Експортно-імпортні операції на ринку хмелепродукції

Увесь період розвитку хмелярства в Україні характеризується чергуванням циклів піднесення і спаду, спричинених різними соціально-економічними умовами. Посилення останніми роками світових глобалізаційних процесів торкнулося і хмелярської галузі, що проявилось у масовому проникненні на український ринок хмелепродуктів за демпінговими цінами.

Р. Рудик, канд. с.-г. наук,
Т. Приймачук, канд. екон. наук,
Т. Ратошнюк, канд. екон. наук,
Т. Сітнікова,
Т. Штанько,
Інститут сільського господарства
Полісся НААНУ
 

Після тривалого дефіциту хмелепродуктів на світовому ринку (1996-2006 рр.) для задоволення зростаючого попиту хмелярі розширили світові площі насаджень хмелю до сучасних запитів пивної індустрії. Однак це швидко обернулося значним перевиробництвом. Останній баланс α-кислот засвідчив рекордні залишки перехідних запасів: на 2009 р. - +2608 т, 2010 р. - +3382 та 2011 р. - +1753 т, що становить близько 45% світової річної потреби в α-кислотах.
Ця ситуація змусила хмелярів світу вдатися до швидкого збалансування ринку, тому вже у 2010 р. було зменшено обсяги виробництва хмелю. Так, частка США у виробництві α-кислот знизилася на 6,7% (з 45,3 до 38,6%) через скоро-чення площ на 3372 га під високосмольними сортами. Питома вага обсягів виробництва хмелю в Німеччині зросла на 6,3% (з 29,8 до 36,1%), хоча площі зменшилися на 86 га. Як і раніше, на ці дві країни припадає 75% світових обсягів вирощеної продукції і найбільша частка укладених попередніх контрактів, завдяки чому саме вони визначають кон'юнктуру ринку світового хмелярства. У Польщі зменшення хмелеплантацій (- 300 га) спричинило зменшення частки ринку на 1,4%, питома вага α-кислот хмелю китайського виробництва, незважаючи на значне зменшення площ (- 521 га), зросла з 9,2 до 10,2%. Питома вага ринку Чехії у структурі світового виробництва не змінилася.
Україна також не стала винятком щодо прояву негативних наслідків недавнього перевиробництва хмелю у світі. Вагомі зміни у хмелярстві країни у 2010-2011 рр. відбулися внаслідок зниження попиту на продукцію, що певною мірою було спричинено також світовою кризою. Тенденція постійного, за останні сім років, поступового приросту валового збору хмелевих шишок змінилася затуханням темпів розвитку галузі. Це перемістило Україну з сьомого на восьме місце у загальному переліку країн із найбільшими площами насаджень хмелю та на тринадцяте - за валовим збором продукції. За врожайністю хмелю Україна посідає нині 19-те місце у світі.
   Наразі вітчизняний хміль здебільшого купують лише маленькі пивоварні заводи, яким належить 6% пивного ринку. Великі пивні компанії, або так звані «пивні сім'ї» - «Сан ІнБев» (34% ринку пива), «Карлсберг» (28%), - належать іноземним власникам і працюють на сировині лише імпортного виробництва. ПАТ «Оболонь» (32% ринку) використовує у виробництві пива лише 25% вітчизняної хмелесировини, надаючи перевагу новим сортам хмелю ароматичної і гіркої груп. Відсутність налагодженого збуту - чи не найбільша проблема хмелярів протягом останніх років, особливо за збільшення світових обсягів вирощування.
Проте, незважаючи на потреби пивоварної галузі в хмелесировині, попит на вітчизняний хміль почав знижуватися. Перехідні запаси хмелю в Україні у 2009 р. становили 300 т, у 2010 р. - 1500, у 2011 р. - 200 т. Виникнення такої ситуації спричинили відсутність налагоджених каналів збуту й потрібного асортименту сортів і продуктів їхньої переробки, перевиробництво α-кислот у світі, зменшення норм їхнього внесення у пивну продукцію тощо, тому навіть та частина врожаю, що мала відповідну якість, не знаходила збуту.
Значне зниження попиту було зумовлено змінами рецептури пива, насамперед, зменшенням у ньому загальної гіркоти та забезпечення її лише завдяки гірким сортам. Також обмежує збут хмелепродукції перехід пивоварів на використання винятково гірких сортів, їхніх екстрактів та ізосполук. Дістала значного поширення практика використання тетра- і гідро-α-кислот, які мають значно більшу гіркоту порівняно з природною. Відмова пивоварів від застосування у рецептурі пива ароматичного хмелю відчутно погіршує якість пивного напою.
Використання в рецептурі пива винятково хмелю гірких сортів продиктоване їхньою низькою вартістю та особливостями переробки (здебільшого - в екстракти), що дає змогу зменшити сплату мита, обсяги перевезення, зберігання та втрату α-кислот. Саме через це вітчизняні хмелярі змушені реалізовувати свою продукцію за кордон, попри те, що власною сировиною внутрішні потреби в α-кислотах забезпечуються лише на 30%.
Природно-кліматичні умови України найсприятливіші для вирощування саме ароматичного хмелю, який є обов'язковим компонентом для виготовлення високоякісного пива. Тому в світовій торгівлі хмелем Україна спеціалізується переважно на вирощуванні сортів ароматичної групи (75% валового збору), однак для задоволення внутрішніх потреб пивоварної галузі (а це основний споживач хмелепродукції) великі пивоварні компанії використовують переважно хміль гірких сортів.
Найсприятливіше співвідношення речовин для пивоваріння має хміль ароматичних сортів. Він, зазвичай, містить менше α-кислот порівняно з гіркими сортами, але має кращу якість ефірної олії та сприятливіше співвідношення окремих компонентів гірких речовин і поліфенольних сполук, що позитивно впливає на якість пива та його аромат.
Якщо проаналізувати експортно-імпортні операції на ринку хмелепродукції, матимемо таку картину. Обсяги експорту-імпорту продукції значною мірою залежать від ситуації, що складається у пивній індустрії та на ринку хмелю. Так, у період 2003-2007 рр. відбувалося інтенсивне зростання обсягів виробництва пива у світі (щороку - на 5,2%). Водночас особливо несприятливими виявилися погодні умови 2006 р., які спричинили зменшення валового збору хмелю у світі, внаслідок чого дефіцит α-кислот на світовому ринку сягнув 1585 т (18,5% потреби), обсяги експорту хмелю зросли у 5,6 раза і сягнули 153 т. Зокрема, Чехія, яка понад століття славиться своїм ароматичним хмелем і високоякісним пивом, того року закупила 143 т українського хмелю.

 
Україна імпортує хмелепродукти з країн Європи, тоді як експорт україн-ського хмелю здійснюється переважно в країни СНД. У 2006 р. основним імпортером була Чехія, частка поставленої туди продукції становила 93,5% (143 т) загального експорту хмелесировини, у 2010 р. вона зменшилася до 34,1% (63 т), а 2011 р. взагалі не було проведено поставок. Минулого року український хміль постачали також на ринки: Російської Федерації - 45 т (35,2%), Узбекистану - 32 т (25%), Молдови - 17 т (13,3%) та Білорусі - 16 т (12,5%).
   Дані зовнішньої торгівлі свідчать про те, що основні обсяги поставок хмелю впродовж останніх п'яти років надходять в Україну з Німеччини: 2004 р. було закуплено 193 т хмелю (32,6% загального обсягу), 2011 р. - 362 т (81,9%). Втратили свої позиції США (поставки хмелепродукції зменшилися з 307 т (51,8%) у 2004 р. до 24 т (5,4%) у 2011 р.) і Чехія, відповідно, - з 88 т (14,8%) до 4 т (0,9%). Із 2009 р. значна частка імпортованої продукції надходить в Україну зі Словенії.
Найбільшу кількість хмелесировини (750 т) було завезено з-за кордону 2008 р., що стало наслідком попереднього тривалого дефіциту. За період 2008-2011 рр. обсяг імпорту зменшився в 1,7 раза (442 т), однак у 2011 р. імпорт в Україні переважав експорт у 3,5 раза (442 т проти 128 т).
Враховуючи той факт, що найбільшими виробниками хмелю в світі є Німеччина, Чехія, Китай і США, ці країни й відіграють основну роль у формуванні ціни на хмелепродукцію. Ціна на хміль формується за різними показниками, серед яких можна виділити тип сировини (ароматична чи гірка), вміст α-кислот, сорт і низку інших чинників. Так, у роки відчутного дефіциту хмелю його ринкова ціна дещо підвищувалася, і навпаки, в роки, коли спостерігався надлишок товарних запасів, ціна на нього знижувалася. Парадокс полягає в тому, що пивоварні компанії купують імпортну хмелесировину за контрактними цінами, що значно вищі, порівняно з тими, за якими вітчизняні товаровиробники мають можливість реалізовувати свою продукцію (рисунок).
 Упродовж останніх восьми років ціна імпортованого хмелю переважала ціну експортованого, винятком був лише 2007 р. При цьому впродовж 2004-2006 рр. ціна на імпорт мала переваги в межах 10-20%, а, починаючи з 2008 р., ця різниця значно збільшилася. Так, у 2011 р. середня ціна хмелесировини, яку закуповували, становила 11,3 тис. дол. США за тонну, тоді як реалізаційна ціна експорту становила 2,7 тис. дол. США за тонну (вчетверо дешевше). Така ситуація призвела до того, що сальдо експортно-імпортних торгових операцій на ринку хмелю протягом 2004-2011 рр. мало стійке від'ємне значення. Такий стан зовнішньої торгівлі створює негативну тенденцію перспективи розвитку галузі хмелярства.
   Відмова пивоварів від вітчизняного хмелю останніми роками виглядає як спроба дестабілізувати ситуацію в хмелярських регіонах України, адже за вмістом цінних для пивоваріння речовин наш хміль не поступається зарубіжним сортам. Дослідженнями лабораторії відділу біохімії хмелю та пива ІСГП НААН, атестованої на визначення якості хмелепродуктів міжнародними методами, встановлено, що хміль вітчизняного виробництва врожаю 2009-2011 рр. відповідав чинним національним стандартам. Свідченням факту виробництва продукції належної якості є те, що частину спресованого хмелю врожаю останніх років експортовано в Чехію і Білорусь, гранули - в Росію, Молдову, Чехію, Туркменистан, Узбекистан, Білорусь, Азербайджан тощо. Проте деякі ЗМІ поширюють необ'єктивну інформацію щодо низької якості українського хмелю та його неконкурентоспроможності без посилання на відповідні джерела, що завдає шкоди репутації вітчизняних хмелевиробників.
Варто зауважити, що чинний український стандарт за своїми критеріями на порядок вимогливіший, ніж Регламент ЄС. Так, масова частка хмельових домішок у Регламенті допускається до 9%, тоді як в українському стандарті на хміль межі даного показника - лише 5%, також у Регламенті немає вимог до зовнішнього вигляду хмелю і лупулінових зерен, аромату. Тому український хміль, якщо він повністю відповідає вітчизняному стандарту, цілком задовольняє вимоги європейського рівня якості.
Інтеграційні процеси й вступ України до СОТ за відсутності адаптації українських стандартів на хмелесировину і, відповідно, сортового складу вирощуваного хмелю - до європейських вимог, ставлять вітчизняних виробників у нерівні умови. Адже стандарти, технічні норми (регламенти) та процедури підтвердження відповідності, які не відповідають міжнародним аналогам, стримують розвиток міжнародної торгівлі, міжнародну співпрацю та глобалізацію ринків, призводять до невиправданих додаткових втрат з боку вітчизняних виробників (насамперед, у ціні), що знижує їхню конкурентоспроможність.
   Одна з причин зниження попиту на вітчизняний хміль - безконтрольне впровадження пивоварними компаніями у виробництво пива ізомеризованих препаратів, основою яких є речовини неприродного характеру. Держсанепідемслужба вказує на відсутність наукових досліджень щодо рівня небезпеки для здоров'я людей цих хімічних речовин, які можуть утворюватися в процесі виробництва пива з використанням ізомеризованих тетра- та гексагідроізоекстрактів. Зокрема країни, в яких виготовлення пива є національною традицією (Чехія, Німеччина), у жодному разі не використовують ізомеризовані препарати, лише шишки хмелю та гранули. У Баварії досі діє закон про чистоту пива, ухвалений у 1516 р., який є найстарішим продовольчим законом Німеччини.
Інший парадокс полягає в тому, що частина пивоварних підприємств з іноземним капіталом організувала закупівлю хмелю лише через тендерні комітети, які здійснюють свою діяльність винятково за кордоном. Дослідні центри, на підставі яких формується рішення тендерного комітету, - також закордонні. Публікацій у ЗМІ, що розповсюджуються на території України, щодо дати та умов проведення тендерів на закупівлю хмелю для пивоварних підприємств, що здійснюють свою діяльність в Україні, немає. Такі дії іноземних виробників - прояв недобросовісної конкуренції, зловживання монопольним становищем і порушення законодавства України про захист економічної конкуренції.
Нині держава виділяє значні кошти на розвиток галузі та водночас дозволяє необмежене ввезення у країну хмелю за дискримінаційними митними тарифами. Під час ввезення іноземних хмелепродуктів (іноді сумнівної якості) митний збір стягується в розмірі 20% вартості продукту незалежно від того, чи це гранульований хміль, чи екстракт із високим вмістом α-кислот.
Розуміємо й те, що, будучи членом СОТ, Україна не може підвищувати ставку мита на хміль, яке на сьогодні становить 20% вартості ввезеної продукції, адже зобов'язалася зменшити її на 36% протягом перших шести років. За оптимістичними оцінками, в результаті цих заходів національні виробники втратять 7-8% внутрішнього агропродовольчого ринку, за песимістичними - до 30%. Як бачимо, у вітчизняному хмелярстві реалізується песимістичний варіант подій.
Проте країна - член СОТ може застосувати захисний захід до товару в разі, якщо цей товар завдає або загрожує завданням серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва, яка здійснює виробництво аналогічних товарів або товарів, що безпосередньо конкурують з імпортованими (особливо - у разі великого від'ємного сальдо загального торговельного балансу та скорочення грошових резервів). Член СОТ має застосовувати захисні заходи лише тією мірою, якою вони потрібні для запобігання або усунення серйозної шкоди, а також для сприяння процесу перебудови галузі. Будь-яке додаткове мито може стягуватися лише за рівнем, який не перевищує третину рівня звичайного мита, яке діє у тому році, в якому вживається такий захід.
Здавалося б, зниження імпортних мит відкриє шлях відносно дешевій імпортній хмелесировині, що позитивно вплине на задоволення внутрішнього попиту населення. Але не треба забувати про той факт, що, по-перше, як тільки продукція власного виробника зникне з ринку (а отже, зникне частина конкурентів), ціни на колись такий дешевий імпорт стрімко злетять угору, що незворотно вдарить по кишені пересічного споживача пива. Зрештою, це може звести нанівець переваги для населення, особливо для сільського, адже такий крок водночас завдасть збитків сільгоспвиробникам і призведе до скорочення зайнятості в хмелярській галузі. Отже, цілком очевидно, що послаблення позиції національних виробників на внутрішньому агропродовольчому ринку зумовить прискорення темпів зростання безробіття у сільській місцевості, зокрема у Поліському регіоні.
   У всіх високорозвинених країнах є галузі виробництва, які не можуть конкурувати на світовому ринку, але за правильної протекціоністської політики і допомоги з боку держави цілком конкурентоспроможні на внутрішньому рин-ку і слугують вагомим джерелом поповнення Державного бюджету у формі податків і зборів до бюджетів різних рівнів.
Надалі аналітики прогнозують зростання приросту виробництва пивовар-ної промисловості внаслідок поступового відходу від національних традицій споживання до інтернаціональних, тобто зміщення уподобань населення в напрямі від горілки до пива, що є загальносвітовою тенденцією, тому держава просто зобов'язана захистити вітчизняного хмелевиробника.