Хвороби часнику та їхня профілактика

Однією з причин нестабільної врожайності часнику, як і багатьох інших овочевих культур, є ураження захворюваннями різної етіології, які знижують і якість продукції. Найбільш шкідливими хворобами часнику є фузаріоз, шийкова, біла та мокра бактеріальна гнилі, біла гниль денця, стемфіліоз, різні цвілі тощо. Їхній розвиток на листках і цибулинах може спричинити значні втрати врожаю.

 

Фузаріоз

Найшкідливішою хворобою часнику в період вегетації та зберігання є фузаріозна гниль, що набула останнім часом значного поширення. Це захворювання викликають різні види грибів роду Fusarium spp. Більшою мірою воно проявляється на цибулинах, зубках, стеблах часнику, менше — на повітряних цибулинках.

Перші ознаки фузаріозного в'янення на часнику озимому — пожовтіння й відмирання молодих верхівкових листків. Зазвичай рослини уражуються з денця. Грибна інфекція проникає в коріння, що часто набуває червоного або бурого забарвлення, й це викликає незворотні зміни в судинній системі рослин. У вологому ґрунті на цибулинах біля денця розростається наліт грибниці білого, іноді рожевого або жовтого кольору з візуально помітним спороношенням у вигляді подушечок. На зубках з’являються некротичні плями у вигляді крапок або невеликих виразок, а під час зберігання грибниця розростається, плями збільшуються, і гниль поширюється на весь зубок. У прикореневій частині несправжнього стебла стають помітні поверхневі світло-жовті або бурі плями, на яких у вологу погоду в основі листкових піхв з’являється біло-рожевий або червонуватий наліт – конідіальне спороношення збудників хвороби.

 

Гриби роду Fusarium spp. утворюють макро- і мікроконідії, хламідоспори, більшість — ще й мікросклероції. Під час вегетації збудники поширюються конідіями. Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 35 ^°С та вологості ґрунту понад 40 %. Оптимальна температура для розвитку хвороби — 27 °С. За температури нижче 15 °С фузаріоз розвивається повільніше. Коренева система найбільш інтенсивно уражується за надмірної вологості ґрунту або її різких коливаннях. Найбільше шкоди хвороба завдає у роки, коли дозрівання часнику відбувається за високої температури ґрунту.

Ураженню часнику фузаріозом сприяє наявність на цибулинах механічних пошкоджень, спричинених ґрунтовими комахами чи робочими органами машин під час догляду за рослинами. Існує прямий зв'язок між ступенем розвитку фузаріозної гнилі й кількістю нематод у ґрунті. За теплої вологої погоди в період визрівання цибулин інтенсивність ураження зростає. Насамперед уражуються рослини, ослаблені внаслідок порушення водного режиму ґрунту, загущених посівів чи надлишку азотних добрив. Стійкість цибулин до хвороби знижує внесення безпосередньо під часник свіжого гною.

Шкідливість фузаріозу полягає у різкому зниженні врожайності часнику й погіршенні якості продукції. Кількість уражених рослин може досягати 70 %, що призводить до втрати 20–50 % урожаю в період зберігання.

Джерелом інфекції можуть бути ґрунт, посадковий матеріал і вегетуючі рослини часнику. Часто вона поширюється в результаті переміщення зараженого ґрунту, в якому знаходяться хламідоспори грибів-збудників, робочими органами сільськогосподарських машин, а також поливною водою. На рослинних рештках у ґрунті гриби можуть зберігати життєздатність 3–4 роки й більше.

Не всі сорти часнику однаково уражуються фузаріозною гниллю. Стійкість до неї обумовлена вмістом у ефірній олії біологічно активної речовини алліцин. Дослідженнями доведено, що існує пряма позитивна кореляція між вмістом його у зубках і ступенем їх ураження хворобою.

■ Захисні заходи:

• вирощування стійких сортів,
• дотримання сівозміни,
• використання здорового насіннєвого матеріалу та його протруєння,
• збалансоване живлення рослин,
• правильний режим зрошення,
• своєчасне збирання врожаю.

 

Шийкова гниль

Захворювання поширене повсюдно, де вирощують часник і цибулю. Виявляється воно переважно під час зберігання, але може бути шкідливе і в період вегетації. Перші його ознаки проявляються у вигляді розм'якшення і побуріння біля шийки цибулини. Згодом гниль розповсюджується, уражуючи зубки. Під сухими лусочками у місцях плям або на розрізі зубків уражена тканина буро-жовтувата й водяниста, ніби варена. За підвищеної вологості поверхня цибулини вкривається сірим пліснявим нальотом, на якому згодом утворюються дрібні (діаметром до 1,5 мм) чорні склероції. Іноді їх так багато, що вони зливаються в суцільну чорну кірку. Сірий наліт з’являється й у місцях механічних пошкоджень цибулин.

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Botrytis allii Munn. Сірий наліт на ураженій поверхні — це його поверхнева грибниця й конідіальне спороношення. Склероції його неправильної форми, переважно у вигляді коростинок 1–5 мм у діаметрі, матово-чорні, щільні, всередині білі. Можуть викликати шийкову гниль і мітоспорові гриби Botrytis byssoidea Walk і Botrytis sguamosa Walker, які розвиваються переважно на суцвіттях, а пізніше уражують повітряні цибулинки.

Під час зберігання часнику хвороба починає швидко прогресувати, і за 1,5–2 місяці гниль може охопити всю цибулину, зубки якої зсихаються. Утворюване конідіальне спороношення спричинює зараження сусідніх цибулин, у які інфекція проникає, як правило, через денце. І тим швидше, чим раніше цибулина виходить із стану спокою. Значну роль у повторному поширенні інфекції відіграють й кліщі, які пошкоджують часник.

 

Гриб добре розвивається за температури від 3 до 33 °С, зараження цибулин відбувається у межах 15…20 °С. Основним джерелом інфекції є склероції грибів, які зберігаються в ґрунті та сховищах, уражені цибулини, зубки і повітряні цибулинки. Склероції добре переносять морози, і навесні на них утворюється конідіальне спороношення, яке легко розноситься вітром.

Стійкість часнику до шийкової гнилі залежить від площі живлення рослин і внесення добрив. Сильніше уражується часник, вирощений на заплаві, слабкіше — на супіщаному ґрунті. Сприйнятливим живильним субстратом для збудників цієї хвороби є цибулини часнику, інфіковані збудником чорної цвілі.

Якщо погода й агротехнологія вирощування сприяють визріванню цибулин у полі, вони будуть уражуватися мінімально. Так, за збирання нестрілкуючого часнику у фазу полягання несправжнього стебла, а стрілкуючого — за підсихання нижніх і пожовтіння верхніх листків цибулини уражуються у 1,5–2 рази менше, ніж за збирання на початку пожовтіння листя.

Видаляти несправжнє стебло часнику можна лише за умови хорошого визрівання цибулини. Слід пам'ятати, що передчасне його видалення сприяє легкому проникненню через свіжу рану шийки інфекції шийкової гнилі, що призводить до загнивання зубків у період зберігання.

Швидкому розвитку хвороби у сховищах сприяють високі температура й вологість. Оптимальна для грибів температура 20°С, проте вони можуть розвиватися й за 3…4 °С, припиняючи розвиток лише за 0 °С. За несприятливих умов зберігання втрати часнику від хвороби можуть скласти 20 % і більше.

■ Захисні заходи:

• дотримання сівозміни і просторової ізоляції між товарними посівами і насінниками,
• недопущення механічного пошкодження цибулин,
• збирання часнику в суху погоду,
• дотримання оптимальних умов зберігання.

 

Біла гниль денця

У польових умовах перші ознаки хвороби проявляються на рослинах у вигляді пожовтіння кінчиків листків, яке поступово поширюється донизу. Невдовзі уражені листки відмирають, хворі рослини швидко в’януть і гинуть. На коренях і лусочках молодих цибулин утворюється білий пухкий наліт, який пізніше покривається склероціями у вигляді чорних дернинок розміром з макове зерно. Уражені цибулини стають м’якими, водянистими і загнивають.

Під час зберігання часнику біла гниль денця проявляється на окремих цибулинах у вигляді обводнення й загнивання денця, на якому також з’являється білий пухкий наліт з чорними склероціями гриба. Згодом хворі цибулини повністю згнивають. Особливо інтенсивно хвороба розвивається у вологих приміщеннях

Збудником захворювання є гриб Sclerotium cepivorum Berk, який у циклі розвитку утворює грибницю і формує склероції. Частіше він уражує рослини, пошкоджені ґрунтовими шкідниками. Оптимальна температура для проростання склероціїв гриба — 20…24 °С. Хвороба розвивається швидше на менш зволожених ґрунтах (40 % від повної вологоємкості) і в районах, де в період дозрівання цибулин тримається висока температура повітря. Часник більш стійкий до неї за весняної посадки, ніж за осінньої.

 

Джерелом інфекції є склероції гриба на уражених рештках, насіннєвих цибулинах, у ґрунті. Може передаватися вона й повітряними цибулинками. У ґрунті склероції патогена зберігають життєздатність протягом кількох років. Навесні вони проростають з утворенням грибниці, гіфи якої й викликають первинне зараження рослин.

Шкідливість хвороби полягає у зрідженні посівів та інтенсивному загниванні цибулин під час зберігання, що призводить до значних втрат вирощеної продукції.

■ Захисні заходи ті самі, що й проти шийкової гнилі.

 

Біла гниль (склеротиніоз)

Це захворювання також дуже поширене. Особливо небезпечне воно у роки з великою кількістю опадів. Проявляється як під час вегетації, так і у сховищах у вигляді білого ватоподібного нальоту на поверхні цибулин або між лусочками, які розм'якшуються, стають водянистими. У полі розвивається поволі, але у сховищах швидко прогресує.

Збудник хвороби — сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum dBy, який уражує понад 360 видів культурних і дикоростучих рослин. У циклі розвитку він формує грибницю у вигляді білого нальоту, темні склероції й сумчасте спороношення — плодові тіла з сумками і сумкоспорами. Окрім сумкоспор, у вологу погоду гриб може поширюватися шматочками грибниці.

 

Джерелом інфекції є склероції гриба на уражених цибулинах, рештках уражених рослин, у місцях зберігання часнику й цибулі. У сховищах хвороба передається контактним шляхом, тому часто проявляється у вигляді окремих осередків. У ґрунті склероції гриба можуть зберігати життєздатність до 7–10 років.

Збудник білої гнилі розвивається у широкому діапазоні температур — від 1…2 до 30…31 °С. Оптимальні умови для нього — температура 18…24 °С і вологість 60–80 %. Найбільш сильно він уражує підв'ялені, погано визрілі або механічно пошкоджені цибулини.

■ Захисні заходи ті самі, що й проти білої гнилі денця.

Стемфіліоз

Хвороба поширена повсюдно, де вирощуються часник і цибуля. Проявляється на листках і стрілках рослин у вигляді темно-бурих плям, які у вологу погоду вкриваються рясним темно-бурим або чорним нальотом. Уражені листки жовтіють, стрілки надломлюються, повітряні цибулинки формуються дрібні й деформовані або не утворюються взагалі Чорний наліт іноді виступає й на цибулинах у сховищі.

Найчастіше стемфіліоз розвивається на рослинах, уражених іншими хворобами, особливо несправжньою борошнистою росою, і прискорює розвиток патологічного процесу, який закінчується швидким відмиранням листя, загниванням стрілок і цибулин. Збудником хвороби є гриби з роду Stemphylium: S. allii Oudem і S. botryosum Wallr. Вони швидко розвиваються за температури 20…23 °С, високої вологості повітря (75 % і вище), частих дощів та рясних рос. Джерелом інфекції є уражені рослинні залишки, на яких зберігаються конідії патогенів.

■ Захисні заходи ті самі, що й проти несправжньої борошнистої роси та альтернаріозу.

 

Зелена цвіль (пеніцилльоз)

Найбільш інтенсивно ця хвороба розвивається під час зберігання часнику і цибулі, проте може виявлятися і в період вегетації рослин на суцвіттях та повітряних цибулинках. Спочатку на денці або зовнішніх лусочках цибулин з'являються коричневі водянисті, а на соковитих — вдавлені ясно-жовті плями, окремі зубчики стають злегка в’ялими. Згодом цибулини стають порожні на дотик, з'являється запах цвілі, зубчики розм'якшуються, зморщуються, темніють і починають кришитися. На плямах і під сухими лусочками, а також на зубках утворюється спочатку білуватий, потім зелений або голубувато-зелений зернистий наліт (конідіальне спороношення) з неприємним запахом цвілі.

Інтенсивне ураження зубків пояснюється особливістю їх будови — вони мають більш відкрите денце, не дуже міцну покривну й не таку щільно покриваючу соковиту луску.

Збудником хвороби є різні види грибів із роду Penicillium: P. expansum L., P. glaucum L. тощо Поширюються вони конідіями. Джерелом інфекції є уражені рослинні залишки, які зберігаються у ґрунті, та уражені цибулини, закладені на зберігання. Сильний розвиток хвороби зазвичай спостерігається через 2–3 місяці після початку зберігання. Сприяють ураженню цибулин і зубків різні пошкодження, підморожування й підвищена вологість повітря у сховищах.

■ Захисні заходи ті самі, що й проти білої гнилі денця і шийкової гнилі.

 

Чорна цвіль (аспергілльоз)

Розвивається переважно на цибулинах, часто у зоні шийки, на потертих і тріснутих зовнішніх лусках та окремих зубках у період зберігання, особливо за поганої вентиляції, високої температури й вологості повітря у сховищах. Виявляється також на некротизованій тканині листків і пошкоджених коренях. Хворі цибулини розм'якшуються, пізніше окремі зубчики висихають, інколи вся цибулина муміфікується. Між поверхневими лусочками виявляється чорна спорова маса, яка на дотик порошить.

Збудником хвороби є недосконалий гриб Aspergillus niger van Tiegh., який формує конідіальне спороношення, що у великих кількостях присутнє у повітрі та ґрунті. Для зараження рослин необхідна наявність краплинної вологи на їх поверхні не менше 6 годин. Інтенсивний розвиток хвороби спостерігається за температури повітря вище 30 °С у полі і вище 20 °С в овочесховищах. За низьких температур і невисокої вологості розвиток цвілі уповільнюється.

Сильно уражуються аспергілльозом невизрілі, погано просушені цибулини часнику. На здорові цибулини інфекція потрапляє за прямого контакту з хворими, хоча часом конідії гриба можуть поширюватися й повітряними течіями. У сховищах вони зберігаються протягом кількох місяців. Сорти із забарвленими лусочками менш стійкі до хвороби, ніж білі.

 

Шкідливість хвороби полягає у зниженні якості часнику. Уражена тканина інфікованих зубків з часом висихає, зморщується, у зовні здорових зубках накопичуються шкідливі для здоров’я людини токсичні метаболіти обміну речовин.

■ Заходи захисту ті самі, що й проти білої гнилі денця, шийкової гнилі, зеленої цвілі.

 

Інтегрований захист від хвороб

Перший і найдієвіший спосіб захисту — добір і вирощування сортів із високою польовою стійкістю до захворювань: часнику озимого — Добродій, Дюшес, Знахар, Лідер, Любаша, Ірен, Мерефлянський білий, Промінь, Прометей; часнику ярого – Мануйлівський.

Надзвичайно важливе й дотримання правильної сівозміни. У районах поширення фузаріозної, білої та шийкової гнилей, білої гнилі денця, мокрої бактеріальної гнилі повертати часник на те саме поле можна не раніше, ніж через 4–6 років. Просторова ізоляція між товарними посівами і насінниками часнику має складати не менше 1 км.

Агротехнологія вирощування часнику має бути спрямована на своєчасне визрівання цибулин. Істотно підвищує стійкість рослин до хвороб, сприяє підвищенню врожаю та покращує його якість внесення добре перепрілого гною (40–60 т/га залежно від ґрунтово-кліматичної зони) і збалансованих доз мінеральних добрив на основі даних агрохімічного аналізу ґрунту. Свіжий гній під часник вносити не рекомендується, оскільки продукти його окислення пригнічують ріст і розвиток рослин, сприяють розвитку фузаріозної, шийкової гнилей та інших хвороб. Найбільш ефективним і економічно вигідним є внесення мінеральних добрив у рядки під час сівби. В умовах краплинного зрошення їх вносять частками під час висаджування часнику та з поливною водою.

Ще один важливий профілактичний захід — ретельна підготовка садивного матеріалу. Для висаджування часнику озимого використовують здорові великі та середні за розміром цибулини, які завчасно, за 4–5 днів розділяють на зубки і калібрують на фракції. Ярий часник розмножують великими та середніми за розміром зубками й повітряними цибулинками.

Обмежує розповсюдження і розвиток багатьох інфекційних хвороб дотримання оптимальних строків сівби. Зубки і повітряні цибулинки часнику озимого стрілкуючого необхідно висівати восени, коли температура ґрунту на глибині 5 см дорівнює 12…15 ^°С. Часник ярий зазвичай сіють якомога раніше навесні.

Велике значення для обмеження розвитку гнилей має дотримання оптимальної глибини сівби. Оптимальна глибина загортання зубків озимого часнику — 7–9 см, та за недостатнього зволоження ґрунту її збільшують до 10–12 см. Повітряні цибулинки восени висівають на глибину 4–5 см. Зубки ярого часнику заглиблюють у ґрунт на 4–6, повітряні цибулинки — 2–4 см. Надмірно глибока сівба суттєво збільшує ураженість часнику фузаріозною, шийковою і мокрою бактеріальною гнилями.

Норму висіву зубків і повітряних цибулинок визначають залежно від їх розмірів та бажаної густоти рослин. У загущених посівах рослини більш інтенсивно уражуються несправжньою борошнистою росою, альтернаріозом, стемфільозом. Зріджені посіви більш інтенсивно заселяються різними видами попелиць, що є переносниками вірусної інфекції.

У фазу сходів та в період вегетації на насінниках необхідно провести 2–3 фітопрочистки, видаляючи рослини, дифузно уражені несправжньою борошнистою росою та вірусними хворобами. За крайньої необхідності чи у разі прогнозу епіфітотійного розвитку несправжньої борошнистої роси, шийкової гнилі, альтернаріозу, іржі, фузаріозу та інших захворювань насінники можна обробити одним з фунгіцидів, що рекомендовані до застосування на цибулі, на основі діючих речовин боскалід + піраклостобін, ВГ (Сігнум, 1–1,5 кг/га), іпродіон, КС (Ровраль Аквафло, 0,75–1 л/га), гідроксид міді, ВГ (Косайд 2000, 2–2,5 кг/га), тебуконазол + флуопірам, КС (Луна Експірієнс 400 SC, 0,35–0,75 л/га), тіофанат-метил, КС (Захисник, 1–1,2 л/га) та ін.

Не менш важливе й своєчасне збирання врожаю. Нестрілкуючий часник слід збирати у фазу полягання несправжнього стебла та розтріскування оболонки на суцвіттях, стрілкуючий — за підсихання нижніх і пожовтіння верхніх листків. Запізнення зі збиранням врожаю призводить до розтріскування покривних лусок і розпадання цибулин на зубки, що суттєво знижує врожайність і товарну якість, сприяє зараженню зубків різними хворобами.

Одночасно зі збиранням врожаю часник слід готувати до зимового зберігання, просушуючи на сонці. Крім зниження вологості, сонячне проміння вбиває патогенну інфекцію на поверхні цибулин. Потім цибулини досушують під навісами на сітчастих стелажах чи в опалюваних приміщеннях.

У сховища часник закладають цілими цибулинами, адже їх денце запобігає проникненню вологи та патогенної інфекції до зубків. Відокремлені зубки швидко всихають, уражуються хворобами, втрачають схожість і продовольчі якості.

 

Одним з найкращих, економічно вигідних та екологічно безпечних заходів захисту рослин від хвороб є знезараження садивного матеріалу. Найчастіше його проводять термічним методом, 8–10 діб висушуючи цибулини у сховищах з регульованим температурним режимом. Спочатку протягом 3–4 діб підвищують температуру до 25…40 ^°С, потім знижують її до рівня навколишнього середовища, потім знову підвищують… І так повторюють 3–4 рази, поки вологість покривних лусок не досягне 14–16 %. Тривалий вплив високої температури вбиває патогени, не спричиняючи ніякої шкоди самій цибулині. Пройшовши таку обробку, часник стає щільніший, краще зберігається, менше втрачає вагу, має підвищену стійкість проти хвороб.

У разі відсутності овочесховищ з регульованим температурним режимом знезараження садивного матеріалу проводять за 1–2 дні до висадки прогріванням цибулин у теплій воді (40…42 ^°С) протягом восьми годин. За температурою слід ретельно стежити, адже її зниження робить обробку неефективною, а значне підвищення може різко знизити схожість зубків.

Зберігають часник у очищених від рослинних залишків дезінфікованих сховищах за температури –1...3 ^°С) і відносної вологості повітря 80 %. Від температури зберігання залежить ступінь визрівання і лежкість цибулин. За високих температур стадійні зміни в їхньому розвитку не відбуваються, що стає причиною низької продуктивності як озимого, так і ярого часнику, поганого визрівання цибулин, які легко уражуються шийковою гниллю, білою гниллю денця та іншими хворобами.

У разі появи у сховищах шийкової гнилі слід негайно перебрати часник і видалити уражені цибулини.

І. Марков, канд. біол. наук, професор