Спецможливості
Технології

Хвороби люцерни та заходи обмеження їхньої шкідливості

08.10.2013
1831
Хвороби люцерни  та заходи обмеження їхньої шкідливості фото, ілюстрація

Лише за дотримання всіх заходів, спрямованих на профілактику та захист посівів, особливо від комплексу хвороб, можна забезпечити економічно вигідний урожай люцерни.

Лише за дотримання всіх заходів, спрямованих на профілактику та захист посівів, особливо від комплексу хвороб, можна забезпечити економічно вигідний урожай люцерни.

І. Марков, професор НУБіП України
 
Бура плямистість
Хвороба поширена скрізь, де вирощують люцерну, але найшкідливіший її прояв у Степу та Лісостепу, особливо на насіннєвих посівах. Останніми роками перші ознаки хвороби виявляють на люцерні в другій декаді квітня в Степу на 10–50% рослин за слабкого ступеня розвитку. У Лісостепу хвороба зазвичай з’являється в першій декаді травня за ураження 5–25% рослин із розвитком хвороби на рівні 5–20%. У пізніші фази розвитку поширення хвороби коливається в межах 20–80% із розвитком, що сягає 8–30% (осередками — 85–100%) за інтенсивності розвитку — 25–40%. За сильного ураження рослин спостерігається осипання до 40–50% уражених листків люцерни.
Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках у вигляді бурих округлих плям із зубчастими краями. Спочатку вони дрібні, потім збільшуються в діаметрі до 2–3 мм. Пізніше з верхнього боку пластинки в місцях плям з’являються соскоподібні горбики — апотеції — діаметром 1–1,5 мм.
На стеблах, черешках, бобиках хвороба проявляється у вигляді довгастих бурих плям, які часто зливаються, утворюючи великі перехвати стебла. Уражені листки жовтіють і опадають, стебла хворих рослин стають буро-коричневими. Хвороба спричинює масове опадання листків, призводячи до значного зниження врожаю сіна та насіння. Інтенсивному розвитку хвороби сприяє волога і тепла погода.
Збудник хвороби — сумчастий гриб Pseudopeziza medicaginis (Lib.) Sacc. Плодові тіла — апотеції — дископодібні, діаметром 0,3–1 мм. Сумки булавоподібні, сумкоспори безбарвні, одноклітинні, овальні. Під час вегетації рослин гриб поширюється сумкоспорами.
Шкідливість хвороби полягає у передчасному масовому опаданні листків і значному зниженні врожаю сіна та насіння.
Основне джерело інфекції — уражені рослини, на яких зберігаються апотеції гриба, з яких навесні і протягом літа викидаються сумкоспори, які спричинюють зараження листків.
Жовта
плямистість
Хвороба поширена повсюди, де вирощують люцерну, але більшої шкоди завдає в південних та східних областях України, де ураженість рослин останніми роками становить у середньому 6–35% за розвитку на рівні 1–14%.
Хвороба проявляється на листках у вигляді великих жовто-оранжевих плям розпливчастої або сегментованої форми, які розміщуються вздовж жилок. На плямах і на прилеглій до них ще зеленій тканині утворюються дрібні чорні крапки — псевдопікніди гриба. Їх виявляють як із верхнього, так і з нижнього боку листкової пластинки.
Пізніше листки скручуються, а за високої відносної вологості повітря на них формуються плодові тіла у вигляді чорних горбиків — сумчасте спороношення у вигляді апотеціїв.
Збудник хвороби — сумчастий гриб Pseudopeziza jonessi Nannf. Сумки в апо-теціях булавоподібні, в кожній із них міститься по вісім безбарвних сумкоспор. Протягом вегетації рослин гриб поширюється сумкоспорами. Пікноспори гриба в інфекційному процесі не відіграють ніякої ролі — вони беруть участь у статевому процесі.
Хвороба викликає передчасне опадання листочків, суттєво зменшується врожай зеленої маси і насіння, погіршується якість сіна. Уражені рослини погано перезимовують.
Основне джерело інфекції — уражені рослини та рештки, на яких зберігаються апотеції, з яких навесні звільняються сумки із сумкоспорами і спричинюють первинне зараження рослин.

Аскохітоз
Захворювання поширене в районах достатнього зволоження, а також за вирощування люцерни на зрошуванні. Найбільше уражуються посіви люцерни другого і третього років. Ураженість рослин у середньому становить 5–18% із розвитком хвороби на рівні 0,5–7%, в осередках — 14–25% із розвитком, що становить 6–10%. Хвороба проявляється на всіх органах рослин.
Уражуються листки, стебла, боби і насіння. На листках плями бувають трьох типів: дрібні — до 2 мм у діаметрі, темно-бурі або майже чорні, округлі, різко відмежовані, часто з блідо-жовтим ореолом, добре помітні з нижнього боку листка; середні — до 4 мм у діаметрі, округлі або неправильної форми, темно-бурі із світлішим центром, оточені жовтуватою облямівкою; великі — до 8мм у діаметрі, округлі, світло-бурі з темно-бурою облямівкою, часто з блідо-жовтим ореолом і концентричною зональністю. На відмерлих тканинах у місцях плям утворюються чорні крапки — пікніди.
На стеблах плями видовжені, часто охоплюють усе стебло, внаслідок чого рослина відмирає. В уражених бобиках насіння плюскле, має знижену схожість. У місцях уражень формуються пікніди гриба. В уражених рослин передчасно всихають листки, стебла і боби.
Збудник хвороби — мітоспоровий гриб Ascochyta imperfecta Peck. Пікніди гриба кулясті, з округлим, ледь помітним, отвором. Пікноспори циліндричні, з тупими заокругленими кінцями, безбарвні, одноклітинні, іноді двоклітинні. Протягом вегетації люцерни гриб поширюється пікноспорами. Інкубаційний період захворювання — чотири-шість діб. Розвитку хвороби сприяє дощова прохолодна погода. Найбільше уражуються посіви другого і третього років.
Хвороба надзвичайно шкідлива, вона спричинює передчасне всихання листків, стебел і бобів, може спричинити недобір урожаю зеленої маси і насіння (до 25% і більше). Схожість ураженого насіння завжди на 15–20% менша, ніж у здорового.
Джерело інфекції — грибниця в уражених рослинах і насінні люцерни, пікніди гриба на уражених рештках.

Несправжня борошниста роса, або пероноспороз
Захворювання більш поширене в районах із достатньою зволоженістю і за вирощування в умовах зрошення. Ураженість рослин хворобою становить 6–35% із розвитком 4–18%. Хвороба проявляється так само, як і на горосі: у вигляді дифузного і місцевого ураження. Рослини відстають у рості, листки хлоротичні, часто закручуються донизу, з нижнього боку пластинки у вологу погоду уражена тканина покривається суцільним буро-фіолетовим нальотом. Уражені рослини в’януть і гинуть. За місцевого ураження на листках із верхнього боку пластинки з’являються світло-жовті розпливчасті плями, а з нижнього — вкриваються буро-фіолетовим нальотом. Уражені листки відмирають. Уражені рослини всихають, насіння набуває плюсклого вигляду, втрачає схожість або дає сходи з дифузним ураженням.
Збудник хвороби — нижчий гриб Peronospora trifoliorum de Bary. Конідієносці поодинокі або в пучках, дихотомічно розгалужені, безбарвні. Конідії еліпсоподібні, одноклітинні, коричневі. Протягом вегетації гриб поширюється конідіями, формує декілька генерацій конідіального спороношення. Сприяє розвиткові хвороби насичена вологість, часті дощі, випадання рясних рос і помірна температура повітря.
Несправжня борошниста роса — дуже шкідливе захворювання. Дифузно уражені рослини, як правило, всихають і гинуть. Насіння з хворих рослин має плюсклий вигляд, втрачає схожість або дає сходи з дифузним ураженням. В окремі роки хвороба може викликати недобір 25% і більше врожаю зеленої маси та насіння.
Джерело інфекції — ооспори гриба на уражених рештках та грибниця в уражених живих рослинах і в зараженому насінні.
Іржа
Хвороба поширена в усіх районах вирощування люцерни. Захворювання проявляється наприкінці червня — на початку липня на листках та інших надземних органах рослин. Ураженість рослин коливається за роками від 5 до 25% за інтенсивності розвитку на рівні 0,5–8%, в осередках — 30–45% за розвитку 6–16%. Ознаки хвороби частіше проявляються на стеблах, рідше — на листках у вигляді бурих порохнявих урединій. Наприкінці вегетації у місцях уражень утворюються чорні теліопустули. За інтенсивного розвитку хвороби листки всихають і опадають.
Збудник хвороби — дводомний іржастий гриб Uromyces striatus Schr. Проміжними рослинами-живителями є різні види молочаю, на яких формуються еції з еціоспорами у вигляді яскраво-оранжевих пустул. Розпилення еціоспор гриба відбувається протягом двох-трьох тижнів, до відмирання пагонів молочаю. Під час проростання еціоспор інфекційні гіфи гриба проникають у тканини рослини, і в місцях зараження формуються іржасті урединіопустули з урединіоспорами. Урединіоспори, розпорошуючись у навколишньому середовищі, спричинюють нові ураження на рослинах. За період вегетації люцерни збудник хвороби формує декілька генерацій урединіоспор. У другій половині літа гриб на уражених рослинах поряд з урединіопустулами формує чорні теліопустули з теліоспорами. Теліоспори світло-бурі, еліпсоподібні, завдяки товстостінній оболонці вони можуть витримувати несприятливі умови й залишатися життєздатними понад рік.
Шкідливість хвороби полягає в тому, що уражені рослини витрачають значну кількість вуглеводів, протеїну, інших речовин на зарубцювання ран, які утворюються внаслідок розриву епідермісу в місцях формування урединіо- і теліопустул. Недобір урожаю насіння сягає 30% і більше. Іржа дуже шкодить люцерні за умов зрошення.
Основне джерело інфекції — еціогрибниця в кореневищах молочаю й уреди-ніогрибниця в ураженій тканині живих рослин, а додаткове — уражені рештки, на яких зберігаються теліоспори гриба.
Борошниста роса
Ураженість рослин у середньому становить 8–20% з інтенсивністю розвитку 2–9%, в осередках — 22–40% з розвитком 5–17%. Хвороба проявляється на всіх органах рослин спочатку у вигляді білого борошнистого, а пізніше — брудно-сірого нальоту в результаті утворення великої кількості чорних крапок — клейстотеціїв гриба. Уражені листки передчасно всихають і відмирають.
Збудник хвороби — сумчастий гриб Erysiphe trifolii Grev. Борошнистий наліт на рослинах являє собою конідіальне спороношення гриба. Конідієносці прості, циліндричні, конідії поодинокі, одноклітинні, безбарвні, еліпсоподібні. Сумки в клейстотеціях еліпсоподібні, безбарвні, в них міститься чотири-шість сумкоспор. Під час вегетації гриб поширюється конідіями.
Інтенсивний розвиток борошнистої роси спостерігають після посухи, що пояснюється послабленням стійкості рослин. Інкубаційний період захворювання триває дві-чотири доби.
Шкідливість хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні листка та передчасному його всиханні. За інтенсивного розвитку хвороби врожай зеленої маси і насіння зменшується (до 20% і більше). Основне джерело інфекції — грибниця на уражених живих рослинах і клейстотеції гриба на рештках.

Стаганоспороз
Хвороба поширена скрізь, де вирощують люцерну. Більшої шкоди захворювання завдає у вологі роки. Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках з обох боків пластинки у вигляді світло-горіхових або світло-жовтих плям з бурою облямівкою. В суху погоду уражена тканина випадає, листки жовтіють і опадають. На стеблах, черешках, плодоніжках і бобиках з’являються дрібні темно-бурі плями, пізніше вони зливаються й окільцьовують орган, який чорніє і всихає. Уражене насіння плюскле, часто не дає сходів. На всіх уражених органах з’являються чорні крапки — пікніди гриба.
Збудник хвороби — мітоспоровий гриб Stagonospora meliloti Petr.
Пікніди гриба мають темне забарвлення, численні, сконцентровані в центрі плям, пікноспори циліндричні, на кінцях заокруглені, безбарвні, з однією-п’ятьма перегородками.
Основне джерело інфекції — уражені зимуючі рослини, на яких гриб зберігається грибницею і пікнідами. Патоген уражує також конюшину.

Церкоспороз
Захворювання поширене повсюди, де вирощують люцерну. Хвороба проявляється на всіх надземних органах рослин. На листках утворюються округлі іржасто-бурі розпливчасті плями. Спочатку вони невеликих розмірів, потім зливаються, інколи досягають до 8 мм у діаметрі і мають розпливчасті краї.
На стеблах і черешках плями витягнуті, овальні, сіро-бурі, нерідко охоплю-ють усе стебло та черешок. На поверхні плями на листках, частіше з верхнього боку, з’являється слабо помітний сірий чи блідо-оливковий наліт.
Збудник хвороби — мітоспоровий гриб Cercospora medicaginis Ell. et Ev. Блі-до-оливковий наліт на ураженій поверхні тканини являє собою конідіальне спороношення гриба. Конідієносці гриба спочатку безбарвні, пізніше буруваті, трохи колінчасті, зігнуті або прямі, зібрані в пучки. Конідії безбарвні, до верхівки потоншені, з 3–15 перетинками. Протягом вегетації гриб поширюється конідіями.
Джерело інфекції — зимуючі уражені рослини і рештки, на яких зберігається патоген грибницею та конідіями, від яких навесні відбувається первинне зараження рослин.

Бактеріальна плямистість листя
Хвороба поширена у всіх регіонах вирощування люцерни. Захворювання проявляється на стеблах і листках у вигляді дрібних чорних плям. У вологу погоду на ураженій тканині з’являється ексудат бактерій у вигляді бурого слизу. Уражені листки опадають, рослини відстають у рості, не квітнуть.
Хворобу викликають бактерії Pseudomonas marginales pv. alfalfae Shinde et Lukezic. Це паличкоподібні рухливі клітини з полярними джгутиками, грамнегативні, аероби. Поширюються бактерії механічно-контактним способом: комахами, вітром, що переносять уражені частки тканин, з краплинами дощу. Залежно від погодних умов і стійкості сорту хвороба може викликати значний недобір урожаю люцерни.
Джерело інфекції — заражене насіння і неперегнилі рештки рослин.
Мозаїка
Хвороба поширена в усіх районах вирощування люцерни. Зовнішні симптоми хвороби характеризуються утворенням на листках округлих жовто-зелених та жовтих плям із концентричними кільцями. Згодом вони збільшуються, листки зморщуються, деформуються, некротизуються і відмирають. Уражені рослини відстають у рості, іноді проявляється карликовість.
Збудник хвороби — вірус Alfalfa mosaic virus (AlMV), віріони якого — бацилоподібної форми. Вірус — поліфаг, уражує картоплю, томати, перець, баклажани, горох, люпин, квасолю, сою, із бур’янів — берізку польову, буркун білий та ін. Вірус поширюють попелиці неперсистентним способом, він зберігається в соку зимуючих уражених рослин, може передаватися насінням, експериментально — механічним шляхом. Мозаїку люцерни можуть викликати також віруси — збудники мозаїки гороху, буряків і жовтої мозаїки квасолі.

Карликовість
Захворювання поширене в південних областях України. Уражені рослини люцерни низькорослі, хлоротичні, з тонким стеблом, редукованими листками, не квітнуть. Хворобу викликають фітоплазмові організми. Вони поширюються листоблішками, що живляться інфікованим соком рослин. Фітоплазмові організми можуть передаватися зараженим насінням.
Хвороба дуже шкідлива. За інтенсивного її розвитку рослини стерильні, насіння не формують, за незначного ступеня ураження утворюється плюскле насіння, що має низьку схожість.

Інтегрований захист люцерни від хвороб
Найрадикальніший, економічно вигідний і екологічно безпечний захід боротьби проти хвороб люцерни — створення і впровадження у виробництво стійких сортів. Серед районованих сортів люцерни високою польовою стійкістю до найпоширеніших і найбільш шкідливих хвороб характеризуються сорти: Алія, Анді, Банат ВС, Власта, Надєжда, Ольга, Планет, Плато, Полтавчанка, Роксолана, Регіна, Світоч, Серафима, Ярославна. Використання сортів люцерни з високою польовою стійкістю до хвороб обмежує або зовсім виключає застосування проти них хімічних засобів захисту.
   Дієвим заходом проти хвороб є дотримання сівозміни з висіванням люцерни на тому самому полі не раніше ніж через три-чотири роки, створення просторової ізоляції (понад 1 км) між насінниками і фуражними посівами люцерни першого і другого (та наступних) років. Кращі попередники люцерни — озимі зернові культури. Слід пам’ятати, що люцерна формує високі врожаї сіна і насіння лише на родючих, добре забезпечених вологою, чистих від бур’янів полях.
У зоні Степу добрими попередниками люцерни є зернові після пару, кукурудза, баштанні культури. В умовах зрошення люцерну можна вирощувати після будь-якого попередника, за винятком зернобобових зернових і еспарцету, які мають багато спільних збудників захворювань.
Люцерну сіють під покрив або чистими посівами. Перед сівбою насіння люцерни слід прогріти, провітрити, обробити одним із біопрепаратів для кращого зв’язування атмосферного азоту бульбочковими бактеріями (Нітрагін, бактеріальна суспензія, 200 мл на гектарну норму насіння; Оптимайз, в. р., 2,8 л/т; Ризобофіт, 0,3 л препарату на гектарну норму насіння) та мікроелементами (молібдат амонію — 0,3–0,6 кг/т, борна кислота — 0,4–0,5 кг/т).
   Для фуражного використання люцерну сіють під покрив, у чистому вигляді або в травосумішках звичайним рядковим або широкорядним способом (ширина міжрядь — 45 см). Слід зазначити, що рослини менше уражуються хворобами на широкорядних посівах. Із метою зменшення ураження люцерни фуражного призначення хворобами її слід висівати під покрив основної культури або в суміші із злаковими травами, що втроє-вчетверо знижує інтенсивність розвитку хвороб. На насіння люцерну сіють широкорядним способом (ширина міжрядь — 60–70 см) під покрив або без покриву (глибина загортання насіння — 1,5–2 см), на легких грунтах, слабо забезпечених вологою, — до 3–4 см. Глибше загортання насіння призводить до інтенсивнішого ураження проростків кореневими гнилями і пліснявою.
Фітосанітарний стан люцернового поля значною мірою залежить від унесення органічних і мінеральних добрив та мікроелементів. Збалансовані норми добрив для кожного поля визначають за даними агрохімічного аналізу грунту. Органічні добрива вносять під попередник або під зяблеву оранку. Під зяблеву оранку вносять і фосфорно-калійні добрива. Під час сівби люцерни з метою підвищення врожаю зеленої маси можна вносити невеликі дози азотних добрив, що стимулює швидкий розвиток рослин у перші фази вегетації і підвищує стійкість до кореневих гнилей, фузаріозу, пероноспорозу.
Слід зазначити, що внесення незбалансованих норм мінеральних добрив під люцерну, як правило, знижує стійкість рослин до більшості інфекційних хвороб, сприяє інтенсивному їхньому ураженню протягом усієї вегетації.
   Задля підвищення продуктивності рослин і підсилення їхнього опору  інфекційним хворобам слід проводити позакореневе підживленнякультури повним мінеральним добривом разом із молібденовими мікроелементами. Цей захід особливо ефективний навесні і восени проти фузаріозу, бактеріозу, бурої і жовтої плямистостей, аскохітозу.
Один із перших агротехнічних заходів весняно-польових робіт із догляду за фуражними і насінницькими полями люцерни — проведення ранньовесняного боронування посівів у два сліди з видаленням із поля всіх рослинних решток покривної і основної культур, їхнє компостування або спалювання, щілювання поверхні, долотування та міжрядний обробіток на глибину 8–10 см. Ці заходи поліпшують кореневе живлення рослин, підвищують їхню стійкість до хвороб, збільшують урожай зеленої маси і насіння та покращують якість отриманої продукції.
Систематичне розпушування міжрядь на широкорядних насіннєвих посівах люцерни (особливо під час відростання рослин, що дає змогу знищити бур’яни, більшість із яких є резерваторами вірусних, бактеріальних і фітоплазмових інфекцій) сприяє збереженню вологи і поживних речовин для отримання кращого врожаю культури.
На фуражних посівах люцерни за появи іржі, борошнистої роси, плямистостей і сприятливого прогнозу для розвитку хвороб на найближчі два-три тижні слід скошувати зелену масу і негайно вивозити з поля разом із наявними в ній збудниками хвороб. У поліській і лісостеповій зонах (здебільшого — під час планування отримати насіння на фуражних посівах) перший укіс, як правило, йде на зелений корм, а після нього культуру залишають на полі для достигання насіння. В умовах зрошення, де фуражну люцерну планують вирощувати на насіння, його збирають із першого укосу, оскільки тоді люцерна менше уражена борошнистою росою, іржею, плямистостями. Посіви люцерни, уражені аскохітозом, використовують на сіно.
Слід систематично знищувати бур’яни і шкідників, більшість із яких є резерваторами і переносниками збудників вірусних, фітоплазмових і бактеріальних хвороб.
   Важливо чітко дотримувати виконання всіх вимог, що стосуються насінництва люцерни, провадити систематичний моніторинг хвороб на люцернових насінниках, збирати насіння слід лише із здорових або принаймні з найменш уражених патогенами ділянок.
Потрібно своєчасно збирати насінники. Здебільшого це здійснюють роздільним способом, а на невеликих площах — прямим комбайнуванням. Збирають насіння за побуріння 90–95% бобів у рослин. З метою прискорення дозрівання насіння в бобах, зменшення ураження насіння аскохітозом, пероноспорозом, стаганоспорозом, бактеріальною плямистістю за сім діб до збирання і за побуріння 80–85% бобів у рослин слід застосувати один із дозволених десикантів: Баста 150, в. р.(1–1,5 л/га) або Реглон Супер 150 SL, в. р. к. (3 л/га).
За роздільного збирання люцерну скошують у валки на висоті 15–18 см. Такі валки швидко просихають після дощу, в них краще зберігається насіння, знижується вірогідність його ураження пліснявою. Скошена люцерна на третій-п’ятий день, залежно від погодних умов, підсихає до вологості 14–16%. Важливий захід для вдалого зберігання насіння — своєчасне його очищення, просушування і доведення до вологості 13–14%. Плюскле насіння, як правило, слугує резерватором інфекції більшості збудників захворювань люцерни.

Інтерв'ю
Літо - традиційний час представницьких аграрних зібрань на базі Корпорації "Агро-Союз". VII міжнародна конференція "Самовідновлювальне ефективне землеробство на основі системного підходу" зібрала
Міжнародна фінансова корпорація (International Finance Corporation, англ. IFC) - міжнародний фінансовий інститут, що входить у структуру Світового банку. Штаб-квартира організації знаходиться у

1
0