерігається максимальний розвиток хвороб і накопичення інфекції);

• обов’язкове протруювання насіння перед сівбою (бажано інсектофунгіцидом);

• своєчасне внесення фунгіцидів для знищення запасу інфекції збудників хвороб (восени якомога пізніше та навесні — якомога раніше);

• весняне боронування посівів (закриття вологи та знищення запасу інфекції після зими на відмерлих рештках).

О. Демидов, д-р с.-г. наук, член-кореспондент НААН, Т. Муха, в.о. зав. відділом захисту рослин, Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла НААН

Журнал «Пропозиція», №1, 2020 р.

Додаток

Фунгіциди для захисту пшениці озимої, дозволені до використання в Україні  

Азоксістробін