Спецможливості
Новини

Галузь льонарства все ще потребує державної опіки

05.06.2008
464
Галузь льонарства все ще потребує державної опіки фото, ілюстрація
Галузь льонарства все ще потребує державної опіки

Галузь льонарства все ще потребує державної опіки

Цікаво, але факт: десять років поспіль китайці посилено займаються виробництвом льону. Цього року там під традиційною українською культурою буде відведено площ удесятеро більше, ніж в Україні. Ще торік льон-довгунець у Китаї збирали практично вручну. Нинішнього сезону планують закупити в Росії 500 льонозбиральних комбайнів і, звісно, покункурувати з європейськими країнами — виробниками льону. Повчальна статистика, чи не так?

Упродовж десятиліть саме льон був основною культурою на Поліссі. За часів перебудови та формування в нашій державі ринкової економіки господарства, підприємства та наукові заклади, що працюють у цій галузі, постраждали найбільше. Тому відродження льонарства в Україні є для Міністерства аграрної політики питанням пріоритетним. Розроблено відповідну галузеву програму поетапного розвитку галузі, отримано фінансову підтримку з боку держави. Що далі?
Ці та багато інших питань порушили, чимало пропозицій та зауважень висловили учасники наради, яка відбулася за участю міністра аграрної політики Сергія Рижука.
Свого часу в нашій країні розробляли довгострокові програми розвитку галузі. Та найефективнішими виявилися річні, бо вони дають змогу якнайповніше враховувати найближчі завдання та заходи з їх виконання. Програма “Льон та коноплі’2002” характеризує стан льонарства в країнах Європи та СНД, традиційні та нові технології переробки льоносировини, окреслює основні заходи з нарощування обсягів виробництва льонопродукції нинішнього року. Серед проблем, які потребують якнайшвидшого вирішення, — впровадження інтенсивних технологій, проведення сортооновлення та сортозаміни сортів льону, технічне переоснащення галузі, розробка та впровадження у виробництво зразків вітчизняної техніки.
Віталій Ковальов, заступник директора Інституту сільського господарства Полісся з наукової роботи: “Наш Інститут, Інститут луб’яних культур, Інститут землеробства — це ті заклади, які працюють на галузь льонарства. Але нам, як ніколи, живеться дуже сутужно. Адже фінансування відбувається за залишковим принципом. Окрім заробітної плати, селекціонери не отримують ані копійки. А дослідницькі роботи треба продовжувати. Селекційна база цих закладів або надто застаріла, або практично знищена. Завдання ж — державної ваги.
Первинна ланка льонарства — це сорти, які можуть забезпечити врожаї у 10 і більше центнерів з гектара. Інститутом сільського господарства Полісся спільно з іншими науковими установами розроблено останніми роками систему внутрігосподарського насінництва. Тобто супереліта, еліта передаються в спеціалізовані насіннєві господарства. У такий спосіб термін виробництва насіння скорочується з 12–13 років до 6–7. Потрібно тільки ще раз ретельно проаналізувати роботу цих господарств, визначити такі, що забезпечують технологію найкраще, атестувати їх.
Дуже важливою проблемою є застосування альтернативних технологій, запровадження короткоротаційних сівозмін, використання чіткої системи підживлення та захисту посівів. Нагальною проблемою є техніка. Сьогодні галузі конче потрібні сівалки, обертачі, ворушилки, комбайни. Дещо можуть і повинні взяти на себе вітчизняні підприємства.
Гадаю, варто було б порушити також питання про фінансування наукових розробок для льонарства та коноплярства. Наприклад, запровадити такий механізм, як певний відсоток відрахувань від реалізації волокна. Адже в галузі, яка так потребує наукового супроводження, нарешті є певні зрушення”.
Дмитро Труш, голова правління ЗАТ “Торжок-інвест”, Росія : “Наша компанія не перший рік поставляє техніку для льонарської галузі кількох країн світу. Ви знаєте, що й досі група підприємств Тверської області є монополістами у виробництві таких машин. Тому коли ми дізналися про перші спроби ваших інженерів виготовити льонозбиральний комбайн, поставилися до цього задуму з великою обережністю. Адже така складна машина, як ЛК-4А, це майже чотири тисячі комплектуючих. І заради 30 тисяч га, а саме стільки планувалося посіяти льону в Україні, навряд чи доцільно перепрофільовувати якесь підприємство, а тим більше створювати нове.
Парк льонозбиральної техніки України, справді, надто старий. Остання велика партія збиральної техніки була закуплена вашими господарствами ще 9 років тому. І тільки за рахунок зниження площ посівів була можливість з двох-трьох старих машин зібрати одну й підтримувати її в більш-менш належному стані.
Якщо ж говорити про поетапне збільшення площ, то тільки цього року вам буде потрібно щонайменше 70–80 машин. І що цікаво: механізм закупівлі є. По-перше, це кошти. Якщо ж їх немає, то є різноманітна продукція галузі. Не завжди слід звертатися тільки до бюджетного фінансування. Працює державне підприємство “Льоноконоплепром”, воно реалізовуває льоноволокно, у тому числі й на російський ринок. То варто більш ретельно зайнятися пошуком тих підприємств, які купували б українське волокно, лляну олію, іншу продукцію. Цим просто ніхто серйозно не займався. Щоправда, бартерна форма — це примітивні на сьогодні стосунки, та давайте називати речі своїми іменами: скільки ще ваші господарства протримаються без нової техніки? Сезонне навантаження на один комбайн нині становить 75 га, а це у 1,5 раза перевищує нормативні вимоги до нового комбайна. А що буде з тими, що працюють на ваших полях по 10–15 років?!..
На жаль, і конкретному виробникові сьогодні не вигідно купувати один-два комбайни. Ця машина порівняно недешева: майже 6,5 тисяч доларів. Але головна проблема все-таки пов’язана з виконанням вимог експортного контракту. Потрібно мати валютний рахунок, тримати брокера, вирішувати митні питання. Ліпший варіант — покластися на ту структуру, яка зробить це професійно та швидко. У перспективі ж, на мою думку, слово не за льоновиробниками, а за льонозаводами, льонокомбінатами та льонооб’єднаннями. Вони передусім зацікавлені в сировинній базі. З ними сьогодні й треба будувати стосунки.
А щодо залучення українських підприємств до технічного переоснащення галузі льонарства, то я б, наприклад, розглядав питання виробництва нескладних машин. Льонарі України відчувають гостру потребу в обертачах. До речі, це складна проблема для всіх пострадянських держав, у яких вирощують льон. Те, що ВАТ “Ірпіньмаш” намагається вирішувати проблему капітальних ремонтів ЛК-4А, — є абсолютно правильним кроком. Набувши такого досвіду, завод з часом зможе виготовляти певну номенклатуру запасних частин та комплектуючих. Це дало б змогу відмовитися від імпорту з Росії певної кількості деталей. Що ж до створення нового комбайну... Можете мені повірити, я знаю, як народжується така техніка. Це надто складно. І за всієї моєї поваги до інженерів та наукових спеціалістів Житомира, Львова, Сум, вважаю цю роботу просто недоцільною”.
Сергій Рижук, міністр аграрної політики України: “Галузь льонарства в Україні завжди була однією з пріоритетних. Особливо для Поліської та Прикарпатської зон землеробства. Ще десять років тому наша держава була серед світових лідерів — виробників льону: щорічні валові збори становили 100 тисяч тонн! На жаль, економічна криза чи не найболючіше вдарила саме по цій галузі: жодна із сільгоспкультур не зазнала такого падіння, як льон-довгунець, постраждала економіка поліських господарств, постраждали селяни. В уряді це розуміють. Тому, з огляду на кризовий стан галузі, починаючи з 1997 року виробникам льону держава надає матеріальну і технічну підтримку. І сьогодні ми бачимо, що почалося поступове відродження галузі.
Цього року за рахунок коштів державного бюджету передбачається виділити на підтримку виробництва продукції льонарства 10 мільйонів гривень. Ми хочемо, аби кожна копієчка дійшла до товаровиробника. Ми не допустимо, щоб ці невеликі кошти державної підтримки розпорошувалися. Тому фінансуватимуться кращі з кращих підприємств. Підходу до розподілу та використання цього ресурсу ми не змінили. Близько 5,5 мільйона гривень отримають регіони: в обласних та районних сільгоспуправліннях чудово знають кожного виробника. Міністерство ж разом з ДП “Льоноконоплепром” ретельно контролюватиме цей розподіл. Решту коштів буде використано для підтримки базових насіннєвих господарств, адже саме насінництво є запорукою щедрих врожаїв, і тут ще існують проблеми, які необхідно вирішити найближчим часом. Наприклад, потрібно підвищити репродукційний склад посівного матеріалу, висівати площі насінням високих репродукцій. Потребують термінової заміни застарілі сорти льону, за якими не ведеться первинне насінництво, але товарні господарства їх активно ще використосовують. Якнайшвидше потрібно збільшити площі під сортами вітчизняної селекції, адже понад 90% земель засівається іноземними сортами. Існує поки що проблема і з наповненням страхового насіннєвого фонду, через який здійснюються сортооновлення та сортозаміна.
Дуже болюча проблема для нас — технічне переоснащення льоногосподарств. І саме за рахунок бюджетних коштів ми передбачаємо централізовану закупівлю льонарської техніки. Тому Міністерство аграрної політики України, як центральний державний орган виконавчої влади, поки що опікуватиметься галуззю, але дедалі відходитиме від цих функцій. Наша головна мета — закріпити і розвинути ті позитивні тенденції, які відбулися в льонарстві за останні кілька років”.
v v v
На думку фахівців державного підприємства “Льоноконоплепром”, валовий збір волокна цього сезону може становити не менше 17 тисяч тонн. У середньому по Україні гектар льону має принести чистого прибутку 960 гривень (за середньої рентабельності 41,3% ). Найвищих прибутків з 1 гектара посівів очікують льонарі Чернівецької області. У масштабах країни галузь зможе дати чистого прибутку понад 25 мільйонів гривень.

Підготовлено прес-центром
Мінагрополітики

Інтерв'ю
голова Української асоціації молодих фермерів Дмитро Мічурін
З розвитком агросектору України підвищуються і вимоги до фахівців аграрної галузі. Навчальні програми профільних вузів все ще часто не відповідають ні вимогам агрокомпаній, ні швидкості розвитку сучасних технологій в АПК. Тому все більший... Подробнее
Марина Чулаєвська, старший тренер Association4U
Нині Україна на шляху імплементації Угоди про асоціацію з Європейським союзом – документу, що визначає план реформ на найближчі 10 років. Ця угода - великий рамковий документ, що стосується різних

1
0