Спецможливості
Новини

Годуватимемо себе й “того хлопця”: конференція в Римі з питань світової продовольчої кризи

08.10.2008
319
Годуватимемо себе й “того хлопця”: конференція в Римі з питань світової продовольчої кризи фото, ілюстрація

Нещодавно в Римі відбулася зустріч керівників країн світу, присвячена світовій продовольчій кризі. В чому полягає ця криза? В тому, що за кілька останніх років ціна на продукти харчування в світі зросла вдвічі. У 38 країнах сталися заколоти, один з яких (Гаїті) закінчився державним переворотом.

Загорожа з колючого дроту між іспанським містом Сеута в Північній Африці та Марокко

Нещодавно в Римі відбулася зустріч керівників країн світу, присвячена світовій продовольчій кризі. В чому полягає ця криза? В тому, що за кілька останніх років ціна на продукти харчування в світі зросла вдвічі. У 38 країнах сталися заколоти, один з яких (Гаїті) закінчився державним переворотом.

Зібрання в Римі мало дати відповідь на два, чисто слов’янські, запитання: хто винен і що робити? (У зростанні цін “регіонали” та комуністи звинуватили уряд Тимошенко. Хоча, чесно кажучи, в чомусь вони праві — до зростання цін у світі наше міністерство аграрної політики теж доклало руку: мільйон тонн зерна в портових елеваторах у 2006/2007 маркетинговому році згноїли? Згноїли! Експорт зерна в 2007/2008 МР заборонили? Заборонили!)
І хто ж винен? Зрозуміло, хто — американці та європейці! Але це прозвучало непрямо. Наприклад, така собі Барбара Стокінг із британської допомогової групи “Оксфам” заявила: “Доти, доки не будуть змінені несправедлива міжнародна торгівля, біопалива та сільськогосподарська політика, криза в сільському господарстві країн, що розвиваються, триватиме”.
Одразу прореагували саме країни, що розвиваються: Аргентина, яка ввела обмеження експорту яловичини й зерна; Індія та В’єтнам, які ввели заборону на експорт рису, через що зросли ціни на ці продукти в інших країнах.
Проти обвинувачень щодо біопалив виступила, крім США, Бразилія.
Дуже цікавий погляд на цей міжнародний форум виклала американська газета The News & Observer (05.06.2008): “Передбачалося, що це буде невідкладна конференція з приводу браку продовольства, кліматичних змін і енергетичних проблем. Проте коли почалися виступи впливових політичних діячів, що приїхали з усього світу, вони говорили переважно про економічні проблеми в своїх країнах і політичні пріоритети. Міністр сільського господарства США Ед Шафер говорив про переваги біопалив і генетично-модифікованих культур. Президент Бразилії Луїс Ігнасіо Лула да Сільва півгодини розводився про переваги бразильських біопалив порівняно з американськими. Президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад переконував у потребі залучення релігії до питання продовольчої політики”.
Всі скаржилися на протекціонізм інших і захищали свій власний.
“Зелена революція” тридцятирічної давнини допомогла суттєво збільшити продуктивність у сільському господарстві більшості країн світу з допомогою поліпшених агротехнологій і добрив. Але нею не скористалися деякі найбідніші країни світу, особливо африканські, де врожайність залишилася такою самою через невігластво, політичні заворушення, а тепер — і через зміни клімату.
Голова нікарагуанської делегації Моніка Робело Раффоне заявила, що конференція не спромоглася запропонувати рішення або визначити причини зростання цін: високі ціни на нафту, ринкові спекуляції та субсидії.
До речі, представник України — заступник міністра аграрної політики Валентина Завалевська — нічим не поступилася іншим авторитетним політичним діячам. Вона наголосила на тому, що масштаби виробництва продуктів харчування в Україні повністю забезпечують попит на них на внутрішньому ринку. За її словами, країна готова нарощувати свій експортний потенціал у цій сфері. Вже 2006 року в Україні експорт продовольства зріс на 30% і досяг 6 млрд доларів США.
Продуктивність українських земель дає можливість виробляти близько 100 мільйонів зерна щорічно. На Україну припадає 2% світових поставок зернових, 7 — цукрових буряків та 2,2% — молока.
Представник України повідомила про наміри використати сільськогосподарський потенціал країни для виробництва біопалива. Вона зазначила, що до 2010 року Україна вироблятиме принаймні 520 тис. тонн різного виду біопалив. Заступник міністра запевнила всіх учасників саміту в Римі в тому, що ці плани жодним чином не загрожують продовольчій безпеці населення України.
Блискуче! Сидять керівники бідних і голодних країн, а ми розповідаємо, що в Україні харчів — навалом. Але віддавати їх “за так” ніхто не збирається: краще ми змарнуємо зерно, ріпак і буряки на біопалива (ну й що, що вони вдвічі-втричі дорожчі за нафтопродукти), але харчів ми вам не дамо!
А тепер про нісенітницю і гроші. Незадовго до римської зустрічі президент Сенегалу Абдулайє Ваде заявив, що в глобальному зростанні цін на продовольство багато в чому винна організація ООН із сільського господарства та продовольства ФАО. Абдулайє Ваде сказав, що ФАО — це зайве марнування грошей, і її треба ліквідувати.
Вирішивши, мабуть, підтвердити слушність погляду президента Сенегалу, генеральний директор ФАО Жак Дюф (теж із Сенегалу) видав із трибуни абсолютно безглузде звинувачення: товстуни щороку споживають “зайву” їжу на 20 млрд дол., до яких слід додати непрямі втрати в сумі 100 млрд дол., спричинені завчасною смертю та хворобами.
Усе, кінець. Товстуни об’їдають голодних! І це рівень мислення однієї з найвищих посадових осіб ООН! До речі, серед головної причини ожиріння лікарі називають незбалансоване харчування людей саме з найбідніших прошарків населення.
То що ж пропонують ФАО і ООН? Ось вимога Генерального секретаря ООН Пан Гі Мун подвоїти до 2030 року виробництво продуктів харчування в світі та надавати африканським країнам щороку 20 мільярдів доларів: “Сотні мільйонів людей теж очікують цього”.
А країни, що розвиваються, вимагають від ЄС і США ліквідувати субсидії своїм фермерам, відмовитися від використання біопалив.
До слова, чому ООН і ФАО закликають припинити використання біопалив, але жодним словом не згадують алкогольні напої? Адже на виробництво горілки, віскі, саке, араки, пива теж витрачають зерно. За даними Світової організації охорони здоров’я, споживання чистого алкоголю в світі перебуває в межах 6–7 літрів на душу населення за рік, причому в Африці цей показник становить 4 л. Для населення Африки (майже 1 млрд людей) це означає споживання 4 млрд л чистого спирту (4 млн т). Враховуючи, що на виробництво одного літра спирту витрачають щонайменше 3 кг зерна, це означає щорічне марнування голодуючим населенням Африки на алкогольні напої 12 млн т зерна! І це тільки алкогольні напої, які врахувала статистика. Скільки зерна тубільці марнують на “самограй”, ніхто не знає.
А якщо порахувати витрати зерна на алкоголь у всьому світі — 50 млрд л за рік, — то в перерахунку на зерно це становитиме 150 млн т! Це практично обсяг світової торгівлі зерном.
Ви будете здивовані, але найбільше в світі алкогольні напої (в перерахунку на чистий спирт) “квасять” в такій бідній країні, як Уганда, — 19,47 л/особу/рік (для порівняння: в Росії, яка відома в світі повальним алкоголізмом свого населення, — 10,58). Не жаліє своєї печінки населення Нігерії — 10,04, Свазіленду — 9,51, Бурунді — 9,33, Габону — 7,97, Південної Африки — 7,81, Руанди — 6,80 л/особу/рік. На Гаїті, де нещодавно голодний бунт призвів до державного перевороту, на одного тубільця щорічно припадає 6,51 л чистого спирту. Більше, ніж в Україні (4,04 л/особу/рік), пиячить населення таких бідних африканських країн, як Буркіна-Фасо (4,38), Зімбабве (5,08), Танзанія (5,29), Ботсвана (5,38), Сан-Томе та Прінсіпі (6,07), Сьєрра-Леоне (6,64).
Причому в африканських країнах переважно п’ють пиво. До двадцятки найбільших у світі споживачів пива на душу населення потрапили такі африканські країни, як Свазіленд (7,49 л чистого спирту на душу населення за рік), Уганда (6,14), Габон (4,77). Приміром, Свазіленд випередив за споживанням пива на душу населення такі “пивні країни”, як Німеччина, Данія, Бельгія та Нідерланди. І завважте, що основною сировиною для виробництва пива є зерно: пшениця, ячмінь, рис, а в країнах Африки — ще й сорго та просо.
Такі африканські країни, як Уганда, Нігерія, Бурунді, Сьєрра-Леоне, Руанда, Сан-Томе та Прінсіпі, стоять на чільних місцях серед світових споживачів вина. А в таких зовсім не багатих країнах, як Реюньон і Гаїті, тубільці, незважаючи на спекотний і вологий клімат, не відриваються від рому, міцність якого не менша, ніж у горілки.
Грошей на їжу немає, а на алкогольні напої — є! Тож допомагаймо всі цим ледарям, неробам і п’яницям!
Уявімо, що вимогу ООН буде задоволено. Витрачати частину з 20 млрд дол. щорічно передбачається на субсидування придбання фермерами бідних країн ресурсів: насіння, добрив, пестицидів, сільськогосподарської техніки — на поліпшення агротехнологій. Чудово. Застосували — подвоїли, потроїли врожаї. Голодні ж купити харчі все одно не можуть, бо грошей у них немає, оскільки вони не працюють. А чому не працюють? Бо їх не беруть на роботу. А чому не беруть на роботу? Бо вони неписьменні. А чого неписьменні? Бо їхні батьки не пускали їх до школи... За таких умов грошей у тубільців не було й не буде.
Тому ООН пропонує іншу частину зі щорічних 20 млрд дол. безпосередньо давати голодуючим, аби вони могли купувати харчі у фермерів своїх країн.
Отже, на думку чиновників ООН, США та ЄС мають зробити собі харакірі: знищити своє високоефективне сільське господарство, щоб голодуючих у бідних країнах годувати харчами місцевого виробництва, а також розпочати імпорт звідти харчів та ще й оплачувати (за рахунок своїх платників податків) сите життя ледарів і нероб з бідних країн.
Уявіть собі таку картину. В селі, де ви живете, поруч із вами мешкає купа багатодітних ледарів, які, замість працювати, цілими днями пиячать і розважаються. До того ж, ще й вимагають, щоб ви перестали споживати вирощені вами продукти за вашим бажанням; постійно давали їм гроші (в надії, що ці ледарі почнуть хоч щось робити); віддавали все, що заробили й виростили, їм, бо вони, бачте, голодують. Я думаю, що ви послали б таких сусідів під три чорти.
Від читання маячні чиновників і експертів ООН і ФАО можна з’їхати з глузду. Однією з причин зростання цін на продовольство “експерти” ООН назвали зростання виробництва біопалив. Але ж іще кілька років тому ці “експерти” радо вітали використання біопалив замість нафтопродуктів як захід зі скорочення викидів тепличних газів у атмосферу!

Ділянка американо-мексиканського кордону

Але ж вимога припинити виробництво біопалив і одночасно скасувати субсидії в США та ЄС видається просто божевільною. Скасування субсидій у США та ЄС означало б стрімке зменшення сільськогосподарського виробництва через банкрутство великої кількості європейських і американських фермерів. Збільшення виробництва біопалив є аналогом скасування субсидій, оскільки велику частину продовольства вилучено з ринку на непродовольче використання, й одночасно цей захід дав можливість американським і європейським фермерам зберегти субсидії, оскільки субсидування непродовольчого використання сільськогосподарської продукції дозволено правилами Всесвітньої торговельної організації в необмежених обсягах як природоохоронний захід.
Чому ФАО та ООН мовчали, коли в рамках Уругвайського раунду переговорів ГАТТ (1995 рік) було дозволено субсидування виробництва сільськогосподарської продукції на непродовольчі цілі?
Добре, США та ЄС відмовилися від субсидування фермерів і зупинили виробництво біопалив. Харчів стане ще менше, ціни на них зростуть ще більше, побільшає й голодуючих. Це вихід?
Ще однією з причин зростання цін називають подорожчання нафти. Та насправді зростання цін на нафту спричинено збільшенням споживання нафти в Китаї та Індії. Чому ООН і ФАО не закликають ці країни уповільнити темпи їхнього економічного зростання?
Саудівська Аравія нещодавно заявила про припинення вирощування пшениці, бо на виробництво однієї тонни пшениці потрібно витратити 1500 кубометрів питної води. Але це означає зменшення світового виробництва пшениці на 5 млн тонн і, відповідно, таке саме збільшення імпорту. На відміну від бідних країн, Саудівська Аравія є платоспроможною. Коментарів від ФАО та ООН немає й донині.
ФАО та ООН закликають розвинені країни відмовитися від субсидування сільського господарства й радо вітають запровадження субсидування сільського господарства в Малаві, зазначаючи, що завдяки цьому заходу Малаві навіть почала експортувати сільгосппродукцію. Чи нагодувала Малаві своє населення, при цьому не зазначається.
Повернімося до питання нарощування обсягів виробництва продовольства, до чого закликають представники ФАО та ООН.
Фахівці погоджуються, що протягом кількох наступних десятиліть технологічно можливо суттєво збільшити обсяги виробництва продуктів харчування. Однак екологічні наслідки таких дій будуть жахливими. Широкомасштабне зростання сільськогосподарського виробництва для забезпечення продовольством населення планети призведе до подальшого винищення лісів, втрати видів тварин і рослин, ерозії грунтів, забруднення стоками пестицидів і добрив, виснаження водних ресурсів планети. Тому таке розширення сільськогосподарського виробництва — не доцільне.
Ще більшою проблемою, ніж голод, стає брак питної води. На сільське господарство припадає 70% споживання питної води в світі. Вода для іригації, видобута з підземних горизонтів, більше туди не повертається. Споживання води в світі подвоюється кожні 20 років. Через 15 років третина населення планети буде позбавлена доступу до питної води (і, відповідно, позбавлена можливості виробляти сільськогосподарську продукцію). Назрівають військові конфлікти через доступ до питної води між Китаєм та його сусідами. Єгипет загрожує війною тим країнам, які забиратимуть воду з Нілу без його згоди.
Уже тепер фермерам у Каліфорнії вигідніше продавати субсидовану державою воду великим містам, ніж вирощувати сільськогосподарську продукцію. До 2020 року США витратять на модернізацію водопроводів і систем очищення стоків 1 трильйон доларів.
Згідно з усіма висновками з теорії Томаса Мальтуса, зростання чисельності населення планети випереджає можливості виробництва продуктів харчування. Розвинені країни відгородяться від решти світу непрохідними кордонами. Африка потоне в хаосі. Єдиним виходом із цієї ситуації є жорсткий контроль за народжуваністю саме в бідних країнах. І гроші треба витрачати не на допомогу ледарям і неробам, що їх тільки розбещує, а на широкомасштабне впровадження програм обмеження народжуваності в бідних країнах. Як саме? Читаємо “Футурологічний конгрес” Станіслава Лема: “Умовляння, судові вироки, дееротизація, примусова целібатизація, онанізація, сувора ізоляція, а для занадто впертих — кастрація. Кожна подружня пара мала питати дозволу на народження дитини, а потім ще витримати три іспити — з копуляції, виховання й взаємного обожнювання”.
До речі, під час форуму в Римі питання обмеження народжуваності було як табу. Жодного виступу, жодної згадки, жодного натяку. Яка думка з цього приводу “експертів” ФАО та ООН? Цілковите мовчання.
Розумовим здібностям чиновників ООН та їхніх радників я більше не дивуюся. Нещодавно колишній радник урядів України та Росії Джефрі Сакс, впровадження порад якого призвели до небувалого колапсу економік колишніх країн СРСР, видав книжку, в якій запропонував для вирішення проблеми бідності в світі ліквідувати кордони й держави, аби дозволити вільну міграцію населення планетою. Оскільки на Земній кулі голодує приблизно один мільярд людей і в перспективі ще два-три мільярди будуть позбавлені доступу до питної води, уявімо це велике переселення народів і можливі наслідки...
Ну, а щоб цього не сталося, ЄС та США відгороджуються непрохідними кордонами від сусідів за рецептом англійського письменника Олдоса Хакслі, рекомендованим понад 70 років тому в його антиутопії “О дивний новий світ”:
“…(резервація) п’ятсот шістдесят тисяч квадратних кілометрів і розділена на чотири відокремлених ділянки, кожна з яких оточена високовольтною дротяною огорожею… П’ять із лишком тисяч кілометрів огорожі під напругою в 60 тисяч вольт. Доторкання до огорожі спричинює миттєву смерть — отже, вийти з резервації неможливо”.
А хто захистить від навали мільярдів голодних, диких, ледачих “гомо еректус” нас?
От про що має йти мова на конференціях зі світової продовольчої кризи. А зовсім не про те, як роботящі нації мають годувати себе й “того хлопця”.

Юрій Михайлов

Інтерв'ю
КАБП
Завдяки проведенню реформ, Україна сьогодні має найбільший за останній час інвестиційний потенціал. До найважливіших міжнародних партнерів України належить Канада.
Компанія Agrieye з'явилася тільки рік тому, але вже встигла вийти на ринки Перу, Еквадору, Пакистану, Малайзії, США, Норвегії, Кенії, Єгипту. Як говорить засновник і генеральний директор компанії AGRIEYE Андрій Севрюков: "Основний мій вид... Подробнее

1
0